ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна, одержаних результатів, їх апробація, міститься інформація щодо публікацій.
Розділ 1. «Основні сучасні концепції громадянського суспільства та їх вплив на конституційну регламентацію засад громадянського суспільства в зарубіжних країнах» складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток ідеї громадянського суспільства» досліджено виникнення поняття «громадянське суспільство», історичні етапи розвитку ідеї громадянського суспільства, обґрунтовується актуальність концепції громадянського суспільства на сучасному етапі.
Зазначено, що на сьогоднішній день важко точно сказати, коли вперше було вжито термін «громадянське суспільство» у сучасному його розумінні. Водночас більшість дослідників вважає, що ідея громадянського суспільства в сучасному розумінні зароджується під час переходу від аграрного до індустріального суспільства. Саме в цей період, що хронологічно відбувався в різних суспільствах не одночасно і зі своєю cпeцифікою, індивід знаходить можливості горизонтальної і вертикальної мобільності. Робиться висновок про те, що поняття «громадянське суспільство» лише з XVIII ст. починає вбирати в себе окремі риси його сучасного змісту.
Громадянське суспільство формувалося у процесі вивільнення сфери приватних інтересів від прямої дії політичної влади, що склалася при феодалізмі, розкріпачення індивідів і їх перетворення з підданих держави у вільних і соціально активних власників, визнання автономії особи, утвердження принципу загальної формальної рівності.
Відповідно до періодизації розвитку ідеї і практики громадянського суспільства професора Каліфорнійського університету Дж. Александера, автор розглядає три стадії розвитку ідеї громадянського суспільства, які умовно названі “громадянським суспільством -І, -ІІ і -ІІІ”: 1. “Громадянське суспільство – І” охоплює період з кінця XVII до І половини XIX століття. 2. «Громадянського суспільства-ІІ» триває з середини ХІХ і аж до другої половини ХХ ст. 3. “Громадянське суспільство ІІІ” розпочався після другої світової війни і триває до сьогоднішнього дня.
Вказується, що сьогодні вплив концепції громадянського суспільства не обмежується країнами, що здійснюють перехід до ринку й до демократії. Робиться висновок про те, що наразі концепція громадянського суспільства не втратила своєї актуальності, а її нормативно-критичний інструментарій може бути застосований до усіх типів сучасних суспільств.
У підрозділі 1.2. «Основні сучасні концепції громадянського суспільства» автор досліджує існуючі підходи до визначення громадянського суспільства.
Автор доводить, що становлення громадянського суспільства є важливим предметом вивчення науки конституційного права. Зазначено, що на нинішньому етапі існують досить великі розбіжності у інтерпретації поняття громадянського суспільства.
Виокремлюється три основні підходи до інтерпретації цього поняття, що склалися в літературі на сьогоднішній день: широкий, дихотомічний і вузький.
підхід. При такому підході поняття громадянського суспільства ототожнюється з поняттям суспільства. Водночас автор доводить, що не слід змішувати «суспільство» як людську спільність взагалі з категорією «громадянське суспільство», яке займає певне місце в суспільній системі, має свою структуру й особливості.
2) Дихотомічний підхід. Прихильники дихотомічного підходу наполягають на проведенні жорсткого водорозділу між державою і громадянським суспільством. Причому в структуру громадянського суспільства включаються всі сфери життя суспільства, які не підконтрольні державі (економічна, політична, культурна, релігійна тощо). Вказано, що загальним недоліком дихотомічного підходу є те, що структура громадянського суспільства визначається за «залишковим принципом», тобто шляхом виключення із соціального життя державного начала і деяких аспектів публічного права.
Вузький підхід. Вузький підхід до інтерпретації поняття «громадянське суспільство» пов'язаний з розмежуванням сфери громадянського суспільства з політичною сферою суспільства (до якої належить держава), а також з економічною сферою (до якої належить ринок). Вузький підхід інтерпретує громадянське суспільство як особливу підсистему суспільства в цілому, що складається з недержавних некомерційних об’єднань. Автор доводить, що більш обґрунтованим є саме вузький підхід до інтерпретації поняття громадянського суспільства.
