ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ Автореферат

Актуальність теми. Продовольчий комплекс будь-якої країни є важливим об’єктом державного регулювання, особливо в умовах розвитку та вдосконалення ринкових відносин. Від ефективності взаємодії харчових підприємств та сільгоспвиробників залежить продовольча, а отже і економічна безпека країни. З іншого боку, продовольчий комплекс забезпечує велику кількість робочих місць, виступає ефективним напрямком інвестування капіталу, концентрує значний потенціал інноваційної діяльності, відіграє важливу роль у формуванні експортного потенціалу країни. Продумана державна політика в даній сфері може призвести як до покращення економічної ситуації в країні, так і до підвищення її ролі в міжнародному економічному середовищі, і навпаки: неконструктивний вплив може призвести до загострення соціальних проблем, втрати вітчизняними виробниками внутрішніх і зовнішніх ринків та формування імпортозалежності національної економіки.

Питання державного регулювання економіки досліджувалися представниками різних економічних шкіл, зокрема, обґрунтуванню меж та методів державного втручання в економічні процеси присвячені роботи відомих зарубіжних вчених: Дж. Б’юкенена, Дж. Гелбрейта, А. Маршала, Дж. М. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Робінсона, Д. Рікардо, А. Сміта, І. Фішера та багатьох інших. Проблематика державного регулювання економіки в ринкових умовах знайшла своє відображення в роботах вітчизняних авторів: Л.С. Головко, О.І. Гонти, Л.І. Дідківської, Г.І. Мостового, Б.Я. Панасюка, В.Ф. Савченка, Д.М. Стеченка, В.Б. Тропіної, С.М. Чистова та інших. Теоретичними та практичними аспектами державного регулювання діяльності підприємств продовольчого комплексу України займалися такі вчені: І.І. Андрусік, А.П. Гарасим, О.І. Гойчук, А.Д. Діброва, І.А. Косач, В.В. Кушмаєва, В.П. Лисенко, К.В. Наконечна, О.В. Сахаров, Є.В. Скляр, Н.В. Статівка, А.С. Чернятін, В.І. Юрченко та інші.

Разом з тим, актуальною для наукових розробок залишається проблема вдосконалення державного регулювання продовольчого комплексу з точки зору спрямування процесів самоорганізації та саморегулювання господарюючих суб’єктів на підвищення їх ефективності та конкурентоспроможності. Результати державних заходів та програм, направлених на розвиток продовольчого комплексу, часто нівелюються неврахованими ефектами самоорганізації та адаптації суб’єктів господарювання до мінливих умов середовища. Особливого значення ця проблема набуває для тих регіонів, економіка яких спирається на значний природно-ресурсний потенціал та відповідно – розвиток сільського господарства й харчової промисловості. Актуальність проблеми обумовила вибір теми дисертаційної роботи, визначила її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри фінансів Чернігівського державного інституту економіки і управління в межах наукових тем: "Підвищення ефективності формування та використання фінансових ресурсів в умовах трансформаційних змін в економіці України"
(номер державної реєстрації 0105U002133) – 2005-2007 рр., у межах якої автором запропоновано методику застосування синергетичного підходу в дослідженні трансформаційних змін в економіці; "Фінансовий ринок України: особливості розвитку в умовах євроінтеграційних процесів" (номер державної реєстрації 0108U000731) – 2008-2010 рр., особистий внесок автора полягає в обґрунтуванні трансформації механізмів залучення коштів на фінансовому ринку підприємствами продовольчого комплексу внаслідок формування кластерів; "Фінансово-економічна стратегія сталого розвитку економіки України" (номер державної реєстрації 0109U002271) – 2009 р., автором обґрунтовано роль інтеграції суб’єктів господарювання в розвитку економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове узагальнення теоретико-методичних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання продовольчого комплексу регіону на основі врахування самоорганізації та адаптивності суб’єктів господарювання.

