ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади державного регулювання якості життя» узагальнено теоретичні підходи до розгляду сутності та основних елементів категорії «якість життя»; обґрунтовано об’єктивну необхідність та визначено основні завдання державного регулювання якості життя в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки; окреслено методологічну базу та інструментарій дослідження механізмів державного регулювання якості життя.

Узагальнення концептуальних підходів до дослідження сутності категорії «якість життя» дозволило визначити її як комплексне поняття, що характеризує рівень реалізації матеріальних, культурних і духовних потреб населення та ступінь задоволення людини станом реалізації її життєвих планів у порівнянні з соціальними стандартами суспільства. Таке визначення, на відміну від вже існуючих, дало можливість відійти від акцентування уваги на суб’єктивному підході до дослідження якості життя, розширити перелік складових якості життя, враховувати в процесі дослідження ступінь задоволення людини своїм життям, визначити межі якості життя та наголосити на важливості зіставлення показників, які характеризують якість життя населення.

Обґрунтовано, що в соціально орієнтованій економіці держава відіграє домінуючу роль у формуванні системи регулювання якості життя і є головним суб’єктом його здійснення. Теоретичний аналіз причин об’єктивної необхідності державного регулювання якості життя встановив нові чинники, що мотивують даний вид функціональної діяльності, а саме – наднаціональні, до яких належить приєднання України до Конвенції про основні цілі та норми соціальної політики, яка визначає першочерговість розв’язання проблем людського розвитку та їх важливість для розвитку нації і є ознакою прийняття державою відповідальності за стан і розвиток людського потенціалу. Зазначене зумовлює необхідність внесення причин наднаціонального характеру до існуючої класифікації, яка містить загальносвітові причини (тобто причини, які притаманні усім, без винятку, країнам світу) та причини, зумовлені вітчизняним розвитком.

В сучасних умовах на якість життя впливають різноманітні чинники. В дисертації проведено аналіз існуючої класифікації чинників, які впливають на якість життя в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки, зокрема економічних, політичних, екологічних, демографічних і соціальних, який дозволив виявити необхідність її доповнення культурними чинниками, що об’єднують релігійні чинники, звичаї і традиції суспільства та чинники гендерної особливості, оскільки вони безпосередньо впливають на суб’єктивне сприйняття ситуації та формують систему цінностей, притаманних певному суспільству. У дисертації стверджується, що існуючі розбіжності та неточності в розумінні поняття «державне регулювання якості життя» та в усвідомленні його необхідності зумовили потребу у формуванні єдиного визначення на основі системного підходу. Під державним регулюванням якості життя слід розуміти цілеспрямований вплив держави на політичні, економічні, господарські, соціальні та культурні процеси, що визначають якість життя, з метою забезпечення позитивних соціальних результатів.

Проведений в дисертації аналіз дав можливість автору визначити основні завдання державного регулювання якості життя в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки: формування юридичного забезпечення державного впливу на якість життя населення; гарантування взаємодії економічної і соціальної політики на основі взаємозалежності і узгодженості; забезпечення позитивного впливу на результати функціонування ринкової економіки; гарантування соціального захисту населення від ризиків, пов’язаних із його старінням, втратою здоров’я та працездатності внаслідок хвороби, нещасного випадку, інвалідності через реалізацію системи загальнодержавного соціального страхування; забезпечення вільного доступу до освіти і сучасних знань; гарантування рівних можливостей для усіх учасників економічного життя країни; забезпечення розвитку соціального партнерства; реалізація політики, яка забезпечуватиме екологічну відповідальність як складову соціальної відповідальності усіх суб’єктів господарювання.

В рамках вибору методологічної бази та методичного інструментарію дослідження проблем державного регулювання якості життя в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки автором обґрунтовано необхідність застосування синтезу методик оцінки якості життя, зокрема: для визначення рівня якості життя порівняно з іншими країнами – Індексу розвитку людського потенціалу та Індексу якості життя; для аналізу якості життя населення України за її основними складовими – Індексу якості життя та методики «Соціальні індикатори рівня життя населення» Державної служби статистики; при дослідженні якості життя населення регіонів – методики обчислення Індексу людського розвитку регіонів.

