КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ, ВЧИНЕНІ З МОТИВІВ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧИ РЕЛІГІЙНОЇ НЕТЕРПИМОСТІ Автореферат

У Вступі розкриваються актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет та методи, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, вказано апробації та публікації за темою дисертації, її структура.

Розділ 1 «Розвиток та сучасний стан кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Розвиток норм про злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, в українському кримінальному законодавстві» здійснено аналіз історичного розвитку кримінального законодавства на території України про злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, що дозволило виділити п’ять етапів становлення відповідальності за ці діяння.

Перший етап характеризується відсутністю законодавчого визнання мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості у їх загальному виді (без конкретизації ознак окремих рас, національностей чи релігій) як таких, що становлять підвищений ступінь суспільної небезпеки при вчиненні посягань і, відповідно, відсутністю норм, які б передбачали відповідальність за злочини, вчинені з цих мотивів (до 1922 р.). Другому етапу притаманне визнання злочинними діянь (розпалювання ворожнечі і розбрату тощо) лише з мотивів національної нетерпимості (1922-1927 рр.). Третій етап характеризується встановленням кримінальної відповідальності за ті ж діяння, проте вчинені не лише з мотивів національної, але й міжнаціональної (расової) чи релігійної нетерпимості (1927-1989 рр.). Четвертий етап характеризується встановленням кримінальної відповідальності за завдання шкоди життю та здоров’ю особи як обтяжуючої обставини інших злочинних посягань, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (1989-2009 рр.). П’ятий етап характеризується диференціацією кримінальної відповідальності за досліджувані посягання залежно від тяжкості спричиненої шкоди життю чи здоров’ю особи у різних нормах КК (з 2009 р. до теперішнього часу).

У підрозділі 1.2 «Поняття та система злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості у сучасному кримінальному праві» досліджено загальні ознаки, притаманні цій групі злочинів. Класифікацію останніх запропоновано за різними критеріями та здійснено порівняльний аналіз національного законодавства із законодавством низки зарубіжних країн для визначення спільних ознак систематизації злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Зроблено висновок, що найбільш поширеним терміном, яким користуються при позначенні злочинів з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, є ксенофобія, проте у КК України він не використовується.

Під злочинами проти життя та здоров’я особи, вчиненими з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, пропонується розуміти суспільно небезпечні, протиправні, винні діяння проти життя та здоров’я особи, вчинені суб’єктом злочину з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Класифікувати їх можливо за такими критеріями: 1) за основним безпосереднім об’єктом: проти життя (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 129), проти здоров’я (ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122, 126, 127); 2) за особливостями конструкції складу злочину: з матеріальним складом (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122), з формальним складом (ч. ч. 2 ст. ст. 126, 127), з усіченим складом (ч. 2 ст. 129); 3) за ступенем тяжкості: особливо тяжкі (п. 14 ч. 2 ст. 115), тяжкі (ч. ч. 2 ст. ст. 121, 127), середньої тяжкості (ч. ч. 2 ст. ст. 122, 126, 129); 4) за мотивом злочину: з расової нетерпимості, з національної нетерпимості, з релігійної нетерпимості.

Сучасне законодавство країн світу фактично не має чітко визначеної одноманітної системи норм щодо захисту життя та здоров’я особи від злочинів, учинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Наприклад, серед країн – колишніх республік СРСР є як спільні принципи криміналізації цих діянь, так і суттєві розбіжності. Зокрема, не в усіх цих державах визнаються мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості як обтяжуючі покарання обставини (ст. 61 КК Азербайджанської Республіки, ст. 64 КК Республіки Білорусь, ст. 63 КК Республіки Вірменія, ст. 54 КК Республіки Казахстан, ст. 77 КК Республіки Молдова, ст. 56 КК Республіки Узбекистан, ст. 63 КК Російської Федерації). Проте у більшості з них відповідальність за злочини проти життя та здоров’я, вчинені з цих мотивів, диференціюється залежно від наслідків у відповідних статтях (ст. ст. 109, 117, 126 КК Грузії, ст. ст. 139, 147 КК Республіки Білорусь, ст. ст. 104, 112, 113, 119 КК Республіки Вірменія, ст. ст. 96, 103, 104, 107 КК Республіки Казахстан, ст. ст. 145, 151, 152 КК Республіки Молдова, ст. ст. 104, 110, 111, 117 КК Республіки Таджикистан, ст. ст. 97, 104, 105 КК Республіки Узбекистан, ст. ст. 105, 111, 112, 117 КК Російської Федерації, ст. ст. 101, 107, 108, 113 КК Туркменістану). У ст. 120 КК Азербайджанської Республіки та ст. 97 КК Киргизької Республіки передбачено відповідальність лише за умисне вбивство з досліджуваних мотивів. У деяких країнах взагалі не передбачено відповідальності за аналізовані злочини, а лише встановлено відповідальність за розпалювання національної, расової, релігійної або іншої ворожнечі, а також за геноцид (ст. ст. 61-1, 72, 72-1 КК Естонії, ст. ст. 71, 78 КК Латвійської Республіки, ст. ст. 99, 100 КК Литовської Республіки).

