ТЕОРЕТИКО - МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ У ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт і предмет, описано методи наукового пошуку, викладено концепцію, визначено загальну і часткові гіпотези дослідження та етапи науково-дослідної роботи, викладено його методологічні й теоретичні основи, окреслено експериментальну й джерельну базу, представлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження в педагогічну практику.

У першому розділі – «Методологічні проблеми формування професійної мобільності» – розкрито вплив глобалізаційних, інтеграційних процесів та динаміки змін на ринку праці на розвиток професійної мобільності кваліфікованих робітників; проаналізовано професійну мобільність як філософську, соціологічну, економічну, психологічну та педагогічну категорію.

Проведений теоретичний аналіз дав змогу виявити, що виникнення проблеми формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників зумовлене сукупністю низки факторів. До них належать: зміни, що відбулися у змісті професійної діяльності, зумовлені процесами її диференціації та інтеграції; поява ринку праці та тенденції його розвитку; потреби суспільства у професійно мобільних кваліфікованих робітничих кадрах, здатних бути конкурентоспро-можними на ринку праці; рівень готовності випускника професійно-технічного навчального закладу до професійної мобільності і конкурентності на ринку праці.

Аналіз наукової літератури показав, що мобільність є предметом вивчення різних наук, а саме: філософії, соціології, економіки, психології і педагогіки. Вона може проявлятися в різних сферах життєдіяльності людини і має відповідну назву: соціальна мобільність, трудова мобільність, кар’єрна мобільність, академічна мобільність, культурна мобільність, професійна мобільність та ін. Переважна більшість учених пов’язують «мобільність» з рухом, дією, здатністю та готовністю до швидкого пересування. В сучасних соціально-економічних умовах практично кожна людина стає перед вибором зміни професії, специфіки професійної діяльності. Забезпечити професійну мобільність можна лише «узагальненням праці», що сприятиме швидкій адаптації до нових умов виробництва та перекваліфікації.

Підґрунттям філософського підходу до проблеми формування професійної мобільності є праці Е. Дюркгейма, М. Вебера, в яких розкривається сутність феномену «мобільність» крізь призму законів діалектики. У соціології під мобільністю розуміють процес переміщення індивіда в соціальному просторі. Теоретичною основою для дослідження професійної мобільності є праці П. Сорокіна, який обґрунтував систему основних понять і визначень, що стосуються проблеми мобільності. Професійна мобільність – це зміна позиції індивіда в професійно-кваліфікаційній структурі суспільства; це становище, яке здатні зайняти індивіди в суспільстві; це зміна індивідом чи групою індивідів однієї професії на іншу. Професійна мобільність може бути вертикальною або горизонтальною, висхідною або низхідною, індивідуальною або колективною.

З економічної точки зору мобільність робітників є індикатором ринку праці і відображає адаптацію ринку праці до структурних і кон’юктурних змін, що характеризують його гнучкість. До трактування мобільності як економічної категорії сформувалося два підходи: рух зайнятих у суспільному виробництві, тобто рух робочої сили, чи якісна характеристика трудового потенціалу – здатність і готовність до зміни змісту праці, швидкої адаптації до зміни виробничих умов. Вважається, що мобільність тим вища, чим коротший середній термін перебування робітників на одному робочому місці і чим більша серед них частка тих, що мають стаж менше одного року. Схильність працівників до звільнення означає потенційну мобільність (Л. Смірних).

У психології проблема формування професійної мобільності досліджується з позиції особистості і розглядається цей феномен як механізм соціальної адаптації, що дає змогу особистості керувати ресурсом суб’єктності і професійною поведінкою. На особистісному рівні професійна мобільність тісно пов’язана зі зміною характеру самовизначення кваліфікованого робітника, появою нових професій та старінням вже існуючих. Найбільш значимими компонентами професійної мобільності особистості є: поведінковий (зміна професії), когнітивний (усвідомлення необхідності зміни професії), інтегрально-особистісний (уміння оцінити ситуацію, рішучість, самостійність, володіння собою, ініціативність, здатність прийняти на себе відповідальність). Водночас, мобільність особистості є творчим процесом, що створює нові системи цінностей, нове «я» людини й впливає на процес створення нового суспільства й суспільних відносин. Професійну мобільність психологи визначають як процес зміни інтересів кваліфікованого робітника, стійку властивість особистості, підготовленість чи здатність її до зміни виду професії, це акт прийняття рішення про зміну професії чи місця роботи, діяльності (Ю. Дворецька, К. Муздибаєв, О. Нікітіна).

