Правове регулювання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, з’ясовується її зв’язок з науковими програмами й темами, формулюються мета й завдання, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, аргументується наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, міститься інформація про апробацію й публікації результатів дослідження, наводяться його структура й обсяг.

Розділ 1. «Правова сутність пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» складається з трьох підрозділів, в яких здійснено аналіз пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури, проведено його класифікацію.

У підрозділі 1.1. «Поняття пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» проаналізовано й узагальнено погляди вчених на поняття пенсійного забезпечення в його діалектичному розвитку. Пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури запропоновано розглядати як вид соціального забезпечення, що передбачає періодичні грошові виплати (щомісячні, довічні), які нараховуються в залежності від вислуги років, стажу роботи, попереднього заробітку, займаної посади, що виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – з Державного бюджету. До характерних ознак пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури віднесено: 1) це грошові платежі; 2) здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та Державного бюджету;
3) здійснюються регулярно (щомісячно); 4) розмір залежить від вислуги років, стажу роботи, попереднього заробітку та займаної посади;
5) призначаються лише в чітко встановлених законодавством випадках: настання пенсійного віку, вислуга років, інвалідність, втрата годувальника; 6) мета призначення – задоволення за допомогою періодичних грошових виплат (пенсій) життєво важливих потреб;
7) максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

У підрозділі 1.2. «Система пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» визначено поняття та ознаки системи пенсійного забезпечення, під якою, на думку дисертанта, слід розуміти складне системне утворення, що містить в своїй структурі сукупність взаємопов’язаних та взаємозалежних між собою елементів, функціонування яких спрямоване на надання матеріальних (грошових) засобів до існування певним категоріям осіб.

Установлено, що необхідність проведення пенсійної реформи в Україні спрямовано, перш за все, на: (а) підвищення рівня життя пенсіонерів; (б) встановлення залежності розмірів пенсій від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, і страхового стажу; (в) забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи;
(г) заохочення громадян до заощадження коштів на старість;
(д) диверсифікацію джерел фінансування пенсій за рахунок внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та обов'язкових і добровільних пенсійних накопичень; (е) створення ефективної та більш дієвої системи адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Ураховуючи значний внесок грошових надходжень до Пенсійного фонду України, а також соціальну значимість та небезпеку професійної діяльності працівників органів прокуратури, запропоновано до ч. 2 ст. 50¹ Закону України «Про прокуратуру» внести зміни та викласти її в наступній редакції: «Пенсія призначається в розмірі 90 % (на сьогодні – 80) від суми їх місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії».

У підрозділі 1.3. «Види пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» проведено класифікацію пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури, яка здійснюється за наступними напрямками: а) залежно від сфери застосування трудових пенсій: (1) за вислугу років, (2) по інвалідності, (3) у зв’язку із втратою годувальника, (4) за віком; б) залежно від настання страхового ризику: (1) за віком, (2) по інвалідності, (3) у зв’язку із втратою годувальника; в) за суб’єктом виплати: (1) із коштів Пенсійного фонду України, (2) за рахунок Державного бюджету.

Визначено види пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури, наведено їх визначення: 1) пенсія за вислугу років; 2) пенсія за віком; 3) пенсія по інвалідності; 4) пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

Обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до ч. 9 та 17 ст. 50¹ Закону України «Про прокуратуру», які полягають в наступному:

– ч. 9 ст. 50¹ доповнити підставами (професійне захворювання чи трудове каліцтво), за наявності яких прокурори і слідчі визнаються інвалідами I або II групи без урахування стажу роботи;

– в ч. 17 ст. 50-1 розширити перелік членів сім’ї прокурора або слідчого, яким призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника при настанні не лише факту смерті, а й при встановленні факту безвісти відсутнього прокурора або слідчого.

Розділ 2. «Пенсійні правовідносини працівників органів прокуратури» містить три підрозділи, в яких визначено та проаналізовано характерні особливості змісту пенсійних правовідносин працівників органів прокуратури.