Розділ 2 «Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Об’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» обґрунтовано, що родовим об’єктом досліджуваних злочинів є суспільні відносини, що забезпечують право людини на життя та здоров’я.

Основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 129 КК є суспільні відносини, що забезпечують право людини на життя, тобто на фізичне, психічне, духовне та соціальне існування, яке з’являється з моменту народження людини і припиняється з моменту її біологічної смерті.

Основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122, 126, 127 КК є суспільні відносини, що забезпечують право людини на здоров’я, тобто на забезпечену законом можливість людини здійснювати повне збереження і розвиток біологічних, фізіологічних, психологічних функцій організму, оптимальну працездатність та соціальну активність з моменту народження і до біологічної смерті.

Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом усіх злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, є суспільні відносини, що забезпечують конституційне право людини на повагу до її честі та гідності незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності.

Підтримано позицію законодавця щодо передбачення відповідальності за досліджувані злочини у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини КК, оскільки життя та здоров’я людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а тому мотиви посягання на них не повинні бути вирішальними при вирішенні питання визначення родового об’єкта цих суспільно небезпечних діянь.

У підрозділі 2.2 «Об’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» визначено, що, оскільки мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості виступають у злочинах проти життя та здоров’я як обтяжуючі відповідальність обставини, то обов’язкові ознаки об’єктивної сторони досліджуваних злочинів повністю співпадають з обов’язковими ознаками об’єктивної сторони простих складів злочинів, передбачених у частинах перших відповідних статей розділу ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини КК.

Так, для злочинів, передбачених ч. ч. 2 ст. ст. 126, 127, 129, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є суспільно небезпечне діяння, а для злочинів, передбачених п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 2 статей 121, 122, – суспільно небезпечне діяння, наслідки та причинний зв’язок між ними. Місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості не є обов’язковими ознаками і на кваліфікацію не впливають. Разом з тим вивчення зарубіжного досвіду притягнення до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини дозволяє стверджувати, що у переважній більшості випадків ці суспільно небезпечні діяння виражаються у формі нападів, причому групових. Наприклад, у Російській Федерації це 96 % від усіх нападів, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Подібне прослідковується і в Україні, оскільки 51 % опитаних студентів-іноземців дали ствердну відповідь на питання, чи мали щодо них місце випадки групового насильства.

Проте не всі злочини проти життя та здоров’я особи з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, передбачені у КК України, можна кваліфікувати як вчинені групою осіб. Так, не містять такої кваліфікуючої ознаки злочини, передбачені ст. ст. 122, 129 КК.

У підрозділі 2.3 «Суб’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» визначено, що суб’єктом аналізованих злочинів є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність, тобто він є загальним. Проведений порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн дозволяє стверджувати, що в окремих державах не виключається відповідальність юридичних осіб за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 21 КК Республіки Молдова, ст. 30 КК Китайської Народної Республіки, ст. 121-2 КК Франції).

Вважається, що притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення діяння із вказаних мотивів з 14-и років не відповідає принципу встановлення кримінальної відповідальності лише за наявності можливості впливу на певну поведінку людини кримінально-правовими заходами і неможливості впливу на неї іншими засобами. Оскільки законодавець визнає, що усвідомлення мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості досягає ступеня суспільної небезпеки, достатнього для встановлення кримінальної відповідальності, з певного віку, то цей віковий критерій повинен бути однаковим в усіх злочинах, вчинюваних з цих мотивів. Тому, на погляд автора, відповідальність за досліджувані злочини повинна наставати з 16-и років, як це передбачено для ст. 161 КК України. 63 % опитаних практичних працівників ОВС підтвердили недоцільність зниженого віку, з якого настає кримінальна відповідальність за злочини, передбачені п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122 КК, вчинені з досліджуваних мотивів.