У другому розділі «Аналіз сучасного стану державного регулювання якості життя в Україні» проаналізовано показники якості життя як індикатори оцінювання ефективності системи його державного регулювання; здійснено оцінку системи державного регулювання якості життя та інститутів його забезпечення; визначено соціально-економічну результативність та перспективи застосування програм соціально-економічного розвитку та державних цільових соціальних програм як основних інструментів державного впливу на якість життя.

Для аналізу сучасного стану державного регулювання якості життя населення в Україні важливе значення має оцінка ефективності системи такого регулювання з позиції її результативності на основі аналізу динаміки основних показників, які характеризують її об’єкти. Проведена оцінка дозволила автору виявити низьку ефективність вітчизняної системи державного регулювання якості життя, що свідчить про відсутність комплексного підходу до регулювання якості життя та породжує об’єктивну необхідність удосконалення діючої системи.

Низька ефективність вітчизняної системи державного регулювання якості життя підтверджується нестабільним характером значення Індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП) та Індексу якості життя. Так, за розрахунком автора, за період з 2001 до 2010 року значення ІРЛП знизилось з 0,766 до 0,710, найбільший спад (-10,3 %) відбувся у 2008 році, що пов’язано зі світовою економічною кризою та підтверджує залежність якості життя від економічних процесів. Загалом, для динаміки цього показника характерні коливання його значення: так, за період з 2001 до 2007 рр. значення ІРЛП зросло з 0,766 до 0,796, проте у 2009р. воно знизилось до 0,706, що складало 94,4 % рівня 2000 року, що свідчить про необхідність активізації державного впливу щодо стабілізації цього показника та забезпечення його позитивної динаміки (рис. 1). Динаміка Індексу якості життя також носить мінливий характер. Попри його зростання за період 2000-2010рр., мало місце його різке зниження у 2003 та 2008 роках, що вказує на необхідність посилення стабілізаційного впливу на якість життя (рис. 2).

Цей факт підтверджується у дисертації результатами оцінки системи державного регулювання якості життя через призму зіставлення наперед визначених завдань та реального стану справ з метою виявлення невідповідності та основних причин, що її зумовлюють. Так, основними відхиленнями в очікуваних результатах, заявлених у Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом Європейської інтеграції» за період 2004-2010 рр. є: невисока частка заробітної плати у доходах населення (41,7 %), яка зумовлює зростання ролі соціальних допомог у формуванні доходів населення; як наслідок, висока залежність доходів населення від державної підтримки, що підтверджується розрахунками кореляційного зв’язку між означеними параметрами (за період 2001-2010 рр. розрахований коефіцієнт кореляції склав 0,997); відставання зростання реальних доходів населення від номінальних; низький коефіцієнт заміщення мінімальної пенсії (32,8 %); гостра проблема бідності населення (у 2010 році рівень бідності – 24,1%, рівень злиденності – 11,2%,); скорочення кількості тих, хто навчається (-16,2 %) та матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів (-7,3 %) та вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації (-24,6 %); проблема забезпечення житлом (у понад 40% домогосподарств на одного мешканця припадає менше 13,65 м², чисельність тих, хто отримував житло протягом року скоротилась на 52,2%); скорочення чисельності середнього медичного персоналу (-23,9 %), кількості лікарняних закладів (-3,4 %) та кількості лікарняних ліжок у них (-4,9 %), що негативно впливає на доступність закладів охорони здоров’я, що, в свою чергу, сприяє поширенню небезпечних хвороб; досить висока частка населення старше 60 років (20,9 %), що негативно впливає на процес відтворення населення, сповільнюючи його; значна диференціація в доходах між чоловіками та жінками (дохід жінок становить 59,3% від доходу чоловіків).

