ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВ ХЛІБОПЕКАРНОЇ ГАЛУЗІ Автореферат

Актуальність теми. На сучасному етапі свого економічного розвитку хлібопекарна галузь стоїть перед необхідністю підвищення ефективності діяльності, яка реалізується виключно шляхом активізації як власної інноваційної діяльності, так і залучення інноваційних розробок. Залежно від того, наскільки виробники засвоять інноваційні стандарти ринкової діяльності, залежить економічне піднесення як передумова реалізації визначених соціальних цілей розвитку – кардинального підвищення матеріального добробуту, задоволення культурних запитів населення, забезпечення екологічних стандартів.

Необхідність інноваційного розвитку висуває високі вимоги до процесу формування й обґрунтування інноваційної стратегії підприємства. Питання формування інноваційної стратегії набувають особливої актуальності для вітчизняних підприємств, оскільки інноваційна діяльність нині є однією із складових науково-технічного прогресу і впливає на економічне зростання. Для підвищення ефективності діяльності підприємств хлібопекарної промисловості необхідна стратегія їх розвитку, яка б враховувала останні досягнення технічного та технологічного розвитку хлібопекарної галузі. Недостатня вирішеність окремих теоретичних і практичних питань стратегічного управління на підприємствах галузі обумовила вибір теми дисертаційної роботи.

Інноваційне управління на промислових підприємствах є предметом наукових досліджень зарубіжних вчених, таких як В. Аньшин, С. Валдайцев, С. Глазьєв, В. Гунін, П. Друкер, С. Ільєнкова, А. Кляйнкнехт, Е. Менсфілд, Ю. Морозов, Л. Оголева, М. Портер, А. Санто, Д. Сахал, К. Фрімен, Й. Шумпетер, Ю. Яковець та інші. Вагомий внесок у розвиток загальнотеоретичних питань управління інноваційними перетвореннями належить вітчизняним вченим, таким як О. Бутнік-Сіверський, Ю. Бажал, А. Гальчинський, В. Геєць, С. Гуткевич, М. Денисенко, О. Дацій, М. Єрмошенко, С. Ілляшенко, Н. Краснокутська, Д. Крисанов, О. Лапко, Л. Матросова, Т. Мостенська, В. Олександрова, О. Пєтухова, І. Федулова, Л. Федулова, З. Шершньова та інші.

Для висвітлення інноваційних проблем необхідно визначити коло питань, які пов’язані з стратегічним управлінням інноваційним розвитком, процесом формування, обґрунтування, класифікації і вибору інноваційної стратегії. Особливої актуальності набуває вирішення цих питань для підприємств хлібопекарної галузі, оскільки на сучасному етапі виникла потреба у розробленні ґрунтовного, системного й обґрунтованого плану інноваційного розвитку цієї галузі з використанням методичного інструментарію щодо вибору і реалізації інноваційної стратегії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планами науково-дослідних робіт Національного університету харчових технологій на тему: «Розвиток інноваційного потенціалу підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської сировини» (номер державної реєстрації № 0107U00477).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертацйної роботи є розроблення теоретико-методологічних положень і практичних рекомендацій щодо формування інноваційних стратегій розвитку підприємств хлібопекарної галузі.

Для реалізації мети було визначено такі завдання:

- систематизувати понятійно-категоріальний апарат теорії інноваційного розвитку й уточнити сутність основних понять стратегічного планування інновацій на підприємстві;

- узагальнити теоретичні засади класифікації інноваційних стратегій;

- провести аналіз інноваційного процесу, на основі якого розробити системну класифікацію факторів, які впливають на процес розробки інноваційної стратегії;

- здійснити аналіз ефективності інноваційної діяльності підприємств промисловості загалом, харчової промисловості та хлібопекарної галузі за допомогою запропонованих показників, а саме: середньої продуктивності інноваційної діяльності (інноваційної віддачі), граничної маржинальної продуктивності обсягу виробництва інноваційної продукції та інноваційної місткості продукції;

