ПОЛІТИКА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В БЮДЖЕТНІЙ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дисертації, визначено предмет, об’єкт і методи дослідження, його наукову новизну та практичне значення, вказано на результати апробації одержаних результатів.

Розділ 1 «Теоретичні засади та соціально-економічна сутність політики оподаткування доходів фізичних осіб» присвячено дослідженню теоретичних основ оподаткування доходів фізичних осіб, його сутності, змісту та формі у взаємозв’язку з розвитком теоретичних уявлень та практикою бюджетної політики. Крім того, в цьому ж розділі досліджені теоретичні аспекти взаємозв’язків політики оподаткування доходів фізичних осіб і бюджетної стратегії та розглянуто практику оподаткування доходів фізичних осіб у розвинутих країнах.

Дослідження теоретичних підходів дало змогу сформулювати найзагальніші визначення податку на доходи фізичних осіб у контексті його сутності, змісту та форми. Отже, податок на доходи фізичних осіб за сутністю є однією з форм податкових відносин між державою та платником із приводу відчуження частини вартості у фізичної особи на користь держави для фінансування її витрат; за формою – прямим особистим прибутковим податком (податок з усіх форм доходів, на етапі нагромадження доходу, які переважно є похідними від «кон’юнктурного доходу» та «вільними для сплати»); за змістом (устроєм) – системою елементів, згрупованих у підсистеми об’єкта оподаткування (система доходів фізичних осіб), пільг (із яких нормативним виступає неоподатковуваний мінімум, ненормативними – інші вирахування та податковий кредит), ставок (структура котрих залежна від системи, що застосовується). Взаємодія цих підсистем за правилами, встановленими для податку на доходи фізичних осіб, забезпечує процес визначення частки доходу, який і становить податок, що підлягає сплаті.

При дослідженні еволюції розвитку теоретичних уявлень та практики оподаткування доходів фізичних осіб нами було використано підхід, за якого соціально-економічний розвиток подано як трансформацію соціально-економічної моделі у вигляді тріади «економічна система – політична система – соціальна система». Соціально-економічна роль податку на доходи фізичних осіб досліджена в контексті взаємозв’язку «податок на доходи фізичних осіб – бюджет» у періоди функціонування доринкової, ринкової нерегульованої, ринкової регульованої соціально-економічних систем. Результати проведеного аналізу дали підстави для висновку, що під впливом соціальних, політичних, економічних факторів податок на доходи фізичних осіб почав застосовуватись як інструмент впливу на соціально-економічні процеси за регульованої ринкової економіки.

Сучасна бюджетна політика є державним інструментом регулювання соціально-економічного розвитку. Економічними пріоритетами бюджетної стратегії є стабілізація цін, повна зайнятість населення, стабільність національної валюти, зростання промислового виробництва, що дає необхідний ефект реструктуризації економіки та макроекономічний ефект (підвищення показників ВВП і ВВП на одну особу населення). Економічне зростання, залежно від доктрини, якої дотримується уряд, досягається за рахунок забезпечення оптимального співвідношення державного й приватного секторів економіки, таких факторів виробництва, як праця, капітал і науково-технічний прогрес. По суті, воно є масштабною й довгостроковою метою. Тому якщо бюджет є державним фінансовим інструментом, то за характером поставлених цілей і тривалістю їх досягнення соціально-економічний розвиток стимулюється державою шляхом формування й реалізації бюджетної стратегії, котра за формою являє собою довготерміновий фінансовий план держави. Залежно від поставлених цілей і обраних методів реалізації економічної стратегії формується відповідний бюджетний механізм. Системно ув’язані методи й інструменти бюджетного механізму та методи прямого державного регулювання забезпечують ефективну взаємодію підсистем фінансової системи (державні фінанси та фінанси підприємств). Бюджетна політика за змістом є маніпулюванням державними доходами, видатками, тому бюджетна стратегія в цьому контексті є оптимальним поєднанням методів і форм надходжень до бюджету з методами й формами використання бюджетних коштів: податкова система забезпечує необхідні пропорції перерозподілу фінансових потоків у приватному секторі економіки та ефективне співвідношення факторів виробництва, що відповідає економічній доктрині уряду, а структура та пропорції видатків бюджету забезпечують високу, так звану фінансову, віддачу державних інвестицій і економне використання бюджетних ресурсів у невиробничій сфері.

Податок на доходи фізичних осіб є одним із інструментів реалізації стратегії економічної політики у складі бюджетного механізму. Доходи фізичних осіб (домогосподарств), розмаїття їх форм (джерел надходження) та споживання (напрямів використання) одночасно є ціною факторів виробництва на ринку праці й капіталу, вартістю, що споживається на ринку товарів та є податковою базою для держави. Частка вартості, створеної за результатами виробничого циклу та вилученої державою шляхом реалізації політики оподаткування доходів фізичних осіб, впливає на коливання цін факторів виробництва та на рівень споживання в макроекономічній моделі кругообігу доходів і ресурсів. А устрій податку – на структуру пропозиції на ринку факторів виробництва, споживання та заощаджень населення, а тому й на перспективу збільшення фінансових ресурсів, які забезпечують кругообіг ресурсів і доходів у економічній системі країни, тобто на темпи зростання ВВП та розвиток податкової бази.

