РЕЙТИНГОВА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ ТА ЇХ ПІДРОЗДІЛІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, об’єкт та предмет дослідження, його завдання, відображено наукову новизну та практичне значення, наведено дані щодо апробації одержаних результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Теоретичні аспекти оцінки діяльності банків та їх підрозділів на основі рейтингів» уточнено сутність поняття «рейтинг», узагальнено категоріальний апарат рейтингової діяльності; обґрунтовано необхідність використання рейтингу в діяльності банку, узагальнено основні положення рейтингової оцінки діяльності банків, уточнено їх зміст, види та принципи; проаналізовано методики формування рейтингу банків, виявлено їх переваги та недоліки.

Для вдосконалення підходів до рейтингової оцінки діяльності банків та їх підрозділів проаналізовано сутність терміна «рейтинг». На основі огляду наукових напрацювань вітчизняних та зарубіжних вчених та морфологічного аналізу встановлено, що для визначення поняття «рейтинг» використовується десять різних понять: оцінка, характеристика, система, показник, метод, встановлення, процес, розподілення, інструмент та прогноз, що свідчить про те, що на даний момент визначення рейтингу є не досить чітким. Проведена морфологічна декомпозиція дозволила більш докладно проаналізувати визначення рейтингу за такими ознаками як сутнісна складова поняття, його інформаційна база, сфера застосування.

На основі отриманої інформації запропоновано визначати рейтинг як комплексну порівняльну оцінку діяльності економічної системи з метою ухвалення управлінських рішень, що базується на даних фінансової звітності та експертних оцінках. У цьому визначенні підкреслюється спрямованість рейтингу на управлінський процес та його спроможність охоплювати всі аспекти діяльності об’єкта. Встановлено категоріальний апарат рейтингової діяльності, який включає: рейтинг, рейтингову оцінку, об’єкт рейтингування, суб’єкт рейтингування, рейтингову шкалу та методику рейтингування.

Для визначення необхідності застосування рейтингів у діяльності банку досліджено роль рейтингу в здійсненні кожної з функцій управління, що дало змогу підтвердити необхідність рейтингових оцінок для процесу ухвалення рішень, в якому рейтинг може використовуватись для планування, організації, мотивації та контролю в банку.

Проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід застосування рейтингових оцінок у діяльності банків, що дозволило визначити переваги та недоліки рейтингування. Серед переваг використання рейтингових оцінок в діяльності банку визначено такі: зменшення часу та витрат на процес ухвалення рішень, підвищення об’єктивності управлінського процесу, висока швидкість проведення оцінки. Також встановлено недоліки, що стримують впровадження рейтингових оцінок у діяльність банків: закритість інформації про склад більшості рейтингових методик, недостатня обґрунтованість вибору показників рейтингової оцінки, обмеженість, неповнота інформаційної бази та нездатність своєчасно виявити погіршення фінансової стійкості банків. З урахуванням визначених переваг та недоліків сформульовано принципи рейтингової оцінки діяльності банків та їх підрозділів, що є необхідними для успішної реалізації цього процесу: принцип об’єктивності, прозорості, достовірності, обґрунтованості та цілеспрямованості.

Під час дослідження встановлено, що рейтингова оцінка в банку налічує два основні напрямки – зовнішній та внутрішній. Зовнішня рейтингова оцінка діяльності банку передбачає визначення рейтингу банку у порівняно з його конкурентами та партнерами, що дає можливість оцінити середовище функціонування банку та створити або підтримати його імідж. Внутрішня рейтингова оцінка діяльності банку являє собою комплексну оцінку діяльності підрозділів банку на основі їх рейтингування, результати якого призначені для внутрішнього використання керівництвом банку та застосування для ухвалення рішень з подальшого розвитку підрозділів і мотивації працівників.

Дослідження сутності рейтингів, їх видів та технології формування дозволило виявити, що якість процесу комплексної оцінки залежить від вибору певної рейтингової методики. З метою визначення найбільш ефективних методик для процесу оцінки діяльності банків проаналізовано 9 існуючих вітчизняних та зарубіжних методик формування рейтингів. Визначено, що аналізовані методики мають суттєві розбіжності у складі та кількості показників, що призводить до присвоєння різних рейтингів установам, які однаково працюють. Основними позитивними рисами методик було визначено такі: відносна простота розрахунків, можливість дистанційного оцінювання, оцінка значної кількості напрямків діяльності банків. Встановлено, що основними недоліками аналізованих методик є: суб’єктивність та недоцільність встановлення коригувальних ваг показників, недостатньо комплексний характер оцінки, надмірне використання суджень експертів у процесі оцінки та проведення розрахунків тільки на основі фінансових коефіцієнтів. Названі недоліки було визначено з метою їх недопущення в процесі розробки елементів рейтингової оцінки діяльності банків та їх підрозділів.

