РОЗВИТОК МЕТОДИКИ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ В УКРАЇНІ ЯК ГАЛУЗІ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ (друга половина ХХ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної теми, визначено мету і задачі,об’єкт та предмет дисертаційної роботи, методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Становлення методики трудового навчання в Україні як галузі педагогічної науки» на основі аналізу наукових джерел уточнено сутність, мету і завдання методики трудового навчання як галузі педагогічної науки; розкрито історію становлення методики трудового навчання в Україні.

Встановлено, що стосовно предмета «Методика трудового навчання» наукою виступає методика трудового навчання як галузь педагогіки. Методика трудового навчання в загальному її розумінні – це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності навчання такого шкільного предмета як трудове навчання. У більш конкретному визначенні – це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності, принципи, зміст, форми, методи трудового навчання в усіх освітніх, розвивальних і виховних аспектах.

Методика трудового навчання як галузь педагогічної науки має свій об’єкт, завдання й методи дослідження.

Об’єктом вивчення є процес трудового навчання учнів у школі: зміст навчального предмета, форми й методи навчання, пізнавальна діяльність учнів, наслідки навчання та ін.

Методика трудового навчання як галузь педагогічної науки передбачає обґрунтування завдань трудового навчання в школі та розкриття їхнього освітнього, розвивального й виховного значення.

При аналізі провідних тенденцій розвитку науки й техніки, а також вимог сучасного виробництва до трудової підготовки молоді окреслюються завдання методики трудового навчання. Певним чином вони зумовлюються місцем навчального предмета в системі шкільної освіти. У зв’язку з цим у методиці висвітлюється дидактичний взаємозв’язок трудового навчання та інших навчальних предметів, зокрема, основ наук, розкривається наступність трудового навчання в початкових, середніх і старших класах.

Аналіз джерельної бази дав підстави стверджувати, що становлення методики трудового навчання в Україні є наслідком перетворень у кінці XIX – на початку XX ст. і зумовлене багатьма чинниками, зокрема, соціальними, економіко-політичними, історико-культурологічними тощо. Вирішальним фактором є зародження навчального предмета трудове навчання, який потребував розробки системи, змісту, форми та методів.

Зародження методики трудового навчання відбувалося у 80-х р.XIX ст. і було зумовлене введенням у навчальні плани загальноосвітніх закладів нового предмета – ручної праці, для якого необхідно було розробляти системи, зміст, форми та методи. Таке нововведення не було випадковим, адже розвиток капіталізму, поява нової техніки та технологій вимагали підготовлених, освічених працівників для промислового виробництва, а школа належної підготовки не забезпечувала. Це спричинило поширення ідеї введення ручної праці в загальноосвітню школу, наслідком чого було формування системи трудового навчання. Одночасно з цим почалося становлення методики трудового навчання як самостійної галузі педагогічного знання.

Для періоду 1917 – 1936 рр. характерним є те, що трудове навчання почали розглядати як системоутворюючий стрижень загальної освіти, продуктивна праця учнів стала основою навчально-виховного процесу, а провідне місце в системі народної освіти посіла єдина трудова школа-семирічка.

З другої половини 30-х рр. ХХ ст. почався занепад трудового навчання: простежується поступове зростання кількості годин на вивчення предметів з основ наук (адже рівень загальноосвітньої підготовки учнів трудових шкіл загалом був незадовільним) за рахунок «другорядних» предметів, зокрема трудового навчання, а з 1937 р. викладання праці було зовсім знято з навчального плану школи. Як показав досвід, це було великою помилкою, яку було виправлено лише в 1954 р., коли трудове навчання було відновлене в навчальному плані школи.

На основі проведеного історико-педагогічного аналізу виявлено, що в першій половині ХХ ст. було закладено теоретичні основи методики трудової підготовки молоді. Ученими доведено виховне значення раціонально організованої праці; визначено її роль і місце у процесі формування особистості, окреслено зміст трудового навчання для дівчат і хлопців, зміст трудової діяльності на кожному віковому етапі; обґрунтовано необхідність запровадження в шкільний навчальний процес праці як навчальної дисципліни, здійснення політехнічного навчання та професійної підготовки учнів, поєднання навчання з продуктивною працею; визначено орієнтовний зміст трудового навчання і виховання, принципи, що складають їх підґрунтя, та найбільш доцільні форми, методи, засоби, а також завдання, які мають бути реалізовані у процесі трудового навчання.

