ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «ІНТЕРЕС» У КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробки теми, її зв’язок з науковими програмами; визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дисертації; розкрито її методологічні засади, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; зазначено апробацію результатів роботи, публікації, її структура та обсяг.

Розділ перший «Теоретико-правові засади категорії «інтерес» у конституційному праві» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню та уточненню категорії «інтерес» у конституційному праві через розкриття її поняття, змісту та сутнісних ознак, висвітленню з конституційно-правових позицій теоретичних засад щодо внутрішньої структури категорії «інтерес» та розкриттю співвідношення категорії «інтерес» зі спорідненими категоріями конституційного права.

У підрозділі 1.1. «Категорія «інтерес» у конституційному праві: поняття, зміст, сутнісні ознаки» з’ясовано, що сутність феномену інтересу у конституційному праві полягає у діалектичному характері взаємодії різнорівневих інтересів, так званої «тріади» – особи, суспільства та держави, які не можуть бути повністю регламентовані, відображені та закріплені у конституційно-правових нормах, що приймаються.

Виокремлюється чотири основні наукові підходи щодо розуміння змісту категорії «інтерес» у конституційному праві. Перший науковий підхід ґрунтується на доправовій природі інтересів у праві, де інтереси – це «морально-правові прагнення індивіда», так зване «перед-право», тобто явище, яке виникає перед правом. Другий науковий підхід заснований на тому, що категорія «інтерес» у праві є перш за все юридично закріпленим дозволом вчинення певних дій. Третій науковий підхід полягає у визнанні тотожності конституційних суб’єктивних прав та законних інтересів. Четвертий науковій підхід полягає у трактуванні інтересу як «після-право» – правовий феномен, що на відміну від попереднього наукового підходу не є тотожним конституційним суб’єктивним правам, а є похідним від них, який породжений та обумовлений конституційними суб’єктивними правами.

Встановлено, що нині категорія «інтерес» у конституційному праві має складну, синтетичну, багаторівневу структуру як одного з базових наукових уявлень про механізм функціонування суспільства та держави.

Простежується, що глибинна сутність категорії «інтерес» у конституційному праві України розкривається насамперед через визначення сутнісних ознак цієї категорії. Такими визначено: 1) значущість та пріоритетність інтересів; 2) основоположне джерело для реалізації інтересів – Конституція України; 3) універсальний правовий характер інтересів; 4) особливе коло суб’єктів інтересів; 5) особливе коло об’єктів, на які направлені інтереси; 6) підвищена юридична гарантованість інтересів.

У підрозділі 1.2. «Внутрішня структура категорії «інтерес» у конституційному праві» вказується, що при визначенні внутрішньої структури категорії «інтерес» у конституційному праві слід звернутися до трьох наукових підходів дослідження цієї категорії, які дозволяють пізнати діалектичну, суб’єктно-об’єктну сутність феномену інтересу. Перший науковий підхід ґрунтується на теорії зовнішніх обставин, за якої джерелом інтересу завжди виступає відповідна потреба у конституційному праві. Другий – на теорії внутрішнього фактора, де інтерес є мотивом або мотиваційним становищем, що підштовхує до діяльності у сфері конституційного права. Та третій – на теорія взаємодії, за якої інтерес може виявитися тільки у разі якщо суб’єкт бере участь у конституційно-правових відносинах і взаємодіє з іншими особами. На переконання авторки, вище наведені наукові підходи не суперечать один одному, а скоріше, доповнюють один одного та виступають як етапи послідовного розвитку інтересу у конституційному праві.

Стверджується, що внутрішню структуру категорії «інтерес» у конституційному праві формують дві складові – це об’єктивна його сторона, яка опосередкована публічним інтересом та суб’єктивна сторона, яка опосередкована приватними інтересами. На основі критичного аналізу констатується, що як приватні, так і публічні інтереси не є однорідними. Тому можуть виникати протиріччя не лише між приватним та публічним інтересами загалом, але й між окремими їхніми різновидами зокрема. З огляду на конкретні емпіричні ефекти, які мають місце в Україні, обґрунтовано, що категорія «інтерес» у конституційному праві втілюється у чотирьох формах: 1) суб’єктивний інтерес; 2) об’єктивний інтерес; 3) суб’єктивно-об’єктивний інтерес; 4) об’єктивно-суб’єктивний інтерес.

