ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЛІСОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЇХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ Автореферат

У першому розділі «Теоретичні засади диверсифікації діяльності підприємств» досліджено науково-теоретичні аспекти визначення змісту диверсифікації, обгрунтовано доцільність її впровадження у контексті забезпечення сталого розвитку лісогосподарських підприємств, запропоновано комплексну оцінку ефективності диверсифікації діяльності господарюючих суб’єктів.

Осмислення теоретичних надбань економічної науки дозволило з’ясувати значення диверсифікації діяльності у забезпеченні сталого розвитку суб’єктів господарювання. Встановлено, що однією з головних цілей диверсифікації сучасного підприємства є його прагнення до більш повного, раціонального використання сировинних ресурсів, оскільки їх вичерпність та нераціональний підхід до ресурсоспоживання перешкоджають ефективному функціонуванню господарюючого суб’єкта.

Дослідження наукових праць зарубіжних та вітчизняних учених щодо застосування поняття «диверсифікація» стало підґрунтям для уточнення та поглиблення його сутності як економічної категорії. Запропоновано визначати диверсифікацію як форму інноваційної діяльності суб’єкта господарювання, що виступає у вигляді удосконаленого організаційно-управлінського або технологічного процессу, зорієнтованого, з одного боку, на альтернативне та раціональне використання наявних ресурсів, створення на їх основі нових товарів і послуг, повніше задоволення потреб споживачів, а з іншого – на отримання економічного, екологічного та соціального ефектів.

Визначення факторів диверсифікації стало підґрунтям для їх систематизації з виділенням таких груп як: фактори-мотиви і фактори-умови; фактори зовнішнього і внутрішнього середовища; позитивні і негативні фактори, які відображають різноманітність причин переорієнтації підприємств у напрямі диверсифікованого розвитку.

Як засвідчує проведений аналіз, нині відсутній єдиний підхід до класифікації існуючих видів диверсифікації, зокрема виявлено дублювання деяких із них (характеризуються «старим» змістом, проте новою назвою), що вносить невизначеність і плутанину під час вибору підприємством шляхів подальшого розвитку. Для вирішення зазначеної проблеми розроблено багатокритеріальну систему класифікаційних ознак диверсифікації шляхом розширення та більш глибокої диференціації її видів (введено нову класифікаційну ознаку «Реагування на зміни зовнішнього середовища» з виокремленням у її межах адаптивної та оптимізаційної диверсифікацій), що дозволяє деталізувати методичні підходи до оптимізації стратегії диверсифікаційного розвитку господарюючих суб’єктів. При цьому оптимізаційна диверсифікація виступає стратегією зростання, має ресурсозберігаючу спрямованість, ґрунтується на ефективному використанні усіх видів ресурсів, включенні у виробничий процес вторинної сировини з метою підвищення ефективності діяльності. Адаптивна диверсифікація виступає стратегією виживання, полягає у вимушеній зміні підприємством напрямів діяльності з метою його адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища.

Виходячи з аналізу змісту категорії «сталий розвиток» та з урахуванням особливостей лісогосподарського виробництва встановлено, що сталий розвиток лісогосподарського підприємства – це таке його функціонування, при якому забезпечується економічно ефективне та екологобезпечне господарювання, що сприяє збереженню довкілля, відтворенню і примноженню природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва, підтриманню необхідних для здоров'я людини умов життєдіяльності. Виявлено стримуючі фактори забезпечення сталого розвитку суб’єктів господарювання. З одного боку, – спричинені економічною кризою внутрішні проблеми підприємства, що проявляються в зниженні показників прибутковості, зменшенні обсягів випуску продукції, погіршенні загальних фінансових результатів господарювання, скороченні чисельності персоналу, обмеженості державного фінансування лісогосподарських заходів тощо, з іншого, – проблеми екологічного характеру, які торкаються не лише діяльності підприємств лісового господарства, а й мають стратегічне значення планетарного масштабу, серед яких: вичерпання запасів сировинних ресурсів, посилення забруднення довкілля, зменшення площ лісів, що підривають природно-ресурсний потенціал суспільного виробництва і негативно позначаються на еколого-економічному розвитку країни.

Обгрунтовано розвиток багатоцільового, раціонального, невиснажливого лісокористування в рамках диверсифікації діяльності лісогосподарських підприємств, що сприятиме підвищенню ефективності їх діяльності, системному відтворенню лісових ресурсів, покращенню ситуації в навколишньому середовищі.

У ході дослідження встановлено, що існуючі методи оцінки ефективності диверсифікації мають окремі недоліки, зокрема однобічну спрямованість у напрямку врахування лише економічного ефекту від її здійснення. Це унеможливлює використання жодного з них для оцінювання ефективності впровадження обраної стратегії у контексті сталого розвитку підприємства, що передбачає взаємозв’язок економічних та екологічних результатів діяльності господарюючого суб’єкта. Запропоновано визначати ефективність диверсифікації лісогосподарського підприємства як підвищення рівня його еколого-економічного розвитку внаслідок проходження диверсифікаційних процесів, що дасть змогу оцінити наслідки диверсифікації в економічній та екологічній площинах.

У другому розділі «Оцінка тенденцій розвитку лісогосподарських підприємств у контексті диверсифікації їх діяльності» проаналізовано сучасний стан та динаміку розвитку лісогосподарських підприємств, охарактеризовано їх диверсифікаційні процеси; здійснено багатокритеріальний аналіз фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання для визначення ресурсних можливостей кожного з них щодо здійснення диверсифікації; запропоновано теоретико-методичний підхід щодо оцінювання рівня еколого-економічного розвитку лісогосподарських підприємств.