У підрозділі 2.4 «Суб’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» визначено, що всі розглядувані злочини мають як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони вину та мотив їх вчинення, а злочин, передбачений ч. 2 ст. 127 КК, ще й мету. Вина злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, характеризується умислом. При цьому у злочинах, передбачених п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122 КК умисел може бути як прямим, так і непрямим, а у ч. ч. 2 ст. 126, 127, 129 КК – лише прямим.

Мотив учинення досліджуваних злочинів характеризується трьома видами. При цьому для кваліфікації цих діянь достатньо встановити наявність хоча б одного з них: або расової, або національної, або релігійної нетерпимості.

Вбачається, що використання у КК України для позначення мотиву вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи саме категоріального ряду «раса – національність – релігія» є оптимальним з точки зору їх змісту, але ніяк не повноти різноманітності. Наприклад, п. 13 ч. 2 ст. 104 КК Республіки Вірменія передбачає відповідальність за умисне вбивство не тільки з цих мотивів, а й з релігійного фанатизму, п. 14 ч. 2 ст. 139 КК Республіки Білорусь – ще й з політичної або ідеологічної ворожнечі чи ворожнечі щодо будь-якої соціальної групи. Тому з метою узгодження положень ст. 24 Конституції України, ст. 161 КК України та норм, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, пропонується розширити перелік можливих мотивів вчинення останніх посиланням, що вони можуть учинятися «з мотивів расової, національної, релігійної, політичної, статевої, етнічної нетерпимості або нетерпимості, зумовленої різним соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання або мовою».

Законодавці окремих країн визнають необхідність встановлення кримінальної відповідальності за вчинення з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості не тільки посягань на життя та здоров’я, а й на інші суспільні відносини, зокрема: за умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 162 КК Республіки Болгарія, ст. 187 КК Республіки Казахстан, ст. 173 КК Республіки Узбекистан), за наругу над могилою або над тілом померлого (ст. 258 КК Грузії, ст. 312 КК Литовської Республіки, ст. 265 КК Республіки Вірменія, ст. 275 КК Республіки Казахстан, ст. 222 КК Республіки Молдова, ст. 243 КК Республіки Таджикистан, ст. 244 КК Російської Федерації). Автором доведено, що в Україні на сьогодні відсутні достатні підстави криміналізації таких діянь, що підтверджують, зокрема, результати опитування як практичних працівників ОВС (94 %), так і студентів-іноземців (52 %).

Обґрунтовано, що передбачення у ст. 129 КК такої кваліфікуючої ознаки, як мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості не відповідає принципам криміналізації діянь, оскільки ця норма органічно поєднана зі ст. 115 КК, а законодавець у останній визнає обтяжуючими відповідальність, окрім зазначених мотивів, ще 13 обставин. Тому суспільна небезпека всіх обтяжуючих умисне вбивство обставин є приблизно однаковою. Визнання обтяжуючою погрозу вбивством обставиною лише однієї з названих не відповідає логіці побудови кримінально-правових норм.

Розділ 3 «Спеціальні питання кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Відмежування злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, від суміжних складів злочинів» доведено, що досліджувані злочини та злочин, передбачений ст. 161 КК «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань», який містить таку обтяжуючу обставину, як поєднання з насильством, створюють колізію кримінально-правових норм, а тому пропонується з ч. 2 ст. 161 КК виключити кваліфікуючу ознаку «поєднані з насильством». Цю пропозицію підтримали 77 % опитаних практичних працівників ОВС.

Логіка визначення ступеня суспільної небезпеки діяння і подальшої побудови кримінально-правових норм потребує включення такої кваліфікуючої ознаки, як мотиви расової, національної, релігійної, політичної, статевої, етнічної нетерпимості або нетерпимості, зумовленої різним соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання або мовою, до складу злочину, передбаченого ст. 125 КК України «Умисне легке тілесне ушкодження».