Аналіз регіональних відмінностей якості життя за показником Індексу людського розвитку регіонів (ІЛРР) дозволив виявити значні відмінності регіонів щодо людського розвитку, зокрема: рівень диференціації регіонів за ІЛРР склав 1,74, що є свідченням різких відхилень в параметрах якості життя в окремих регіонах (або їх групі) в порівнянні з іншими. Дослідження динаміки ІЛРР засвідчило наявність стійких тенденцій до зниження рівня якості життя в більшості регіонів, що є віддзеркаленням аналогічних тенденцій в межах країни. В рамках прийнятої Державною службою статистики України та Радою по вивченню продуктивних сил НАН України методики, в дисертації проведено групування регіонів за ІЛРР за даними 2000, 2005, 2009 та 2010 років, результати якого свідчать про наступне: вагома частина регіонів (19) мають значення ІЛРР нижче середнього, майже половина усіх регіонів істотно змінювали свої позиції у рейтингу. Такі результати ілюструють неефективність державного забезпечення рівномірного людського розвитку регіонів та гарантування стабілізації їх розвитку.

Проведена аналітична оцінка інституційного забезпечення системи державного регулювання якості життя дозволила автору виявити: відсутність законодавчо закріпленого визначення категорії «якість життя», що значно ускладнює виокремлення основних елементів системи державного регулювання якості життя та виявлення зв’язків між ними; відсутність цілісного механізму державного регулювання якості життя за винятком окремих інструментів впливу, таких як ліцензування, стандартизація, бюджетне та податкове регулювання, система соціального страхування; розпорошеність інституційного закріплення економічних механізмів регулювання якості життя в різних нормативно-правових актах, що, в свою чергу ускладнює результативність їх функціонування; недостатність дієвих механізмів, які б стимулювали ефективне використання коштів державного та місцевих бюджетів на фінансування цілей якості життя.

Здійснений аналіз програм соціально-економічного розвитку та цільових соціальних програм як основних інструментів впливу держави на якість життя населення дозволив виявити ряд недоліків, зокрема: неврахування їх ролі у довготерміновій стратегії розвитку країни; відсутність комплексного впливу на сфери, які формують якість життя; нечітке визначення і обґрунтування кількісних параметрів очікуваних результатів; невизначеність дієвих механізмів реалізації програм у частині інструментальної підсистеми; надмірне акцентування уваги на розробці нормативно-правових актів; невідповідність визначених завдань щодо регулювання якості життя цілям, котрі закріплені у Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом Європейської інтеграції»; відсутність комплексних показників якості життя серед кількісних параметрів програм; неадекватне визначення термінів розробки нормативно-правових актів, що унеможливлює їх реальний вплив на ситуацію. Зазначене, обумовлює необхідність розробки та впровадження єдиного програмного документу, який буде спрямований на комплексне вирішення проблем людського розвитку та підвищення якості життя.

У третьому розділі «Удосконалення системи державного регулювання якості життя в Україні в контексті соціально орієнтованої ринкової економіки» визначено концептуальні підходи до побудови ефективної системи державного регулювання якості життя; запропоновано напрями удосконалення економічного механізму регулювання якості життя; обґрунтовано необхідність побудови нової моделі взаємовідносин органів державного управління з бізнесом в питаннях регулювання якості життя на основі моделі «партнерства».

Результати аналізу вітчизняної системи державного регулювання якості життя засвідчили необхідність підвищення її ефективності, а також доцільність її здійснення на основі відповідних концептуальних підходів, які повинні містити чітку систему цілей, завдань, напрямів та інструментів державної політики, що сприятимуть розвитку національної економіки через зростання показників людського розвитку, виокремлення суб’єктів її здійснення та розмежування між ними основних функцій регулювання. Обґрунтовано, що концептуальна модель формування ефективної системи державного регулювання якості життя повинна: по-перше, бути зорієнтована на створення взаємоузгодженої сукупності підсистем регулювання; по-друге, розглядатись як своєрідний алгоритм розв’язання проблем; по-третє, передбачати розподіл зон відповідальності між центром і регіонами, між суб’єктами регулювання.