У підрозділі 2.1. «Зміст пенсійних правовідносин працівників органів прокуратури» визначено підстави виникнення, зміни та припинення пенсійних правовідносин працівників органів прокуратури. Сформульовано визначення пенсійних правовідносин працівників органів прокуратури як урегульовані нормами права соціального забезпечення майнові правові відносини, що виникають з приводу надання працівникам органів прокуратури (у деяких випадках – членам їх сімей) регулярних пенсійних виплат спеціально уповноваженим органом за рахунок коштів Пенсійного фонду або Державного бюджету.

Підкреслено, що юридичні факти у пенсійних правовідносинах працівників органів прокуратури поділяються на три відокремлені групи: (а) факти, що створюють підґрунтя для виникнення конкретних правовідносин із пенсійного забезпечення (гарантованість права на пенсійне забезпечення); (б) факти, що становлять предмет доказування, а також загальновідомі, презюмовані й преюдиційні факти (досягнення пенсійного віку: чоловіками – 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»); (в) факти, що спрямовані на реалізацію суб’єктивних прав, на призначення та виплату пенсії, повноважень державних органів і службових осіб (звернення працівника прокуратури із заявою до управління пенсійного фонду, прийняття управлінням пенсійного фонду рішення по справі).

Доведено, що пенсійні правовідносини працівників органів прокуратури мають певні особливості, порівняно з іншими видами пенсійних правовідносин, зокрема: (а) вони не можуть існувати поза сферою правового регулювання, тобто функціонують, спираючись на норми пенсійного законодавства; (б) підставою виникнення пенсійних правовідносин є юридичний факт; (в) є соціально спрямованими;
(г) носять індивідуалізований, періодичний, вольовий і тривалий характер; (д) чітко регламентовані чинними нормативними актами; (е) проявляються у суб’єктивних юридичних правах та обов’язках; (є) мають матеріальне вираження; (ж) мають особливі підстави виникнення, зміни та припинення.

У підрозділі 2.2. «Суб’єктний склад пенсійних правовідносин працівників органів прокуратури» досліджено пенсійну правосуб’єктність працівників органів прокуратури, яка включає в себе правоздатність та дієздатність. Під пенсійною правоздатністю працівників органів прокуратури здобувач розуміє здатність працівника прокуратури здобути суб’єктивне право на пенсію і володіти ним, що набувається у процесі трудової діяльності, а саме в процесі утвердження верховенства закону та зміцнення правопорядку протягом визначеного чинним законодавством строку або настання соціального ризику.

Установлено, що пенсійна дієздатність працівників органів прокуратури настає з моменту наявності юридичного факту, відмінного для кожного виду пенсій.

Обґрунтовано, що «суб’єкт права» та «суб’єкт правовідносин» є різнорідними категоріями, що проявляється:

– по-перше, суб’єкт права, будучи наділеним суб’єктивними правами та обов’язками, має лише потенційну можливість вступати в правовідносини, натомість суб’єкт правовідносин – їх реальний учасник;

– по-друге, конкретна визначеність суб’єкта правовідносин. Таким чином, суб’єкт права є ширшою категорією по відношенню до суб’єкта правовідносин.

Зроблено висновок, що пенсійні правовідносини працівників органів прокуратури характеризуються простим суб’єктним складом, тобто є двосторонніми (з однієї сторони є працівники органів прокуратури (або) члени їх сімей, а з іншої – Пенсійний Фонд України); сторони наділяються суб’єктивними юридичними правами та обов’язками, повноваженнями та відповідальністю.

У підрозділі 2.3. «Особливості об’єкта пенсійних правовідносин працівників органів прокуратури» доведено, що об’єктом матеріальних пенсійних правовідносин працівників органів прокуратури є пенсія, під якою запропоновано розуміти гарантовані державою щомісячні грошові виплати колишнім працівникам органів прокуратури у порядку та випадках, передбачених чинними нормативно-правовим актами у разі повної або часткової втрати працездатності за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – за рахунок Державного бюджету. На підставі цього зроблено висновок, що основними ознаками пенсій працівників органів прокуратури є:
1) соціальний характер; 2) матеріальний (грошовий) вираз;
3) призначається із настанням певних юридичних фактів; 4) пропорційна минулій діяльності та розміру заробітної плати; 5) системність;
6) структурованість; 7) регулярність; 8) періодичність; 9) виплата із Пенсійного фонду України, а у випадках, передбачених законодавством, – з Державного бюджету; 10) неоподаткованість пенсійних виплат;
11) гарантованість державою