Основні наукові підходи та практика розвинутих країн виокремлюють дві протилежні концепції й моделі бюджетного регулювання: неокласичну та кейнсіанську. Логіка політики економічного зростання в контексті збільшення національного доходу виглядає таким чином:

– з точки зору кейнсіанської концепції: збільшення податкового навантаження на групи населення з високим рівнем доходів та видаткової частини бюджету → виплата заробітної плати працівникам неринкового сектору економіки за держзамовленнями → зростання споживчого попиту → вироблення більшої кількості споживчого товару → введення нового обладнання (машин і механізмів для виробництва товарів) та збільшення кількості робочих місць. Зазначене нейтралізує недосконалість ринку та забезпечує повну зайнятість і максимальні темпи економічного зростання на основі стимулювання споживчого й інвестиційного попиту. Прогресивна ставка податку на доходи фізичних осіб вилучає дохід, що не інвестується, а неоподатковуваний мінімум сприяє досягненню належного рівня споживчого попиту та зайнятості. Історичним прикладом, найбільш наближеним до кейнсіанської моделі, є політика уряду Дж. Кеннеді (в 1964–1965 рр. у США була впроваджена програма загального зниження податкових ставок, яка привела до зменшення безробіття та зростання ВНП на 5,2 %);

– з точки зору неокласичної концепції: зменшення податкових надходжень та обмеження витрат на діяльність держави → зростання заощаджень (інвестицій у виробництво) → введення нового обладнання (машин і механізмів для виробництва товарів) → збільшення кількості робочих місць. Зазначене дає змогу стабілізувати національну валюту, ціни й економічну активність у приватному секторі економіки. Фінансову стратегію вперше застосувала М. Тетчер у 1976 р. (на 4 роки наперед було визначене планове поступове зменшення грошової пропозиції й державного боргу).

Надано визначення політики оподаткування доходів фізичних осіб. За сутністю вона є управлінським впливом держави в процесі узгодження політичних, соціальних і економічних інтересів між державою й різними дохідними групами населення та їх реалізації на перерозподіл частини вартості ВВП, яку становлять доходи фізичних осіб залежно від їх форм і рівня, та реалізується при формуванні й виконанні бюджету держави відповідно до пріоритетів програми соціально-економічного розвитку уряду. За змістом – це зміна структури (устрою) податку на доходи фізичних осіб (його елементів, підсистем (ставок, пільг, податкової бази) та/або характеру структурних зв’язків між його елементами й підсистемами в ході формування бюджетного механізму, а також зміна системи організації оподаткування доходів фізичних осіб, що в процесі перерозподілу впливають на формування пропорцій вартості між індивідуальними й суспільними потребами, такими факторами виробництва, як праця і капітал, споживання й заощадження населення. За формою – це управлінський цикл у вигляді податкового процесу, пов’язаний із розробкою, узгодженням, упровадженням механізму оподаткування доходів фізичних осіб та коригуванням його дії відповідно до економічних, соціальних і політичних умов соціально-економічної системи.

У розділі 2 «Механізм реалізації політики оподаткування доходів фізичних осіб в Україні» досліджено й охарактеризовано механізм реалізації політики оподаткування доходів фізичних осіб в Україні (в тому числі їх суперечливість у контексті функціонування тіньової економіки), розглянуто політику оподаткування доходів фізичних осіб як складову державного регулювання соціально-економічного розвитку та бюджетної стратегії.

Аргументовано, що податок на доходи фізичних осіб є одним із основних податкових методів формування доходів бюджету України. В 2010 р. його частка у структурі податкових надходжень за бюджетною класифікацією зросла порівняно з 1998 р. із 16,3 до 21,8 %. Цей податок є основним у системі прямого оподаткування (надходження податку на прибуток підприємств у 2010 р. становили 17,3 % всіх податкових надходжень), утім, поступається надходженням з ПДВ (36,8 %). Істотно збільшилася роль податку й із точки зору його економічного впливу. Частка податку на доходи фізичних осіб у ВВП зросла з 2,90 % ВВП у 1995 р. до 4,66 % в 2010 р. (за цей самий період частка податку на прибуток з підприємств у ВВП зменшилася з 8,9 до 3,7 %, а податку на додану вартість – з 8,3 до 7,9 %). Про це свідчать і результати аналізу динаміки коефіцієнта еластичності податку, який із 2000 р. був меншим за одиницю лише в 2004 і в 2009–2010 рр. (табл. 1). У бюджетній політиці механізм сплати податку забезпечує горизонтальне й вертикальне бюджетне регулювання при збалансуванні доходів і видатків місцевих бюджетів методом відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і зборів (надходження податку належить до закріплених доходів бюджетів місцевого самоврядування) та методом надання фінансової допомоги (дотації вирівнювання). Наприклад, у 2005 р. у структурі податкових надходжень республіканського, обласних, міських (міст Києва й Севастополя) бюджетів його частка сягала 76 %).

Основу податкової бази податку становлять доходи від заробітної плати (від 90,8 до 92,0 %), а основним методом нарахування є утримання в джерела доходів (працедавцем при виплаті). Проаналізовано рівень і розподіл податкового навантаження з урахуванням взаємозв’язку устрою податку (його базових елементів: неоподатковуваного мінімуму, ставок) та динаміки середніх і граничних податкових ставок для доходів на рівні мінімальної, середньої й подвійної середньої заробітної плати (табл. 1). Результати оцінки політики оподаткування доходів фізичних осіб засвідчили, що вона вилучає значну частку вартості з кругообігу доходів економічної системи, яка одночасно становить частину мінімальної ціни такого фактора виробництва, як праця (оподаткування доходів на рівні неоподатковуваного мінімуму), за рахунок стимулювання економічної активності групи населення з високим рівнем доходів. За середньої заробітної плати, що в 2010 р. досягла рівня 2,5 прожиткового мінімуму, основне податкове навантаження лягає на незаможні верстви населення, оподаткування відбувається за рахунок частки доходів, спрямованих на споживання, що сприяє прояву «ефекту заміщення».