Теоретико-методичні засади формування інформатичних компетентностей майбутніх учителів початкових класів

Короткий зміст

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, сформульовано гіпотезу, завдання, основні ідеї концепції дослідження, схарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, відзначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами та особистий внесок здобувача в роботах у співавторстві, подано відомості про апробацію, упровадження та публікацію результатів наукового пошуку.

У першому розділі «Історико-методологічні та теоретичні передумови дослідження проблеми підготовки вчителя школи першого ступеня» викладено результати аналітичного огляду соціально-педагогічних досліджень, присвячених проблемі професійної підготовки вчителя початкової школи; подано структурно-компонентну професійну характеристику вчителя; уточнено поняття «компетенція», «компетентність», «професійні компетентності»; обґрунтовано загальну структуру компетентності та професійну характеристику сучасного вчителя школи першого ступеня.

В умовах інтеграції України в європейську спільноту, реформування системи освіти зростає роль учителя як одного з факторів реалізації державної стратегії формування інтелектуального і духовного потенціалу нації. Реалії сьогодення вимагають підготовки педагога, здатного не тільки передавати необхідні знання, відповідні світовому рівню розвитку науки і техніки, але й виховувати компетентних людей, які можуть орієнтуватись у складних сучасних ситуаціях. Це потребує розробки нових концепцій освіти, створення умов для виявлення і розвитку творчих здібностей майбутніх педагогів та постійного вдосконалення їхньої педагогічної майстерності.

Підготовка вчителя є складним психолого-педагогічним механізмом з притаманним тільки йому змістом, ієрархією структурних елементів, формами відносин, причинно-наслідковими зв'язками, суб'єкт-суб'єктними взаємодіями, особливостями навчально-виховного процесу, засобами вирішення локальних і системних суперечностей. У процесуальному плані вона здійснювалася поступово, підпорядковуючись загальній логіці професійної підготовки, що передбачає реалізацію системоутворюючих цілей формування особистості майбутнього вчителя. У функціональному розумінні ця підготовка, як відомо, складається з виховної, освітньої й управлінської підсистем. Змістовий її аспект має відповідну структуру: базується на своїх принципах, формах, методах діяльності. На теоретико-методологічному рівні – це окрема галузь педагогіки вищої школи, яка дотримується чіткого алгоритму дії, абстрагуючись від конкретних умов дійсності.

Результати критичного аналізу відповідних наукових джерел (Б. Ананьєва, В.Бондар, Ф. Гоноболін, І. Зязюн, І. Казимирська, Л. Кондрашова, С. Кондратьєва, А. Кочетков, Н. Кузьміна, Ю. Кулюткін, О. Мороз, О. Щербаков, І. Радченко, В. Сластьонін, Р. Хмелюк, М. Хмель, Л.Хомич, М. Ярмаченко) засвідчують, що процесуальний аспект професійної підготовки вчителя пов’язаний з поточним функціонуванням педагогічної системи і характеризується дидактичними, когнітивними, контрольно-коректувальними, проектувальними процесами, а також педагогічною взаємодією, професійним вдосконаленням учителя і динамікою особистісного розвитку учня. Результатом педагогічної готовності студента до професійної діяльності є рівень сформованості наукових, методичних і методологічних знань і вмінь, а також відповідних ціннісних орієнтирів і спрямувань, професійних компетентностей тощо.

У дисертації висвітлено сучасні підходи до вдосконалення підготовки вчителя початкових класів. Наголошується, що останнім часом актуалізується питання підготовки майбутнього спеціаліста на компетентнісних засадах як одного з найефективніших напрямів оптимізації освітнього процесу, що забезпечує підготовку фахівця відповідно до сучасних вимог суспільства. Результати аналізу та узагальнення наявних підходів до визначення поняття «компетентність» дозволили трактувати означений феномен таким чином: це здатність та усвідомлена готовність особистості до реалізації набутої системи знань, умінь, навичок і прагнення розв’язання актуальних завдань у конкретних умовах з передбачуваними можливими наслідками та відповідальністю за свої дії.

Структура компетентності фахівця передбачає досвід (знання, навички, вміння), спрямованість (потреби, цінності, мотиви, потяги, ідеали тощо), якості (здатність до синергетичних проявів, адаптації, масштабування та інтерпретації, саморозвитку, інтеграції, перенесення знань із однієї галузі в іншу тощо).