- сформулювати основні стратегічні напрями інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної промисловості, на основі яких формується процес вибору інноваційної стратегії на підприємстві;

- запропонувати для формування і вибору інноваційної стратегії показник рівня готовності до здійснення інноваційної стратегії, який відображає ступінь інноваційного розвитку підприємства та розглядається в системі факторів і умов, які необхідні для здійснення інноваційного процесу, враховує можливості, якими володіє підприємство для здійснення власної інноваційної діяльності;

- розробити алгоритм оцінки рівня готовності до здійснення інноваційної стратегії за допомогою узагальненої функції бажаності Харрингтона;

- запропонувати матрицю, яка дозволить визначати стратегічні напрями розвитку продуктового портфеля підприємства та стратегічні цільові індикатори розвитку, на основі яких буде формуватись інноваційна стратегія;

- обгрунтувати сукупність дій щодо формування і реалізації інноваційної стратегії хлібопекарного підприємства.

Об’єктом дослідження є інноваційна діяльність підприємств хлібопекарної галузі.

Предметом дослідження є процес формування та реалізації інноваційної стратегії підприємств хлібопекарної галузі.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи становлять діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних і соціальних процесів формування інноваційної стратегії підприємств галузі.

У процесі аналізу сучасних поглядів на сутність понять «інноваційна стратегія» та «інноваційна політика» на промисловому підприємстві, при визначенні ознак класифікації інноваційних стратегій і основних характеристик інноваційного процесу, які впливають на формування та вибір інноваційної стратегії, застосовано системний і аксіологічний підходи, методи діалектичного і комплексного дослідження об’єктів. Категоріальний апарат розроблено на основі методу узагальнення та наукової абстракції.

Для аналізу основних проблем і перспектив розвитку хлібопекарної галузі України та інноваційного розвитку її підприємств використано економіко-статистичні методи, а саме: методи дослідження динаміки процесів, усереднення тенденцій, трендові методи, кореляційно-регресійний аналіз.

При розробці методики оцінки рівня готовності підприємства до здійснення інноваційної стратегії застосовано економіко-статистичні методи та методи інтегральних узагальнень.

При дослідженні основних напрямів інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної галузі використовувалися системний аналіз і системний підхід. При формуванні стратегії інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної галузі використовувався матричний підхід до моделювання економічних процесів.

Розрахунки здійснювались на персональному комп’ютері з використанням програмних пакетів Мicrosoft Excel for Windows.

Інформаційною базою дослідження були законодавчі та нормативні акти України, які визначають напрями інноваційної, інвестиційної, фінансово-господарської діяльності підприємств України, рекомендаційні та статистичні матеріали Міністерства аграрної політики та продовольства, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Основу аналітичного дослідження становили статистичні матеріали Державного комітету статистики з наукової та інноваційної діяльності, а також фінансова звітність хлібопекарних підприємств, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, фахова література.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати наукового дослідження у своїй сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему в галузі економіки і інноваційного розвитку підприємств – формування, обґрунтування і вибору інноваційної стратегії на підприємствах хлібопекарної галузі, зокрема:

вперше:

- запропоновано матрицю для визначення стратегічних напрямів розвитку продуктового портфеля підприємства та стратегічні цільові індикатори розвитку, на основі яких буде формуватись інноваційна стратегія. Матриця є двовимірною, де вісь абсцис – готовність підприємства до здійснення інноваційної стратегії, вісь ординат – коефіцієнт задоволення потреб ринку продукцією промислових підприємств галузі, який визначається як співвідношення між загальними обсягами виробництва хліба і хлібобулочних виробів та потенційною ємністю ринку. Для роботи з матрицею були сформовані характеристики основних стратегічних напрямів розвитку інноваційного продуктового портфеля підприємств хлібопекарної галузі;

