У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, що виносяться на захист та наведено дані про апробацію результатів.
У першому розділі „Теоретико-методологічні засади регулювання сільськогосподарського виробництва” узагальнено і систематизовано еволюцію поглядів щодо регулювання сільськогосподарського виробництва з позицій представників різних наукових шкіл, розкрито сутність поняття економічного механізму регулювання сільськогосподарського виробництва та особливості його функціонування, визначено систему основних інструментів державного втручання у розвиток сільськогосподарського виробництва.
На основі досліджень літературних джерел теорії та практики регулювання економіки встановлено існування різних підходів щодо визначення необхідності державного втручання в розвиток економічних систем, в тому числі, сільського господарства. Серед представників різних наукових шкіл відсутній єдиний погляд на здатність ринкового механізму до саморегулювання. Визначення необхідності державного втручання у регулювання економічних процесів корегується відповідно до конкретних умов економічного середовища як для виробників продовольства, так і його споживачів. Є підстави стверджувати, що недооцінка впливу регулятивних процесів на розвиток аграрного сектору економіки України призвела до кризи сільськогосподарського виробництва та економіки в цілому. Особливість сільського господарства зумовлюється сукупністю чинників економічного, політичного, соціального та міжнародного характеру, підґрунтям яких виступають стратегічні інтереси країни та її природно-кліматичні умови, географічне розташування, формування та потреба в ефективному функціонуванні економічного механізму регулювання його розвитку.
На підставі узагальнення проведеного аналізу, у дисертації запропоновано визначення економічного механізму регулювання сільськогосподарського вироб-ництва, що являє собою сукупність взаємообумовлених і взаємопов’язаних між собою фінансово-кредитного, податкового і ціноутворюючого чинників аграрної політики, які спрямовуються на забезпечення сприятливих умов для діяльності суб’єктів підприємництва в аграрній сфері. Саме, специфіка процесу сільсько-господарського виробництва визначає особливості вибору інструментів його фінансового забезпечення та напрямів використання фінансових ресурсів. Автором визначено особливості діяльності підприємств аграрної сфери, що зумовлюють необхідність державної фінансової підтримки галузі.
Система державного регулювання сільськогосподарського виробництва має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки механізми, а й важелі регулювання, тобто інструменти державного втручання у розвиток сільсько-господарського виробництва. Аналіз системи державного регулювання сільсько-господарського виробництва свідчить про необхідність визначення основних чинників впливу на формування аграрної політики, як засобів зміни економічного стану об’єктів. Основними з яких є: макроекономічні, інституційні, структурні, податкові, фінансово-кредитні, ціноутворюючі, зовнішньоекономічні, екологічні та соціальні чинники. Як свідчить проведений аналіз вищенаведених чинників аграрної політики, на сьогоднішній день саме фінансово-кредитний, ціноутворюючий і податковий чинники є основними складовими економічного механізму державного впливу на розвиток аграрного сектору економіки України.
Фінансово-кредитний чинник передбачає вплив на аграрний сектор банківської системи, а також отримання заходів підтримки через видатки державного бюджету. Дослідження побудовано на вивченні інструментів стійкості, застави, кредитних ставок і т.п. Ціноутворюючий чинник в умовах ринкової економіки набув особливого значення, оскільки його вплив формується на базі дослідження сукупного попиту і сукупної пропозиції з метою формування як загальної ринкової, так і часткової рівноваги. Саме дія інструментів впливу на стан аграрного ринку за допомогою фінансових і товарних інтервенцій, мінімальних цін є предметом вивчення цього чинника. Податковий чинник визначається через оцінку системи фіскальної політики держави щодо сільськогосподарського виробництва як з боку обсягів збору податків, тобто податкового тиску, так і самої системи адміністрування податків. Розміри та вибір інструментів державного впливу на розвиток сільськогосподарського виробництва залежать від рівня його економічного та соціального розвитку. На нинішньому етапі ринкової економіки пріоритетне значення має державне втручання у ринкові механізми з метою формування ефективного економічного середовища як для споживачів продовольства, так і його виробників.
У роботі підкреслено, що розвиток сільського господарства потребує удосконалення економічного механізму регулювання сільськогосподарського виробництва, який відповідатиме сучасним вимогам інтеграції України у світове співтовариство. Зарубіжний досвід країн з високим рівнем ефективності ведення сільського господарства свідчить про необхідність державного втручання у розвиток сільськогосподарського виробництва з метою забезпечення продовольчої безпеки та досягнення стабільної економічної ситуації в галузі.
У другому розділі „Ефективність економічного механізму регулювання сільськогосподарського виробництва” на основі розроблених методичних під-ходів здійснено оцінку організаційно-економічних чинників розвитку сільсько-господарського виробництва в Україні, проаналізовано динамічні зміни, які відбулись в процесі реформування агропромислового комплексу, визначені тенденції його розвитку, причини виникнення кризового стану, а також галузеві пріоритети у структурі програми державної підтримки сільського господарства.
За результатами дослідження динамічних змін, характерних для пост реформаційного періоду, зроблено висновок, що посилення синергетичного ефекту в подальшому сприятиме гармонізації організаційно-економічних чинників розвитку сільського господарства в Україні. Поглиблений аналіз результатів виробничо-господарської діяльності суб’єктів АПК зроблено на прикладі Київської області за 1996–2010 рр. Дослідження показали, що за роки реформування АПК відбулися процеси, які негативно вплинули на результати господарювання АПК регіону. Проте, починаючи з 2000 року, стан галузі характеризується помітним пожвавлен-ням. На період 2000 – 2010 рр. серед регіонів України, за обсягом виробництва Київщина посідає лідируючі позиції. Частка області у загальному виробництві продукції сільського господарства в Україні у 2010 році склала 6,6 %, у тому числі продукції рослинництва – 6,2 %, продукції тваринництва – 8,6 відсотків. У Київській області має місце стійка тенденція до збільшення темпів виробництва валової продукції галузі саме в сільськогосподарських підприємствах, частка яких в загальному обсязі валової продукції у 2000 році становила 45,8 %, а в 2010 році –
62 відсотки. Постійне зростання частки виробництва валової продукції в сільсько-господарських підприємствах Київщини свідчить про перехід виробництва продукції галузі на більш високий якісний рівень, впровадження високо-технологічних, наукоємних методів виробництва продукції.
Як свідчить проведений аналіз, до останнього часу спостерігалася позитивна тенденція до зростання фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва Київської області з державного бюджету (рис. 1). Аналізуючи структуру бюджетної підтримки сільського господарства Київської області з’ясовано, що фінансуються головним чином виробництво та підтримка доходів виробників. Так, основними статтями державних видатків на фінансування сільського господарства Київської області у 2003 – 2008 рр. були виплати за худобу підвищених вагових кондицій, здешевлення кредитів, часткова компенсація витрат з посіву ярих зернових культур , а також виплати за програмою селекції у тваринництві. З’ясовано, що незважаючи на зміну обсягів видатків, практика та механізми використання бюджетних коштів протягом останніх років суттєво не змінюються. Нарощування обсягів фінансування галузі не корелюють з відповідними темпами приросту продукції рослинництва і тваринництва, поліпшенням їх якості та структурою виробництва. Виявленими причинами низької ефективності бюджетного фінансування є недостатня послідовність реалізації бюджетних програм державної підтримки, а також невідповідність обсягів фінансування.
