РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ТРАНСПОРТНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ Автореферат

У першому розділі «Теоретичні засади регулювання інноваційної діяльності підприємств» досліджено еволюцію наукової думки впливу регулювання інноваційної діяльності на економічний розвиток, розкрито суть регулювання інноваційної діяльності транспортного машинобудування, обґрунтовано методичні підходи щодо побудови та систематизації принципів регулювання інноваційної діяльності.

Узагальнення теоретичних засад наукової думки щодо впливу регулювання інноваційної діяльності на економічний розвиток дало можливість з’ясувати, що це, беззаперечно, проявляється через формування та практичну реалізацію основоположних категорій згаданого процесу, а саме: інновація, інноваційна діяльність, інноваційний процес, інноваційна інфраструктура, інноваційна політика. Однак під час розгляду цих категорій і встановлення їх значення в економічному розвитку доцільно враховувати сферу та рівень застосування. Виявлено, що кожна з розглянутих економічних категорій по-різному виявляється як на макро-, так і мікрорівні процесу регулювання інноваційної діяльності, а відтак набуває різного змісту в умовах реалізації ринкового та державного механізмів регулювання.

Аналіз і систематизація різних підходів до визначення поняття «регулювання інноваційної діяльності» дали змогу виділити два головні аспекти дослідження: перший ґрунтується на функціональному підході, тобто регулювання розглядають як одну з функцій інноваційного менеджменту, яка забезпечує кінцевий результат управління інноваційними процесами підприємств; другий базується на управлінському підході, який більш розгорнутий і розглядає суть регулювання інноваційною діяльністю як комплексний процес управління в інноваційній сфері через формування й впорядкування інноваційної політики держави, галузі, регіону та окремого підприємства.

У проведеному дослідженні автор обирає як основу другий підхід і розглядає регулювання інноваційної діяльності як взаємопов’язаний процес управління з боку державних, регіональних органів влади та бізнес структур, який реалізується через спеціальний механізм, що включає систему принципів, функцій, цілей, інструментів та заходів у сфері інноваційної діяльності підприємств і сприяє розвитку їх конкурентоспроможності, здатності та готовності до інноваційної діяльності і, як результат, формування ефективної галузевої структури національної економіки.

Визначено, що становлення ринкової економіки в Україні потребує створення сприятливих умов функціонування вітчизняних підприємств транспортного машинобудування, оскільки їх інноваційний розвиток впливає на різні сфери життєдіяльності суспільства і показує важливе місце та роль в економіці країни: по-перше, забезпечує безперервний рух пасажирських і вантажних перевезень; по-друге, на галузь припадає вагома частка в структурі валово-внутрішнього продукту країни, а державне сприяння її розвитку призведе до його помітного збільшення; по-третє, це одна з тих галузей економіки, яка має історично сформований економічний потенціал, що дає змогу розвивати її не лише на внутрішніх, а й на міжнародних ринках. Таким чином, за рахунок наукоємної продукції галузі Україна може забезпечити вихід конкурентоспроможної продукції на світові ринки і сталий розвиток вітчизняної економіки на основі наукоємності національного виробництва.

З’ясовано, що сьогодні немає єдиної думки щодо необхідності втручання держави в систему ринкових механізмів. Однак беззаперечним є факт, що ринкові та державний механізми діють паралельно і доповнюють один одного відповідно до обраної концепції розвитку національної економіки. Це здійснюється через формування системи методів і форм регулювання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Зважаючи на наведене вище, обґрунтовано необхідність формування класифікації системи методів регулювання інноваційної діяльності підприємства за чотирма ознаками: за характером впливу на інноваційний процес (прямі та непрямі); за засобами регулювання (нормативно-правові, адміністративні, економічні, соціальні, організаційні); за частотою застосування (традиційні та спеціальні); за рівнем регулювання (загальнодержавні, галузеві, регіональні, локальні). Запропонована класифікація охоплює різноманітні напрями та сфери регулювання і стимулювання інноваційної діяльності, що здійснюються за допомогою реалізації системи заходів законодавчої, науково-технічної, фінансово-економічної політики.

Доведено, що джерелом ефективного функціонування системи регулювання інноваційної діяльності є сукупність принципів, на основі яких реалізується інноваційна політика. У зв’язку з цим обґрунтовано методичні аспекти щодо побудови й систематизації принципів регулювання інноваційної діяльності на основі таких підходів: державницького і підприємницького. З’ясовано, що система принципів слугує за базу для формування і впровадження стимулів інноваційної діяльності підприємств, оскільки при її створенні, з одного боку, враховується загальнодержавний ефект від інноваційної активності вітчизняних підприємств, а з іншого – стимулюється індивідуальний інтерес підприємств та науковців до реалізації інноваційних проектів, що забезпечує високу економічну ефективність. Збалансоване поєднання двох підходів сприяє дотриманню загальнодержавних цілей розвитку інноваційних процесів вітчизняних підприємств транспортного машинобудування.