У другому розділі «Аналіз та розробка елементів рейтингової оцінки діяльності банків та їх підрозділів» визначено стан банківської системи України, розроблено методичне забезпечення формування рейтингу банків на основі сформованої системи показників фінансового стану банку, здійснено класифікацію банків України та перевірено отримані групи на стійкість та правильність формування, узагальнено методичні підходи вітчизняних банків до рейтингування їх структурних підрозділів.

З метою розробки елементів рейтингової оцінки діяльності банків та їх підрозділів проаналізовано розвиток банківської системи України з 2003 по 2011 рік. Встановлено, що протягом останніх років підвищився рівень проблемних активів значної кількості банків, що призвело до застосування НБУ процедури їх ліквідації. Також проведено аналіз основних показників діяльності банків України: капіталу, прибутку, активів та зобов’язань. У результаті розрахунку статистичних характеристик та аналізу особливостей розподілів кожного з показників доведено неоднорідність банківської системи України. З огляду на це рейтингування вітчизняних банків не може здійснюватись за всією сукупністю банків, а потребує її розподілення на однорідні групи.

Для проведення групування банків було обрано багатовимірну класифікацію, оскільки групування тільки за одним критерієм не може характеризувати фінансовий стан кожного банку. Як класифікаційні ознаки в роботі обрано загальний обсяг активів, що є необхідним для врахування розміру банківських установ, та інтегральний показник, який відображає фінансовий стан банку.

Для визначення переліку показників, що формуватимуть інтегральний показник фінансового стану, здійснено порівняльний аналіз складу вітчизняних та зарубіжних рейтингових методик. Результати аналізу дозволили запропонувати такі групи показників: достатності капіталу (показник достатності капіталу, коефіцієнт захищеності капіталу, рівень лівериджу), ліквідності (коефіцієнт миттєвої ліквідності, генеральний коефіцієнт ліквідності), ділової активності (коефіцієнт працездатності активів, рівень проблемних кредитів) та дохідності і прибутковості (прибутковість капіталу, прибутковість активів, коефіцієнт фондової капіталізації прибутку, співвідношення доходів та витрат).

Особливість системи показників полягає в тому, що вона дозволяє оцінити як надійність банків, так і результати їх діяльності, оскільки належний рівень надійності не є запорукою отримання достатнього рівня прибутку. Відібрані показники було розраховано для кожного банку України, на основі чого таксономічним методом побудовано інтегральний показник фінансового стану. Розрахунок класифікаційних ознак дозволив розробити процедуру класифікації банків методом k-середніх, застосувати її та отримати чотири групи банків, кожна з яких характеризується певним рівнем фінансового стану та обсягами активів. Отримана класифікація відрізняється від класифікації НБУ іншою кількістю та характеристикою банків у кластерах (табл. 1).

Як видно з табл. 1, найбільшою за чисельністю групою банків за запропонованою класифікацією є третя група банків, в той час як за класифікацією НБУ найбільшою є четверта група.

За результатами запропонованої класифікації в четверту групу увійшли банки, що характеризуються низьким рівнем фінансового стану, деякі з них знаходяться під загрозою банкрутства та за останній рік мали тимчасову адміністрацію У четверту групу увійшли банки різні за розміром, як банк «Володимирський», що є найменшим банком в Україні за розміром активів, так і банк «Родовід», що на 23 позиції за цим критерієм. Це також демонструє відмінність від класифікації НБУ та підтверджує необхідність проведення багатовимірної класифікації, оскільки рівень окремого показника не може свідчити про надійність та стійкість банку.

З метою перевірки сформованих груп на правильність формування та стійкість (за процедурою класифікації), проведено дискримінантний аналіз. Класифікаційна матриця продемонструвала існування відхилень класифікації, проведеної методом k-середніх. Розрахунок відстаней Махаланобіса та апостеріорних імовірностей дозволив виправити розбіжності та завершити процедуру класифікації. Проведена класифікація є основою здійснення рейтингової оцінки банківських систем, що включають у себе значну кількість різних за розміром банків.