У другому розділі «Вітчизняна методика трудового навчання в контексті розвитку радянської системи трудової підготовки учнів (друга половина XX століття)»виокремлено основні етапи розвитку методики трудового навчання в даний період,узагальнено досвід роботи співробітників науково-дослідної лабораторії трудового навчання і виховання НДІП України в галузі методичної науки, проаналізовано та систематизовано основні наукові погляди Д. О. Тхоржевського як провідного вітчизняного методиста трудового навчання в Україні цього періоду.

Встановлено, що у другій половині ХХ ст. (з 1954 р.) розпочався новий період у розвитку методики трудового навчання як науки, що включає в себе такі етапи:

1-й етап (1954 – 1970 рр.) – відновлення досліджень у галузі методики трудового навчання. Цей етап характеризується такими подіями:

· з 1954 – 1955 рр. навчальний предмет було відновлено в 1 – 5-х класах, а з 1956 – 1957 рр. – у всіх інших класах середньої школи. У початковій школі було введено «Ручну працю» (1 год. на тиждень), у 5 – 7-х класах – практичні заняття в . навчальних майстернях і на навчально-дослідних ділянках (2 год. на тиждень), у 8 – 10-х класах – практикуми з машинознавства, сільського господарства й електротехніки. У другій половині 50-х рр. у 8 – 10-х класах викладався курс «Основи виробництва», що включав: у міській школі – машинознавство, основи промислового виробництва (на прикладі конкретного підприємства), автосправу, електротехніку; у сільських школах – сільське господарство, машинознавство, основи рослинництва, тваринництва, електротехнікай електрифікація сільського господарства. Це обумовлювалося необхідністю забезпечити політехнічну освіту учнів, яку законодавчо проголосив XIX з’їзд КПРС, а відповідно вимагало наукового обґрунтування змісту та методики вивчення даних курсів;

· у 1958 – 1965рр. у навчальний план уведено виробниче навчання (12 год. на тиждень у 9 – 11-х класах), яким передбачалося оволодіння кожним учнем певною професією. Науковцям необхідно було розробити програми професійної підготовки учнів 9 – 11-х класів, обґрунтувати ефективні форми і методи здійснення професійної підготовки старшокласників на базі загальноосвітньої школи. Головною причиною було прагнення підготувати підростаюче покоління до праці, забезпечити йому можливість здобути професію;

· у 1966 рр. обов’язкове виробниче навчання було скасоване, оскільки виявилися серйозні недоліки в його організації: не було необхідної матеріальної бази, кваліфікованих учительських кадрів, виникли труднощі в задоволенні різних професійних інтересів школярів. Виробниче навчання зберігалося тільки в тих школах, які мали відповідні умови;

· з 1967 – 1968 рр. на трудове навчання відводилося 2 год. на тиждень у кожному класі. У 1 – 3-х класах заняття проводилися за єдиною для всіх шкіл програмою (елементи техніки, обслуговуючої і сільськогосподарської праці). Для середніх і старших класів науковцями було розроблено декілька варіантів програм, що мало дві мети: дати можливість школам будувати трудове навчання відповідно до виробничого оточення й наявної матеріальної бази; враховувати інтереси учнів і можливість їх включення в трудову діяльність на місцевих підприємствах. У старших класах трудове навчання організовувалося переважно у формі трудових політехнічних практикумів в умовах школи. Використовувалася й виробнича база, в першу чергу, міжшкільні навчально-виробничі комбінати (МНВК) й навчальні цехи підприємств, поля і ферми колгоспів і радгоспів.

2-й етап (1971–1990 рр.) – узагальнення досвіду й побудова цілісної системи трудового навчання. Він характеризується такими подіями:

· у 1977 р. було збільшено час на трудове навчання в 9 – 10-х класах (до 4 год. на тиждень), у його основу було покладено понад 20 профілів трудового навчання, у тому числі електротехніку, радіоелектроніку, металообробку, деревообробку, основи будівельної справи, машинобудівне креслення, обробку тканин, торгове обслуговування тощо. Навчання за кожним профілем передбачало активне залучення учнів до продуктивної праці, а для бажаючих – здобуття масової професії; подальший розвиток отримали МНВК, учнівські виробничі бригади і т. д.;

· у 1984 р. було проведено реформу загальноосвітньої та професійної школи, у якій важливе значення мало поліпшення підготовки учнів до життя, праці. Було збільшено кількість годин на трудове навчання: у1 – 7-х класах стало 2 год., у 8 – 9-х – 3 год., а в 10 – 11-х – 4 год. на тиждень;уведено (1984 р.) навчальний предмет «Основи виробництва. Вибір професії» (1 год. на тиждень), виділено час на продуктивну працю учнів. Усе це потребувало зваженого підходу науковців у галузі методики трудового навчання до визначення основних принципів, змісту та методики вивчення нових курсів, організації різних форм трудової діяльності школярів у сфері промислового й сільськогосподарського виробництва.

