УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНОЮ ВЛАСНІСТЮ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ Автореферат

У першому розділі «Теоретико-практичні основи корпоративної власності» розглянуто соціально-економічний зміст корпоративної власності та моделі управління нею, особливості формування її структури, виявлені концептуальні проблеми формування оптимальної структури корпоративної власності на рівні підприємств.

Зокрема, підтверджено, що управління акціонерними підприємствами зосереджують під своїм керівництвом власники великих пакетів акцій, а більшість акціонерів реальної участі у цьому процесі не беруть. При цьому об’єктивно наявна множина конфліктів інтересів у межах реалізації корпоративної власності. Встановлено, що остання є найважливішою підсистемою відносин економічної власності між власниками акціонерних підприємств і вищими та середніми менеджерами з приводу зростання масштабів у сфері безпосереднього виробництва акціонерної власності й привласнення її результатів у сфері обміну та розподілу, з одного боку, й дрібними акціонерами – з іншого.

На основі критичного аналізу визначень корпорації в економічному контексті й беручи до уваги основні вимоги діалектичного методу дослідження, запропоновано вважати корпоративну форму власності підприємств (у т. ч. акціонерне товариство) основною формою організації великих і середніх підприємств, базованою на колективній формі власності, котра формується шляхом злиття індивідуальних капіталів та продажу акцій із метою здійснення спільної господарської діяльності й привласнення на цій основі максимально можливих прибутків.

Модель корпоративної власності, її структура фактично є відображенням відносин між власниками та керівниками підприємства з приводу розподілу економічної вигоди від контролю. Це підтверджує і зміст поняття власності в контексті корпоративних відносин. Модель із домінуванням інтересів дрібних акціонерів, що відображає різку зміну законодавства у бік абсолютного захисту дрібних акціонерів, реалізувати в Україні можливо, але для неї поки що нема умов на практиці; проте за подальшого реформування відносин власності в компаніях необхідно пам’ятати про принципово важливу роль у їхньому розвитку дрібних інвесторів. Реальні схеми функціонування корпоративної власності в Україні значно відрізняються від теоретичних моделей процесів реалізації корпоративної власності в розвинених країнах; при цьому невирішеним є питання: а чи мають такі схеми реалізації обґрунтовану теоретичну основу, що дала б змогу змоделювати структуру й ефективність функціонування згаданих підприємств?

До особливих складних питань належить питання про критерії ефективності, що їх використовують при оцінці наслідків перерозподілу акціонерної власності. Автори теоретичних моделей у більшості випадків базують свої міркування на такому припущенні: оскільки величина (дисконтованих) чистих доходів безпосередньо позначається на вартості цінних паперів, що емітувала дана фірма, то збільшення економічної ефективності має виразитися через збільшення ринкової вартості фірми.

У другому розділі «Трансформація корпоративної власності у машинобудуванні» проаналізовано процеси трансформації структури корпоративної власності в Україні, охарактеризована динаміка й основні тенденції, визначено особливості формування в нашій країні структури корпоративної власності та її вплив на корпоративне управління; ідентифіковано вплив моделей управління прибутком корпорацій на структуру їх власності. Зазначено, що майже три четвертих промисловості України функціонує у вигляді корпоративної форми власності. Оскільки протягом останніх років в економіці нашої країни відбувалися суттєві зміни в структурі й обсягах капіталу, назріла необхідність вироблення загальноприйнятних стандартів, що допомогли б визначати інвестиційну привабливість підприємств, розбудовувати систему ефективного управління ними та контролю з боку власників. Для адекватного аналізу процесів трансформації корпоративної власності України проведено статистичний аналіз структурних змін у корпоративному секторі економіки (мобільність структурних зсувів, різниці структур), із використанням методів і показників статистики, що характеризують структуру економічних (виробничих, інвестиційних), соціальних та інших підсистем народного господарства.

Розраховані автором абсолютні трансформації кількостей організаційно-правових одиниць за ЄДРПОУ протягом 2001–2008 рр. в Україні свідчать про розбіжні тенденції в структурних трансформаціях суспільної, приватної і корпоративної власності у нашій країні; зокрема, при цьому сила та глибина абсолютних трансформацій певних видів власності відрізняються між собою; наприклад, абсолютні трансформації за кількістю товариств із обмеженою відповідальністю суттєво відмінні від трансформацій акціонерних товариств у відповідні роки і з різними тенденціями. Зміна часток таких типових інституційних одиниць корпоративного сектору України як акціонерні товариства (у т. ч. відкриті й закриті), корпорації та консорціуми, у загальній структурі власності протягом 2002–2008 рр. наочно ілюструє неґативні тенденції у трансформації структури відносин власності протягом останніх років (рис. 1).

Встановлено, що український корпоративний сектор у своєму розвитку характерний багатьма протиріччями, неоднозначним серед них є невідповідність між виробничим потенціалом українських акціонерних товариств та їх фінансовою діяльністю на фондовому ринку. Сучасна структура корпоративної власності українських підприємств обумовлена специфікою приватизаційних процесів, тому всі її особливості та недоліки є результуючим відображенням недоопрацювань державних органів влади під час різних етапів згаданих процесів.

Аналіз дав змогу узагальнити головні наслідки сертифікатної приватизації з погляду структури власності: поява значної кількості акціонерів-фізичних осіб, які мали у власності дрібні пакети акцій (здебільшого підприємств, на котрих вони працювали); розпорошення пакетів акцій серед інституційних інвесторів, що спонукало їх до концентрації власників; формування прошарку менеджерів-акціонерів, які зберегли повний контроль над підприємством під час приватизації.