Розглянуто співвідношення таких злочинів, як катування з метою дискримінації потерпілого або інших осіб (ч. 1 ст. 127 КК) та катування з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 127 КК). Встановлено, що поняття «дискримінація» є ширшим за поняття «расова, національна чи релігійна нетерпимість». Так, дискримінація людини можлива не тільки за ознаками раси, національності чи релігії, а й за такими ознаками як, наприклад, стать, мова, політичні або інші погляди, соціальне походження, власність, вживання (але не зловживання) наркотиків, народження або інший статус. Отже, якщо при кваліфікації катування буде встановлено наявність мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, винна особа повинна притягатись до відповідальності за ч. 2 ст. 127 КК згідно з правилом кваліфікації при конкуренції загальної (ч. 1 ст. 127 КК) і спеціальної (ч. 2 ст. 127 КК) норм.

При відмежуванні злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, передбачених п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121 КК, від геноциду (ст. 442 КК) критерієм відмежування є мета. Так, для кваліфікації дій за ст. 442 КК обов’язковим є встановлення мети такого діяння – повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи. При цьому кількість людей, приналежних до таких груп, є невизначеною. Разом з тим, з метою встановлення чітких критеріїв відмежування цих злочинів вважається за доцільне передбачити у ст. 442 КК як обов’язкову ознаку місце вчинення: в межах однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, або ж країни чи кількох країн.

При відмежуванні злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, один від одного діють ті ж правила, що і при відмежуванні злочинів проти життя та здоров’я особи за іншими ознаками.

У підрозділі 3.2 «Покарання за злочини проти життя та здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» здійснено порівняльний аналіз санкцій досліджуваних норм за КК України та окремих зарубіжних країн.

Переважним видом покарання, який передбачив законодавець України за ці злочини, є позбавлення волі на певний строк (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК – від 10 до 15 років, ч. 2 ст. 121 КК – від 7 до 10 років, ч. 2 ст. 122 КК – від 3 до 5 років, ч. 2 ст. 126 КК – до 5 років, ч. 2 ст. 127 КК – від 5 до 10 років). Лише два з досліджуваних злочинів передбачають альтернативні санкції: п. 14 ч. 2 ст. 115 КК передбачає довічне позбавлення волі, а ч. 2 ст. 126 КК – обмеження волі до 5 років. Тобто у цілому законодавець встановлює достатньо суворі санкції за посягання на життя та здоров’я з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Оскільки мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості є кваліфікуючими ознаками відповідних злочинів проти життя та здоров’я, ці мотиви не можуть визнаватись обставинами, які обтяжують покарання, при постанові вироку суддею.

Санкції норм КК зарубіжних країн свідчать про неоднозначний підхід законодавців різних країн до ступеня тяжкості злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Наприклад, санкції норм усіх КК, які передбачають відповідальність за умисне вбивство з досліджуваних мотивів, мають альтернативні санкції, що передбачають кілька видів покарань. Найбільш суворим в усіх санкціях є або довічне позбавлення волі, або смертна кара. Разом з тим іншим можливим видом покарання є позбавлення волі на певний строк. При цьому нижні межі цього покарання суттєво різняться: від 8 років (ч. 2 ст. 139 КК Республіки Білорусь, ч. 2 ст. 104 КК Республіки Вірменія, ч. 2 ст. 105 КК Російської Федерації) до 20 років (ч. 3 ст. 145 Республіки Молдова). Максимальна верхня межа позбавлення волі на певний строк за цей злочин – 25 років (ч. 2 ст. 139 КК Республіки Білорусь, ч. 3 ст. 145 Республіки Молдова).

Автором запропоновано підходи, які доцільно застосовувати на законодавчому рівні при встановленні покарання за досліджувані злочини: 1) оскільки злочини, передбачені ч. ч. 2 ст. ст. 122, 126, 127 КК, не спричиняють тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, то за їх учинення доцільно передбачити альтернативну санкцію у виді штрафу в розмірі до десяти (ст. ст. 122, 126 КК) і двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 127 КК) відповідно; 2) у ст. 125 КК «Умисне легке тілесне ушкодження» передбачити частину 3, яка б встановлювала відповідальність за вчинення діянь, передбачених частинами 1 або 2 цієї статті, з тих же мотивів що і у п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. ч. 2 ст. ст. 121, 122, 126, 127 і 129 КК України та встановити за його вчинення альтернативну санкцію у виді штрафу в розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі до трьох років; 3) з санкції ч. 2 ст. 126 КК виключити такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк, і натомість передбачити штраф у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.