- запропоновано процес формування і реалізації інноваційної стратегії хлібопекарного підприємства, який складається із п’яти основних етапів: стратегічний аналіз інноваційної діяльності підприємства; формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційного розвитку; встановлення стратегічних цільових індикаторів; формування системи заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей; контроль за реалізацією інноваційної стратегії;

удосконалено:

- класифікацію чинників, які впливають на процес розробки інноваційної стратегії, розробленої на основі системного аналізу інноваційного процесу і є основою для виокремлення та дослідження факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, які беруть участь в процесі формування й обґрунтування інноваційної стратегії підприємства;

- визначення ефективності інноваційної діяльності за запропонованими показниками у процесі економетричного аналізу, а саме: середньої продуктивності інноваційної діяльності (інноваційної віддачі), граничної маржинальної продуктивності обсягу виробництва інноваційної продукції та інноваційної місткості продукції. Для дослідження цих показників було обрано модель Кобба-Дугласа, на основі якої досліджено запропоновані показники і визначено ефективність інноваційної діяльності підприємств промисловості України, харчової промисловості та хлібопекарної галузі;

- теоретико-методичний підхід до оцінювання рівня готовності до здійснення інноваційної стратегії промислового підприємства як сукупності всіх складових, зміна властивостей яких впливає на процес формування інноваційної стратегії, а їх властивості змінюють поведінку підприємства. Методичні положення оцінки рівня готовності до здійснення інноваційної стратегії базуються на визначенні узагальненої функції бажаності Харрингтона. В основу побудови цієї узагальненої функції покладено ідею перетворення натуральних значень окремих відкликів у безрозмірну шкалу бажаності та пріоритетності. Досліджений таким чином рівень готовності до здійснення інноваційної стратегії є основою для процесу вибору інноваційної стратегії і визначає її забезпечення по окремих групах показників розвитку підприємства;

- методичні засади розробки основних стратегічних напрямів інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної промисловості, а саме: швидкий вихід на ринок з новою продукцією, що дозволяє отримати найбільший додатковий прибуток на одиницю вартості продукції; новий процес виробництва продукції, що забезпечує найменші витрати на одиницю вартості продукції; новий процес збуту продукції і постачання сировини, який забезпечує найменші витрати на збут на одиницю вартості продукції;

дістали подальшого розвитку:

- визначення термінів «інноваційна стратегія» та «інноваційна політика», в основу яких покладено відображення всіх основних характеристик цих понять, а саме: види інноваційної діяльності, довгострокові цілі інноваційного розвитку, посилення конкурентних позицій, задоволення потреб споживачів, забезпечення стійкого попиту на продукцію за рахунок використання науково-технічних досягнень, визначення стратегічних інноваційних цілей і індикаторів розвитку з урахуванням впливу зовнішнього і внутрішнього середовища, на основі яких формується система напрямів інноваційного розвитку, тип стратегічної поведінки на ринку, розподіл ресурсів на підприємстві.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання теоретико-методичних висновків і рекомендацій для розробки стратегічних напрямів інноваційного розвитку на досліджуваних підприємствах хлібопекарної галузі.

Сформульовані у дисертаційній роботі результати наукових досліджень щодо формування, обґрунтування, стратегічного аналізу і вибору інноваційної стратегії знайшли застосування в діяльності дочірніх підприємств ВАТ «Київхліб».

Особистий внесок здобувача. Усі відображені в дисертаційній роботі висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методичні положення, практичні результати дослідження висвітлювались автором на конференціях: “Економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 2007-2008); “Стан і проблеми обліку, контролю і аналізу в умовах транзитивної економіки” (м. Донецьк, 2007).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційного дослідження опубліковані автором самостійно у 9 працях загальним обсягом 1,78 д.а., зокрема статей у фахових виданнях – 6. Весь опублікований загальний обсяг друкованих аркушів належить особисто автору.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 200 сторінок комп’ютерного тексту, який включає 50 таблиць, 35 рисунків і 19 додатків. Список використаних джерел має 218 найменувань.

1) ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету й основні завдання, предмет, об’єкт дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичну та практичну цінність й особистий внесок здобувача, наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікації за темою.

У першому розділі – “Теоретико-методичні засади інноваційного розвитку підприємств” – досліджуються проблеми протікання інноваційного процесу та їх вплив на формування інноваційної стратегії підприємства.

Запропоновано визначати інноваційну стратегію підприємства як систему його дій, спрямовану на досягнення довгострокових цілей його функціонування, подальший розвиток, посилення конкурентних позицій, задоволення потреб споживачів, забезпечення стійкого попиту на продукцію шляхом використання науково-технічних досягнень, визначення стратегічних інноваційних цілей та індикаторів розвитку з урахуванням впливу зовнішнього і внутрішнього середовища, на основі яких формується система напрямів інноваційного розвитку, тип стратегічної поведінки на ринку, розподіл ресурсів на підприємстві.

Такий підхід дозволить сформувати поняття «інноваційна стратегія» на основі логічного ланцюга «інновація-стратегія-інноваційна стратегія»; уникнути при формулюванні поняття «інноваційна стратегія» таких словосполучень, як «інноваційна сфера», «інноваційний розвиток», «інноваційні проекти», «інноваційні рішення», які є похідними від поняття «інноваційна стратегія» і потребують додаткових тлумачень; розглядати інноваційну стратегію як систему дій, спрямовану на досягнення конкретного довгострокового результату, що потребує визначення конкретних інноваційних індикаторів.

Поняття «інноваційна стратегія» нерозривно пов’язано з поняттям «інноваційна політика», але не ототожнюється з ним. У загальному вигляді можна визначити інноваційну політику як сукупність принципів, цілей, задач, економічних, правових і управлінсько-організаційно заходів, форм, механізмів і методів управління, які націлені на досягнення довгострокових стратегічних орієнтирів інноваційного розвитку з метою підвищення конкурентноздатності і підвищення ефективності промислового виробництва.

Оскільки інноваційність притаманна всім сферам діяльності підприємства, тому в межах стратегічного управління інноваційна політика забезпечує координацію і взаємозв’язок усіх інших функціональних політик організації. Тобто інноваційна політика повинна відображати завдання і функції кожного з її основних елементів, а саме: політик організації та управління, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, маркетингової, виробничої, економічної і соціальної.

Головними чинниками, що визначають побудову системи класифікації інноваційних стратегій, мають бути такі, що задають цілі інноваційної діяльності та вибір засобів їх досягнення, напрями інноваційного розвитку, тип конкурентної стратегічної технологічної поведінки, конкурентної ринкової поведінки, джерела отримання ресурсів, тип використовуваного інноваційного процесу. Запропоновано систему класифікації інноваційних стратегій за такими ознаками: напрямом інноваційного розвитку організації; типом конкурентної стратегічної інноваційної поведінки; типом реакції на проривні стратегічні інновації; за ступенем відкритості інноваційної моделі організації; рівнем новизни впроваджуваної інновації; стратегією НДДКР (за типом стратегічної технологічної поведінки); типом конкурентної ринкової поведінки за Портером М.

Завданнями розроблення інноваційної стратегії є: обґрунтування пріоритетів і направлень інноваційного розвитку; організація інноваційних процесів, які забезпечують ефективну взаємодію всіх суб’єктів інноваційної діяльності; оцінка інноваційного потенціалу підприємства; активізація інноваційної діяльності; вибір і реалізація інноваційних проектів, які здійснюють вплив на підвищення конкурентноздатності; розробка сценаріїв інноваційного розвитку; концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах інноваційної політики; реалізація інших заходів. Запропонована система класифікації допоможе підприємцям у формалізації, виборі й обґрунтуванні інноваційних стратегій.

