РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ Автореферат

На основі аналізу літературних джерел встановлено, що контроль може розглядатися як принцип управління, стадія управлінського процесу, одна із функцій управління. Передумовами виникнення контролю як функції управління зазвичай вважають загальну невизначеність, необхідність попередження кризових явищ (аномалій), прагнення досягти наміченого результату. Вже виходячи з цього виділяється низка видів контролю. Аналіз підходів до їх класифікації та систематизація ознак дозволили автору обґрунтувати доцільність виділення економічного та позаекономічного контролю. Серед видів економічного контролю за предметною ознакою можна виділити фінансовий, обліковий (аудит), маркетинговий, інноваційний та ін. Результатом економічного контролю є конкретні позитивні економічні наслідки, які досягаються здійсненням контрольних (перевірочних, моніторингових, аналітичних та ін.) процедур. Серед них можуть бути: на макрорівні – забезпечення позитивної макроекономічної динаміки, підвищення ефективності державних витрат, збільшення податкових надходжень, зростання продуктивності праці тощо; на мікрорівні – збільшення прибутку або рентабельності капіталу, зменшення собівартості виготовленої продукції, економія ресурсів, позитивна динаміка вартості активів, зростання курсу акцій, забезпечення позитивної кредитної історії, тощо.

Основними цілями і завданнями економічного контролю з погляду управління є практичне уможливлення або сприяння реалізації запланованого (запрограмованого) процесу, забезпечення дотримання заданих стандартів (нормативів) діяльності об’єкта управління, підтримка достатньої результативності та ефективності діяльності цього об’єкта, гарантування повного та своєчасного виконання управлінських рішень, встановлення реального механізму зворотнього зв’язку між управляючою системою та об’єктом управління.

Аналіз сутності фінансового контролю як різновиду економічного контролю дав змогу зробити висновок про неповне її відображення в існуючих наукових дефініціях. Поєднання наявних визначень та результатів аналізу практики реалізації контролюючих дій дозволило запропонувати формулювання поняття «фінансового контролю» як виду контролю, при якому предметом здійснення контрольних процедур (інспектування, перевірки, ревізії тощо) є певні фінансові явища і процеси (параметри яких, як правило, зафіксовано в системі фінансових показників), а основою – застосування спеціальних прийомів у відповідності до сутності (змісту) контрольованого явища чи процесу. З точки зору фінансового управління завданнями фінансового контролю є: підтримка фінансової спроможності об’єкта управління; виявлення та припинення порушень фінансового законодавства; націленість на досягнення конкретних фінансових результатів (отримання доходу або прибутку, своєчасна сплата податків, зростання вартості компанії тощо); попередження фінансових правопорушень та підтримка фінансової дисципліни. У цьому контексті, основною метою державного фінансового контролю слід вважати забезпечення зміцнення фінансової системи держави шляхом здійснення моніторингу, спостереження і перевірки виконання суб’єктами фінансової діяльності певних фінансових параметрів (як правило, ці параметри закріплені у нормативних актах). Основним завданням державного фінансового контролю слід визнати перевірку законності, повноти та своєчасності акумуляції коштів державних централізованих та децентралізованих фондів, а також їхнє раціональне використання.

Створення національної системи державного фінансового контролю в Україні розпочалося з часу проголошення незалежності. Проведений автором ретроспективний аналіз дозволив виділити такі основні етапи еволюції системи державного фінансового контролю України:

- перший етап: 1991 – 1996 рр. – зародження та становлення системи державного фінансового контролю (в цей час було ухвалено базові законодавчі та підзаконні акти з питань організації фінансового контролю, створено ключові органи в системі державного фінансового контролю, напрацьовано інструктивну базу щодо процедур проведення перевірок, ревізій і аудиту);

