УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, визначено методичну базу та використані автором методики прикладного аналізу, а також наукову новизну та практичне значення одержаних автором результатів дослідження.

У першому розділі «Наукові засади управління та розвитку землекористування у сільському господарстві» визначено соціально-економічний зміст раціонального землекористування у аграрному виробництві,

обґрунтовано особливості стратегічного управління та регулювання розвитку сільськогосподарського землекористування, методичні підходи щодо оцінки економічної та екологічної ефективності землекористування.

За минулі роки в системі аграрного землекористування нашої країни намітилися такі тенденції: зміни в організації землекористування спонукали до зниження ефективності сільськогосподарського виробництва або його нестабільності, погіршення використання землі як основного ресурсу виробництва, зменшення значення обліку та контролю за ефективністю землекористування, великого розшарування у розмірах землеволодінь, безвідповідальності великих землевласників за соціальний розвиток та облаштування сільських територій. З іншої сторони, цінність земельного капіталу зростає у зв’язку з посиленням процесів інтернаціоналізації, глобалізації та інтеграції світогосподарських зв’язків, з активізацією корпоратизації підприємств, кооперації та транскордонного співробітництва, необхідністю забезпечення продовольчої безпеки населення. Розпаювання земель, розвиток орендних відносин мали позитивні наслідки для підвищення добробуту та рівня життя селян. Проте соціально-економічні відносини в умовах збільшення кількості землевласників та землекористувачів потребують подальшої регламентації. Тому формування нової теорії та методології управління розвитком землекористування у сільському господарстві України відкриває можливості застосування її результатів не тільки для ефективного ринкового регулювання земельних відносин, а й для організації раціонального використання земельних угідь, визначення і обґрунтування системи економічних та організаційно-господарських заходів щодо відновлення їх продуктивності, удосконалення системи ведення галузі на інноваційно-інвестиційній основі.

Обґрунтовуючи необхідність раціонального землекористування, його важливість з метою збереження земельних ресурсів, необхідно спиратися на основні соціальні, економічні та екологічні закони та принципи аграрної економіки, світовий досвід. Мова йде насамперед про системний підхід до раціоналізації розмірів землеволодіння, відтворення та охорону земель; усунення та попередження негативного впливу деградованих земель на довкілля; рівноправність соціально-економічних інтересів у сфері земельних відносин та їх забезпечення для широких верств населення. 

Раціональне землекористування в аграрній сфері, на наш погляд – це така система відносин у процесі сільськогосподарського відтворення, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією якісного стану земельних ресурсів, задоволенням матеріальних і соціальних потреб населення. Одним із дієвих регулятивних інструментів забезпечення раціонального землекористування є система управління, яка спирається на визнання землі джерелом багатства, основним капіталом сільськогосподарського виробництва. Вважаємо, що управління земельними ресурсами повинно охоплювати всі процеси земельних відносин, землекористування і землеволодіння, зокрема: землевпорядкування сільських територій і землеустрою господарств, формування раціонального розподілу земель між галузями сільського господарства, заходи щодо ефективного відтворення та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, інновацій у землекористуванні.

Найбільш повна оцінка природного і господарського стану земельних ресурсів забезпечується системою державного земельного кадастру, на основі якого повинні науково обґрунтовано розв’язуватися питання організації раціонального землекористування. Останнім часом виникла необхідність введення в неї нової складової - реєстрації землеволодінь, землекористувань і об’єктів нерухомості, що відображає правовий статус та господарський стан використання земель за цільовим призначенням. Якісні зрушення щодо посилення соціальної та екологічної орієнтованості залучення  земельних ресурсів у сільськогосподарський обіг, поліпшення інституціонального забезпечення відносин власності й організаційно-правових форм організації сільськогосподарського виробництва відбуваються досить повільно або нерівномірно. Тому виникає необхідність створення дієвого механізму вдосконалення земельної політики в контексті сталого розвитку, який сприятиме інноваційно-інвестиційному забезпеченню агротехнічної та землеохоронної діяльності.

Передумовою досягнення раціонального землекористування у процесі аграрного господарювання є обґрунтування інноваційної стратегії, основою якої є новизна та поліпшення технологій виробництва, економічний ефект і соціальні результати впровадження інноваційних прийомів землеробства. При цьому першочерговим завданням постає визначення пріоритетних напрямів розвитку аграрної галузі, забезпечення конкурентоспроможності продукції, підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці сільського населення, збільшення престижності сільського способу життя. Побудова управлінської стратегії інноваційного розвитку раціонального землекористування направлена також на забезпечення організаційних аспектів розробки та вибору оптимального варіанта інновацій, їх впровадження й підвищення економічної ефективності, конкурентні переваги, стабільність та інтенсивний тип розвитку аграрного виробництва