КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО, ВЧИНЕНЕ ГРУПОЮ ОСІБ ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, його методологічні засади, теоретична й емпірична бази, розкривається наукова новизна одержаних результатів, сформульовано основні положення, які виносяться на захист, наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Загальнотеоретичні та історичні аспекти встановлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історичний розвиток кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою» узагальнені основні концепції щодо визначення кримінальної відповідальності і підтримується позиція про те, що вона є складним утворенням, яке складається з декількох елементів: обов’язку винної особи відповісти на підставі норм кримінального закону за вчинений злочин, негативної оцінки державою діяння і особи, яка його вчинила, а також призначення їй заходів кримінально-правового впливу і судимості. Простежується історичне формування кримінального законодавства про відповідальність за групове умисне вбивство. Автор доходить висновку, що у розвитку норм про відповідальність за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, можливо виділити етапи: 1) періоди часу з ХІ ст. до 1959 року і 1960–1996 роки, коли відповідальність співучасників вбивства регламентувалась в сукупності нормами, які передбачали караність умисного вбивства, і загальними нормами про співучасть у злочині; 2) 1959–1960 роки, з моменту доповнення ст. 138 КК УРСР 1927 року пунктом, який передбачав більш сувору відповідальність за вчинення умисного вбивства групою осіб; 3) з 1996 року – до теперішнього часу, коли законодавець спочатку в п. «і» ст. 93 КК УРСР 1960 року, а потім в п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України 2001 року необґрунтовано обмежив положення про більш сувору відповідальність за умисне вбивство цього виду, передбачивши її необхідною умовою вчинення злочину групою осіб лише за попередньою змовою. Обґрунтовується, що вбивство, вчинене у складі злочинної групи, майже на всіх історичних етапах розглядалося як вчинене не лише співвиконавцями, але й іншими співучасниками злочину.

Підрозділ 1.2 «Відповідальність за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, у кримінальному законодавстві зарубіжних держав» присвячений дослідженню законодавчого регулювання відповідальності осіб, які спільно позбавили життя потерпілого, у кримінальному законодавстві Великобританії, США, Німеччини, Франції, Республік Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Латвія, Таджикистан, Туркменістан та Російської Федерації. Автор дійшов висновку, що загальними тенденціями у різних правових системах є розмежування функцій виконавця та інших співучасників вбивства, а також включення до складу групи злочинців, які попередньо домовилися позбавити потерпілого життя, не лише виконавців злочину, а й осіб, які діяли з розподілом ролей. Висловлюється точка зору про надмірну перевантаженість норм про відповідальність за групове вбивство у кримінальному законодавстві більшості країн пострадянського простору, оскільки вони, як правило, одночасно передбачають більш сувору відповідальність за вчинення цього злочину у всіх формах співучасті.

Розділ 2 «Об’єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Проблеми визначення об’єкту умисного вбивства» розглянуті окремі теорії щодо сутності об’єкту зазначеного злочину. На думку автора, найбільш прийнятною є теорія щодо визначення основним безпосереднім об’єктом вбивства життя людини, яка, з одного боку, є постійною та безперервно функціонуючою взаємодією біологічних явищ у процесі розвитку організму людини, а з іншого – формою існування людини у суспільстві у певному часовому проміжку, що знаходиться під охороною кримінального закону. Враховуючи досягнення медичної науки, пропонується визначити межі кримінально-правової охорони життя від моменту визнання плоду людини життєздатним (22 повних тижнів вагітності), до смерті мозку (повної та незворотної втрати ним своїх функцій).

Підрозділ 2.2 «Група осіб за попередньою змовою як форма співучасті у злочині» присвячений загальному її визначенню, оскільки саме група характеризує об’єктивну сторону досліджуваного виду вбивства. Автор аргументує, що будь-яким злочином, вчиненим групою осіб за попередньою змовою, є злочин, вчинений двома чи більше суб’єктами, які заздалегідь, тобто на стадії готування, домовилися про спільне його вчинення незалежно від реалізованої при цьому ролі. Зважаючи на ознаки опосередкованого виконання злочину, пропонується внести зміни в ч. 2 ст. 27, п. 9 ч. 1 ст. 67 КК України і вказати на завідомість використання виконавцем осіб, що відповідно до закону не підлягають відповідальності за скоєне.

