ФОРМУВАННЯ ДЖЕРЕЛ ІНВЕСТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дисертаційного дослідження, визначено його мету, основні завдання, предмет, об’єкт, методи, розкрито наукову новизну та практичне значення, наведено дані про апробацію та практичне впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні аспекти формування джерел інвестування сільськогосподарських підприємств” узагальнено економічну сутність, особливості інвестиційної діяльності в аграрних підприємствах, визначено джерела та напрями залучення інвестицій у сільськогосподарське виробництво, обґрунтовано інструменти та методи здійснення моніторингу й діагностики інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств.

Узагальнюючи різні тлумачення поняття економічного змісту інвестицій, вважаємо, що інвестиції – це не просто фінансові вкладення або вкладення у іншій формі, а власне авансування, яке відрізняється від вкладень тим, що будь-які ресурси вкладаються за умов повернення їх авансованої вартості, причому із прибутком. Тобто, за своєю соціально-економічною сутністю вони мають спільні риси: всі інвестиції є вкладеннями. Сьогодні, в умовах продовження світової фінансово-економічної кризи, сільськогосподарські підприємства та аграрний сектор у цілому потребують значних інвестиційних джерел, оскільки їх наявність – це запорука зростання та конкурентоспроможного розвитку аграрного виробництва, продовольчої безпеки держави, нарощування експортного аграрного потенціалу нашої країни. Саме для цього необхідно використовувати всі можливі інвестиційні джерела та ресурси.

Проте інвестування та кредитування сільськогосподарських товаровиробників залишаються досить ризиковою справою, а аграрний сектор інвестиційно-непривабливим через: сезонні особливості сільськогосподарського виробництва і залежність від природно-кліматичних умов; відсутність у позичальників ліквідного забезпечення кредитів; проблеми, пов’язані з реалізацією продукції, а також неплатежі й затримка надходження виручки; підвищена нестійкість фінансового стану аграрних підприємств; невідповідність потреб сільськогосподарських підприємств у кредитних ресурсах і бажань та можливостей банківських установ та інвесторів, корупційно-бюрократичні перепони при використанні джерел інвестування, особливо зовнішніх.

Зарубіжний досвід показує, що досягти значних економічних результатів без залучення коштів вітчизняних та іноземних приватних інвесторів практично неможливо. Саме інвестиції визначають модернізацію і технічне переоснащення, впровадження енерго- й ресурсозберігаючих технологій, а, отже, зменшення частки матеріальних витрат у структурі собівартості продукції та збільшення оплати праці, виробництво конкурентоспроможної продукції сільськогосподарськими підприємствами. Тому інвестиційна привабливість товаровиробників має першочергове значення. До чинників, які її формують, належать: матеріально-технічна база, ефективність діяльності, платоспроможність, місце підприємства в галузі, на ринку, рівень менеджменту, рівень кваліфікації працівників і персоналу, структура витрат на виробництво, його дохідність.

На рівні суб'єктів аграрного господарювання важливо визначити співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування. До власних належать статутний капітал, додатковий і резервний капітал, а також нерозподілений прибуток, який призначений для реінвестування. До залучених – позикові кошти, цільові державні кредити, банківські позики, податкові інвестиційні кредити, довгострокову реструктуризовану заборгованість, кошти, одержані від випуску та реалізації цінних паперів некорпоративного значення та ін.

Управління та регулювання інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється економічними, організаційними та нормативно-інституційними методами. Найвагомішими є економічні методи, які являють собою сукупність амортизаційної, податкової, кредитної, інноваційної, цінової політики та політики у сфері формування людського капіталу. При обмеженості бюджетних джерел інвестування, кошти необхідно спрямовувати на реалізацію програм, здатних забезпечити максимальний ефект. При цьому найбільшого значення набувають методи непрямого фінансування, які здійснюються у формі субсидій та дотацій, а також довгострокового вкладення державних коштів у створення науково-технічних напрацювань (інновацій), виконання досліджень і розробок конкурентоспроможних виробництв і технологій; фінансового лізингу. Державну підтримку інвестиційної діяльності аграрних підприємств слід здійснювати системно, цілеспрямовано і послідовно.

Для проведення прогнозного аналізу потенційних інвесторів підприємницьким структурам необхідна інформація про змінність умов та чинників інвестиційного середовища, тому важливим питанням є формування інформаційного забезпечення та можливості використання методів фундаментального і технічного аналізу. Це пов’язано з тим, що ситуація на інвестиційних ринках змінюється настільки часто, що одержання та обробка інформації в режимі реального часу може не завжди забезпечити прийняття правильного управлінського рішення. Тому особливого значення для аналітиків при пошуку можливих інвесторів та привабливих інвестиційних проектів набувають інформаційно-аналітичні системи, які створені вітчизняними та міжнародними інформаційними агентствами.

Використання маркетингового підходу в сфері інвестування агротоваровиробників спирається на концепцію маркетингу відносин між інвестором та реципієнтом інвестицій, яка формується на основі оточуючого інформаційного середовища суб’єктів інвестиційного процесу. Такий підхід вимагає створення відповідної стратегії пошуку та взаємодії з потенційним інвестором на засадах узгодженої координованості дій та комплексності програми інвестування