В рамках запропонованої моделі автором сформовано основні напрями регулювання якості життя населення, які забезпечуватимуть її підвищення, зокрема: регулювання зайнятості; регулювання освіти і культури; регулювання охорони здоров’я; регулювання оплати праці та доходів населення; соціальний захист населення; охорона довкілля; реалізація гендерної політики. У дисертації наголошено на важливості регулювання зазначених напрямів на засадах взаємоузгодженості і взаємозалежності, що сприятиме синергетичному ефекту від реалізації заходів з регулювання та забезпечить комплексне зростання основних показників якості життя населення (рис. 3).

В дисертації обґрунтовано необхідність використання стратегічного підходу до державного управління якістю життя, пріоритетним напрямом якого має стати активне використання прогресивних методів соціального управління: соціального аналізу, соціального прогнозування та моделювання, соціального програмування та соціального проектування. Під соціальним аналізом автором запропоновано розуміти дослідження стану і тенденцій розвитку соціальних процесів і явищ з метою виявлення ступеня загострення соціальних проблем і диспропорцій у соціальному розвитку суспільства та розробки регулятивних механізмів. Розглядаючи соціальний аналіз (використання якого підвищує наукову обґрунтованість і якість програмування, планування та управління соціальними явищами, в тому числі – якістю життя населення) як базу соціального прогнозування, автор вказує на такі недоліки його використання у вітчизняній практиці: відсутність комплексних показників якості життя населення; концентрація уваги на окремих компонентах якості життя; відсутність аналізу за такими показниками як Індекс розвитку людського потенціалу та Індекс якості життя, концентрація аналізу за показником Індекс людського розвитку регіонів на визначенні рейтингових позицій регіонів без визначення чинників і тенденцій зміни ІЛРР як в рамках регіонів, так і в рамках країни в цілому. Обґрунтовано, що його проведення доцільно здійснювати за двома групами показників: 1) основними, які є базовими для визначення узагальнених показників якості життя (демографічні показники; вікові пропорції; зайнятість; соціальна структура; охорона здоров’я; показники матеріального добробуту; фінансування людського розвитку); 2) допоміжними, що використовуються для поглибленого аналізу основних тенденцій та характеристики соціального середовища, яке формує відповідний рівень якості життя (динаміка середньої заробітної плати; динаміка індексу цін; співвідношення прожиткового мінімуму та середньої заробітної плати; рівень диференціації населення в т.ч. за кривою Лоренца та індексом Джині; показники бідності населення; житлові умови; громадське життя; показники злочинності). В рамках зазначеного, побудовано криву Лоренца розподілу грошових доходів та витрат домогосподарств України у 2010 році (рис. 4) та обраховано індекс Джині (який характеризує відхилення реального розподілу доходів населення від ідеальної рівності такого розподілу і коливається в межах від 0 (повна рівність) до 1 (повна нерівність)).

Аналіз лінії фактичного розподілу доходів показує, що на долю 40 % домогосподарств припадає 25,52 % їх грошових доходів. Диференціація за витратами є дещо меншою, зокрема на 40 % домогосподарств припадає 26,9 % усіх витрат. Така ситуація негативно впливає на якість життя населення, деформує його соціальну структуру та сприяє його майновому розшаруванню. За проведеними обрахунками, індекс концентрації доходів домогосподарств України у 2010 році склав – 0,250, що підтверджує висновок про нерівномірний розподіл доходів домогосподарств.

Соціальне прогнозування, в свою чергу, має бути зорієнтоване на виявлення альтернативних шляхів досягнення критеріїв якості життя, вибір найбільш прийнятного із них та формування на його основі комплексу регулятивних заходів.