Зазначається, що найважливішою ознакою громадянського суспільства є його складна структура, що включає в себе добровільно сформовані громадські об'єднання, що ґрунтуються на різноманітних інтересах та потребах індивідів.
Наголошується, що варто відрізняти громадянське суспільство як «ідеальний тип», за допомогою якого наука намагається аналізувати суспільну реальність, а також як підсистему конкретного суспільства як цілого, що розвивається в політичному просторі і часі, має свої стадії та географічно-територіальні різновиди, що утворилися під впливом різних умов та обставин.
У підрозділі 1.3 «Структура громадянського суспільства» досліджуються інститути громадянського суспільства. Вказується, що громадянське суспільство є структурованим системним явищем.
Автор доводить, що саме формалізація громадянського суспільства в будь-які інститути є показником його зрілості і здатності більш цілеспрямовано і ефективно виражати і реалізовувати свої інтерес, а ототожнення громадянського суспільства з радикальними опозиційними рухами, спрямованими проти уряду, є великим спрощенням.
Зазначається, що неінституціоналізовану масову активність включати до структури громадянського суспільства не слід, оскільки її прояви фактично ближче до «життєвого світу» (за Ю. Габермасом), а не до громадянського суспільства.
Крім того, автор вказує на неможливість включення до структури громадянського суспільства злочинних організацій, оскільки тільки ті утворення можуть визнаватися частиною громадянського суспільства, які визнають законність інших організацій в суспільній сфері і самі діють в рамках законів. Таким чином до громадянського суспільства належать саме добровільні інститути, що діють в межах законодавства.
Автор вважає обґрунтованим перелік інститутів громадянського суспільства, наведений в абзаці другому пункту 2 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976, а саме: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Водночас автор наголошує, що інститутами громадянського суспільства варто вважати також політичні партії.
Констатується, що суспільство сьогодні не сприймає організації громадянського суспільства в якості інструменту захисту своїх прав і представлення інтересів. Сьогодні соціологічні дослідження демонструють, що показник рівня безпосередньої участі у діяльності громадських організацій залишається низьким.
Водночас робиться висновок про те, що розвитку громадянського суспільства не можна досягти виключно за рахунок механічного збільшення кількості громадських організацій, а рівень розвитку громадянського суспільства оцінювати виключно за формальними показниками, тобто кількістю інститутів громадянського суспільства. Автор зазначає, що громадянське суспільство — це не арифметичний набір інститутів. Як соціокультурний феномен громадянське суспільство є певним типом (моделлю) соціальної організації і взаємодії. Його якісними характеристиками є: довіра, взаємодопомога, толерантність, здатність до кооперованих дій, віра людей у свої сили, зорієнтованість на громадські справи, почуття відповідальності.
Отже, для сфери громадянського суспільства, на відміну від відносин влади і підпорядкування, що переважають у державі, і на відміну від ринкових відносин, є характерним домінування начал солідарності. Саме відносини солідарності втілюють у собі специфіку громадянської сфери в її найбільш переконливому академічному тлумаченні.
Робиться висновок, що розвиненість громадянського суспільства визначається якісними характеристиками, спрямованістю та числом його структурних елементів, залученістю громадян до них, а також інтенсивністю (частотою) та результативністю їх функціонування.
Наводиться авторське визначення громадянського суспільства як самоорганізованої й саморегульованої, автономної сфери суспільного життя, у якій функціонують добровільні некомерційні недержавні об'єднання, що втілюють цінності свободи і солідарності.
У підрозділі 1.4. «Становлення громадянського суспільства в Україні: питання теорії і практики» досліджено ключові небезпеки, які викликані відсутністю в Україні розвиненого громадянського суспільства та шляхи їх подолання.
Зазначається, що рівень розвитку громадянського суспільства характеризується, передусім, рівнем розвитку цінностей довіри. Показником наявності довіри в суспільстві є соціальний капітал. Соціальний капітал – це певний потенціал суспільства або його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами. Запас соціального капіталу можна назвати «радіусом довіри»
Визнається, що для юристів більш звично розглядати довіру в межах приватноправових відносин і таке обмежене ставлення до довіри нашкодило певним чином розвитку публічного сектору правового життя. Така ситуація значно ускладнює процес становлення громадянського суспільства, підриває довіру до його структур.