У підрозділі 1.3. «Співвідношення категорії «інтерес» зі спорідненими категоріями конституційного права» наголошується, що у конституційному праві слід відмежувати інтерес від споріднених категорій, які близькі за змістом, але є різними за значенням, зокрема від таких категорій, як «потреба», «благо», «мета» та «суб’єктивне право». Авторкою зазначається, що у конституційному праві категорія «потреба» кореспондується не стільки з життєдіяльністю людини у фізіологічному значенні, скільки з її діяльністю як члена суспільства. Конституція України вживає поняття «інтерес» та «потреба» як самостійні категорії. За цього інтерес є усвідомленою необхідністю та способом задоволення потреби.

Акцентується увага, що у конституційному праві благом є не сам інтерес, а те на що він направлений. Благо – це об’єкт інтересу у конституційному праві. За цього інтерес є специфічним прагненням до чого-небудь, прагнення особи до задоволення своїх потреб, прагнення для отримання того чи іншого блага. Аргументовано доводиться, що у конституційному праві мета обумовлюється потребами та інтересами, являючись важливим ланцюгом у їх реалізації, фіксує бажане для суб’єкта майбутнє та у багато чому визначає характер заходів, які необхідні для його досягнення. Мета є перспективно-пролонгованим інтересом – інтересом, що перенесений та мислено здійсненний у майбутньому.

Зроблено висновок, що інтерес є передумовою і метою суб’єктивного права. Особливість змісту інтересу у конституційному праві, на відміну від суб’єктивного права, полягає у тому, що межі інтересу чітко не сформульовані у конкретних конституційно-правових нормах, а лише випливають з сукупності конституційно-правових норм, діючих конституційних принципів та конституційно-правових дефініцій. Інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, на відміну від суб’єктивного права, без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Розділ другий «Система інтересів у конституційному праві України» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню та визначенню класифікації й систематизації інтересів у конституційному праві та здійсненню характеристики основних видів інтересів у конституційному праві України.

У підрозділі 2.1. «Класифікація та систематизація інтересів у конституційному праві» з’ясовано, що сучасні виклики з якими наразі стикається наука конституційного права, особливо у період конституційно-правових трансформацій, вимагають у першу чергу вивчення різних видів категорії «інтерес» не лише у їх статичним проявах, а насамперед у динамічному розвитку та зміні типів інтересу. Лише за таких умов класифікація категорії «інтерес» за різними критеріями у конституційному праві, може бути вираженням об’єктивних зв’язків і відносин між явищами та предметами й дозволяє обґрунтовано підійти до теоретико-правової ідентифікації категорії «інтерес» у конституційному праві.

З огляду на об’єкт та предмет науки конституційного права, запропоновано диференціювати інтереси за наступними ознаками: 1) За суб’єктом інтересу класифікувати на: а) інтереси спільнот (народ, нація, населення, національні меншини, корінні народи тощо); б) інтереси держави та органів державної влади; в) інтереси територіальних громад, органів місцевого самоврядування; г) інтереси Автономної Республіки Крим, органів влади Автономної Республіки Крим; ґ) інтереси громадянського суспільства та його основних інститутів: громадських організацій, політичних партій тощо; д) інтереси людей, громадян, іноземців, осіб без громадянства, жителів; е) інтереси підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності; є) інтереси міжнародних й іноземних органів та організацій, які легітимно діють в Україні. 2) За змістом, сферою дії і спрямуванням – на матеріальні і моральні інтереси. 3) За формою представництва інтересів перед органами державної влади та органами місцевого самоврядування варто виокремити плюралістичні та корпоративні інтереси. 4) За основною ознакою матеріальної теорії поділу права інтереси слід диференціювати на приватні та публічні інтереси. 5) За функціональним спрямуванням інтереси варто класифікувати на політичні, соціальні, економічні, культурні та інші інтереси. 6) За рівнем реалізації інтересів диференціювати на інтереси, які реалізуються під час здійснення внутрішньої та зовнішньої політики України. 7) За часом дії поділити на тимчасові (короткострокові) та постійні (довгострокові). 8) За механізмом реалізації інтересів у конституційному праві класифікувати на інтереси, які реалізуються під час правотворчої діяльності органів влади та інтереси, які реалізуються у ході правозастосовної діяльності органів державної влади. 9) За відповідністю природі, тобто дійсною щодо стану самого суб’єкта, носія інтересів виокремити реальні (справжні) та ілюзорні (помилкові). 10. За правовою природою диференціювати на законні та незаконні інтереси.