3-й етап (1991 – 2000 рр.) – методика трудового навчання в незалежній Українській державі. Цей етап розвитку методики трудового навчання характеризується посиленням національного компонента у змісті трудового навчання. Система трудового і професійного навчання була пов’язана з відродженням національних трудових традицій, народних ремесел і промислів. З’являється низка досліджень, які присвячені формуванню національної самосвідомості учнів у процесі вивчення декоративно-прикладної творчості. Саме в цей час науково обґрунтовано Державний стандартосвітньої галузі «Технологія».

Отже тематика наукових досліджень у галузі методики трудового навчання багато в чому визначалася тими реформами, змінами, які проявлялися у сфері загальної середньої освіти, у системі трудової підготовки учнів. Встановлено, що в радянський період значний вплив на зміст наукових досліджень у галузі методики трудового навчання мали ідеологічні партійні директиви, у роки незалежності – національний компонент.

У дисертації розкрито роль і місце лабораторії трудового навчання і виховання в реалізації актуальних завдань розвитку трудового навчання в Україні на всіх етапах становлення навчального предмета,у науковому обґрунтуванні змісту та методики трудової підготовки учнівської молоді.

Доведено, що діяльність цієї лабораторії, яка в даний час мала назву трудової підготовки і політехнічної творчості, невіддільна від історії самого Інституту педагогіки. Уже в 1926 р. у складі УНДІПу було дві секції, які певним чином займалися проблемами трудової підготовки учнівської молоді: методики шкільної праці та методики виробничого навчання.

З перших днів існування Інституту педагогіки в ньому досліджувалися питання політехнізації навчання і трудового виховання учнів загальноосвітньої школи. У 20 – 30-і рр. яскравим педагогічним явищем в Україні були колонія ім. О. М. Горького та комуна ім. Ф. Е. Дзержинського, якими керував А. С. Макаренко. Науковці Інституту педагогіки добре знали про їхній новаторський педагогічний досвід, і більшість ставилася до нього схвально.

Особливістю педагогічних наукових розвідок періоду 50 – 90-х рр. ХХ ст. був аналіз проблеми політехнізму в руслі науково технічної революції. Зі створенням у 1955 р. відділу політехнічного навчання і трудового виховання наукові дослідження його співробітників почали виконуватися в аспекті теоретичного обґрунтування змісту політехнічного трудового навчання учнів різних вікових груп, вимог до вибору профілів професійної підготовки старшокласників, форм і методів навчально-виховного процесу в школі і в позашкільній роботі, а також формування інтересу до робітничих професій, до раціоналізаторства й дослідницької праці.

Після реорганізації відділу трудового навчання в лабораторію трудової підготовки і політехнічної творчості у 1985 р., науковцями розробляється теоретична база змісту, організаційних форм і методів трудового навчання та виховання учнів різних вікових груп, пропонуються нові підходи до визначення навчально-матеріальної бази та підготовки вчительських кадрів для трудового навчання школярів, узагальнюється передовий досвід шкіл у галузі трудового навчання учнів.

Узагальнюючи досвід роботи цієї науково-дослідної лабораторії,варто зазначити, що за період із 1955 р. її співробітниками видано 5 монографій, 30 підручників та навчальних посібників та більше 150 методичних посібників, навчальних програм, збірників із різних питань політехнізації освіти, трудового навчання, виховання і профорієнтації.

Найвагомішими були праці Ф. Л. Лесика, Д. О. Сметаніна,Д. М. Тарнопольського, В. М. Мадзігона, А. І. Дьоміна, В. І. Андріяшина, Є. М. Павлютенкова, Г. Є. Левченка, О. П. Гнеденко, В. З. Моцак, В. Л. Цесельського, Г. А. Кондратюка, М. П. Тименка, С. В. Журавля, П. К. Білаша, І. С. Волощука, В. М. Оржеховської, Н. А. Пустовіт та ін.

На базі лабораторії трудового навчання виконали й захистили дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук 7 осіб, а кандидата наук – понад 70 осіб.

На прикладі праць Д. О. Тхоржевського і його учнів у роботі простежено еволюцію поглядів дослідника на системи трудового навчання, зміст, форми і методи трудового навчання та відповідну фахову підготовку вчителів трудового навчання.

