РОЗВИТОК РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначено мету та завдання роботи, об’єкт і предмет, наведено перелік використаних методів, сформульовано наукову новизну та практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача, ступінь і характер апробацій та публікацій результатів дослідження, структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі «Формування регуляторної політики та її сутність у сфері пенсійного страхування» визначено сутність та зміст регуляторної політики у сфері пенсійного страхування; розглянуто становлення системи соціального й пенсійного страхування з обґрунтуванням парадигми регуляторної політики у сфері пенсійного страхування; систематизовано підходи щодо реалізації регуляторної політики у сфері пенсійного страхування.

Діяльність держави як суб’єкта соціальної політики має бути спрямована на створення умов і надання прав для багатогранних, різноманітних способів соціальної людської життєдіяльності. Перехід до ринкової економіки змусив уряд України зробити непростий вибір щодо шляхів подальшого розвитку економічних відносин задля формування, розробки та реалізації політики держави у соціальній сфері, які б гарантували соціальну захищеність всім верствам населення. Зміни в системі соціально-економічних відносин (які відбуваються останні двадцять років за часів незалежності України), недостатня розвинутість ринкових механізмів економіки, недосконалість міжрегіональних зв’язків призвели до порушення Основного закону та суттєвої різниці між задекларованими нормами Конституції та реальним станом розвитку соціальної сфери. Ці обставини обумовили необхідність вдосконалення механізмів реалізації регуляторної політики у сфері пенсійного страхування, як складової соціальної сфери.

На підставі узагальнення та аналізу взаємозв’язку складових частин соціальної сфери розглянуто та наведено їхні сутнісні характеристики, а також зазначено кваліфікаційні ознаки понять «пенсійне страхування» та «пенсійне забезпечення», в результаті чого запропоновано змінити  парадигму регуляторної політики держави у сфері пенсійного страхування з існуючої – «тотальне забезпечення», що передбачає якомога більше охоплення соціальними послугами всіх верств населення, на нову – «забезпечення відповідно до внеску», що дозволяє громадянину стати активним учасником процесу соціального страхування.

         Враховуючи вищезазначене, сформульовано парадигму регуляторної політики держави у соціальній сфері таким чином: держава забезпечує необхідні умови для набуття громадянами права на соціальне страхування залежно від розміру страхового внеску, створює належну нормативно-правову базу та забезпечує через соціальні інститути своєчасну сплату внесків і отримання виплат в разі настанні страхового випадку.

         Розгляд складових частин соціальної сфери з урахуванням зміни парадигми регуляторної політики дозволив визначити особливості, які характерні для сучасної системи соціального захисту України, що розвивається.

         На підставі узагальнення, розглядаючи особливості становлення системи соціального й пенсійного страхування нашої держави, у світлі вивчення та використання досвіду промислово розвинутих країн світу, було визначено місце України з урахуванням загальносвітових етапів процесу розвитку системи соціального та пенсійного страхування, як такої, що перебуває на першому (початковому) етапі становлення систем соціального захисту, для якого характерні розробка соціального законодавства, формування системи соціального страхування і напрацювання найбільш ефективних шляхів задоволення потреб людини у соціальній сфері. Незважаючи на це, визначено, що кількість існуючих зв’язків між напрямами державної політики у сфері пенсійного страхування значно перевершує необхідний рівень, що певним чином призводить до протиріч в управлінських рішеннях, і, як наслідок, знижується ефективність регуляторної політики у соціальній сфері.

         Визначаючи основні напрями реалізації регуляторної політики у сфері пенсійного страхування, наведено напрями дії державного механізму (рис. 1), особливе місце в якому належить зворотному зв’язку між «станом соціального захисту населення» та «державною регуляторною політикою України у соціальній сфері», наявність якого забезпечує прийняття управлінських рішень залежно від впливу механізмів державного регулювання з метою визначення напрямів регуляторної політики держави у соціальній сфері.