КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ЗАХИСНИКА ЧИ ПРЕДСТАВНИКА ОСОБИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається мета, основні задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наводяться дані про апробацію результатів дослідження та їх впровадження, а також дані щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Теоретико-методологічні засади дослідження та зарубіжний досвід кримінально-правової охорони життя та здоров’я захисника чи представника особи ” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Теоретико-методологічні засади дослідження кримінально-правової охорони життя та здоров’я захисника чи представника особи” зроблено огляд літератури за темою дослідження, обґрунтовано напрями та методи наукових розробок щодо кримінально-правової охорони життя та здоров’я захисника чи представника особи. Досліджено соціальну обумовленість кримінально-правової охорони життя та здоров’я захисника та представника особи в Україні. Вирішення питання соціальної обумовленості пов’язано зі встановленням чинників, що пояснюють необхідність існування кримінально-правової норми в сучасних умовах розвитку суспільства (за результатами проведеного анкетування необхідність спеціальної кримінально-правової охорони життя та здоров’я захисника чи представника особи визнали 97,5 % респондентів).

Зокрема, кримінологічний чинник визначає небезпеку посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, та поширеність цих діянь. Історичний чинник репрезентує, що у КК України 2001 р. взагалі вперше визнано за необхідне поставити під охорону закону про кримінальну відповідальність особу та інтереси захисника і представника особи. Нормативний чинник показує зумовленість кримінально-правової охорони захисника чи представника особи нормами Конституції та іншими законами України, які передбачають правові гарантії їх діяльності. Соціально-психологічний чинник відображає необхідність кримінально-правової охорони життя та здоров’я захисника чи представника особи як показника ефективності виконання цими особами діяльності, пов’язаної з наданням правової допомоги, що здійснюється в інтересах суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема. Міжнародний чинник демонструє доцільність існування норм у КК України про відповідальність за посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги що підтверджується нормами міжнародного права.

У підрозділі 1.2 “Зарубіжний досвід кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи” проведено кримінально-правове дослідження норм, які передбачають кримінальну відповідальність за посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи в законодавстві зарубіжних країн. Встановлено, що норми, які передбачають відповідальність за посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи існують в законодавстві одинадцяти досліджених зарубіжних країн (Іспанія, Франція, Азербайджанська республіка, Грузія, Киргизька республіка, Естонська республіка, Литовська республіка, Республіка Вірменія, Республіка Казахстан, Республіка Таджикистан, Російська Федерація), дев’ять із яких раніше входили до складу СРСР.

Наголошено, що в законах про кримінальну відповідальність країн колишнього СРСР, як і Франції та Іспанії, передбачено посягання на життя та здоров’я в межах однієї норми не тільки щодо захисника чи адвоката, а й судді, народного засідателя чи присяжного, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, експерта, судового виконавця, а також їх близьких родичів чи близьких осіб у зв’язку з розглядом справ або відповідних матеріалів у суді, або проведенням попереднього (досудового) розслідування або виконанням вироку чи іншого судового акта. Встановлено, що КК Франції, Іспанії та країн пострадянського простору встановлюють кримінальну відповідальність за посягання на життя та здоров’я захисника, залишаючи без уваги представника особи, хоча інститут представництва в цих країнах розвинутий на належному рівні.

Проаналізувавши ознаки об’єктивної сторони посягання на здоров’я захисника, автор виділяє такі різновиди її формулювання: 1) погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням чи пошкодженням майна; зазначені дії, вчинені із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я, та вчинені із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я (КК Азербайджанської республіки, КК Грузії, КК Киргизької республіки, КК Республіки Вірменія, КК Республіки Казахстан, КК Республіки Таджикистан та КК Російської Федерації); 2) протидія в будь-якій формі діяльності визначеного кола осіб; вказані дії із застосуванням насильства або іншого примушування (КК Литовської республіки); 3) заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю та такі ж дії, що спричинили смерть (Пенітенціарний кодекс Естонської республіки); 4) насильство та погроза (КК Іспанії); 5) застосування до особи тортур чи актів жорстокості; насильницькі дії, що спричинили понівечення чи хронічне захворювання; насильницькі дії, що спричинили повну втрату працездатності на строк вище восьми днів; насильницькі дії, що спричинили втрату працездатності на строк нижче чи рівний восьми дням, чи взагалі не спричинили втрати працездатності; будь-яка погроза або будь-який інший акт залякування (КК Франції).