Запропонована професійна характеристика вчителя початкових класів базується на структурі особистості К. Платонова і включає такі блоки як досвід (знання, уміння, навички), особистісні якості, спрямованість особистості, рефлексія.

Знання майбутній учитель початкових класів набуває упродовж усього навчання під час вивчення трьох блоків навчальних дисциплін: фундаментальних, соціально-гуманітарних і професійно-орієнтованих. Іншими важливими складниками цього блоку є знання методик викладання професійно-орієнтованих дисциплін, можливостей використання у навчально-виховному процесі інформаційно-комунікаційних технологій, нормативних документів щодо підготовки молодших школярів, сучасних педагогічних технологій тощо. Відповідно до вимог суспільства особливого значення набувають знання можливостей педагогічно-доцільного використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі початкової школи, санітарно-гігієнічних норм, тенденцій щодо розвитку освіти, зокрема інноваційних технологій. Серед умінь необхідно насамперед визначити гностичні, аналітично-пошукові, проективні, комунікативні, інформаційно-креативні, дидактичні, діагностичні, перспективні, конструктивні, сугестивні, організаційні. Майбутній учитель початкових класів повинен володіти певними навичками, а саме навичками набуття інформації, культури мовлення, адекватного сприйняття дійсності, реалізації процесу навчання та виховання, формувати основи світогляду, використовувати теоретичні знання на практиці, встановлення контакту з класом, кожним учнем, планувати професійну діяльність, володіти методологією досліджень.

Важливими для майбутнього вчителя початкової школи є сформованість загальної та професійної культури й світоглядних основ, здатність до емпатії, до сприйняття нової інформації, гнучкість, зацікавленість, толерантність тощо. Обов’язковими є чесність, любов до дитини, доброзичливість, терпіння, оптимізм. Необхідними для успішної майбутньої професійної діяльності є творче критичне мислення, розвинена пам’ять.

Спрямованість особистості передбачає зорієнтованість на професію учителя початкової школи, готовність до творчої роботи в початковій школі, соціально-значуще ціннісне ставлення до подій, людей, дітей, до себе, а також професійні інтереси, бажання, потяги, ідеали тощо.

Важливою для педагога є також здатність до рефлексії (самоаналіз, самоспостереження, самооцінка своїх дій і вчинків; співставлення, осмислення педагогічних задач і соціально-педагогічних ситуацій; адекватно реагувати на зміни; здатність до самовдосконалення та самореалізації у змінюваному об’єктивному середовищі тощо).

У дослідженні доведено, що активним суб’єктом реалізації потенційних можливостей особистості, зокрема вчителя початкової школи, виступає середовище (суспільство, держава, технології, освітні настанови тощо). Під середовищем розуміємо загальну категорію, що уособлює низку інституцій таких, як природа, держава, ринок праці, освітні установи, сфери застосування інформаційно-комунікаційних технологій тощо. До найважливіших властивостей середовища відноситься його швидка змінюваність та активність, які не завжди піддаються соціально доцільній корекції. Це вимагає його визнання як активної не завжди керованої складової навчального процесу. Крім того, зміни в середовищі неодмінно викликають відповідну корекцію складових компетенції особистості, тобто її якості, є відповіддю на вимоги держави, суспільства, ринку праці.

Показником рівня якості праці вчителя є його професійна компетентність, яка в сучасному трактуванні розглядається як єдність знань, умінь, здатностей, а також готовність діяти у складній ситуації й вирішувати професійні завдання з високим рівнем невизначеності, здатність і готовність до досягнення більш якісного результату праці, ставлення до професії як до однієї з ключових особистих цінностей.

Реалізація компетентнісного підходу до процесу підготовки вчителів початкових класів зумовлює чітке розуміння не тільки сутності, а й структури та особливостей його професійних компетенцій (Н.Бібік, І.Єрмаков, А.Маркова, О.Овчарук, І.Родигіна, А.Хуторський та ін.).