У підрозділі 2.3 «Характеристика діяння як ознаки об’єктивної сторони умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою» досліджується зовнішнє вираження умисного вбивства, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Автор доходить висновку, що спосіб скоєння цього злочину складається з обов’язкового (насильницький вплив на потерпілого) та факультативного (груповий спосіб вчинення вбивства) елементів. Дисертант поділяє позицію вчених, які визнають, що насильницький вплив на потерпілого являється єдино можливим способом вчинення вбивства. Конститутивною і ключовою ознакою факультативного способу вчинення вбивства є спільність дій учасників групи, яка виражається в їх попередній змові. Акцентується увага на тому, що спільність характеризується поєднанням зусиль двох чи більше суб’єктів вбивства, взаємною обумовленістю їх злочинних дій, єдиними для них злочинними наслідками і наявністю причинного зв’язку між діями кожного із учасників групи та єдиними злочинними наслідками (смертю потерпілого). З суб’єктивної точки зору кожен учасник групи має усвідомлювати спільність вчинюваних злочинних дій, спільну мету діяння, бути поінформованим про злочинні дії виконавця і бажати або свідомо допускати настання смерті потерпілого.

Аргументується позиція щодо недосконалості законодавства, яке не визнає вбивство, вчинене групою осіб без попередньої змови, кваліфікованим складом злочину, внаслідок чого необґрунтовано не врахована його підвищена суспільна небезпечність. Посилаючись на позитивний досвід законодавців Республік Білорусь і Грузія, автор пропонує викласти п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України в редакції «вчинене групою осіб», що дозволить інкримінувати зазначену ознаку особам, які спільно позбавили життя потерпілого, заздалегідь про це не домовляючись. Наводяться аргументи, що вбивство може бути вчинене групою як у складі співвиконавців, так і з юридичним розподілом ролей, оскільки сама наявність попередньої змови у групі, що об’єдналася з метою позбавлення життя іншої людини, свідчить, що у ній можуть бути задіяні, наряду з виконавцями, організатори, підбурювачі і пособники.

Наводяться аргументи, що ставлять під сумнів позицію щодо наділення виконавця вбивства функціями, притаманними пособнику. Обґрунтовується доцільність розроблення Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанови про судову практику в кримінальних справах про умисні вбивства, до якої пропонуються власні визначення вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, без попередньої змови, а також виконавця (співвиконавця) умисного вбивства.

У підрозділі 2.4 «Особливості наслідків і причинного зв’язку як ознак умисного вбивства, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України» досліджуються специфічні якості злочинного результату і причинного зв’язку між ним та діянням співучасників вбивства. Зазначається, що єдині злочинні наслідки (смерть потерпілого) виступають як своєрідний показник ефективності взаємодії учасників групи. Автор доводить, що наслідки такої взаємодії складаються з первісних (попередньої змови на вчинення вбивства) і похідних (заподіяння смерті іншій людині). Первісні наслідки взаємодії учасників групи є підставою кримінальної відповідальності за готування до умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою. Похідні наслідки взаємодії визначаються: 1) особливостями вчинення вбивства; 2) стадіями скоєння злочину.

В роботі аналізуються наявні у кримінально-правовій науці визначення причинного зв’язку між діянням і злочинними наслідками у випадках вбивства групою осіб як у складі співвиконавців, так й інших співучасників. Підтримується позиція, що будь-які дії, які утворюють співучасть в умисному вбивстві, перебувають у причинному зв’язку із смертю потерпілого, тому повинні кваліфікуватись як умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою або без такої, залежно від обставин злочину. Автор вважає, що саме причинний зв’язок між діями організатора, підбурювача, пособника і злочинним результатом у виді смерті іншої людини, завданої виконавцем, свідчить про спільність їх участі у злочині, що є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності співучасників за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою.