Визначено, що посягання на життя захисника чи адвоката виражено як: 1) посягання на життя (КК Азербайджанської республіки, КК Киргизької республіки, КК Республіки Казахстан та КК Російської Федерації); 2) умисне вбивство (КК Франції).

З’ясовано, що суб’єктом посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи за законодавством зарубіжних країн є загальний суб’єкт злочину, проте залежно від суспільної небезпечності злочину відрізняється вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Зазначено, що у нормах КК Азербайджанської республіки, Киргизької республіки, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан, Російської Федерації суб’єктивна сторона характеризується вказівкою на спеціальну мету посягання на життя – протидії законній діяльності визначених осіб або через помсту за таку діяльність, а у Пенітенціарному кодексі Естонської республіки при заподіянні тяжкої шкоди здоров’ю та застосуванні насильства зазначена інша мета – примушування вказаних у статтях осіб діяти не відповідно до інтересів правосуддя або через помсту за виконання ними своїх обов’язків, що свідчить про прямий умисел винуватого при вчиненні таких посягань.

На позитивну оцінку заслуговують покарання за посягання на життя щодо визначеного кола осіб. Зокрема, в КК Азербайджанської республіки, Киргизької республіки та Російської Федерації нижня межа позбавлення волі за зазначене посягання визначена у вигляді дванадцяти років. Обґрунтовано, що це потребує врахування в межах національного законодавства про кримінальну відповідальність.

Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика злочинів, які посягають на життя та здоров’я захисника чи представника особи” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Об’єктивні ознаки злочинів, які посягають на життя та здоров’я захисника чи представника особи” проведено дослідження складових елементів та змісту об’єктивних ознак складів злочинів, що передбачають відповідальність за посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи. Наведено основні концепції розуміння об’єкта злочину. При цьому автор підтримує концепцію, за якою об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, які поставлені під охорону законом про кримінальну відповідальність від злочинних посягань.

Обґрунтовано, що родовим об’єктом посягання у злочинах проти правосуддя виступають суспільні відносини, які регулюють встановлену законом нормальну діяльність системи правосуддя. Поряд із цим, доведено, що основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 398, 400 КК України, є суспільні відносини, що складаються у сфері здійснення правосуддя і забезпечують нормальну діяльність захисника чи представника особи. Додатковим безпосереднім об’єктом аналізованих злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують безпеку життя та здоров’я вказаних осіб, а також їх близьких родичів.

Розглянуто, що коло потерпілих осіб від злочинів, які передбачають кримінальну відповідальність за посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи, визначено законодавцем. Це: захисник, представник особи та їх близькі родичі.

Доведено, що поняття “близькі родичі”, яке трактується на основі положень чинного КПК України, є досить вузьким, тому в диспозиції досліджуваних норм потрібно додати конструкцію “та інші близькі особи”, що дозволить суттєво розширити сферу дії ст.ст. 398, 400 КК України, і, відповідно, підвищити їх ефективність.

Автор вказує, що потерпілим від посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи слід визнавати: захисника у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення; представника особи в адміністративних, господарських, кримінальних чи цивільних справах; їх близьких родичів.

Дисертантом досліджено ознаки об’єктивної сторони вказаних злочинів. На основі цього автор приходить до висновку, що для об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 398 КК України, характерні два види погроз: погроза як вид психічного насильства та погроза як форма виявлення умислу.

Аргументовано, що логічним є встановлення відповідальності в ч. 1 ст. 398 КК України поряд з погрозою вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, їх близьких родичів, і за погрозу розголошенням відомостей, що їх ганьблять, у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (з таким видом погрози 4,0 % респондентів зустрічались в своїй службовій чи професійній діяльності).

Вказано, що у ч.ч. 2 і 3 ст. 398 КК України об’єктивна сторона виражається лише у діяннях, обов’язковими наслідками яких є легкі, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження. Враховуючи, що виникають труднощі при кваліфікації насильницьких дій щодо захисника чи представника особи, їх близьких родичів, які не призвели до такого результату як тілесні ушкодження, але охоплюються поняттям “насильство”, обґрунтовується доцільність заміни у ч. 2 ст. 398 КК України умисного заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, на “насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я щодо захисника чи представника особи або їх близьких родичів та інших близьких осіб, у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги”, а в ч. 3 – умисного заподіяння тим самим особам у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, тяжкого тілесного ушкодження на “насильство, небезпечне для життя чи здоров’я щодо захисника чи представника особи або їх близьких родичів та інших близьких осіб у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги” (на підтримку цієї позиції висловились 90,5 % опитаних автором осіб).