Для виявлення і врахування всіх факторів, які впливають на вибір інноваційної стратегії, проведено системний аналіз основних компонент інноваційного процесу, що дозволить відобразити умови й ефективний засіб досягнення і реалізації цільового інноваційного рівня розвитку підприємства. З цією метою визначено елементи і підсистеми; зв’язки між елементами та підсистемами; системоутворюючі фактори; структури; функції; цілі формування інноваційного процесу.

Виділено три підсистеми інноваційного процесу: новаторів; імітаторів; користувачів нововведень. Інноваційний процес розглянуто через сукупність елементів: інфраструктура, фінансово-інвестиційні ресурси, кадри, нормативно-правова база, інформація, інтелектуальна власність, маркетинг, матеріальні ресурси. Кожна підсистема інноваційного процесу формується із визначених елементів і характеризується властивим їй набором якісних характеристик, які втілюють цей процес.

На основі аналізу інноваційного процесу розроблено класифікацію факторів, що впливають на процес розробки інноваційної стратегії на макро- та мікрорівні.

Основними системоутворюючими факторами на макрорівні визначено: коливання ринкового середовища (зміни споживчого попиту, структури ринку постачальників, конкурентне середовище); цикли техніко-технологічних і організаційних нововведень, тобто розвиток науково-технічного прогресу; можливості фінансово-інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку; державне регулювання інноваційної діяльності.

Основні системоутворюючі фактори на мікрорівні: мотиваційне забезпечення; інтелектуальні ресурси (інтелектуальні можливості кадрів, нематеріальні активи, матеріально-технічні, інформаційні, організаційні, фінансові ресурси); організаційно-управлінські структурні характеристики щодо проведення інноваційної діяльності.

У другому розділі - “Дослідження стану інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної галузі” - проаналізовано і систематизовано тенденції та проблеми хлібопекарних підприємств.

Для обґрунтування стратегії інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної галузі розглянуто основні проблеми галузі, основними із яких є: обсяг виробництва хлібної продукції значною мірою залежить від чисельності населення, яка останнім часом знижується; відсутність коштів на здійснення інноваційної діяльності визначається низьким рівнем рентабельності хлібної продукції; споживання все ще перевищує раціональну медичну норму, що свідчить про повну насиченість ринку товаром; стабілізація обсягу виробництва хлібної продукції потребує зусиль у напрямку розширення асортименту; борошно є основною сировиною виробництва хлібної продукції, тому підвищення цін на неї в основному залежить від цін на борошно; нове обладнання купується за кордоном і воно потребує значних кредитних інвестицій, які в умовах України дуже дорогі; на ринку існує серйозна конкуренція між виробниками хлібобулочних виробів, міні-пекарнями і ритейлерськими фірмами. Попри проблеми розвитку в галузі існує потенціал щодо впровадження нової продукції на ринку за рахунок диверсифікації продуктового портфеля шляхом пошуку задоволення нових потреб споживачів у продукції за прийнятними цінами, отримання на цій основі додаткової вартості хлібопекарськими підприємствами та підвищення їх ефективності.

У сучасних умовах вирішення існуючих проблем можливе на основі інноваційного підходу до розвитку підприємств хлібопекарної галузі. Впровадження інноваційних процесів у виробництво хлібобулочних виробів передбачає: дослідження нових споживчих властивостей товару, виявлення основних тенденцій формування попиту, дослідження тенденцій інноваційної діяльності підприємств галузі, визначення напрямів інноваційного розвитку, розробку інноваційної стратегії підприємствами хлібопекарної галузі на перспективу в частині формування продуктового та технологічного портфелів, дослідження нових шляхів просування продукції на ринок і розробка цінової політики, яка б забезпечувала підвищення ефективності діяльності.