Соціальне прогнозування у дисертації здійснено за допомогою побудови варіантних прогнозів значення Індексу розвитку людського потенціалу (вибір якого обумовлений його широким застосуванням в міжнародній практиці та використанням в якості індикатора досягнення цілей розвитку ООН), в систему яких ввійшли: варіант, який враховує сформовані в минулому тенденції і динаміку ІРЛП; варіант, який побудований на зміні одного фактору при незмінності інших; варіант, який базується на сценаріях поєднання зміни двох факторів та незмінності іншого.

Прогноз значення Індексу розвитку людського потенціалу на основі врахування сформованих в минулому тенденцій і його динаміки побудований у дисертації за допомогою моделі оптимума (функція з одним екстремумом і наступним повільним спаданням). Виявлено, що закладені у ній тенденції як ІРЛП, так і його компонентів (Індексу очікуваної тривалості життя, Індексу очікуваної тривалості навчання, Індексу ВВП на особу), що характерні для України, призведуть до зниження його рівня і, відповідно, пониження позиції України у рейтингу ІРЛП. Результати розрахунків виявили необхідність внесення коректив в динаміку цього показника, що можливе лише при зміні підходів до регулювання соціальних індикаторів, які формують якість життя.

Прогноз, побудований на зміні одного фактору при незмінності інших, та прогноз, що базується на сценаріях поєднання зміни двох факторів та незмінності іншого, здійснений за допомогою використання нелінійної багатофакторної економіко-математичної моделі залежності значення ІРЛП від факторів, які його формують. Доцільність запропонованих обрахунків обумовлена необхідністю орієнтації України на таке значення ІРЛП, яке дозволить перемістити країну в групу країн зі значенням показника вище середнього серед країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу при заданій зміні факторів від 1% до 30%. Отримана багатофакторна нелінійна економіко-математична модель залежності значення Індексу розвитку людського потенціалу від досліджуваних факторів набула вигляду:

Варіантне прогнозування на основі комбінування елементів індексу дозволило проаналізувати і оцінити усі можливі альтернативи розвитку соціальних процесів та визначити необхідні параметри зміни факторів ІРЛП, які забезпечуватимуть його зростання. Зроблено висновки, що найбільш раціональними варіантом розвитку є поєднання зростання Індексу ВВП на особу та Індексу очікуваної тривалості життя, що, в свою чергу, актуалізує необхідність розробки і впровадження конкретних заходів регулювання даних сфер якості життя, які слугуватимуть основою для розроблення цільових соціальних програм і соціальних проектів.

З метою системного управління процесом розбудови ефективної системи державного регулювання якості життя автором запропоновано розробити програмний документ – «Загальнодержавну цільову соціальну програму підвищення якості життя населення», в якій повинні міститися: визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма; аналіз причин виникнення (діагностика стану) проблем; мета програми (генеральна ціль – реалізація підтримки, відновлення і розвитку людського потенціалу, підвищення якості життя населення відповідно до сучасних умов економічного і соціального розвитку; підцілі – підвищення ефективності системи державного регулювання якості життя, зростання зайнятості, підвищення освітнього потенціалу населення, підвищення якості надання послуг охорони здоров’я, розвиток соціального діалогу); визначення оптимального варіанту розв’язання проблеми; конкретизація шляхів і способів вирішення виявлених проблем (до яких слід віднести: законодавче закріплення поняття «якість життя» та визначення його місця серед напрямів державної політики; реалізацію механізму взаємоузгодження прогнозів, цілей та завдань основних напрямів державного регулювання якості життя; удосконалення державної політики регулювання зайнятості з урахуванням її впливу на якість життя населення в напрямі дотримання прав людини на працю, на достатній життєвий рівень та соціальний захист; підвищення освітнього потенціалу населення; регулювання доходів населення та удосконалення системи оплати праці; удосконалення економічних механізмів регулювання якості життя населення; покращення демографічних характеристик людського потенціалу; підвищення ролі соціального діалогу у формуванні державної політики регулювання якості життя населення); очікувані результати від впровадження програми. В рамках її реалізації визначені доцільні соціальні проекти.

