У першому розділі – «Теоретико-методичні основи управління розвитком освітньої сфери» – визначено теоретичні основи поняття розвитку соціально-економічних систем (СЕС) з позицій сучасної економічної теорії та теорії управління, розглянуто наукові підходи й методи, що застосовуються до управління розвитком СЕС; узагальнено сучасні дослідження науковців різних галузей наук з проблем розвитку ДО, зокрема здобутки вчених-економістів.
У сучасній економіці відбувається формування нової моделі господарювання, в якій знання перетворюються в один із головних факторів виробництва, а сфера вищої освіти із суспільного блага – в ресурсоутворювальну галузь національного господарства. Визначено, що проблеми розвитку освіти та її впливу на економічне зростання розглядаються науковцями з позицій парадигми економіки знань, у межах якої найбільш плідно застосовується інституціональна теорія. З метою дослідження розвитку освіти виокремлено теоретико-методичні особливості теорії: акцент на соціальні процеси – дослідження економіки як частини соціальної системи; визнання необхідності державного регулювання, планування та прогнозування; дослідження змін не тільки в економіці, а й у політиці, поведінці, суспільній свідомості.
Через відсутність загальноприйнятої дефініції поняття розвитку освіти як економічної категорії та системи індикаторів, автором використано поняття «ідеал» для визначення кінцевого результату розвитку освіти і напряму його руху.
З урахуванням вищевикладеного в дисертаційній роботі ДО розглядається як складна соціально-економічна система; її розвиток – як процес, спрямований на досягнення стану системи, що визначається як сукупність специфічних рис системи, її елементів, що утворюють комплексний образ майбутнього, до якого система постійно прагне, реалізуючи тактичні і стратегічні цілі. Рушійними силами розвитку освіти є знання та творча особистість людини, що втілюється в інновації; а функції управління розвитком полягають в управлінні процесами виробництва знань і перетворення їх в інновації.
На основі міждисциплінарного розгляду наукових праць з проблем розвитку ДО визначено дисципліни, дослідження в яких становлять теоретико-методологічну основу управління розвитком ДО, впливають на формування його організаційно-економічного механізму, забезпечують якість і випереджальний характер розвитку ДО. Доведено, що нові знання з різних дисциплін, які здобуті у формі технологічних, педагогічних та організаційно-економічних нововведень, удосконалюють цілі, зміст, методи і форми навчання і виховання, організацію педагогічного процесу та є прототипом або вже набули форми нових освітніх технологій ДО. Автор пропонує розглядати результати, отримані науковцями у сфері виробництва освітніх послуг, як освітні інновації, впровадження яких підвищить продуктивність виробництва та якість дистанційних освітніх послуг, що збільшить їх споживчу вартість.
Проведене міждисциплінарне дослідження дало автору змогу сформувати механізм інноваційного розвитку ДО як гармонійного поєднання трьох взаємозв’язаних підсистем: академічної, технічної та адміністративної. Рушійними силами такого розвитку ДО є знання, що втілюються в інновації у формі педагогічних та інформаційних технологій, які базуються на результатах досліджень науковців з філософії, соціології, психології, біології, фізіології, математики (рис. 1).
У дисертаційній роботі визначено, що засобами розвитку системиосвіти є державна освітня політика й механізми ринку.На базі узагальнення досліджень сучасних вчених-економістів у галузі управління вищою освітою зроблено висновок, що визначальну роль в управлінні розвитком освіти відіграє держава. Роль державної політики в розвитку ДО полягає у фінансуванні та сприянні виробництву знань, технологій у ВНЗ, створенні інфраструктури освіти та сприятливого інституційного клімату для інноваційної діяльності. Ринковий механізм, що пов’язує попит, пропозицію, ціни, конкуренцію, економічні закони ринку, містить у собі елементи саморозвитку, підвищуючи конкурентоспроможність ВНЗ, тим самим він сприяє підвищенню якості освітніх послуг, втіленню інновацій, розвитку нових способів виробництва цих послуг. Важливоюособливістюринкуосвітніхпослуг єйого жорсткадержавнарегламентація. Зазначено, що головним завданням управління є визначення оптимального поєднання ринкових та державних методів управління розвитком освіти.
Рис. 1. Складові механізму інноваційного розвитку ДО
Запропоновано розглядати траєкторію розвитку освітияк спрямований рух системи до визначеного державною освітньою політикою та вимогами ринку «ідеалу» – стану освіти, що відповідає потребам суспільства, до якого система рухається шляхом виконання державних програм та під впливом ринку.
У другому розділі – «Аналіз поточного стану та проблем розвитку системи дистанційної освіти в Україні» – проаналізовано тенденції та проблеми розвитку освіти в Україні з урахуванням міжнародного досвіду; запропоновано заходи щодо удосконалення інформаційно-статистичного забезпечення оцінювання рівня розвитку ДО; розроблено концепцію розвитку системи ДО у ВНЗ медичного спрямування.
З’ясовано, що зміни в сучасній освіті спрямовані на її трансформування в головну галузь економіки знань: ВНЗ перетворюються в центри регіонального розвитку згідно з новою інноваційно-підприємницькою моделлю; відбувається зростання автономії ВНЗ; поширюється модель безперервної освіти – «освіти протягом життя». Виокремлено світові тенденції розвитку вищої освіти: зростання кількості студентів, різноманітності їх демографічних характеристик, досвіду та потреб; підвищення вимог до якості та змісту освіти; комерціалізація освіти; глобалізація освіти, формування світового ринку освітніх послуг.
ДО являє собою найбільш динамічний сектор світового ринку освіти із середньорічним темпом зростання за останні п’ять років 9,2%. За оцінками американських економістів, місткість світового ринкуДОв 2010 р. оцінювалась у32,1 млрддол. США, а в 2014 р. досягне 49,6млрддол. США. Досвід розвинутих країн показує щорічне зростання попиту на ДО, ефективне застосування його при вирішенні соціальних проблем, наприклад, перенавчання за часів кризи у США (рис. 2).В роботі узагальнено світові тенденції в управлінні розвитком систем ДО, які є економічно ефективними: узгодження цілей розвитку ДО з місією ВНЗ; включення керівництвом ВНЗ розвитку ДО до цілей довгострокової політики розвитку ВНЗ та інформування про це кадрового складу ВНЗ; зосередження зусиль не на виборі технологій ДО, а на успішному виконанні місії ВНЗ (стратегічних, культурних, адміністративних питаннях); контролювання освітньої діяльності згідно з принципом «якість важливіша, ніж зростання» та концентрація зусиль і ресурсів на забезпеченні якості освітнього продукту; стабільне нарощування матеріально-технічної бази; орієнтація на розробку повних навчальних програм підготовки спеціалістів; використання в управлінні методу кращих практик. Автором пропонується адаптація цього досвіду до управління розвитком ДО України.
