НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТНОГО ФІНАНСУВАННЯ В БАНКАХ Автореферат

У вступі визначено актуальність, мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи проектного фінансування в банках” узагальнено теоретичну базу дослідження проектного фінансування, систематизовано схеми участі банків в цих операціях, обґрунтовано відмінності від кредитування, визначено проблеми та перспективи розвитку банківського проектного фінансування в Україні.

Узагальнення наукових підходів до розуміння змісту проектного фінансування дозволило виокремити три основні з них: 1) ототожнення з кредитуванням без регресу або з обмеженим регресом кредитора на позичальника; 2) розуміння як способу мобілізації фінансових ресурсів зі специфічними механізмами погашення заборгованостей та розподілу проектних ризиків; 3) розуміння як системи фінансових взаємозв’язків між учасниками інвестиційного проекту. В межах цих підходів увага акцентується переважно на фінансових аспектах здійснюваної угоди, що залишає поза увагою суттєву специфіку не тільки фінансових, а й організаційно-комунікаційних відносин між її учасниками.

Враховуючи це, автором запропоновано визначати проектне фінансування як систему відносин між учасниками угоди (банками та іншими фінансовими установами, державою, приватними інвесторами тощо) в процесі здійснення комплексу взаємопов’язаних заходів з приводу беззаставного фінансування, організації та управління інвестиційним проектом на партнерських умовах з цільовою орієнтацією на грошові потоки, отримані виключно в результаті реалізації проекту. Запропонований підхід відрізняється від існуючих системністю, що передбачає розуміння проектного фінансування не просто як фінансової операції, а як цілісного, взаємопов`язаного комплексу послідовних заходів та системи відносин між учасниками, що базується на партнерських засадах.

Узагальнення наукової думки щодо формалізації основних ознак проектного фінансування дозволяє дійти висновку про невпорядкованість методичної бази, що призводить до “розмивання” його меж та помилкового ототожнення з іншими видами фінансово-кредитних операцій. Основними критеріями ідентифікації проектного фінансування запропоновано вважати:

відсутність “твердого” забезпечення наданих коштів (доходи, отримані в результаті реалізації проекту, є єдиним джерелом погашення заборгованості);

відокремлення проекту від основної діяльності його ініціаторів;

значні трансакційні витрати, тривалий період організації угоди;

поєднання значної кількості джерел, інструментів та форм фінансування, високий рівень гнучкості та варіативності при обранні схем фінансування;

формування комплексної системи гарантій без урахування кредитоспроможності його учасників і гарантій погашення кредитів третіми особами;

створення окремої проектної компанії виключно з метою та на термін реалізації операції проектного фінансування;

специфічна система розподілу проектних ризиків;

високий рівень фінансового левериджу;

відсутність права регресу на позичальника;

прийняття учасниками на себе не лише функцій фінансового забезпечення, але і ряду додаткових функцій відносно управління реалізацією проектів;

базування взаємовідносин учасників на принципах довгострокового партнерства, тісної співпраці, координації дій.

Виходячи з цих критеріїв, в роботі проаналізовано існуючі підходи до класифікації схем проектного фінансування, зокрема: залежно від забезпечення кредиту (чисте, комбіноване та псевдофінансування); залежно від ступеня відокремлення проекту від проектної компанії (під об’єкт та фінансування проектної фірми); залежно від механізму розподілу ризиків (без будь-якого регресу на позичальника, з повним та обмеженим регресом на позичальника, комбіноване); залежно від методу бухгалтерського обліку (балансове та позабалансове); в залежності від форми розпорядження результатами проекту (ВОТ та ВООТ); залежно від схеми взаємовідносин між інвесторами (з паралельним та послідовним фінансуванням). Доведено, що види проектного фінансування, виділення яких передбачено в межах перших чотирьох класифікаційних критеріїв, не відповідають базовим критеріям його ідентифікації, тому право на існування мають лише дві останні класифікаційні ознаки.

Функції банку при здійсненні операцій проектного фінансування є значно ширшими, ніж звичайного кредитора, оскільки він може виступати як гарант, консультант, організатор проектного консорціуму, брокер, інвестор (шляхом участі не тільки у капіталі, а й у корпоративному управлінні) тощо, вирішувати цілий ряд завдань в межах проектного менеджменту. Автором досліджено специфічні особливості виконання банком цих функцій, систематизовано інструменти участі банків в операціях паралельного (незалежного та співфінансування) та послідовного проектного фінансування, визначено критерії обрання банками конкретних технологій участі в даних операціях, переваги та недоліки проектного фінансування для банків, здійснено порівняльний аналіз проектного фінансування та кредитування. Аналіз відповідності принципів проектного фінансування загальноприйнятим принципам кредитування довів, що принципам зворотності коштів та терміновості воно не відповідає, принципам платності та забезпеченості відповідає частково, а принципу цільового характеру відповідає повною мірою.