Аналіз інноваційної діяльності підприємств хлібопекарної галузі свідчить, що рівень інноваційної активності в ній низький через нестачу фінансових ресурсів, уповільнення можливості технічного розвитку галузі і недостатній рівень мотивації персоналу підприємств щодо інноваційної діяльності. Основним видом інноваційної діяльності підприємств хлібопекарної галузі є придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, які забезпечують традиційні технологічні процеси в цій галузі. Витрати на дослідження і розробки майже відсутні, а витрати на інноваційну діяльність надто низькі. Результатом інноваційної діяльності є випуск інноваційних видів продукції, однак, останнім часом – це види продукції, що є новими лише для підприємства. Тому подальший розвиток галузі має передбачати формування й обґрунтування інноваційних стратегій, які дозволять підвищити ефективність і конкурентоздатність в мінливому зовнішньому середовищі.

Обсяг реалізованої інноваційної продукції підприємствами хлібопекарної галузі у динаміці за 2000-2008 р. поступово зростав. У 2008 р., порівняно із 2007 р., відбулося зниження обсягу продукції, що є новою для ринку, майже на 41 % і збільшення обсягу продукції, що є новою для підприємства, у 2,1 рази, але, починаючи з 2008 р. відслідковується тенденція погіршення інноваційної діяльності, кількість інноваційної продукції зменшується. Тому 2009 рік, як такий, що демонструє тенденцію, відмінну від попереднього періоду у розрухунки не внесений.

Витрати на дослідження і розробки недостатні, як і на інноваційну діяльність. Результатом інноваційної діяльності в основному є випуск інноваційних видів продукції, однак, останнім часом – це види продукції, що є новими лише для підприємства. За таких умов неможливе відтворення галузі, а її подальший розвиток повинен передбачати формування й обґрунтування інноваційних стратегій, які дозволять підвищити ефективність і конкурентоздатність у мінливому зовнішньому середовищі.

В дисертаційній роботі використано економетричне моделювання інноваційного процесу на хлібопекарному підприємстві. Для підприємств галузі прийнятне рівняння, яке описує залежність обсягу реалізованої інноваційної продукції від інноваційних витрат – це залежність виду

(1),

адже коефіцієнт детермінації у цьому разі найбільший.

Стандартні загальновизнані оціночні показники ефективності інноваційної діяльності не дають змоги повною мірою визначити інтенсивність використання інноваційних витрат та тип інноваційного зростання під впливом витрат на інноваційну діяльність, тому пропонується ряд нових показників, а саме: середня продуктивність інноваційної діяльності (інноваційна віддача), гранична маржинальна продуктивність обсягу виробництва інноваційної продукції та інноваційна місткість продукції.

Для оцінки нами була обрана модель Кобба-Дугласа, на основі якої досліджено запропоновані показники інтенсивності використання інноваційних витрат. За розрахунками найнижчий рівень інноваційної віддачі спостерігався у харчовій промисловості – 0,30292 у 2008 р. У промисловості загалом і хлібопекарній галузі цей показник був майже у 10 разів вищий, відповідно 3,821 і 3,073. Це свідчить про те, що рівень інноваційної ефективності у хлібопекарній галузі на рівні середньопромислових тенденцій, і хоча він достатньо низький, але перевищує середньопромислові тенденції харчової промисловості.

Запропоновані моделі надають інформацію про тип інноваційного розвитку, ступінь ефективності використання інноваційних витрат на сучасному етапі, про обсяг витрат, необхідних для подолання диспропорцій у розвитку промисловості, про характер процесів фінансування інноваційної діяльності в майбутньому.

У хлібопекарній галузі простежується тенденція до зниження інноваційної віддачі й, відповідно, збільшення інноваційної місткості виробництва продукції. Так, у 2008 р. інноваційна віддача була у хлібопекарній промисловості нижчою, ніж у 2000 р., у 2,9 рази. Хоча у 2007-2008 р. намітилася тенденція зростання цього показника порівняно із 2005-2006 р. Для подальшого аналізу обчислено граничну маржинальну продуктивність обсягу виробництва інноваційної продукції. Порівняння цього показника в динаміці у хлібопекарній галузі показало, що у 2008 р. він був майже утричі нижчий, ніж у 2000 році. Це негативно вплинуло на стан галузі, у 2008 році зростання інноваційних витрат на 1 тис. грн. забезпечувало утричі менший приріст обсягу виробництва інноваційної продукції, хоча у 2001 і у 2002 р. спостерігалося значне його зростання.