У дисертації розкрито професійну компетентність майбутнього вчителя початкових класів як складну структуру, що акумулює як особистісні якості, так і зокрема, обізнаність у сфері дидактики й теорії виховання, знання й уміння організації педагогічного пошуку і роботи з комп'ютером, креативність мислення, здатність до аналізу, потреба в самовдосконаленні. Професійна компетентність розглядається як сукупність знань й умінь, що визначають результативність праці; обсяг навичок виконання завдання; комбінація особистісних якостей і властивостей; комплекс знань і професійно значущих особистих якостей; вектор професіоналізації; єдність теоретичної й практичної готовності до праці, здатності здійснювати складні культуровідповідні види дій.

У другому розділі «Контентний аналіз основних підходів до формування інформатично-професійної компетентності в освітньо-педагогічному середовищі вищої школи» здійснено порівняльний аналіз традиційної та інноваційної систем навчання; розглянуто підходи до підготовки вчителя засобами інформаційно-комунікаційних технологій; подано історичний екскурс розвитку інформаційно-комунікаційного педагогічного середовища; уточнено сутність поняття «інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище» та подане авторське трактування означеного феномена; введено поняття «трисуб’єктна дидактика».

Важливе місце в системі кадрового відтворення учителів початкової школи належить педагогічним дисциплінам як основи психолого-педагогічної та професійної підготовки майбутнього вчителя. На жаль, як засвідчують результати дослідження, традиційне навчання має суттєві недоліки: усереднений загальний темп вивчення матеріалу; єдиний усереднений обсяг знань, що засвоюють студенти; питома вага знань, що отримують студенти в готовому вигляді через викладача без опори на самостійну роботу; недостатнє сприйняття викладачем, чи засвоїли студенти навчальний матеріал; домінування словесних методів викладання матеріалу, що створює об’єктивні передумови розсіювання уваги; складність самостійної роботи студентів з підручником; домінування навантаження на пам’ять студентів тощо.

У розділі зазначено, що в межах традиційної освітньої парадигми вчитель (викладач) є основним джерелом набуття знань, хоча при цьому він використовує різні методи та засоби навчання, а також активні форми організації навчального процесу. Основний акцент його функціональної діяльності полягає у передаванні певного об’єму знань, умінь і навичок. При переході до інноваційної педагогічної парадигми він виступає як координатор навчальної діяльності, спрямованої на розв’язання тих чи інших навчальних завдань.

Зазначимо, що в межах інноваційної підготовки майбутнього вчителя початкових класів засобами інформаційно-комунікаційних технологій виділяють два основні підходи – компенсаторний і дистанційний. Компенсаторний підхід забезпечується наявністю нових засобів представлення інформації та способами доступу до неї. Це є певною компенсацією збільшення обсягу знань і зменшення часу на його ознайомлення та засвоєння. Дистанційний підхід характеризується наявністю різноманітних платформ, які забезпечують функціонування дистанційної освіти (Lea
ing Space, Web Tycho Мерилендського університету США, платформа «Прометей», «Аванта», Joomla та ін.).

Масове застосування і розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя неминуче висуває необхідність інформатизації освіти як широкого впровадження у систему освіти методів і засобів інформаційно-комунікаційних технологій, створення на цій основі комп’ютерно-орієнтованого інформаційно-комунікаційного середовища з відповідним електронним наповненням і можливостями використання наданих наукових, освітніх та управлінських ресурсів при розв’язанні різних завдань.

Розроблена і впроваджена за участю автора дисертації у Херсонському державному університеті інформаційна аналітична система (ІАС) управління університетом стала необхідною базою для відкриття лабораторії мультимедійних технологій та дистанційного навчання, одним із завдань якої стала розробка і впровадження у навчальний процес дистанційних курсів. Як засвідчують результати дослідження, застосування інформаційно-комунікаційних технологій у процесі навчання дозволяє студентам прилучатися до комп’ютерної культури, готує їх до життя серед постійно оновлюваних технологій, що розширює можливості майбутнього фахівця в одержанні роботи в сучасному інформаційному суспільстві. Застосування комп’ютерної діагностики у вищому навчальному закладі має суттєве методичне значення, оскільки майбутні вчителі таким чином практично знайомляться з різновидністю тестів і вивчають їх особливості. Це дає змогу в майбутній професійній діяльності самостійно створювати тести і впроваджувати їх у навчальний процес.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій дозволило забезпечити індивідуальну траєкторію навчання і, таким чином, цілком реалізувати основні принципи індивідуального підходу: урахування індивідуальних особливостей кожного студента (психологічний розвиток, темперамент, тип нервової діяльності); урахування досвіду, що передував цьому етапу навчання; урахування індивідуальних стилів пізнавальної діяльності; залучення кожного студента до активної пізнавальної діяльності.