Вагоме наукове значення для розвитку методики трудового навчання мали і сьогодні мають фундаментальні праці Д. О. Тхоржевського «Дидактика трудового навчання» (1972 р.), «Система трудового навчання» (1975 р.), три сотні його статей з актуальних питань політехнічної підготовки і трудового навчання учнів.

Особливості авторського погляду на підготовку вчителя праці дали нам підстави зробити висновок про те, що Д. О. Тхоржевським було розроблено певну систему вимог до професійної підготовки вчителя трудового навчання і формування його як особистості, здатної творчо виконувати завдання, що постають у повсякденній педагогічній практиці, зумовленій змінами в соціально-економічному житті суспільства і стрімким розвитком сучасних технологій.

У другому розділі дисертаційного дослідження зазначено, що Д. О. Тхоржевський є автором та керівником авторських колективів десятків навчальних програм і навчальних посібників із різних аспектів трудового навчання в загальноосвітній школі. Його книги перекладені мовами багатьох європейських країн, а за його підручниками з методики трудового навчання навчаються студенти не тільки українських ВНЗ.

У третьому розділі «Розвиток методики трудового навчання на початку XXI століття» висвітлено сучасний етап розвитку методики трудового навчання в умовах модернізації технологічної освіти в Україні та охарактеризовано наукові здобутки нового покоління вчених у галузі методики трудового навчання.

Зміни в суспільно-економічному житті країни значною мірою впливають на особливості трудової підготовки школярів. У зв’язку з цим у нашому дослідженні з’ясовано, що внаслідок кардинальних перетворень, які розпочалися у вітчизняній освітній системі після отримання Україною незалежності, методична наука почала вживати заходів щодо обґрунтування педагогічних умов формування творчої, освіченої, культурної та активної особистості.

Визначено, що інноваційний період у розвитку методики трудового навчання як науки,модернізації системи та змісту технологічної освіти в Україні розпочався із 2001 року. Він характеризується активним упровадженням Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні («Технологія»)»; розробкою нового покоління навчальної програми з трудового навчання, в основу якої покладено проектно-технологічну систему, комплексу сучасних підручників, опублікуванням Концепції технологічної освіти, розробкою нових стандартів освітньої галузі «Технологія» та іншими важливими науковими здобутками в галузі методики трудового навчання.

У роботі узагальнено еволюцію переосмислення сучасними науковцями в галузі методики трудового навчання назви освітньої галузі і навчального предмета з трудового навчання – на технології, окреслено перспективні шляхи модернізації технологічної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів, охарактеризовано концептуальні підходи сучасних науковців до подальшого вдосконалення змісту, форм, методів, систем технологічної підготовки школярів. Розбудова системи технологічної освіти підростаючого покоління відповідно до окреслених вітчизняними вченими шляхів спроможна значною мірою подолати існуючі в її організації негаразди та запобігти моральному каліцтву молоді, яке може виникнути за умов ігнорування суспільством у цілому та загальноосвітньою школою зокрема, вказаного напряму роботи.

Науковці ХХІ ст. доводять, що трудове навчання як компонент освітньої галузі «Технологія» має зазнати суттєвих змін із розвитком науково-технічного прогресу, модернізацією сфери техніки і технологій. За таких змін необхідно, як стверджують вони, врахувати історичний досвід методичної науки.

В основу наукового обґрунтування змісту та методики трудового навчання як провідного компонента освітньої галузі «Технологія» покладено принципи природовідповідності, культуровідповідності, творчості, варіативності, інтегративності, диференціації, системності, ергономічності, педагогічного проектування.

Сучасні науковці в галузі методики трудового навчання (І. С. Волощук, О. М. Коберник, В. М. Мадзігон, Г. Є. Левченко, М. С. Корець, Є. В. Кулик, Л. В. Оршанський, М. І. Піддячий, В. К. Сидоренко, В. П. Тименко, В. П. Титаренко, О. М. Торубара та ін.) з позицій інноваційних вимог суспільства й особистості до освіти в цілому й технологічної освіти зокремаобґрунтовують державні стандарти освітньої галузі «Технологія», зміст трудового навчання в початковій, основній і старшій школі, нову проектно-технологічну систему трудового навчання, інноваційні педагогічні та інформаційно-комунікативні технології трудового навчання.

Виявлено, що нова плеяда науковців враховує історичний досвід методичної науки і практики трудової підготовки учнів, робить сміливі кроки на шляху модернізації технологічної освіти школярів у загальноосвітніх навчальних закладах України.