Запропоновано на рівні Кабінету Міністрів України або Генеральної прокуратури України прийняти нормативно-правовий акт «Про порядок призначення, перерахунку та виплати пенсій працівникам органів прокуратури та членам їх сімей». У даному нормативно-правовому акті необхідно визначити: (а) порядок призначення та перерахунку пенсій, організацію їх виплати працівникам органів прокуратури та членам їх сімей; (б) персоніфікований облік пенсіонерів, умови ведення та зберігання пенсійних справ; (в) орган, на який покладено призначення, перерахунок та виплату пенсій; (г) порядок здійснення контролю за повною та своєчасною виплатою пенсій; (д) порядок розгляду звернень з питань пенсійного забезпечення; (е) представлення звітності щодо діяльності органів пенсійного забезпечення.

Розділі 3. «Реалії та шляхи удосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» містить три підрозділи, у яких установлено джерела фінансування, гарантії та шляхи вдосконалення пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури.

У підрозділі 3.1. «Сучасний стан і перспективи подальшого існування пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» обґрунтовано необхідність створення недержавних корпоративних пенсійних фондів працівників органів прокуратури, що дозволить поряд з державними пенсіями отримувати й недержавні. Це надасть можливість інвестувати кошти з метою їх збільшення та захисту від інфляції.

Зроблено висновок, що для України найбільш оптимальною моделлю пенсійного забезпечення є функціонування солідарної та накопичувальної систем в їх взаємній обумовленості та взаємодії. Однак зроблено уточнення, що накопичувальна система пенсійного забезпечення є дієвою лише в тих країнах, в яких рівень оплати праці є високим.

Запропоновано розробку довгострокової стратегії розвитку пенсійної системи, що обумовлено наступними причинами:

– по-перше, невизначеність джерел покриття (фінансування) пенсійних доходів;

– по-друге, невідповідність пенсійного та податкового законодавства;

– по-третє, значне підвищення пенсій (пенсійних виплат) при незбалансованості коштів Державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду України.

У підрозділі 3.2. «Гарантії пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» сформульовано основні проблеми у сфері гарантованості пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури, які потребують негайного вирішення: (а) відсутність кодифікації пенсійного законодавства; (б) значна кількість положень окремих нормативно-правових актів носить суто декларативний характер; (в) недосконалість механізму захисту порушених прав у сфері пенсійного забезпечення; (д) відсутність єдиного нормативно-правового акту, в якому б закріплювались порядок призначення, виплати та перерахунку пенсій, розмір пенсійних виплат, система органів, що здійснює пенсійне забезпечення та ін.

Проаналізовано основні гарантії пенсійного забезпечення, на підставі чого визначено: під гарантіями працівників прокуратури на пенсійне забезпечення слід розуміти державно-правові форми, засоби та способи як загальносоціального, так і спеціального (юридичного) характеру, що забезпечують реалізацію, охорону та захист прав працівників органів прокуратури та членів їх сімей на пенсійне забезпечення. При цьому доведено доцільність поділу гарантій працівників органів прокуратури на пенсійне забезпечення за змістом на (а) матеріальні; (б) організаційні; (в) процесуальні.

У підрозділі 3.3. «Удосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури» визначено основні напрямки та перспективи вдосконалення правового регулювання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури, серед яких: по-перше, проведення систематизації законодавства у сфері соціального забезпечення шляхом кодифікації; по-друге, прийняття Соціального кодексу України.

Підкреслено, що приведення системи пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури України до європейських стандартів можливе лише за умов підвищення гарантій їх пенсійного забезпечення; підвищення ефективності реалізації державних пенсійних зобов’язань, визначення додаткових шляхів фінансування соціальних виплат. При цьому, здійснюючи реформування пенсійної системи, перш за все, слід ураховувати демографічні, соціально-економічні та інвестиційні фактори в поєднанні з рівнем життя суспільства.