Розділ 3 «Суб’єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Особливості форми вини при вчиненні умисного вбивства групою осіб за попередньою змовою» аргументується, що умисел учасників групи охоплює умисел стосовно власної діяльності того чи іншого співучасника і умисел стосовно спільно скоєного вбивства в цілому. Автор підтримує думку окремих науковців про те, що вбивство групою осіб за попередньою змовою може бути вчинене з прямим або непрямим умислом залежно від мотивів, об’єктивних і суб’єктивних обставин вчинення і юридичної ролі, яку виконують учасники групи. Співучасниками, які можуть діяти у складі групи з непрямим умислом по відношенню до смерті потерпілого, автор вважає виконавця і фізичного пособника. Скоєння вбивства з непрямим умислом характеризується усвідомленням учасниками групи, що їх діяння може спричинити смерть іншій людині і передбаченням розвитку причинного зв’язку між діянням і можливими наслідками; розумінням об’єктивних ознак вбивства, в тому числі місця, часу, способу позбавлення життя потерпілого. Зазначається, що на відміну від вбивства з прямим умислом, у цьому випадку співучасники повинні передбачати настання смерті потерпілого лише як можливий, а не обов’язковий результат свого діяння.

У підрозділі 3.2 «Значення для кваліфікації умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, окремих ознак суб’єкта і мотивів злочину» досліджуються проблемні аспекти встановлення ознак суб’єкта вбивства, а також вплив на кваліфікацію дій інших учасників злочинної групи мотивів, якими керувався виконавець вбивства. Автор розділяє позицію, зокрема, В. М. Бурдіна, щодо доцільності зниження віку кримінальної відповідальності за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, до 11 років, за умови підтвердження висновком експертизи відповідності фактичного рівня розвитку особи її хронологічному віку, достатньому для притягнення до кримінальної відповідальності. В роботі розглядаються питання кваліфікації вбивств, вчинених групою у складі загальних і спеціальних суб’єктів, у тому числі дій фактичного виконавця умисного вбивства, який не мав передбачених кримінальним законом ознак спеціального суб’єкту злочину. Автор не погоджується з позицією щодо надмірно широкого тлумачення поняття вбивства, вчиненого спеціальним суб’єктом, і виділяє лише два його види: 1) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів (ст. 117 КК України); 2) умисне вбивство начальника або іншої особи, яка виконує покладені на неї обов’язки з військової служби (ч. 4 ст. 404 КК України). У першому випадку виконавець злочину повинен бути рідною або сурогатною матір’ю жертви. Дії інших співвиконавців пропонується кваліфікувати як умисне вбивство малолітньої дитини, вчинене групою осіб за попередньою змовою.

В роботі доводиться, що за ч. 4 ст. 404 КК України можливо кваліфікувати лише умисне вбивство військового начальника, яким пропонується вважати військовослужбовця або військовозобов’язаного (резервіста) на час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, що має підлеглих за посадою або за військовим званням, наділеного правом пред’являти до них обов’язкові для виконання вимоги, пов’язані з проходженням, несенням військової служби або з виконанням процесуальних функцій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та стягнення. У складі злочинної групи, яка за попередньою змовою позбавляє життя військового начальника, виконавцями (співвиконавцями) пропонується визнавати, крім військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом чи контрактом, також осіб, котрі відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні чи арешту, і громадян під час проходження ними військових зборів (резервістів). Якщо учасник групи за попередньою змовою безпосередньо виконує об’єктивну сторону умисного вбивства військового начальника і не є військовослужбовцем, його дії пропонується кваліфікувати за п. 8 та 12 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням нею службового обов’язку, вчинене групою осіб за попередньою змовою).