Відповідно до мети дослідження визначено та розв’язано такі завдання:

- визначити основні завдання та напрямки державного регулювання продовольчого комплексу України;

- узагальнити наукові положення щодо сучасних форм самоорганізації та інтеграції суб’єктів господарювання;

- проаналізувати результативність державного регулювання продовольчого комплексу на регіональному рівні;

- оцінити вплив самоорганізації та адаптації суб’єктів господарювання на результативність державного регулювання продовольчого комплексу регіону;

- охарактеризувати позитивний досвід самоорганізації та інтеграції суб’єктів продовольчого комплексу на рівні регіону;

- обґрунтувати концептуальні засади державного регулювання продовольчого комплексу регіону;

- оцінити пріоритетність розвитку продовольчого комплексу регіону на основі аналізу структурних зрушень в економіці регіону;

- запропонувати інструментарій активізації керуючого впливу регіональних органів державного регулювання на продовольчий комплекс.

Об’єктом дослідження є державне регулювання продовольчого комплексу.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні засади державного регулювання продовольчого комплексу регіону в системі національної економіки.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є сукупність способів наукового пізнання та загальнонаукових принципів проведення дослідження, які ґрунтуються на фундаментальних положеннях і роботах учених-економістів з питань державного управління національним господарством. У процесі дослідження були використані методи наукового абстрагування, аналізу й синтезу, інституційно-еволюційний метод – при вивченні теоретичних засад державного регулювання продовольчого комплексу; статистичного порівняння та структурного аналізу - при аналізі тенденцій розвитку продовольчого комплексу регіону; кореляційно-регресійного аналізу – для визначення вагомих факторів розвитку продовольчого комплексу; синергетична методологія, що заснована на врахуванні самоорганізації систем, - при розробці пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання продовольчого комплексу на регіональному рівні; математичний апарат нечіткої логіки – при розробці системи підтримки прийняття рішень у державному регулюванні продовольчого комплексу.

Теоретичною основою роботи є фундаментальні положення економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених із відповідної проблематики. Інформаційною базою дослідження є нормативно-правові акти України, офіційні дані Державного комітету статистики України та Головного управління статистики у Чернігівській області, аналітичні матеріали Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації.

Наукова новизна одержаних результатів. В процесі дослідження отримано результати, які є особистим здобутком автора і виносяться на захист:

вперше:

- обґрунтовано концептуальні засади державного регулювання розвитку продовольчого комплексу регіону на основі принципів „інвестування ефективності” (стимулювання розвитку ефективно функціонуючих підприємств засобами державного регулювання), використання переважно непрямих та нефінансових методів регулювання (дорадництво, консультування, навчання, державний контроль і нагляд, державне програмування, планування та прогнозування, правове регулювання), врахування самоорганізації суб’єктів господарювання, зниження їх залежності від прямого державного фінансування, що дозволить забезпечити підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємств продовольчого комплексу країни в системі національної економіки;

удосконалено:

- класифікацію кластерів із урахуванням адаптивності продовольчого комплексу до державного регулювання, а саме: запропоновано нову класифікаційну ознаку – рівень розвитку самоорганізації, згідно з якою кластери поділяються на потенційні (кластер не утворився з причини низького рівня активності суб’єктів господарювання), ієрархічні (самоорганізація системи відбувається переважно в інтересах одного або кількох суб’єктів господарювання) та мережеві (самоорганізація системи відбувається з урахуванням інтересів більшості суб’єктів господарювання). Запропонована класифікація дає можливість враховувати детермінанти рівня активності та самоорганізації господарюючих суб’єктів у розвитку кластерів та встановлювати відповідні пріоритети державного регулювання;

- механізм активізації керуючого впливу регіональних органів державного регулювання продовольчого комплексу шляхом впровадження системи підтримки прийняття рішень із застосуванням математичного апарату нечіткої логіки, що дозволить підвищити результативність їх діяльності за рахунок встановлення системи чітких критеріїв та контролю за їх дотриманням;

- методику застосування синергетичного підходу в обґрунтуванні напрямків та методів державного регулювання продовольчого комплексу як економічної системи, яка заснована на диференціації цілей залежно від стадії розвитку самоорганізаційних процесів та дозволяє адекватно враховувати останні як детермінанту результативності державного регулювання;

набули подальшого розвитку:

- систематизація принципів формування та розвитку кластерів, а саме: виділено системоутворюючі принципи (концентрації та самоорганізації) та принципи ефективності (збереження конкуренції, кооперації, гнучкості та мобільності, інноваційної спрямованості), що дає можливість диференціювати державне регулювання продовольчого комплексу відповідно до важливості дотримання окремих принципів на різних стадіях становлення кластера;

- пропозиції щодо активізації діяльності регіональних органів державного регулювання з приводу визначення та відстоювання стратегічних регіональних ініціатив у розвитку продовольчого комплексу на загальнодержавному рівні, що дозволить забезпечити збалансований розвиток регіонів та стане в свою чергу передумовою розвитку й підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

- методичні підходи до визначення спеціалізації територій на основі оцінки питомої ваги окремих видів діяльності в загальному випуску продукції та розподілі різних видів ресурсів (трудових, основних засобів, фінансових ресурсів тощо); які дозволяють за допомогою порівняння структури виробництва та розподілу ресурсів робити висновок про відносну ефективність видів діяльності, виявляти «точки росту» регіонального продовольчого комплексу та встановлювати відповідні пріоритети державного регулювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в доведенні науково обґрунтованих теоретичних положень, методичних підходів і висновків до рівня практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання продовольчого комплексу регіону.

Окремі пропозиції автора дисертаційної роботи знайшли практичне застосування в діяльності Головного управління економіки Чернігівської обласної державної адміністрації при аналізі структурних зрушень в економіці регіону (довідка №01-01/3243 від 14.12.2010р.), Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації в процесі оптимізації розподілу повноважень та відповідальності між окремими службовцями (довідка № 19-04/3119 від 16.12.2010 р.), Чернігівської обласної ради при розробці та прийнятті документів обласної ради щодо сільського господарства та харчової промисловості (довідка № 01-05/1175 від 17.12.2010 р.), СВК „Полісся” при обґрунтуванні заходів щодо підвищення ефективності діяльності працівників (довідка № 25 від 11.02.2010 р.). Теоретичні результати дослідження використовувалися в навчальному процесі Чернігівського державного інституту економіки і управління при викладанні дисциплін „Бюджетний менеджмент”, „Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва”, „Корпоративні фінанси”, „Основи наукових досліджень” (довідка № 602-04/287б від 28.05.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, сформульовані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано лише ті положення та ідеї, що належать здобувачеві. Особистий внесок автора в працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо в списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи доповідалися, обговорювалися та одержали позитивну оцінку на науково-практичних конференціях, серед яких: Всеукраїнська науково-практична конференція студентів і молодих вчених «Реструктуризація розвитку фінансового ринку в Україні: філософія, стратегія, тактика» (м. Київ, 2007), Міжнародна науково-практична конференція «Бюджетно-податкові чинники активізації розвитку фінансових ринків та фінансового посередництва» (м. Ірпінь, 2008), Міжнародний інноваційний форум «Освіта, наука і виробництво у регіональному розвитку» (м. Чернігів, 2008), Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки” (м. Рівне, 2008), Міжнародна науково-теоретична конференція молодих учених і студентів „Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери” (м. Донецьк, 2009), Восьмі Друкерівські читання, присвячені 100-літтю з дня народження П. Друкера «Теоретические и практические проблемы функционирования инновационной экономики» (м.Гомель, 2009), Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні напрямки вдосконалення фінансово-економічної політики на сучасному етапі» (м. Чернігів, 2010), Друга Міжнародна навчально-наукова конференція «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (м. Чернігів, 2010), Міжнародна науково-практична конференція «Национальная инновационная система Республики Беларусь: состояние и перспективы развития» (м. Гомель, 2010).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані в 29 працях, з яких: 1 – розділ у колективній монографії, 10 – статті у фахових виданнях, 18 – в інших виданнях – загальним обсягом 8,5 друк. арк., з них особисто автору належить 7,3 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 297 сторінок друкованого тексту. Дисертація містить 35 рисунків на 35 сторінках (з них 10 займають окремі сторінки), 30 таблиць на 30 сторінках (з них 4 займають окремі сторінки). Список використаних джерел включає 181 найменування і займає 21 сторінку, 6 додатків розміщено на 51 сторінці.