Результати проведеного екскурсу щодо розвитку інформаційно-комунікаційних технологій дозволило дійти висновку, що інтенсивність і некерованість змін, які відбуваються у сучасному середовищі, вимагає розглядати його як активного суб’єкта освітнього процесу. Це дозволило висунути ідею щодо необхідності введення у теорію і практику навчання поняття «трисуб’єктна дидактика», яка розуміється нами як один із напрямів педагогічної науки про найбільш загальні закономірності, принципи та засоби організації навчання, що забезпечує свідоме та міцне засвоєння системи знань, умінь і навичок у межах рівноправних взаємин учня (студента), учителя (викладача) та інформаційно-комунікаційного педагогічного середовища.

При цьому в кожний поточний момент перебігу навчального процесу суб’єкти можуть змінювати свою функціональність, переходити із суб’єкта в об’єкт і навпаки. Їх рівноправність виявляється у можливостях необхідних змін стану активності кожного з трьох суб’єктів.

Узагальнення матеріалів дослідження дало змогу сформулювати власне трактування поняття «інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище», під яким  розуміємо сукупність знанієвих, технологічних і ментальних сутностей, які в синхронній інтеграції забезпечують якісне оволодіння системою відповідних знань.

Під сутністю ми розуміємо те постійне, що зберігається у явищі при різних його варіаціях, зокрема часових. Це невід’ємна якість, без якої предмет неможливо осмислювати. Сутність – це найголовніше, основне, істотне в чому-небудь; це внутрішня основа предметів, яка визначає їх глибинні зв’язки та тенденції, що виділяються і пізнаються на рівні теоретичного мислення. Доведено, що знанієві сутності передбачають наявність в особистості системи набутих і сформованих знань. До технологічних сутностей належать технічні, програмні, мережні засоби отримання, зберігання, опрацювання та представлення інформації. Щодо ментальних сутностей, то вони забезпечують дотримання сукупності психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних та інших національних особливостей народу.

Одним із варіантів побудови означеного середовища в умовах вищого навчального закладу, співавтором якої є дисертантка, була розробка комплексної програми інформатизації Херсонського державного університету на 2005/2009 навчальний рік (затверджена вченою радою  університету, протокол № 5 від 09.01.06 р.). Програма передбачала вдосконалення процесів управління (адаптація до вимог Болонської угоди) та навчального процесу; розвиток інформаційної структури (технічний і програмний аспекти), зокрема створення системи доступу в Інтернет із будь-якого місця в університеті за допомогою технології Wi-Fi, яка створює умови для комфортного навчання студентів та значно розширює можливості організації професійної діяльності викладачів; підвищення кваліфікації працівників.

У межах означеного середовища розроблено та впроваджено комп’ютерну програму «Web-мультимедіа енциклопедія «Історія педагогіки»», відповідне його наповнення методичними матеріалами та організація навчально-виховного процесу на базі означеного курсу як при вивченні історії педагогіки, так і проведенні навчальних занять з професійно-орієнтованого циклу дисциплін.

У третьому розділі «Специфіка формування інформатичних компетентностей у майбутніх учителів початкових класів» розкрито сутність і структуру поняття «інформатичні компетентності вчителя початкових класів»; уточнено поняття «інформатичні компетентності»; cхарактеризовано процес формування інформатичних компетентностей; висвітлено ставлення студентів до використання інформаційно-комунікаційних технологій; визначено індивідуальні особливості студентів у процесі використання інформаційно-комунікаційних технологій.

У розділі проаналізовано наявні підходи щодо структури ключових компетентностей (key competencies), де наголошується, що кожен із них обов’язково включає як іманентний компонент інформатичні компетентності.

Інформатичні компетентності, як невід’ємна складова фахової підготовки вчителя, передбачають не тільки і не стільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватися та пристосовуватися до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж усього життя.