У підрозділі 2.2. «Характеристика основних видів інтересів у конституційному праві України» зазначається, що інтереси у конституційному праві України є сукупністю взаємопов’язаних та взаємодіючих між собою елементів, які утворюють єдину цілісну систему. У цій системі пропонується виокремити за ознакою ієрархічної підпорядкованості три рівня інтересів.

Обґрунтовується, що перший рівень інтересів у конституційному праві – це найбільш значущі інтереси у суспільстві та державі. Це є найвищий рівень інтересів у конституційному праві України, оскільки саме від їх конституційно-правового змісту та гарантованості реалізації цих інтересів залежить не лише реалізація усіх інших, менш значущих інтересів, але й загалом засади суспільного та державного ладу, які у своїй сукупності утворюють конституційний лад України. До інтересів першого рівня, відповідно до Конституції України, слід віднести національні інтереси, інтереси національної безпеки, інтереси держави, інтереси територіальної цілісності, спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, інтереси громадського порядку, інтереси економічного добробуту, інтереси прав людини, інтереси охорони здоров’я, інтереси моральності населення, інтереси суспільства, інтереси усіх співвітчизників.

Вказується, що другий рівень інтересів у конституційному праві – це колективні інтереси, реалізація яких можлива лише за умови якщо вони здійснюються групою осіб, тобто декількома особами, які поєднанні спільними інтересами. Сутнісною ознакою цих інтересів є їх виключний колективний характер, оскільки суб’єктом інтересу може виступати лише певна група осіб – національні меншини, релігійні об’єднання, професійні спілки, політичні партії, громадські організації, група громадян, що заявлена для проведення мітингу тощо. Третій рівень інтересів у конституційному праві – це інтереси, реалізація яких може бути здійсненна особою самостійно без об’єднання з іншими суб’єктами однорідних інтересів. Такими Конституція України визначає – моральні і матеріальні інтереси, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності, інтереси конкретного громадянина, представництво у суді яких здійснює прокуратура України та професійні інтереси суддів, захист яких здійснюється в порядку, встановленому законом.

Розділ третій «Механізм реалізації легітимних інтересів у конституційному праві України» складається з трьох підрозділів і присвячений визначенню поняття механізму реалізації інтересів у конституційному праві, розкриттю механізму реалізації інтересів суб’єктів конституційного права у правотворчій діяльності, здійсненню аналізу правозастосовних механізмів реалізації інтересів у конституційному праві.

У підрозділі 3.1. «Поняття механізму реалізації інтересів у конституційному праві» зазначається, що проблематика механізму реалізації інтересів у конституційному праві детермінована низкою специфічних чинників та обставин, які наразі мають місце в Україні. По-перше, демократизацією вітчизняної політичної системи, що може значно розширити механізм реалізації насамперед політичних інтересів суб’єктів конституційного права. По-друге, формуванням громадянського суспільства, що сприяє оптимізації передусім діяльності різного роду об’єднань громадян у представництві та захисті інтересів їхніх членів. По-третє, глибинними реформами на рівні права та структурною організацією державної влади, державного управління, що повинно надати механізму реалізації інтересів у конституційному праві чітко визначеної чинним законодавством процедурно-процесуальної форми.

Акцентується увага, що у механізмі реалізації публічного інтересу у конституційному праві, він зачіпає нехай навіть опосередковано, інтереси значної кількості осіб, здатен так чи інакше вплинути на їх статус, стикнутися з діяльністю органів влади різного рівня, а також вступити у конфлікт з інтересами великої кількості фізичних та юридичних осіб. Тому належне забезпечення механізму реалізації публічного інтересу у конституційному праві є обов’язком та прерогативою держави й здійснюється шляхом досягнення, збереження та розвитку публічного інтересу. Подібні дії у конституційному праві пов’язуються у першу чергу зі стратегічними цілями та завданнями держави, національною безпекою чи забезпеченням громадського порядку. З метою належного забезпечення механізму реалізації інтересів у конституційному праві, Конституція України визначає вичерпний перелік, за яких у разі конфлікту приватного та публічного інтересів перевага надається останньому, а також містить вичерпний перелік випадків, за яких визнається перевага публічного інтересу над приватним.