Важливим оціночним показником є еластичність випуску інноваційної продукції відносно обсягу інноваційних витрат. Аналіз показує, що найбільше зростання обсягів виробництва інноваційної продукції при збільшенні інноваційних витрат на 1% притаманне хлібопекарній галузі – а₁=0,8763, для промисловості загалом і харчової галузі відповідно а₁=0,793 і а₁=0,6259.

Подібний аналіз доцільно проводити на рівні окремих підприємств, але відсутність системних дій в інноваційній діяльності досліджуваних підприємств не дала змогу це зробити, оскільки точність одержаних моделей була низькою. Це свідчить про те, що на рівні окремих підприємств хлібопекарної галузі відсутній помітний зв'язок між обсягом реалізованої інноваційної продукції й обсягом витрат на інноваційну діяльність, у тому числі з часовим лагом.

У третьому розділі – “Формування інноваційної стратегії підприємств хлібопекарної галузі ”– на основі дослідження й оцінки сучасного стану підприємств хлібопекарної галузі, обгрунтовано основні напрями формування інноваційної стратегії, здійснено діагностику рівня готовності підприємства до інноваційного розвитку.

За результатами аналізу визначено основні стратегічні напрями інноваційного розвитку підприємств хлібопекарної галузі: швидкий вихід на ринок з новою продукцією, який дозволяє отримати максимальний додатковий прибуток на одиницю вартості продукції; новий процес виробництва продукції, що забезпечує зниження витрат на одиницю вартості продукції; новий процес збуту продукції і постачання сировини, який забезпечує мінімальні витрати на збут на одиницю вартості продукції.

Швидкий вихід на ринок з новою продукцією дає змогу встановлювати ціни, які забезпечують найбільший прибуток, або значно розширювати межі ринку, відстежувати повсякденну взаємодію споживачів з навколишнім середовищем з метою виділення тих потреб, які поки що не сформульовані та реалізації властивостей, які поки що не передбачені.

Новий процес виробництва продукції як напрям інноваційного розвитку означає пошук нових шляхів прискорення здійснення технологічного процесу, підвищення його продуктивності, забезпечення вищого рівня якості продукції, заощадження ресурсів.

Новий процес збуту продукції і постачання сировини означає новий підхід до збуту продукції, прискорення налагодження оберненого зв’язку зі споживачами, пошук нових шляхів задоволення потреб споживача, відслідковування змін у потребах і покупках клієнтів. Для цілей формування ефективної системи збуту продукції в роботі розроблено систему маркетингових інновацій підприємств хлібопекарної галузі.

Запропонована класифікація стратегічних напрямів інноваційного розвитку залежно від етапу інноваційного процесу та мети інноваційної діяльності щодо підвищення доходу дозволить систематизувати основні цілі і засоби, що необхідні для їх забезпечення, а саме: визначати стратегічні напрями інноваційного розвитку відповідно до цілей і етапів побудованого інноваційного процесу; проводити аналіз і прогноз інвестицій та інших ресурсів в об’єкти інновацій.

На основі проведеного аналізу основних напрямів продуктових інновацій підприємств хлібопекарної промисловості визначено, що крім традиційної хлібної продукції, важливим є випуск продукції з ефективними корисними властивостями, рис.1.

В умовах ринкової економіки і, відповідно, конкурентної боротьби необхідна висока якість продукції, одним з основних напрямів гарантування якої є розроблення ефективних заходів для підвищення мікробіологічної безпеки хлібобулочних виробів.