Узагальнення наявних визначень інформатичної компетентності стало підґрунтям для авторського трактування цього поняття. Інформатична компетентність – це здатність до реалізації системного обсягу знань, умінь і навичок набуття та трансформації інформації у різних галузях людської діяльності для якісного виконання професійних функцій та усвідомленого передбачення наслідків своєї діяльності.

Розроблена в дисертації класифікація інформатичних компетентностей включає основні засоби роботи, якими майбутній учитель має оволодіти для успішної реалізації компетентності з інформаційно-комунікаційних технологій у своїй професійній діяльності. Це - інформатично-збиральна, інформатично-перетворювальна, інформатично-зберігаюча, інформатично-презентувальна, інформатично-мережна компетентності.

Інформатичні компетентності вчителів початкових класів розуміються нами як комплексна характеристика системи теоретичних і методичних предметно-спеціальних знань, а також особистісних якостей педагога, що дозволяє йому ефективно здійснювати професійно-педагогічну діяльність. Водночас вона не зводиться до знань і вмінь роботи з комп'ютером, а передбачає необхідну обізнаність у сфері дидактики й теорії виховання. Компонентами інформатичних компетентностей учителя виступають умотивована професійна спрямованість, креативність мислення, здатність до рефлексії, потреба в самовдосконаленні тощо; вони акумулюють у собі інтеграцію досвіду, теоретичних знань, практичних умінь і значущих для педагога особистісних якостей.

У дослідженні визначено особливості формування інформатичних компетентностей учителя початкових класів. Показано, що широкий спектр його соціальних функцій зумовлює підготовку до всіх напрямів використання інформаційно-комунікаційних технологій у майбутній професійній діяльності, врахування санітарно-гігієнічних вимог до роботи з дітьми різного віку, наукових підходів до використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі, оптимальне врахування «за» і «проти» навчання на базі комп’ютера в початковій школі, усвідомлення факту швидких змін технологій і готовність до самостійного освоєння нових програмних продуктів, знання вимог до програмних педагогічних засобів і т.ін. Доведено, що формування інформатичних компетентностей учителя початкової школи вимагає уваги впродовж усього навчання в університеті та включає у себе формування системи знань, умінь і навичок, необхідних як для ефективного використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі, його гуманізації та диференціації, надання навчальній діяльності дослідницького, творчого характеру, так і для формування елементів інформаційної і загальної культури учнів.

Узагальнення результатів вивчення ставлення студентів до комп’ютерної техніки засвідчило позитивне ставлення респондентів до інформаційно-комунікаційних технологій навчання. Водночас воно виявило низку проблем дидактичного характеру. Це, зокрема відсутність роздаткових матеріалів, не для усіх студентів дидактичний матеріал в електронному вигляді є зручним, недостатній рівень їхньої комп'ютерної грамотності, обмежені можливості (доступність) роботи на комп'ютері тощо. На думку респондентів, мультимедійні технології сприяють ефективному використанню у навчальному процесі творів літератури й мистецтва, художні образи яких впливають на емоційно-естетичну сферу студентів, спонукають їх вникати в сутність людських взаємин, в особливості життя суспільства. Мережні технології забезпечують доступність матеріалів не тільки під час лекції або семінарського заняття, а й у будь-який зручний для них час.

Доведено, що використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі вимагає урахування специфічних особливостей студентської молоді. Це насамперед індивідуальність, становлення самосвідомості, формування образу «Я», тобто соціального ставлення особистості до себе, розвинуте відчуття індивідуальності, прагнення розраховувати на власні сили, емоційна рухливість і водночас розвинений самоконтроль, бажання працювати самостійно, потреба в досягненнях, а також наявність схильності до абстрактного теоретизування, створення різних теорій, захоплення філософськими побудовами, науковими проектами. Важливим, про що наголошується й у документах Болонської угоди, є створення у вищому навчальному закладі такого навчально-формувального середовища, в якому студенти могли б розвивати свої здібності, захоплення, творчий потенціал, реалізовувати потреби та інтереси, а також сформувати індивідуальний стиль навчальної діяльності, який складається зі специфічних, оптимальних засобів пристосування до навчальних ситуацій.

