РЕСУРСНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні основи ресурсного забезпечення сталого розвитку національної економіки» досліджено основні умови, принципи та етапи формування теорії сталого розвитку, проаналізовано склад ресурсного потенціалу, уточнено сутність та структуру ресурсного забезпечення сталого розвитку за трьома підсистемами сталого розвитку (економічною, соціальною та екологічною) національної економіки, розроблено схему структурної моделі формування ресурсного забезпечення сталого розвитку, основу якої складають методи та моделі оцінки ресурсного забезпечення, модифіковані до принципів сталого розвитку. 

На відміну від запропонованих більшістю науковців, що розглядають сталий розвиток у двомірному просторі – еколого-економічному, соціально – економічному, соціально – екологічному та ін.   (Осауленко О., Степанов В. та ін.) або за окремими підсистемами (Гранберг А., Данілов-Данільян В., Медоуз Д.), в результаті дослідження встановлено, що суспільство сталого розвитку формується на взаємодії трьох динамічних підсистем: соціальної, екологічної та економічної, за якої розвиток та забезпечення умов життєдіяльності нинішнього покоління не зменшує цих можливостей для майбутніх поколінь.

Базисом будь-якого розвитку є вся сукупність ресурсів і особливих взаємозв'язків між ними в межах національної економіки, при цьому ресурсами є всі складові національного багатства держави, за допомогою яких відбувається розвиток соціально-економічної системи, її саморегулювання. Виходячи з цього можна визначити ресурсний потенціал як сукупність ресурсів і зв'язків між ними, притаманних національній економіці, що можуть бути мобілізовані і використані в процесі її розвитку. Відповідно, ресурсний потенціал національної економіки складається з наступних основних агрегованих потенціалів і взаємозв'язків між ними: природно-ресурсний, екологічний, трудовий, демографічний, виробничий, фінансовий, інституційний та інформаційно-інноваційний потенціали.

Виходячи з тримірного підходу до сталого розвитку всі перераховані вище потенціали ресурсів агреговані в наступні три: економічний, екологічний та соціальний. При цьому інституційний потенціал опосередковує кожну із цих складових, створюючи необхідне інституційне середовище їх функціонування. В той же час, державне управління, як основну складову інституційної діяльності, віднесено до економічного потенціалу (рис. 1).

Економічний потенціал національної економіки, як умова відтворення суспільного виробництва, визначається як максимальне використання його можливостей і ресурсів для підвищення задоволення потреб суспільства і включає виробничий, фінансовий та інформаційно-інноваційний потенціали. На відміну від існуючих підходів запропоновано до складу екологічного потенціалу включити: природні ресурси та деструктивні фактори навколишнього середовища.  Для екологічного потенціалу характерна двоякість в розумінні ресурсів, тому що без використання цих ресурсів на даний момент функціонування індустріальної економічної системи неможливе та потребує колосальних вкладень. Тому у структурі екологічного потенціалу слід виділяти не тільки природні ресурси, а й деструктивні умови функціонування національної економіки. Соціальний потенціал об'єднує в собі трудовий і демографічний потенціали, а також відображає побутову, духовну та моральну сторони життя населення. В цілому соціальний потенціал національної економіки умовно можна поділити на три внутрішніх блоки ресурсів: людські ресурси, соціальний капітал та соціальна інфраструктура.

Ресурсний потенціал визначає можливість ресурсного забезпечення, яке характеризує здатність національної економіки перерозподіляти всі наявні ресурси так, щоб забезпечувати ефективне і збалансоване її функціонування в сьогоденні і можливість розвитку - в майбутньому. При переході на шлях сталого розвитку в залежності від поєднання основних цілей і завдань сталого розвитку, а також взаємозв'язку між цілями розрізняють два типи сталого розвитку: сильний і слабкий (табл. 1). При досягненні сталості і в соціально-економічній і в екологічній підсистемах одночасно, а також при виконанні умови не зменшення ресурсів даних підсистем, формується сталість сильного типу. А при досягненні сталості лише соціально-економічної підсистеми, тобто в двомірному просторі - «економіка - соціум», при реалізації ресурсозберігаючої управлінської стратегії розвитку, формується слабка сталість.