Об’єктивні ознаки складів злочинів у банківській системі Автореферат

У Вступі розкрито сутність і сучасний стан вивчення наукової проблеми, обраної для дослідження, обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну й теоретичну основу, сформульовано положення, які характеризують наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення зроблених висновків, апробацію результатів дослідження.

Перший розділ – «Банківська система як об’єкт кримінально-правової охорони» складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються особливості визначення понять «банківська система» в чинному галузевому законодавстві та теоретико-правових розробках, дається класифікація господарських злочинів і визначається місце в цій класифікації групи злочинів у банківській системі, обґрунтовується значення об’єктивних ознак складів злочинів як об’єктивних підстав кримінальної відповідальності.

У підрозділі 1.1 «Банківська система в кримінальному праві України» з’ясовується зміст поняття «банківська система» та проводиться порівняльна характеристика цього поняття з поняттями «економіка», «економічна система», «економічна діяльність»; «господарювання», «господарська система», «господарська діяльність»; «фінанси», «фінансова та фінансово-кредитна система», «фінансова діяльність» та ін.

На підставі проведеного аналізу було встановлено, що економічні, господарські, фінансові, кредитні та банківські відносини тісно взаємопов’язані між собою, а їхнє розмежування іноді є проблематичним і навіть штучним; банківська система є елементом економічної системи та складовою частиною фінансово-кредитної і господарської систем, вона має загальну мету та завдання і підпадає під загальну дію економіко-правових положень. Її діяльність регулюється низкою законів та відомчих правових актів. Банківська діяльність може полягати у виконанні багатьох функцій, але основний напрямок такої діяльності – це здійснення відповідних банківських операцій.

У зв’язку з цим злочини, що посягають на банківську діяльність, містяться не тільки в розділі VII Особливої частини КК України, вони розміщені і в інших розділах кодексу. В той же час у дисертації зазначається, що, враховуючи головний зміст створення банків, мету та завдання їх функціонування, основний вид діяльності, яку вони здійснюють, дослідження злочинів у банківської системи повинно проводитись у межах розділу VII Особливої частини КК України «Злочини в сфері господарської діяльності» і саме тоді воно буде мати необхідний зміст та теоретико-прикладне значення.

У зв’язку з цим серед злочинних посягань у сфері господарської діяльності в дисертації виділяється група злочинів, які посягають на декілька груп взаємопов’язаних суспільних відносин, які існують у банківській системі: 1) відносини щодо легалізації банку як установи, яка полягає в офіційній реєстрації банку; 2) відносини щодо легалізації банківської діяльності, яка полягає в отриманні банківської ліцензії чи ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, причому в певних випадках відносини з цієї та попередньої групи можуть поєднуватися; 3) відносини щодо забезпечення гарантії (безпеки) банківської діяльності при здійсненні таких операцій. Це, у свою чергу, дає можливість говорити про існування в загальній групі господарських злочинів окремої групи злочинів у банківської системі, які посягають на вказані суспільні відносини.

Таким чином, відносини, що складаються у банківській системі, можна розглядати як самостійний об’єкт кримінально-правової охорони, який необхідно виділити в якості видового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності. На підставі аналізу чинного законодавства з загальної групи різних злочинів, які можуть вчинятися в банківській сфері, до злочинів, які безпосередньо « зсередини» порушують банківську систему потрібно віднести такі: ст. 200 – «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення»; ст. 231 – «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю»; ст. 232 – «Розголошення комерційної або банківської таємниці».

У підрозділі 1.2 «Злочини у банківській системі та їх місце у сфері господарської діяльності» розглядаються представлені в юридичній літературі класифікації економічних, господарських, фінансових злочинів та ін., та пропонується варіант класифікації, на основі авторського визнання видових об’єктів злочинів у цій сфері. В цілому, враховуючи, що критерії, які при цьому використовуються, є достатньо різними, існує багато класифікацій економічних, господарських і фінансових злочинів, але переважна більшість запропонованих в юридичній літературі класифікацій не виділяють в якості самостійного їх виду групу «злочини в банківській системі». Тому, для чіткого визначення місця злочинів у банківській системі серед злочинів у сфері господарської діяльності виникає необхідність у розробці нових критеріїв та підходів щодо класифікації злочинів в сфері господарської діяльності. У зв’язку з цим формулюються відповідні положення щодо їх виділення.