Характеристичними ознаками діяльності студентів є: сформованість здатності до рефлексії, морального вибору у проблемних ситуаціях; усвідомлення власної значущості для інших людей, відповідальності за результати діяльності, причетності до відповідальності за явища природної і соціальної дійсності; спроможність не тільки привласнювати світ предметів та ідей, але й виробляти їх, перетворювати, творити нові, самостійно визначати їх у необхідних випадках; незалежність не у змісті ігнорування зовнішніх впливів, а у змісті усталеності поглядів, переконань, мотивів, їх корекції, зміни; спрямованість на реалізацію самоосвіти, самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самовизначення, самодетермінації тощо; володіння важливими індивідуально-процесуальними характеристиками (різнобічність умінь, самостійність, творчий потенціал тощо), унікальністю, неповторністю, що є основою для плідних міжсуб’єктних відносин і стимулюють прагнення до взаємодії, співробітництва, спілкування.

Оскільки студенти відрізняються за індивідуальними інтелектуальними здібностями і темпами просування у навчанні, важливо здійснювати рівневу диференціацію як у засвоєнні теоретичного матеріалу, так і особливо на практичних і лабораторних заняттях.

Отже, лише за умов компетентнісного підходу до підготовки майбутнього вчителя в умовах особистісно-зорієнтованого навчально-виховного процесу можливо забезпечити формування майбутнього вчителя початкової освіти на рівні сучасних вимог суспільства і потреб особистості студента та викладача вищої педагогічної школи. Пропонована «Web-мультимедіа енциклопедія «Історія педагогіки» задає ідеологію нового інструментарію навчання, здатна не тільки забезпечити засвоєння курсу на високому рівні, але й постійно оновлювати зміст навчального предмета (за рахунок створення і використання нових компонентів); спроможна істотно інтенсифікувати процес пізнання, а також підтримати індивідуальну траєкторію навчання.

У четвертому розділі «Методологічні засади формування інформатичних компетентностей майбутніх учителів початкових класів» розкрито вихідні концептуальні положення формування інформатичних компетентностей; обґрунтовано дидактичну модель формування означеного феномена; досліджено критеріальний підхід і реальний стан формування інформатичних компетентностей учителя початкових класів.

У дослідженні визначено систему вихідних концептуальних принципів і закономірностей як підґрунтя, що забезпечує стратегію ефективної організації системи інформатичної підготовки вчителів початкових класів відповідно до сучасних суспільних вимог. Так, процес формування інформатичних компетентностей, логіка його організації ураховували як категорії й закони пізнання філософського рівня, так і загальнотеоретичні принципи й частково-наукові методологічні вихідні положення. На філософському рівні методологічним обґрунтуванням навчального процесу були принципи розвитку й історичності, всебічної взаємообумовленості педагогічних явищ і процесів, прогностичності в передбаченні кінцевих результатів навчання і виховання, перехід кількісних змін у якісні тощо. Методологічним обґрунтуванням на загальнотеоретичному рівні виступили системність і комплексність, методи математичної статистики, моделювання, цілісність розглядуваних процесів, міжпредметний характер навчання і т.ін. Частково науковий рівень передбачав розгляд цього процесу як невід’ємної складової навчально-виховного процесу вищого навчального закладу, структурування змісту і організації навчально-виховного процесу відповідно до основних компонентів інформатичної компетентності, забезпечення цілісності і неперервності розвитку інформатичних компетентностей, формування позитивної мотивації майбутніх учителів до набуття інформатичних компетентностей і використання потенційних можливостей різновидів навчальної діяльності студентів на міжпредметній основі.

На основі обґрунтованого в дисертації інформаційно-комунікаційного педагогічного середовища та означених науково-концептуальних вихідних положень було розроблено дидактичну модель формування інформатичних компетентностей майбутніх учителів початкових класів, структурування якої здійснено в межах класно-урочної системи навчання. Вона складається з таких основних компонентів: соціальне замовлення суспільства, освітньо-кваліфікаційна характеристика та освітньо-професійна програма (нормативна частина), блок цілепокладання, педагогічне завдання, концептуальні вихідні положення, змістово-процесуальний блок, блок управління, гіпотетична модель інформатичних компетентностей випускника, інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище, випускник. Усі ці компоненти взаємопов’язані між собою. Так, соціальне замовлення суспільства формує блок цілепокладання, у якому визначаються виховна, розвивальна і навчальна цілі. Відповідно до цілей формулюються педагогічні завдання, які, у свою чергу, обумовлюють вибір вихідних концептуальних положень – закономірностей, принципів, сучасних підходів, на основі яких будується педагогічний процес. Змістово-процесуальний блок визначає зміст, методи, засоби та форми організації діяльності студентів. Блок управління (блок зворотного зв’язку) передбачає діагностування, прогнозування, організацію, моніторинг і корекцію результату.