- другий етап: 1996 – 2006 рр. – подальший розвиток системи державного фінансового контролю на основі використання адаптованого міжнародного досвіду (в ці часи в практику контролю впроваджувалися нові технології роботи, органи контролю брали участь у роботі міжнародних організацій, організовувалися наукові розвідки з питань удосконалення механізмів контролю на основі використання міжнародного досвіду, ухвалено кодифіковане бюджетне законодавство, в якому були враховані кращі міжнародні стандарти організації бюджетного процесу та контролю за його реалізацією);

- третій етап: 2006 р. – і по сьогодні – поглиблення позитивних тенденцій еволюційного розвитку системи державного фінансового контролю (в цей час триває робота над розробленням нових технологій державного фінансового контролю, удосконаленням нормативно-правової бази (зокрема, кодифіковано податкове законодавство, яким систематизовано процедури податкового контролю), організацією ефективного співробітництва з міжнародними організаціями та іноземними національними організаціями).

В той же час, молода українська держава ще не має достатнього досвіду створення ефективних систем контролю. Отже, удосконалення системи державного фінансового контролю вимагає врахування позитивного досвіду розвинених країн.

Аналіз зарубіжного досвіду дозволив виділити такі основні види органів фінансового контролю в країнах ЄС:

- спеціальні (аудиторські, фінансові, господарські) суди, або спеціалізовані судові органи у складі вищих судових органів держави, які є незалежними від парламенту та уряду і мають повноваження здіснення окремих контрольно-перевірочних заходів щодо дотримання фінансового законодавства (Франція, Бельгія, Італія, Іспанія);

- колегіальні органи, що не мають судових функцій, в тому числі Рахункові палати (Польща, Нідерланди, Німеччина);

- незалежні контрольні інституції на чолі з генеральним (головним) контролером, якого призначає, як правило, глава держави або парламент (Велика Британія, Ірландія, Данія);

- контрольні органи (структурні підрозділи) в складі уряду або інших органів виконавчої влади (Швеція, Фінляндія);

- змішані органи, які інтегрують в собі ознаки органів різних видів.

Протягом останніх років розвиток технологій державного фінансового контролю в європейських країнах відбувається, в першу чергу, у напрямку модернізації процедур перевірки результативності, раціональності та ефективності використання бюджетних ресурсів. Тобто, увага концентрується не лише на традиційній перевірці звітності, правильності оформлення документів та встановленні відповідності отримання фінансових ресурсів бюджетним призначенням, а й на здійсненні всебічного аналізу використання бюджетних коштів. Цей аналіз грунтується на досить розвинутій системі критеріїв і параметрів, а також застосуванні спеціальних моніторингово-аналітичних технологій (методик).

В європейських державах активно використовуються різні форми контролю – не лише поточний і заключний, а і попередній, який дозволяє повноцінно використовувати можливості профілактики фінансових правопорушень. Поряд з цим, відсутня єдина система нормативно-правового регулювання діяльності інституцій та порядку проведення процедур державного фінансового контролю (різні країни обрали різні моделі регулювання). Однак, важливою особливістю, що сформувалася під впливом глобалізаційних викликів, є делегування окремих прав і повноважень у сфері фінансового контролю до наднаціональних органів.

У другому розділі «Стан і умови розвитку державного фінансового контролю в Україні» викладено методологічні засади державного фінансового контролю, наведено узагальнення організаційно-економічного механізму державного фінансового контролю, розроблені та викладені методичні підходи до оцінювання результативності та ефективності державного фінансового контролю.

Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів державного фінансового контролю в Україні, засвідчує, що більшість органів спрямовані на виявлення порушень та застосування санкцій, і дуже слабко закріплено повноваження щодо профілактики порушень, виявлення та усунення причин і умов, які призвели до їхнього скоєння, застосування комплексу попереджувальних заходів. Відповідно, система органів державного фінансового контролю сприймається суспільством, бізнесом та громадянами скоріше як адміністративно-каральний апарат, а не інституції, що задіюють механізм захисту фінансових інтересів держави.