Дисертант вважає, що мотивація злочину повинна впливати на відповідальність учасника групи, що об’єдналася з метою вбивства, лише тоді, коли він нею дійсно керувався, а не тільки усвідомлював, що нею керувався виконавець. Об’єктивні і суб’єктивні обставини, які можуть вплинути на відповідальність учасника злочинної групи, автор поділяє на два види: 1) такі, що необхідно враховувати лише залежно від їх усвідомлення учасником групи (особлива жорстокість, вчинення вбивства способом, особливо небезпечним для життя багатьох людей тощо); 2) такі, що не повинні враховуватись незалежно від факту усвідомлення їх співучасником (неповноліття або вагітність одного з учасників групи, вчинення вбивства особою, що раніше вчинила умисне вбивство тощо).

Розділ 4 «Відмежування злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, від суміжних злочинів та його караність» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 4.1 «Співвідношення умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, із суміжними злочинами» присвячений удосконаленню критеріїв відмежування досліджуваного виду вбивства від інших злочинів. У зв’язку з цим досліджуються питання кваліфікації дій групи осіб, які позбавили життя потерпілого під час бійки, коли причиною смерті є комплекс нанесених спільно тілесних ушкоджень. Критерієм розмежування умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, і умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, вчиненого групою осіб, автор визначає психічне ставлення винних осіб до настання смерті потерпілого (умисне або необережне). До ознак, які свідчать, що винні особи попередньо домовились саме про вбивство, а не про заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, автор відносить: 1) спрямованість дій учасників злочинної групи на порушення функцій анатомічної цілісності життєво важливих органів потерпілого; 2) застосування ними знаряддя або засобу, яким можливо заподіяти людині смерть; 3) достатню для порушення функцій або анатомічної цілісності життєво важливих органів людини інтенсивність дій учасників групи (сила нанесених ударів, чисельність і локалізація завданих тілесних ушкоджень). Досліджуються питання відмежування умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, від умисних посягань на життя потерпілих, які мають особливий правовий статус (ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404 та ст. 443 КК України), та інших злочинів, суб’єктивна сторона яких характеризується умисним ставленням до смерті іншої людини (ч. 3 ст. 258, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439 КК України). Автор не підтримує позицію про необхідність кваліфікації діяння, спрямованого на позбавлення життя потерпілого, який має особливий правовий статус, за наявності інших кваліфікуючих ознак, за сукупністю з відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України. Пропонується кваліфікувати таке діяння лише за спеціальною нормою, яка передбачає відповідальність за посягання на життя зазначеного потерпілого, а обставини посягання, передбачені в п. 2, 4–5, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, враховувати при призначенні покарання винним особам відповідно до п. 6–7, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК України.

Підрозділ 4.2 «Особливості призначення покарання співучасниками умисного вбивства» присвячений дослідженню проблем, що виникають при диференціації покарання учасникам груп, які спільно позбавили потерпілого життя. Основним критерієм індивідуалізації покарання для кожного учасника групи називається ступінь участі винного у заподіянні смерті потерпілому, тобто зміст та обсяг фактично вчиненого ним діяння в межах певної ролі, виконаної під час вчинення вбивства. Другим по значимості пропонується вважати характер участі особи у скоєнні вбивства, тобто юридичну роль, виконану у спільній злочинній діяльності, спрямованій на позбавлення потерпілого життя. Аргументується доцільність диференціації покарання учасникам злочинних груп залежно не лише від виконаних ролей під час вчинення злочину, а і форми співучасті та прояву ініціативи вчинити злочин, зазначивши про це в ст. 68 КК України. Обґрунтовується, що прояв ініціативи у вчиненні злочину за інших рівних умов підвищує суспільну небезпечність співучасника, що необхідно передбачити у ч. 1 ст. 67 КК України в якості обтяжуючої покарання обставини. Автор погоджується з науковцями, які вказують на недосконалість санкції ч. 2 ст. 115 КК України, пропонує збільшити верхню межу покарання у виді позбавлення волі до двадцяти років, одночасно змінивши ч. 2 ст. 63 КК України з метою диференціювання покарання за просте і кваліфіковане умисне вбивство.