Автор виокремлює п’ять основних тісно пов’язаних між собою небезпек, які викликані відсутністю в Україні розвиненого громадянського суспільства: політичний популізм, відсутність в Україні середнього класу, строкатість українського населення, ірраціональність української політики та кон’юнктурне політичне моралізування, специфіка української ментальності. В роботі пропонуються шляхи подолання вказаних небезпек. Зазначається, що Конституція може перетворитися на реальний і потужний фактор розвитку суспільних відносин лише в тому разі, коли її цінності вкорінюються на рівні правової культури суспільства.
У підрозділі 1.5. «Конституційне закріплення засад громадянського суспільства в зарубіжних країнах: порівняльний аспект» на основі аналізу конституційного і поточного законодавства, судової практики зарубіжних країн виокремлено основні підходи до громадянського суспільства, що притаманні різним моделям конституційного регулювання, що існують у світі.
Автор розглянув американську і європейську конституційні моделі регулювання громадянського суспільства. Зазначається, що в цих моделях відсутні окремі розділи чи глави, спеціально присвячені громадянському суспільству в аспекті його співвідношення з державою. Так само і термін «громадянське суспільство» в зарубіжних конституціях майже не зустрічається.
Автор робить припущення, що в більшості Основних Законів зарубіжних країн відсутні згадки про громадянське суспільство саме з огляду на природу конституції, яка є спрямованою на обмеження державної влади, а завданням конституції не є фіксація поняття громадянського суспільства чи об'єднання норм, які його стосуються, в один розділ. Зазначається, що набагато важливішим є закріплення головних цінностей громадянського суспільства, якими є свобода (преамбула Конституції США), людська гідність (абз.1 ст.1 Конституції ФРН), плюралізм (ст. 15 Конституції України), а також основних засад діяльності інститутів громадянського суспільства і меж державного втручання в їх справи. Таким чином, засади громадянського суспільства можуть бути встановлені не в якомусь одному розділі конституції, а розміщені в різних її розділах (зокрема, йдеться про розділи, присвячені загальним засадам, правам і свободам тощо).
Зазначається, що сьогодні в науці конституційного права поширеним є підхід, відповідно до якого демократичні держави залежно від наявності обмежень на політичну дискусію і висловлювання думок поділяються на два типи: так звані «озброєні демократії» та «процедурні демократії». Відповідно до цих типів розрізняються принципово два підходи до громадянського суспільства.
В Європі держави «процедурної демократії» співіснують з державами «озброєної демократії». До країн «процедурної демократії» слід віднести, передусім, США, Францію та Великобританію. До країн «озброєної демократії» належать країни, яким довелося пережити епоху недемократичного політичного режиму (це характерно для Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії, а також для держав Східної Європи).
Розділ 2. «Конституційна регламентація ключових засад громадянського суспільства та функціонування його інститутів в Україні» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Конституціоналізація громадянського суспільства в Україні» зазначається, що відродження ідеї громадянського суспільства в Україні почалося у 90-х роках ХХ ст. Автор доводить, що відсутність в Конституції України окремого розділу, присвяченого громадянському суспільству, не означає, що Основний Закон не врегульовує відносини між громадянським суспільством та державою або відмови від ідеї громадянського суспільства.
Автор поділяє конституційні засади громадянського суспільства на загальні і спеціальні. До загальних засад громадянського суспільства автор відносить конституційні норми, присвячені засадам конституційного ладу (принцип правової, демократичної, соціальної держави (ст. 1), політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності (плюралізму), свобода політичної діяльності, заборона цензури (ст. 15), спеціальнодозвільний принцип діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
До спеціальних конституційних засад громадянського суспільства автор відносить конституційні норми, присвячені діяльності інститутів громадянського суспільства і межам державного втручання в їх справи. Це конституційні норми, присвячені праву громадян на об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36, 37 Конституції України).