Аргументовано, що ефективність регулювання інноваційної діяльності гальмується через велику кількість проблем, які виникають внаслідок існуючого механізму регулювання інноваційної діяльності, серед яких виділені наступні: неефективність методів стимулювання інноваційних процесів; відсутність єдиної та взаємоузгодженої системи управління останніми як на макро-, так і мікрорівні; складність організаційної системи управління інноваційною діяльністю на державому рівні та недосконалість нормативно-правової бази; обмеженість у фінансуванні та інвестуванні інноваційної діяльності; низький рівень інноваційної інфраструктури та функціонування організаційних структур інноваційної сфери; відсутність моніторингу та відповідного контролю за ефективним та вчасним виконанням інноваційних проектів у межах пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

На підставі аналізу теоретико-методичних проблем регулювання інноваційної діяльності підприємств визначено, що здійснення інноваційної діяльності на всіх рівнях регулюючої системи повинно бути спрямовано на сприяння розвитку та використання інноваційного потенціалу господарських систем, врахування специфіки інноваційних процесів досліджуваних підприємств через активізацію якісно нового механізму регулювання інноваційної діяльності як на макро-, так і мікрорівні.

У другому розділі «Становлення системи регулювання інноваційної діяльності підприємств транспортного машинобудування» здійснено оцінку ефективності розвитку інноваційної діяльності в транспортному машинобудуванні на загальнодержавному, регіональному (Львівська область) рівнях та рівні досліджуваних підприємств регіону; запропоновано методику оцінки рівня впливу регулювання на ефективність інноваційної діяльності підприємств транспортного машинобудування; проаналізовано передумови та наслідки адаптації регулювання інноваційної діяльності підприємств транспортного машинобудування до практики зарубіжних країн.

Визначено, що у процесі розбудови нової економічної системи в Україні відбулося становлення вітчизняного транспортного машинобудування та сформувалися основні етапи його розвитку: період затяжного спаду (1991-2000 рр.), період економічного пожвавлення і зростання (2001-2007 рр.) та період різкого занепаду (2008 р. – триває до теперішнього часу), спричинений поширенням світової фінансової кризи.

Як виявив аналіз інноваційної активності транспортного машинобудування, з 2001 по 2009 рр. включно, незважаючи на збільшення обсягів інноваційної продукції, простежується низький рівень державного регулювання інноваційними процесами підприємств. Негативні тенденції характеризують показники: скорочення кількості підприємств, які займалися інноваційною діяльністю (на 20,7%), їх частки у загальній кількості (від 31,4% до 24,3%); зниження кількості суб’єктів господарювання, що впроваджували інновації (на 4,6%); скорочення кількості освоєних виробництв інноваційних видів продукції (на 50,6%), машин та устаткування (на 41,2%), матеріалів, виробів і продуктів (на 54,4%); зменшення частки інноваційної продукції, що реалізовувалася за кордон (від 50,9 % до 42,9%); зниження частки витрат на наукові дослідження й розробки (від 20,5% до 18,4%); незначні витрати на придбання нових технологій та їх скорочення (від 1,6% до 0,54%); недостатня підтримка державою і регіональними органами влади інноваційної діяльності (частка їх фінансування 4,6% та 0,7% відповідно). При цьому, припинилося взагалі залучення коштів для фінансування інноваційної діяльності через позабюджетні фонди, а через форми кредитування у загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності на них припадає 2,2%.

Дослідження підприємств транспортного машинобудування Львівської області засвідчили, що кількість підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, протягом 2001-2010 рр. зменшилася і коливається в межах 3-5; відбулося скорочення освоєних інноваційних виробництв (на 80%); знизилася частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції транспортного машинобудування (на 31,7%); спостерігається відсутність фінансування інноваційної діяльності із загальнодержавного та з місцевих бюджетів. Такий стан розвитку інноваційної діяльності є наслідком кризових явищ в економіці держави та галузі зокрема.

Різноаспектний підхід щодо дослідження впливу регулювання на ефективність інноваційної діяльності підприємств транспортного машинобудування дозволив встановити, що основна мета процесу регулювання інноваційної діяльності дасть можливість забезпечити високий рівень ефективності інноваційної діяльності підприємств транспортного машинобудування та одночасно задовольнити інтереси інших учасників інноваційної діяльності на всіх рівнях регулювання.