У підрозділі 1.3 «Об’єкт та об’єктивна сторона як об’єктивні підстави кримінальної відповідальності» розкривається поняття «склад злочину», характеризуються його елементи, а також зі стислим урахуванням суб’єктивних ознак складів злочинів у банківській системі розкривається значення об’єктивних ознак складів злочинів при кваліфікації діяння і притягненні винних осіб до кримінальної відповідальності, виділяється, що об’єкт та об’єктивна сторона традиційно визнаються об’єктивними підставами кримінальної відповідальності. У зв’язку з тим, що об’єкт та об’єктивна сторона є найважливішими показниками суспільної небезпеки як обов’язкової ознаки злочину, вони враховуються, насамперед, при вирішенні питання про криміналізацію тих або інших діянь, при кваліфікації протиправного діяння, а також при визначенні суворості покарання, що встановлене в санкціях статей Особливої частини КК України. Переважна частина злочинів різниться між собою саме за об’єктивними ознаками.

Другий розділ «Об’єкт злочинів у банківській системі» складається з трьох підрозділів, в яких проводиться дослідження теоретичних засад щодо визначення об’єкта злочину та його ознак, надається розгорнута характеристика об’єкта та предмета злочинів у банківській системі, що надає можливість здійснення аналізу проблем соціального контролю у банківській системі.

У підрозділі 2.1 «Поняття та види об’єкта злочинів у банківській системі», з урахуванням існуючих філософсько-правових положень, аналізуються представлені в юридичній літературі концепції загального об’єкта злочину, об’єкта злочинів у господарській сфері, характеризуються особливості об’єкта злочинів у банківській системі.

Доводиться, що об’єкт злочинів у банківській системі, як видовий об’єкт злочинів у сфері господарської діяльності, складається, як вже вказувалось, з декількох груп взаємопов’язаних суспільних відносин, які пов’язані з легалізацією банку як фінансової установи (державна реєстрація банку), легалізацією видів його діяльності (ліцензування діяльності) при здійсненні банківських операцій, та тих суспільних відносин, які забезпечують гарантією (безпеку) діяльності банку, за посягання на які встановлена кримінальна відповідальність за незаконні дії у сфері охорони банківської таємниці і у сфері випуску в обіг і використання документів на переказ та інших засобів доступу до банківських рахунків. У той же час аргументується, що ще не всі групи суспільних відносин у цій системі мають необхідну кримінально-правову охорону, у зв’язку з цим пропонується пропозиції до кримінального законодавства.

У підрозділі 2.2 «Предмет злочинів у банківській системі» зазначається, що дослідження предмета цих злочинів ускладнюється тим, що теорія кримінального права пропонує декілька підходів щодо розуміння предмета посягання та його місця серед ознак і елементів складу злочину, у зв’язку з чим надається стисла характеристика існуючих наукових позицій щодо його сутності та місця тощо, що надає змогу визначитися з предметом злочинів у банківській системі.

У підрозділі 2.3 «Проблеми соціального контролю у банківській системі», з урахуванням об’єкта та предмета злочинів у цій системі, аналізуються поняття та ознаки соціального контролю, підстави його об’єктивного застосування, визначаються суттєві напрямки такого контролю, звертається спеціальна увага на процеси, які пов’язані з процесами криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізації. В цілому кримінально-правовий контроль над економічною злочинністю – це особливий напрямок діяльності держави, метою якої є протидія такій злочинності завдяки формуванню продуманої кримінальної політики, вдосконаленню кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та іншого законодавства цього напрямку та проведення необхідних профілактичних заходів. У зв’язку з тим, що сьогодні отримує певну динаміку неодноразові випадки вчинення певних фінансових зловживань, порушення правил здійснення банківських операцій, в Україні вже сьогодні виділяють чотири рівня надійності банків, використання фінансових установ для відмивання «брудних» коштів, створення для цих та інших подібних дій так званих офшорних банків, звертається окрема увага на проблеми подальшого розвитку цього напрямку соціального контролю в банківській системі.

Третій розділ «Об’єктивна сторона злочинів у банківській системі» містить чотири підрозділи, в яких досліджено теоретичні засади щодо визначення об’єктивної сторони злочину та його ознак, а також дається розгорнута характеристика ознак об’єктивної сторони злочинів у банківській системі.

У підрозділі 3.1 «Ознаки об’єктивної сторони злочинів у банківській системі» на підставі соціально-правових та філософсько-правових положень дається визначення об’єктивної сторони та аналізуються її поняття та ознаки в банківській системі.