На основі вивчення наукових педагогічних праць з проблеми формування професійної мобільності було встановлено, що сучасна професійно-технічна освіта має готувати кваліфікованих робітників, здатних легко навчатися і перенавчатися, швидко пристосовуватися до змінених умов і змісту професійної діяльності, зацікавлених у своїй неперервній освіті, тобто професійно мобільних. Сучасні педагоги пов’язують формування професійної мобільності з необхідністю формування ключових компетенцій та метапрофесійних якостей (Л. Горюнова, С. Капліна).

Визначено, що професійна мобільність майбутнього кваліфікованого робітника – це інтегрована якість особистості, що необхідна для її успішної життєдіяльності в умовах сучасного ринку праці. Вона виявляється в професійній діяльності і забезпечує самовизначення й самореалізацію в житті і праці на основі сформованості ключових компетенцій та базових професійних (ключових) кваліфікацій і прагненні особистості змінити не тільки себе, а й професійне поле та життєве середовище. Професійна мобільність передбачає готовність кваліфікованого робітника до зміни виконуваних професійних завдань, до зміни робочого місця, здатність швидко освоювати нові види робіт, нові спеціальності.

У другому розділі – «Теоретичні основи формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників» – обґрунтовано концепцію формування професійної мобільності та положення щодо фундаменталізації змісту професійно-технічної освіти як головної умови підготовки професійно мобільного кваліфікованого робітника; розкрито основні підходи до формування професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника в умовах соціального партнерства.

В основу концепції формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників покладено такі положення: професійна мобільність є якістю, необхідною для успішної життєдіяльності особистості в сучасному суспільстві; професійна мобільність майбутнього кваліфікованого робітника впливає на зміни у структурі особистості і проявляється у мотивованій трудовій діяльності, «прийнятті» людиною професії, професійній поведінці, знаходженні особистого сенсу діяльності; професійна мобільність є змістовною характеристикою розвитку особистості учня професійно-технічного навчального закладу – майбутнього кваліфікованого робітника, що формується в процесі комплексного засвоєння знань і способів практичної діяльності, спрямованих на забезпечення його подальшої успішної життєдіяльності у всіх сферах відповідно до особистих інтересів та інтересів суспільства і держави; у навчально-виробничому процесі професійно-технічного навчального закладу професійна мобільність майбутніх кваліфікованих робітників цілеспрямовано формується на основі педагогічної моделі, спрямованої на мотивування та стимулювання активності учнів як суб’єктів навчальної та майбутньої виробничої діяльності, що складається із загальнокультурного, інформативно-фахового, соціально-діяльнісного, компетентнісно-рефлексивного блоків; формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників у навчально-виробничому процесі ПТНЗ відбувається поетапно: індивідуалізація процесу професійного консультування та самовизначення учня; «входження» в професію (ідентифікація та самоідентифікація як майбутнього кваліфікованого робітника); самоактуалізація майбутнього кваліфікованого робітника у відповідній галузі професійної діяльності; на заключному етапі професійна мобільність випускника ПТНЗ підвищується, набуває більш вираженого характеру, що проявляється в ключових особистісних характеристиках: активності, саморегуляції, саморозвитку, самовдосконаленні. Аналіз психолого-педагогічної літератури, педагогічної практики та власний багаторічний педагогічний досвід дали змогу визначити організаційно-педагогічні умови, що сприятимуть формуванню професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника у процесі навчання.

До педагогічних умов нами віднесено такі як: інтеграція фундаментальних і спеціальних знань у підготовці майбутнього кваліфікованого робітника; впровадження в навчально-виробничий процес інноваційних педагогічних технологій; формування ключових компетенцій учнів у навчально-виробничому процесі ПТНЗ; врахування особливостей професійної підготовки учнів у професійно-технічних навчальних закладах різних типів і профілю; сприяння активній позаурочній діяльності учнів.

Організаційні умови − це такі: запровадження розробленої нами системи роботи ПТНЗ з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника; створення та активне функціонування маркетингової служби в ПТНЗ; функціонування Центру професійної мобільності в ПТНЗ; організація методичної роботи з педагогічним колективом з формування психолого-педагогічної готовності педагогічних кадрів до формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників.

Визначено, що особливостями підготовки професійно мобільного кваліфікованого робітника в умовах соціального партнерства є: здійснення спільно з роботодавцями постійної цілеспрямованої профорієнтаційної роботи з абітурієнтами та учнями навчального закладу; оперативна інформованість ПТНЗ про потреби у кваліфікованих робітничих кадрах з тієї чи іншої професії; можливість залучати до участі в навчально-виробничому та виховному процесі представників соціальних партнерів, у тому числі й роботодавців; своєчасне оновлення змісту професійного навчання відповідно до актуальних умов виробництва; надання можливості учням вивчати нову техніку, нові технології та працювати із сучасними матеріалами у навчальних майстернях училища; включення учня у безпосередній виробничий процес на підприємстві під час виробничої практики, що сприятиме пришвидшеній адаптації до виробничих умов та виробничого колективу; підготовка учнів до конкретних виробничих умов.