Найбільш активними учасниками проектного фінансування в Україні є: АТ “Укрексімбанк”, ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, ВАТ КБ “Надра”, АТ “ОТП Банк”, ПАТ “Укрсоцбанк”, ПАТ “УкрСиббанк”. Останнім часом до цього процесу залучилися також VAB Банк, ПАТ “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО”, ПАТ “Альфа-Банк”, ПАТКБ “ПРАВЕКС-БАНК” та ін. Аналіз відповідності пропозицій цих банків щодо надання послуг проектного фінансування критеріям його ідентифікації показав, що в більшості випадків банки помилково називають цим терміном звичайні послуги з довгострокового кредитування інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання. В роботі визначено основні проблеми впровадження проектного фінансування в банках України, основними з яких є невідповідність ресурсного та кадрового потенціалу більшості банків вимогам ефективної участі в даній операції, невпорядкованість вітчизняної нормативно-правової бази в досліджуваній сфері, відсутність інформативної статистичної бази щодо участі банків в таких операціях. Значний рівень політичних та економічних ризиків в Україні, а також цілий ряд інших екзогенних факторів обумовлює той факт, що вітчизняні банки надають перевагу кредитуванню бізнес-проектів, які мають незначний термін окупності, надійні джерела погашення позики та відповідне забезпечення, а також фінансуванню проектів, пов’язаних з розширенням і модернізацією діючого бізнесу, а не зі створенням нового.

У другому розділі “Розвиток організаційних та методичних засад управління проектним фінансуванням в банку” обґрунтовано концептуальні основи формування системи управління проектним фінансуванням у банку, розроблено механізм ієрархічної підпорядкованості служб банку, задіяних у проектному процесі, запропоновано рекомендації щодо врахування фактора ризику при обранні банком схеми участі у проектному фінансуванні.

Автором обґрунтовано, що системність управління бізнес-процесами в межах проектного фінансування може бути забезпечена лише при узгодженості та структурованості комплексу заходів, відбору проектів до портфеля за критерієм збільшення загальної вартості банку в межах існуючих фінансових, кадрових, інформаційних обмежень, а також чіткого окреслення часового горизонту тривалості операції проектного фінансування. Виходячи з цього, автором доведено можливість введення в науковий термінологічний обіг нового поняття – “система управління проектним фінансуванням у банку”, під яким запропоновано розуміти узгоджену сукупність функцій, принципів, форм та методів управління, а також структурованого комплексу організаційних заходів щодо оцінки перспектив, фінансового забезпечення та поточного управління реалізацією інвестиційних проектів, формування та реалізації оптимального портфеля проектів відповідно до стратегічних орієнтирів підвищення вартості банку та з урахуванням ресурсних обмежень.

На основі узагальнення наукового доробку вітчизняних та зарубіжних фахівців в досліджуваній сфері, автор дійшов висновку, що найбільша увага в літературі приділяється питанням поточного управління проектними діями, що фактично обмежує життєвий цикл досліджуваної операції моментом початку реалізації проектів та перетворює задачу ефективного управління портфелем проектів на критерій успіху проектного фінансування. На відміну від таких підходів, автором акцентується увага на необхідності врахування часового горизонту допроектних дій при оцінці періоду окупності операції проектного фінансування та на важливості забезпечення узгодженості організаційних заходів щодо прийняття банком рішення щодо участі в її здійсненні. В роботі запропоновано наступну послідовність здійснення цих заходів:

Попередній відбір проектів за критерієм відповідності стратегічним орієнтирам інвестиційної діяльності банку, а також умовам поточної та прогнозованої ринкової кон’юнктури.

Формування системи ресурсних обмежень банку (часових, фінансових, кадрових тощо) та коригування переліку проектів відповідно до системи ресурсних обмежень.

Оцінка потенційної спроможності проектів бути реалізованими за техніко-конструкційними параметрами та комерційної перспективи їх реалізації, коригування переліку проектів, що спрямовуються для подальшого аналізу (аналіз здійснюється як співробітниками банку, так і зовнішніми експертами).

Детальний аналіз та перевірка проектної документації за кожними проектом, уточнення прогнозів руху потоків грошових коштів за проектами, розробка альтернативних сценаріїв їх реалізації з урахуванням асиметрії інформації, формування найбільш ймовірних сценаріїв реалізації проектів.

Відбір проектів за результатами оцінки їх ефективності (без урахування точної схеми фінансування) та ризиковості.

Формування консорціуму інвесторів індивідуально за кожним проектом, узгодження інтересів банку та інших співінвесторів, уточнення схеми розподілу результатів реалізації проектів.

Розробка детальної схеми та інструментів фінансування для банку за кожним проектом, визначення функцій банку при реалізації проекту (єдиний інвестор, співінвестор, кредитор, гарант, організатор, брокер тощо).

Часова та просторова оптимізація фінансових ресурсів банку (якщо він є учасником реалізації відразу декількох проектів).

Уточнення прогнозів руху потоків грошових коштів за проектами з урахуванням фінансових потоків, пов’язаних зі схемою фінансування.

Узгодження можливостей відділу проектного фінансування банку щодо проектного адміністрування, оперативного управління портфелем проектів.

Оцінка необхідності здійснення організаційно-структурних змін в банку для успішної реалізації портфелю проектів.

Прийняття остаточного рішення щодо участі в реалізації конкретного проекту за схемою проектного фінансування.