Дослідженням визначено роль лісового господарства Київської області у забезпеченні економічного розвитку та екологічної безпеки регіону. Враховуючи, що 75% лісів області мають обмежене експлуатаційне значення і виконують переважно природоохоронні функції, обґрунтовано необхідність еколого-економічного розвитку лісогосподарських підприємств Київщини за рахунок впровадження багатоцільового раціонального лісокористування, що сприятиме підвищенню економічної та екологічної ефективності функціонування господарюючих суб’єктів.

Аналіз сучасного стану досліджуваних підприємств дозволив виявити чинники, що перешкоджають розвитку суб’єктів господарювання, серед яких: інтенсивне нераціональне лісокористування; недостатність власних інвестиційних ресурсів, зокрема для здійснення лісогосподарських заходів екологічного спрямування та впровадження комплексних переробних виробництв на основі використання безвідходних та ресурсозаощадливих технологій; низький рівень їх державного фінансування; нехватка оборотних засобів, низька привабливість лісогосподарської галузі для зарубіжних інвесторів; застарілість технологій та зношеність техніки лісогосподарського виробництва; висока ресурсо-, матеріало- і енергоємність виробництва; нерозвиненість лісової та інформаційної інфраструктур; недостатній рівень сертифікації продукції.

Встановлено, що пріоритетним напрямом діяльності суб’єктів господарювання є лісозаготівля, частка інших видів діяльності складає близько 15%, з яких 11-13% – продукція деревообробної промисловості. Напрями диверсифікації відрізняються за підприємствами: одні і ті ж види діяльності є ефективними для одних лісгоспів та збитковими для інших, що пов’язано з відмінностями в умовах їх функціонування. Результати дослідження дозволяють стверджувати, що нині диверсифікація хоча і має місце в діяльності досліджуваних лісогосподарських підприємств, проте характеризується хаотичністю, що пов’язано з відсутністю державної політики, чіткої стратегії та відповідних фахівців, здатних зробити процес диверсифікації усвідомленим і ефективним на мікро- та макрорівнях.

З використанням методу фінансових коефіцієнтів проаналізовано структуру майна, ліквідності і платоспроможності, фінансової стійкості та ділової активності досліджуваних держлісгоспів, на основі чого зроблено висновок про доцільність впровадження оптимізаційної диверсифікації у 50% досліджуваних підприємств (характеризуються порівняно високим рівнем ведення фінансово-господарської діяльності) та адаптивної у другій їх частині (характеризуються недостатнім рівнем фінансового забезпечення).

Розроблено теоретико-методичний підхід щодо інтегральної оцінки рівня еколого-економічного розвитку лісогосподарських підприємств, який поєднує в одному показнику економічну і екологічну складову розвитку суб’єкта господарювання (кожна з яких містить різні за значущістю і вагомістю чинники) та, відповідно до значень інтегрального показника, передбачає ранжування досліджуваних суб’єктів у чотири групи із застосуванням розробленої матриці відповідностей. Універсальність даної методики полягає у можливості її застосування для порівняння підприємств за рівнем їх еколого-економічного розвитку та для визначення ефективності диверсифікації діяльності господарюючих суб’єктів. Послідовність визначення інтегрального показника представлено на рис 1; результуючі показники комплексного оцінювання рівнів економічного та екологічного розвитку досліджуваних підприємств – в табл. 1.

Дослідженням встановлено, що серед чотирнадцяти проаналізованих лісогосподарських підприємств лише Димерський лісгосп увійшов до першої ранжованої групи (підприємства, що характеризується порівняно високим рівнем еколого-економічного розвитку); до другої групи увійшли Тетерівський, Фастівський, Поліський, Клавдієвський, Макарівський та Переяслів-Хмельницький лісгоспи (підприємства, які ігнорують екологічний аспект розвитку при порівняно високих економічних можливостях); третю групу утворили Ржищівський, Вищедубечанський, Бориспільський та Київський лісгоспи (суб’єкти господарювання, які мають обмежені ресурсні можливості для ефективного функціонування при порівняно високому рівні екологічного розвитку); до четвертої групи увійшли Білоцерківський, Богуславський та Іванківський лісгоспи (відрізняються порівняно низьким рівнем еколого-економічного розвитку).

Оцінка рівня еколого-економічного розвитку лісогосподарських підприємств та визначення факторів, що справляють на нього найбільший вплив є підґрунтям для науково обґрунтованого підходу щодо вибору пріоритетних напрямів диверсифікації лісогосподарських підприємств відповідно до ресурсних можливостей та екологічних особливостей функціонування господарюючих суб’єктів.

У третьому розділі роботи «Перспективи диверсифікації діяльності лісогосподарських підприємств та формування стратегії її впровадження» запропоновано концептуальні положення до визначення перспективних напрямів диверсифікаційного розвитку лісогосподарських підприємств, які, на відміну від існуючих, ґрунтуються на врахуванні фінансово-виробничих можливостей та природно-господарських особливостей суб’єктів господарювання; розроблено інтегровану систему регулювання диверсифікаційних процесів лісогосподарських підприємств; удосконалено стратегію диверсифікації досліджуваних господарюючих суб’єктів.