У підрозділі 2.2. «Конституційний принцип багатоманітності (плюралізму) як базовий принцип формування громадянського суспільства» проаналізовано проблеми конституційного регулювання багатоманітності в Україні.
Вказується, що громадянське суспільство передбачає широке ідеологічне, політичне та економічне різноманіття, що випливає зі свободи людини висловлювати свої погляди, брати участь у політичному і економічному житті.
Зазначено, що для громадянського суспільства є важливою ідея організованого плюралізму. Організований плюралізм означає, що реально суспільство складається не стільки з діяльності окремих індивідів, скільки з взаємодії малих і середніх груп та природно створених асоціацій. Встановлено, що плюралізм та багатоманітність набувають свого безпосереднього вираження у таких явищах, як політичний, економічний та ідеологічний плюралізм.
Вказується, що базовий принцип громадянського суспільства —принцип багатоманітності закріплений у ст. 15 Конституції України, ухваленій 28 червня 1996 року. Крім того, Конституція України підкреслює, що «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» (частина перша ст. 34 Конституції України). Також закріплена свобода об'єднань, у тому числі в політичні партії (частина перша ст. 36 Конституції України).
Зазначається, що в нинішній Конституції України закладене суттєве протиріччя. З одного боку, ст. 37 Конституції встановлює низку обмежень щодо функціонування політичних партій та громадських організацій. З іншого боку, відповідно до частини другої статті 15 чинної Конституції, «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова». Для усунення цього протиріччя пропонується скасувати це положення.
У підрозділі 2.3. «Конституційне право на об’єднання як передумова розвитку громадянського суспільства в Україні» вказується, що конституційне закріплення основ організації і функціонування політичних партій, інших громадських об’єднань має принципове значення для становлення в Україні громадянського суспільства. Конституційний статус інститутів громадянського суспільства знайшов своє закріплення в ст. 36 Конституції України 1996 р., яка зафіксувала право громадян на об'єднання.
Наголошується, що Закон України "Про об'єднання громадян" застарів і не гарантує дотримання європейських стандартів у сфері діяльності громадських організацій, у зв’язку з чим пропонується ухвалити спеціальний Закон «Про громадські організації», в якому вирішити основні проблеми правового регулювання створення та діяльності цих інститутів громадянського суспільства.
Зазначається, що базовим принципом конституціоналізації інститутів громадянського суспільства є принцип рівності об'єднань громадян (ст. 36 Конституції України, преамбула Закону «Про об'єднання громадян»). Робиться висновок, що цілком зваженим є підхід законодавця, який не передбачає фінансування політичних партій з Державного бюджету України, але водночас дає можливість їм відшкодовувати витрати на виборчу кампанію. Для забезпечення рівності партій у виборчому процесі обґрунтованою виглядає пропозиція формувати окружні та дільничні виборчі комісії за принципом рівного представництва як для партій, представлених у парламенті, так і для позапарламентських партій.
Визнається, що держава може і повинна впливати на процес розвитку громадянського суспільства. Зокрема, для втілення цієї мети практично у всіх сучасних демократичних країнах в системі владних структур організовані і функціонують спеціальні органи для зв'язку з організаціями громадянського суспільства. Робиться висновок, що в Україні практика діяльності таких органів має бути вдосконалена.
Окремої уваги в дисертації приділено питанню т.з. «департизації» державної служби. Автор на підставі аналізу європейського досвіду доводить, що встановлення додаткових обмежень щодо членства в політичних партіях для осіб, що перебувають на державній службі, є недоцільним.
Наголошується, що вдосконалення законодавства про об’єднання громадян має здійснюватися шляхом скасування саме штучних перешкод, які існують на шляху розвитку інститутів громадянського суспільства. Водночас автор обґрунтовує, що Конституція України має закріплювати ключові цінності, на яких має будуватися діяльність інститутів громадянського суспільства, а також давати можливість (в разі посягання на конституційні цінності) вживати санкції до таких об’єднань громадян аж до їхньої заборони.
В дисертації відзначається, що в чинній Конституції України відсутні норми, які б закріплювали необхідність дотримання демократичних норм у внутрішній діяльності політичних партій.
| 