Акцентована увага на необхідності закріплення в КК України понять: “насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я” як нанесення удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій, що полягають у завданні потерпілому фізичного болю чи обмеженні його волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння; “насильство, небезпечне для життя чи здоров’я” – фізичний вплив на потерпілого, який при безперешкодному розвитку чи без призупинення закінчується чи може закінчитися смертю (придушення за шию, перекриття дихальних шляхів, застосування зброї, електроструму тощо) чи який може призвести і призвів до розладу здоров’я (умисне заподіяння легкого, середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження, застосування спеціальних знарядь, а також насильницькі дії, що призвели до втрати свідомості чи мали характер мордування тощо) і був небезпечним для життя і здоров’я в момент його застосування.

Визначивши об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 400 КК України, через поняття “посягання на життя”, доведено, що такий злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів, належить до злочинів з усіченим складом.

У підрозділі 2.2 “Суб’єктивні ознаки злочинів, які посягають на життя та здоров’я захисника чи представника особи” досліджується питання суб’єкта злочинів, передбачених ст.ст. 398 та 400 КК України, та суб’єктивної сторони таких злочинів.

Відповідно до чинної редакції ст.ст. 398 та 400 КК України суб’єктом посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи є фізична, осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, їх близьких родичів (ч. 1 ст. 398 КК України) та за умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 398 КК України) зазначеним особам, повинен становити 16 років. Водночас згідно з ч. 2 ст. 22 КК України кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочини, передбачені ч. 2 (в частині умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень), ч. 3 ст. 398, ст. 400 КК України встановлена з 14 років, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку таких діянь та можливість розуміння встановленої кримінально-правової заборони навіть малолітніми.

При характеристиці суб’єктивної сторони злочинів, передбачених ст.ст. 398, 400 КК України, визначено, що вина при посяганні на життя та здоров’я захисника чи представника особи виражена винятково у формі прямого умислу.

Констатується, що мотив і мета в досліджуваних складах злочинів є обов’язковими ознаками їх суб’єктивної сторони і потребують встановлення, тому що впливають на кваліфікацію вчиненого посягання. Мотивом злочинів, що посягають на діяльність захисника чи представника особи, пов’язану з наданням правової допомоги, на думку дисертанта, слід визнавати невдоволення законною діяльністю зазначених осіб. Виходячи з того, що постановка мети відбувається на основі мотиву, то метою посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи буде уявлення про бажаний результат – запобігти діяльності з надання правової допомоги, припинити або змінити її характер чи вчинити посягання через минулу діяльність (помститися).

Розділ 3 “Особливості кваліфікації та покарання за злочини, які посягають на життя та здоров’я захисника чи представника особи” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Відмежування злочинів, які посягають на життя та здоров’я захисника чи представника особи, від суміжних складів та кваліфікація за сукупністю діянь” визначені суміжні до посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи злочини, а також встановлено перелік ознак, які дозволять відмежувати вказані діяння.

При відмежуванні складу злочину погрози або насильства щодо захисника чи представника особи і подібних за об’єктивною стороною складів злочинів (ст.ст. 345, 346, 350, 377 і 405 КК України) та посягання на життя захисника чи представника особи від злочинів, передбачених п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 112, 348, 379, 443 КК України, основними критеріями є: безпосередній основний об’єкт, коло потерпілих осіб та ознаки професійних обов’язків, у зв’язку з виконанням яких ці особи можуть бути такими потерпілими. Додатковим критерієм відмежування в окремих випадках може виступати форма діяння.

У підрозділі 3.2 “Покарання за злочини, які посягають на життя та здоров’я захисника чи представника особи” досліджено покарання, передбачені КК України за посягання на життя та здоров’я захисника чи представника особи, та здійснено їх порівняльний аналіз із санкціями суміжних злочинів.

Аргументовано, що законодавець, встановивши покарання за діяння, передбачені ч. 3 ст. 398 КК України, у вигляді позбавлення волі від семи до дванадцяти років, значно підняв нижню межу покарання, що свідчить про різкий перепад у караності за ч. 2 (обмеження волі на строк від трьох до п’яти років та позбавлення волі на той самий строк) та ч. 3 ст. 398 КК України. У зв’язку з цим обґрунтовано, що більш послідовним та оптимальним буде зниження такої межі до п’яти років. Наголошено на необхідності удосконалення санкції ст. 400 КК України шляхом встановлення нижньої межі покарання у вигляді позбавлення волі від десяти років.