У третьому розділі – «Педагогічне проектування системи формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників» – виявлено, що динамічні зміни у соціально-економічному житті країни докорінно змінили підходи до підготовки робітничих кадрів і викликали потребу у підготовці професійно мобільного кваліфікованого робітника, здатного бути конкурентоспроможним на ринку праці. З’ясовано, що серед вимог до професійно мобільного кваліфікованого робітника, найбільш значимими є вимоги, пов’язані з виконанням виробничих функцій; знаннями та уміннями, що необхідні професійно мобільному кваліфікованому робітнику як професіоналу; особистісними якостями, що забезпечують ефективність діяльності та професійну мобільність.

Описано модель професійно мобільного кваліфікованого робітника, яка включає базову характеристику та різнорівневу структуру ключових кваліфікацій (функціональні, поліфункціональні метапрофесійні якості, екстрафункціональні метапрофесійні якості). Головну роль у моделі відіграють компоненти, спрямовані на формування професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника (готовність до професійної мобільності та навички регулювання власної діяльності; здатність до адаптації в змінених виробничих умовах).

Розроблена модель є відкритою, динамічною і гнучкою, що дає змогу використовувати її у навчально-виробничому процесі професійно-технічного навчального закладу з урахуванням соціально-економічних та виробничих змін, а також динаміки змін на ринку праці. Її реалізація здійснюється в процесі використання системного, особистісного, діяльнісного, контекстного та компетентнісного підходів. Впровадження розробленої моделі формування професійної мобільності відбувається впродовж чотирьох етапів: мотиваційно-орієнтованого, діяльнісно-орієнтованого, особистісно-орієнтованого та контрольно-коригуючого.

Розроблена система роботи професійно-технічного навчального закладу з підготовки майбутніх професійно мобільних кваліфікованих робітників є гнучкою й мобільною ланкою цілісної системи професійно-технічної освіти і становить сукупність тісно взаємопов’язаних компонентів, а також постійно діючих рад (піклувальної, консультативної, фахової, педагогічної, координаційної, науково-методичної), маркетингової служби, ринку праці, служби зайнятості, соціальних партнерів, Центру мобільності з відділами (професійної орієнтації, психологічної підготовки, загальноосвітньої підготовки, професійної підготовки, дозвілля та методичної роботи), діяльність яких підпорядкована єдиній меті – формуванню професійно мобільного кваліфікованого робітника (рис. 1). Зміни у сфері виробничих технологій зумовлюють необхідність формування у майбутнього кваліфікованого робітника ключових кваліфікацій, особливих надпрофесійних (екстрафункціональних) знань, умінь, навичок, властивостей, якостей і здібностей, що забезпечують його професійну мобільність, конкурентоспроможність і соціальну захищеність. Ключові кваліфікації – це особистісні якості, здібності, уміння і навички, що зумовлюють продуктивність діяльності кваліфікованого робітника у процесі швидкозмінних ситуацій професійного життя. Вони являють собою комплекс психологічних якостей, здібностей у структурі загальної кваліфікації професійно мобільного кваліфікованого робітника. Маючи широкий радіус дії, ключові кваліфікації забезпечують можливість ефективно виконувати загальнопрофесійні функції і посилюють фундаментальність підготовки професійно мобільних кваліфікованих робітників. Ключові кваліфікації є тими метапрофесійними утвореннями, що посилюють цільову орієнтацію професійної освіти на кінцевий результат, вони охоплюють базові компетентності, ключові компетенції та метапрофесійні якості особистості. Професійно мобільний кваліфікований робітник має такі ключові кваліфікації: загальноосвітні знання,

уміння та навички широкого профілю; загальнопрофесійні знання і вміння, необхідні для широкого кола діяльності; когнітивні здібності; загальні психомоторні здібності; особистісні якості; соціальні здібності. Метапрофесійні якості особистості забезпечують якість і надійність професійної діяльності і допомагають майбутньому кваліфікованому робітнику гнучко орієнтуватися на ринку праці. Розроблено систему критеріїв професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника (особистісні і діяльнісні). До групи особистісних критеріїв ми віднесли такі: ціннісний, мотиваційної готовності, рефлексивний, поведінковий, пізнавально-професійний, позитивної професійної «Я-концепції». Групу діяльнісних критеріїв становлять: цільовий, проектний, контрольний, адаптивний, творчий.