Доведено необхідність удосконалення економічного механізму державного регулювання якості життя та запропоновано здійснювати його відповідно до обраних напрямів, зокрема удосконалення економічних механізмів регулювання: зайнятості (створення економічного механізму формування та функціонування ринку праці, орієнтованого на стимулювання створення нових робочих місць, надання фінансової підтримки підприємництву), освіти (спільного фінансування професійної освіти з боку держави, приватних, донорських і благодійних організацій, домогосподарств, осіб, що навчаються та спонсорів), охорони здоров’я (переходу до багатоканальної бюджетно-страхової системи фінансування, загальне управління якою доцільно покласти на Фонд медичного страхування України, який повинен здійснювати збір, акумуляцію та облік страхових внесків, забезпечувати своєчасну і повну оплату наданих медичних послуг, здійснювати контроль), оплати праці та доходів (заохочення бізнесу до підвищення оплати праці та створення високооплачуваних робочих місць; переходу від фіксації мінімальної заробітної плати до впровадження соціального стандарту відтворення працівника; максимальної легалізації заробітної плати; визначення єдиних підходів до формування заробітної плати в усіх галузях економіки; зміни підходів до визначення розміру мінімальної заробітної плати, суть яких полягає у орієнтації на раціональний споживчий бюджет, який забезпечуватиме відтворення здатності працівника до праці та враховувати податкову та сімейну складову; забезпечення адекватної залежності між заробітною платою, нормами праці та рівнем відповідальності роботодавця за створення умов для продуктивної праці) та соціального захисту населення (реформування системи організації соціальних виплат шляхом створення єдиної інформаційно-аналітичної системи обліку та управління коштами соціальної сфери, впровадження на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій прозорого механізму адресної реалізації соціальних пільг та контролю за обсягом наданих соціальних пільг із державного та місцевих бюджетів; розробку та налагодження функціонування єдиного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, послуги, виплати та інші соціальні гарантії (ЄДАРП)).

Перспективним напрямом удосконалення державного регулювання якості життя у дисертації визначено побудову нової моделі взаємовідносин органів державного управління з бізнесом в питаннях регулювання якості життя. З цією метою запропоновано обрати «партнерську» модель такої взаємодії. В рекомендованій моделі повинні бути чітко зафіксовані зобов’язання сторін: держава гарантує бізнесу створення сприятливого середовища і виробництва необхідних для його функціонування і розвитку таких суспільних благ, як виробнича, соціальна та інституційна інфраструктура; в свою чергу бізнес бере на себе зобов’язання щодо сплати податків і відтворення економічних ресурсів, які використовуються суспільством для забезпечення якості життя. Визначено принципи та основні форми партнерства, серед яких державні гранти та соціальні замовлення.

Обґрунтовано механізм соціального замовлення для активізації соціального партнерства, яке спрямоване на підвищення ефективності використання бюджетних коштів для вирішення соціальних проблем. В контексті використання соціального замовлення в системі державно-приватного партнерства при розв’язанні проблем забезпечення якості життя обґрунтовано: вимоги до використання даного механізму (забезпечення відкритості процедур, пов’язаних з формуванням і реалізацією соціального замовлення); необхідність формування жорстких критеріїв для вибору пріоритетів в забезпечені якості життя, які вимагають імплементації механізму соціального замовлення; доцільність детального опрацювання можливих варіантів і процедур, пов’язаних з використанням соціального замовлення; встановлення жорсткої системи взаємних обов’язків сторін партнерства. Запропоновано в якості обов’язкових такі елементи механізму соціального замовлення: відбір на основі критеріїв пріоритетних сфер забезпечення якості життя (з відповідним уточненням методик визначення критеріїв); обов’язковий конкурс (тендер) на замовлення, формування відносин партнерства на засадах договору (з доповненням фінансовою угодою); сприяння виконанню соціального замовлення шляхом можливості надання пільг з оплати оренди в комунальних спорудах, прямого фінансування цих організацій, фінансування заходів по проектах, які реалізуються недержавними організаціями в сфері забезпечення якості життя; моніторинг та контроль реалізації договору.