УПРАВЛІННЯ КОНСАЛТИНГОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В СФЕРІ АПК

Короткий зміст

У першому розділі – “Теоретичні основи консалтингової діяльності у сфері агропромислового комплексу” визначено поняття “консалтингова діяльність в сфері агропромислового комплексу”, узагальнені завдання, функції консалтингової діяльності, основні риси консалтингових послуг, проаналізований зарубіжний досвід системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрно-розвинених країн.

Інтеграцію консалтингу в агропромислове виробництво слід розглядати як сукупність відносин між двома самостійними системами – консалтингом і агропромисловим виробництвом, що виникають в процесі доцільної творчої діяльності суб’єктів, характер і зміст взаємовідносин яких визначається сукупністю чинників зовнішнього середовища, в якому вони функціонують.

 Економічною основою таких взаємовідносин має бути розробка консалтингового продукту (послуги), використання якого агропромисловими формуваннями (об’єкти консалтингу) призведе до необхідних змін, реорганізації і модернізації діяльності останніх, результатом чого має бути збільшення обсягу прибутку, якості і конкурентоспроможності як неодмінних умов ефективного функціонування агропромислового виробництва.

Із проведеного аналізу формування дорадчої системи аграрної сфери зарубіжних країн виявлено, що, як і будь-який системний об’єкт, консалтингова діяльність в агропромисловому комплексі, з одного боку, повинна мати властивість самоорганізації й оновлення; з іншого – виступати однією з ланок управління аграрними системами, що дозволяє їх елементам ефективно функціонувати і розвиватися. У зв’язку з цим, завданням консалтингу має стати підтримка ефективного зворотного зв’язку між агропромисловими формуваннями та іншими інститутами: державою, регіональним керівництвом, аграрною наукою і системою професійної освіти з метою ефективної їх взаємодії. Виконання цього головного завдання свідчить про ефективність інтеграції консалтингу в механізм стратегічного управління аграрними системами і слугує найважливішим “ресурсом” власного інституційного розвитку (рис. 1).

Вивчення і узагальнення світової практики консалтингу дозволило виділити такі форми і види організації консалтингової діяльності, які можемо розглядати як резерви використання зарубіжного досвіду. Разом із тим, дослідження показало, що системи інформаційно-консультаційних служб аграрно-розвинених країн були створені по-різному, але їм властиві загальні принципи консалтингової діяльності, які було визначено як чинники, що впливають на ступінь реалізації цих резервів.