Зауважимо, що дидактична модель не є статичною за рахунок уведення трьох нових компонентів: нормативна частина, гіпотетична модель інформатичних компетентностей випускника, інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище. Ці компоненти розташовані та поєднані з іншими блоками таким чином, щоб забезпечити максимально швидке й адекватне оновлення усіх інших елементів у процесі постійних змін знань і технологій, які продукуються цивілізацією і, як наслідок, постійно змінюють соціальне замовлення суспільства та вимоги до головного результату діяльності вищих навчальних закладів – його випускників. Відтак, через постійну взаємодію компонентів забезпечується постійне й адекватне оновлення гіпотетичної моделі інформатичних компетентностей випускника. Зрозуміло, що критерієм ефективності дидактичної моделі виступав рівень відповідності між результатами навчального процесу та гіпотетичною моделлю випускника.

Одним із ключових компонентів дидактичної моделі формування інформатичних компетентностей майбутніх учителів початкових класів є змістово-процесуальний блок. Реалізація змістово-процесуального блоку базується на дотриманні логіки поетапного засвоєння понять у галузі інформаційно-комунікаційних технологій: від наявного їх стану розвитку до сформованості інформатичних компетентностей. Цей процес здійснювався у межах ціннісного поля і стимулював поступове сходження студентів на вищий рівень їхнього інформатичного розвитку (рис.).

Організація поетапного впливу на формування інформатичних компетентностей майбутніх учителів початкової школи в межах інформаційно-комунікаційного педагогічного середовища здійснювалась у декілька етапів: підготовчий – спрямований на вирішення завдань діагностики рівня сформованості знань, умінь і навичок у галузі інформаційно-комунікаційних технологій; другий (діяльнісно-розвивальний) – слугував організації самого процесу опанування необхідного об'єкта змістового матеріалу, формуванню здатності до адекватного сприймання, розуміння і оцінки педагогічних програмних засобів, уміння співвідносити можливості програмного засобу з можливими ситуаціями його доцільного використання, знаходити зв’язки між можливостями інформаційно-комунікаційних технологій і матеріалом з різних дисциплін, формував потребу в удосконаленні навичок пошукової роботи та використання мережевих технологій; на третьому (рефлексивно-оцінювальному) етапі студенти опановували системи знань, умінь і навичок з інформаційно-комунікаційних технологій, розвивали здатність до визначення доцільності використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі, формували потреби в освоєння засобів інформаційно-комунікаційних технологій.

Закріплення і узагальнення результатів навчання за експериментальною технологією, а також сформованість здатності до рефлексивно-оцінювальної діяльності передбачало організацію самоконтролю і взаємоконтролю студентів, самооцінки, самотестування, оцінювання власних досягнень, ерудиції тощо.

Обґрунтований у дисертації механізм діагностики сформованості інформатичних компетентностей майбутніх учителів початкової школи передбачає систему критеріїв (оволодіння знаннями в галузі інформаційно-комунікаційних технологій; сформованість умінь роботи з найпоширенішими офісними додатками та комп’ютерною мережею та здатність використовувати інформаційно-комунікаційні технології у професійній діяльності; сформованість мотивації до використання інформаційно-комунікаційних технологій для подальшої самоосвіти та у професійній діяльності, зокрема в навчальному процесі; розвиток рефлексії), компонентів (мотиваційний – наявність сформованості духовних, морально-етичних, матеріальних, пізнавальних потреб та інтересів, а також вольових якостей і спрямованість на творчість; змістовий – наявність знань і вмінь у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, що розглядаються через призму мислення, сприйняття, пам'яті,