РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ НА РИНКУ ПРИРОДНОГО ГАЗУ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі розвинуто теоретичні та науково-методичні положення й обґрунтовано практичні рекомендації щодо вдосконалення регулювання природних монополій на ринку природного газу в Україні з урахуванням особливостей вітчизняного інституціонального середовища.

У першому розділі «Теоретичні основи регулювання природних монополій» досліджено теоретичні підходи до визначення сутності природної монополії – неокласичний, неоавстрійський і неоінституціональний і основні  концепції регулювання природних монополій у рамках цих підходів; проаналізовано зарубіжний досвід функціонування підприємств у сфері природних монополій на прикладі газової галузі; запропоновано концептуальній підхід до  вдосконалення регулювання природних монополій на ринку природного газу, який ураховує інституціональні умови в Україні.

Дослідження теоретичних підходів до економічної сутності природної монополії дозволило обґрунтувати, що в межах реального горизонту планування природна монополія на ринку природного газу дійсно існує, а її діяльність необхідно регулювати. Установлено, що неокласичний підхід виявляє причини існування природної монополії, описує умови її функціонування і виділяє характерні риси, які дозволяють ідентифікувати дану економічну категорію із суб'єктами господарювання на ринку природного газу. У сфері транспортування природного газу діяльність природної монополії обумовлена техніко-технологічними особливостями виробництва і мережними структурами. Її продукція має соціально-економічне значення і характеризується колективним споживанням. У результаті діяльності газотранспортного підприємства може досягатися економія від масштабу виробництва і субадитивність функції витрат, тобто коли при різному обсязі виробництва випуск продукції одним підприємством буде більш економічним, ніж двома і більше.

На основі аналізу наукових підходів до регулювання природної монополії встановлено, що при її функціонуванні можливі втрати суспільного добробуту. Це є підґрунтям для державного регулювання природної монополії шляхом обмеження цін (тарифів), що, як вважається в неокласичній теорії, сприяє досягненню більш ефективного розподілу ресурсів в економіці.

Критерієм ефективності визначено ефективність за Парето, яка досягається при застосуванні моделі «ефективного ціноутворення», тобто коли ціна продукції дорівнює граничним витратам її виробництва. Проте в результаті критичного аналізу концепцій регулювання природної монополії з позицій неоавстрійської та неоінституціональної шкіл доведено, що до втрат добробуту може призводити не тільки монопольне становище підприємства на ринку, але і державне його регулювання.

На відміну від положень неокласичної теорії, згідно з якими відмінності між граничними витратами і ціною природної монополії є результатом монополістичної практики, положення неоінституціональної теорії, зокрема теорії контрактів, пояснюють ці відмінності наявністю трансакційних витрат і недосконалою інформацією на ринку. Відхилення величини ціни від величини граничних витрат нівелюється через використання конкуренції та за допомогою заходів організаційного характеру щодо скорочення трансакційних витрат.

У процесі аналізу зарубіжного досвіду регулювання природних монополій визначено, що формування ціни на газових ринках залежить від конкуренції з ринками нафти, показників еластичності різних сегментів газового ринку, а також від технологічних особливостей газової галузі та інституціональних умов, у яких вона функціонує. Процеси регулювання були спрямовані на лібералізацію ринків, їх розподіл на конкурентні та ринки з природно-монопольними рисами і супроводжувалися реструктуризацією і приватизацією. Успішно застосовувалися такі методи регулювання: регулювання тарифів (цінові ліміти «price cap», по витратах пікового навантаження, витрати плюс нормований прибуток); конкурентні ціни; оптимальні форми контрактів (поєднання довгострокових контрактів із використанням зобов'язань типу «take-or-pay» і короткострокових із застосуванням спотових цін); забезпечення доступу третьої сторони до газотранспортної системи.

Обґрунтовано концептуальній підхід до вдосконалення регулювання природних монополій на ринку природного газу, який базується на дослідженні теоретичних концепцій, аналізі практики регулювання в Україні та передбачає врахування існуючих інституціональних умов (рис. 1).

Виходячи з результатів досліджень концептуальних основ регулювання природних монополій і зарубіжного досвіду, доцільним є подальший аналіз і виявлення особливостей регулювання природних монополій на ринку природного газу в Україні, а також аналіз діючих на цьому ринку інститутів.

У другому розділі «Аналіз чинного регулювання природних монополій на ринку природного газу в Україні» досліджено особливості державного регулювання підприємств на ринку природного газу, в тому числі тарифного регулювання природних монополій; проведено критичний аналіз законодавчої бази, діючих інститутів на цьому ринку; сформульовано загальні принципи вдосконалення чинного регулювання природних монополій на ринку природного газу в Україні.

У процесі аналізу законодавчої бази і практичного регулювання природних монополій на ринку природного газу встановлено, що, як і в розвинених європейських країнах, в Україні здійснюється регулювання тарифів, відносин власності й контрактів. Сформовано антимонопольно-конкурентне законодавство та законодавство про природні монополії, створено незалежний регулюючий орган − Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики України (НКРЕ).

Виявлено ряд недоліків у нормативній базі, які негативно впливають на регулювання природних монополій на цьому ринку. Основними з них є: неузгодженість та розрізненість у законодавчих актах щодо статусу НКРЕ як незалежного регулюючого органу; відсутність чітких повноважень, прав і обов’язків регулюючих органів; низький рівень санкцій за порушення правових норм.   

Дослідження чинного регулювання природних монополій на ринку природного газу в Україні дозволило виявити причини його недосконалості. Встановлено, що на відміну від зарубіжної практики державне регулювання на вітчизняному ринку природного газу супроводжується застосуванням адміністративних методів. Воно характеризується великою кількістю регулюючих органів, високих адміністративними витратами для господарюючих суб'єктів, наявністю адміністративних бар'єрів для конкуренції, відсутністю жорсткого контролю й відповідальності за порушення законодавства, політизацією проблеми.