Зроблено висновок, що порівняно з іншими галузями національного права, механізм реалізації інтересів у конституційному праві України обумовлений низкою особливостей. Такими визначаються: 1) підвищена юридична гарантованість інтересів у конституційному праві; 2) підвищена стабільність інтересів у конституційному праві; 3) ускладнений порядок прийняття, зміни чи скасування конституційної норми, яка закріплює той чи інший інтерес, або надає можливості для його реалізації; 4) ускладнений порядком реалізації інтересів у конституційному праві; 5) особливий правовий захист інтересів у конституційному праві.

У підрозділі 3.2. «Механізми реалізації інтересів суб’єктів конституційного права у правотворчій діяльності» наголошується, що механізми реалізації інтересів суб’єктів конституційного права у правотворчій діяльності, ґрунтуються на забезпечені державою балансу інтересів різних суб’єктів. Це досягається шляхом конституційно-правового регулювання, за допомогою якого держава через вплив на умови діяльності носіїв приватних інтересів шляхом прийняття нормативно-правових актів, намагається сформувати у них інтереси, які б співпадали з інтересами суспільства та держави.

Пропонується з усього різноманіття наукових теорій виокремити дві з них за формою реалізації інтересів суб’єктів конституційного права у правотворчій діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Перша – це теорія корпоративізму, за якої суспільні групи, члени яких поєднані спільними інтересами є порівняно нечисленними, функціонально впорядкованими та ієрархізованими. Друга – це плюралістична теорія, за якої у суспільстві діють як правило незалежні один від одного, різноманітні за характером та змістом групи за інтересами, що здійснюють вплив на правотворчу діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Акцентується увага, що одним із найбільш обґрунтованих механізмів реалізації інтересів суб’єктів конституційного права у правотворчій діяльності є інститут лобіювання, засади якого урегульовано спеціальним законодавчим актом у таких країнах як США, Канада, Австралія, Німеччина, Франція, Грузія, Литва, Польща та Угорщина. Крім того, конституційно-правові засади інституту лобіювання визначено на рівні Європейського Союзу, Ради Європи, а також у рамках модельного законотворення Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД. Наголошується на важливості прийняття закону України «Про лобіювання» з метою легітимації у нашій державі цього механізму реалізації інтересів у правотворчій діяльності.

У підрозділі 3.3. «Правозастосовні механізми реалізації інтересів у конституційному праві» зазначається, що у конституційному правозастосуванні не тільки вагомо, а й зримо виявляються соціально-політичні фактори у розрізі носіїв різного роду інтересів, що дозволяє суб’єктам правозастосування їх відчувати, сприймати, оцінювати та узагальнювати для інших суб’єктів суспільства. За таких обставин особливого значення у механізмі реалізації інтересів у конституційному праві набуває правозастосовна діяльність держави – як владна форма забезпечення реалізації нормативних положень.

Стверджується, що конституційне законодавство передбачає низку правозастосовних механізмів реалізації інтересів у конституційному праві, які можуть здійснюватися на різних рівнях – загальнодержавному, регіональному та місцевому. Вибір того чи іншого механізму реалізації інтересів у конституційному праві насамперед залежить від функцій та повноважень правозастосовних органів.

Встановлено сім видів правозастосовних механізмів реалізації інтересів у конституційному праві: 1. Направлення звернень до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою захисту інтересів суб’єктів конституційного права. Звернення громадян може бути висловлене в письмовій або усній формі у вигляді пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги. 2. Захист інтересів суб’єктів конституційного права під час здійснення парламентського контролю через: а) діяльність комітетів Верховної Ради України; б) створення спеціальних слідчих комісій; в) діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; г) діяльність Рахункової палати; ґ) діяльність народних депутатів України. 3. Захист та представництво інтересів суб’єктів конституційного права у правозастосовній діяльності Президента України, а також створених ним консультативних, дорадчих та допоміжних органах і службах, які сприяють Президенту України у захисті та представництві інтересів суб’єктів конституційного права під час здійснення ним правозастосовної діяльності. Такими визначено Адміністрацію Президента України, Раду національної безпеки і оборони України та Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. 4. Реалізація інтересів суб’єктів конституційного права у правозастосовній діяльності Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади. 5. Судовий захист інтересів суб’єктів конституційного права здійснюється шляхом звернення до: а) судів загальної юрисдикції; б) Конституційного Суду України; в) Європейського Суду з прав людини. 6. Захист та представництво інтересів суб’єктів конституційного права органами прокуратури шляхом: а) винесення прокурором припису з метою захисту інтересів суб’єктів конституційного права; б) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді. 7. Реалізація інтересів суб’єктів конституційного права у правозастосовній діяльності органів місцевого самоврядування.