Враховуючи традиційні наукові положення, що характеризують об’єктивну сторону як елемент складу злочину та на підставі аналізу злочинів, які були окреслені предметом дисертаційного дослідження, встановлено, що зовнішня сторона суспільно небезпечних діянь у банківській системі – це процес негативного впливу на суспільні відносини, що пов’язані з легалізацією банку як фінансової установи (державна реєстрація банку), легалізацією видів його діяльності, в першу чергу, здійснення банківських операцій (ліцензування діяльності) та з гарантією (безпекою) діяльності банку, що потребує деякого законодавчого уточнення ознак цього елементи таких злочинів.

У підрозділі 3.2 «Суспільно небезпечне діяння (дія, бездіяльність) у злочинах у банківській системі» аналізується суспільно небезпечне діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочинів у сфері банківської системи, визначаючи при цьому, що суспільно небезпечне діяння в злочинах у банківській системі можна визначити як усвідомлений акт поведінки особи у формі дії чи бездіяльності, який завдає шкоду вищевказаним групам суспільних відносин. Аргументується необхідність подальшого удосконалення відповідальності за діяння, які посягають на функціонування банківської системи.

У підрозділі 3.3 «Суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок у злочинах у сфері банківської системи» аналізуються суспільно небезпечні наслідки злочинів і причинний зв’язок як ознаки об’єктивної сторони злочинів у банківській системі.

Дисертант погоджується з думкою, що в теорії кримінального права необхідно розрізняти два самостійних поняття «наслідки злочину» та «суспільно небезпечні наслідки злочину». Перші є невід’ємною властивістю суспільної небезпеки злочину та характеризуються як негативний результат вчинення протиправної поведінки, а другі – це наслідки, що безпосередньо закріплені в диспозиції статей Особливої частини КК України або випливають з її змісту, мають значення для визнання діяння злочинним і подальшої його кваліфікації.

Такий підхід дає можливість, при аналізі кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів у банківській системі, констатувати, що в одному випадку вони можуть виступати обов’язковою ознакою конкретного складу злочину (ст.ст. 231, 232 КК), в іншому вони існують як загальні наслідки суспільно небезпечних діянь, але вони не підлягають обов’язковому встановленню як суспільно небезпечні наслідки цього злочину (ст. 200 КК).

З урахуванням запропонованих в юридичній літературі класифікацій, доводиться, що: а) при поділі наслідків за характером і обсягом соціальної шкоди на наслідки у вигляді реальної шкоди або у вигляді створення загрози заподіяння такої шкоди ст.ст. 231, 232 КК передбачають наслідки у вигляді реальної шкоди; б) при поділі наслідків злочину на прості і складні (в залежності від того одному чи декільком об’єктам злочинного посягання завдається шкода) ст.ст. 231, 232 КК передбачають настання простих наслідків, тобто шкода заподіюється одному об’єкту злочинного посягання; в) при поділі наслідків за характером на матеріальні і нематеріальні всі суспільно небезпечні наслідки злочинів у банківській системі за характером є виключно матеріальними.

Погоджуюсь з тим, що існує п’ять типів законодавчого визначення суспільно небезпечних наслідків, встановлюється, що такі наслідки в кримінально-правових нормах, які передбачають відповідальність за злочини в банківській системі, в законодавстві використовується тільки один тип визначення суспільно небезпечних наслідків з використанням оціночних понять, що, в свою чергу, потребує додаткового з’ясування обсягу, змісту і ознак, в залежності від обставин справи (ст.ст. 231 і 232 КК України).

У підрозділі 3.4 «Інші ознаки об’єктивної сторони злочинів у банківській системі» розкриваються такі ознаки об’єктивної сторони злочинів у банківській системі, як спосіб, місце, час, засоби, знаряддя і обстановка вчинення злочину. При цьому в роботі обґрунтовується, що з загального переліку таких ознак, які визначаються в Загальній частині кримінального законодавства як факультативні, тільки окремі в аналізуємих кримінально-правових нормах мають обов’язкове значення і потребують встановлення. Наприклад, існує певна законодавча неузгодженість між визначенням способу вчинення в назві статті та його визначення у диспозиції кримінально-правової норми (ст. 200 КК), або спосіб загально не визначається, а тільки надається перелік таких дій (ст. 231 КК). Потребує свого вдосконалення і більш чіткого закріплення спосыб вчинення злочину, який закріплений в ст. 232 КК.