Дунас О.І. Правовий статус міжнародних фінансових організацій

Короткий зміст

У вступі розкриті актуальність дослідження, його наукова новизна, обґрунтовані теоретичне і практичне значення дисертації, визначені мета і завдання наукового дослідження, сформульовані найбільш істотні наукові результати роботи, відзначається апробація результатів дослідження, подається характеристика використаних джерел.

У першому розділі «Історія становлення міжнародних фінансових організацій», який складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню історії виникнення міжнародних фінансових організацій, розкриттю поняття і класифікації міжнародних фінансових організацій, їх юридичної природи.

У першому підрозділі «Історія розвитку міжнародних фінансових організацій» зазначається, що в епоху переоцінки підходів у міжнародних відносинах, пов'язаних із сучасними процесами міжнародного поділу праці, міжнародної економічної інтеграції, політичними стосунками між країнами та глобалізації міжнародних відносин, з'явилася потреба у міжнародних фінансових організаціях. Також у роботі проведено аналіз особливостей історичного формування та розвитку міжнародної фінансової системи, що в подальшому вплинули на визначення правової природи універсальних та регіональних міжнародних фінансових організацій.

Міжнародні фінансові і валютні відносини утворилися ще в античну давнину. Згодом продовжили своє існування в інші епохи, спочатку у формі обміну золотих монет, дисконту внесків, а потім у формі розрахунків між банками різних країн. Таким чином, виникла нагальна потреба в заходах міжнародного характеру, оскільки цей процес гальмувався невпорядкованістю міжнародних фінансових відносин, практично некерованістю валютних ринків, неоднозначністю й суперечливістю валютної політики різних країн. Згодом й відбулося перетворення стихійних відносини в упорядковану валютну систему.

Загалом, світова валютно-фінансова система пройшла наступні основні стадії еволюційного розвитку через Паризьку валютну систему (1867-1922 рр.), Генуезьку систему золотодевізного стандарту (1922-1934 рр.), Бреттон-Вудську багатосторонню валютну систему (1944-1976), Ямайську валютну систему (1976-по даний момент).

Формування міжнародної кредитно-фінансової та валютної системи має свою історичну обумовленість: якщо на початковому етапі фінансові відносини виникали як одиничні явища, існували поза рамками системи та врегульовувалися з допомогою двосторонніх договорів, то в подальшому держави почали укладати багатосторонні угоди.

Остаточне юридичне оформлення міжнародної фінансової системи (надалі – МФС) відбулося після її інституціоналізації з огляду на створення Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), а також Міжнародного валютного фонду (МВФ), укладенням міжнародних угод на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі у 1944 р. (США, Нью-Гемпшир).

У другому підрозділі «Поняття міжнародних фінансових організацій та їх класифікація» запропоновано визначення змісту поняття міжнародних фінансових організацій та дослідження основних підходів до їх класифікації. На сьогоднішній день ні в міжнародно-правових актах, ні в доктрині міжнародного права немає загальноприйнятого визначення поняття «міжнародна фінансова організація».

Особливістю міжнародних організацій як суб'єктів системи міжнародних економічних відносин є те, що вони, поряд з державами, є регуляторами цих відносин, здійснюють значний вплив на їх розвиток та визначають їх спрямованість, залучаючи до упорядкованого процесу чималу кількість держав. Міжнародні фінансові та валютно-кредитні міжурядові організації займають особливе місце в системі структур, що здійснюють вплив на світову економіку та на міжнародні господарські зв’язки.

У третьому підрозділі «Юридична природа міжнародних фінансових організацій» встановлено, що аналіз особливостей правової природи будь-якої міжнародної міжурядової організації суттєво сприяє покращенню розуміння її сутності, аналізу механізму її функціонування, проведенню правової оцінки практичної діяльності досліджуваної організації, а також з'ясуванню загального характеру взаємовідносин певної міжнародної організації з її державами-членами та з іншими учасниками міжнародно-правових відносин. Зокрема, дослідження правового статусу будь-якої з міжнародних фінансових організацій (МФО) дозволяє зробити висновки про те, чи за своєю правовою природою організація є виключно міжурядовою або ж їй притаманні елементи наднаціональності. Таке дослідження охоплює: аналіз правової природи акту, на основі якого була створена відповідна міжнародна фінансова організація; з’ясування характерних особливостей вирішення питань членства в досліджуваній організації; а також визначення специфіки міжнародної правосуб’єктності конкретної МФО.

Значну увагу приділено особливостям, які зумовлені предметом правового регулювання. Статути міжнародних міжурядових організацій (а також і МФО) можна характеризувати як міжнародні договори особливого роду (sui generis). Головною відмінною рисою цього виду міжнародних договорів є те, що вони не лише визначають права та обов’язки сторін, але і створюють міжнародну організацію, що істотно впливає на характер взаємовідносин між державами у рамках таких угод і на їх форму. Підписуючи Статут міжнародної організації, держави стають членами самостійного по відношенню до них міжнародного механізму, наділеного окремими правами і обов'язками, які необхідні йому для виконання поставлених перед ним завдань.

Переважна більшість сучасних міжнародних організацій є відносно відкритими, оскільки набуття членства в них пов’язується певними вимогами, що висуваються державам-кандидатам на вступ, та певною процедурою прийому. До таких міжнародних організацій належить і група міжнародних фінансових організацій.

Обґрунтовується, що міжнародна правосуб’єктність міжнародної організації свідчить про наявність у неї самостійної волі, що дозволяє їй разом з державами брати активну участь процесі створення та забезпечення реалізації норм міжнародного права. Специфіка міжнародної правосуб’єктності МО визначає і своєрідність її волі, яка є вторинною, похідною від волі держав-членів і виступає як узгодження їх індивідуальної волі.

Тенденція розвитку елемента наднаціональності станом на сьогоднішній день властива багатьом МО. Поява і розвиток наднаціонального елемента в міжнародній фінансовій системі відбулося після створення таких міжнародних фінансових організацій універсального характеру як МВФ та МБРР. Також наднаціональність МФО частково сприяє уникненню диктату умов зі сторони окремих розвинених держав у виключно їх економічних інтересах.

У другому розділі «Міжнародна правосуб’єктність міжнародних фінансових організацій», досліджуються привілеї та імунітети міжнародних фінансових організацій, договірна правоздатність та внутрішньоорганізаційний механізм МФО.

У першому підрозділі «Привілеї та імунітети міжнародних фінансових організацій» відзначено, що у системі сучасного міжнародного права інститут міжнародної правосуб’єктності посідає центральне місце і при цьому виступає якісною характеристикою суб’єкта міжнародного права. Зміст міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій (МФО зокрема) складають їх відповідні міжнародні права та обов’язки: а) право на привілеї та імунітети для посадових осіб; б) право на укладення договорів з державами та іншими міжнародними організаціями; в) право обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями; г) обов’язку щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії тощо.

Характеризуючи загальні особливості привілеїв та імунітетів МФО, необхідно зауважити, що до первинних джерел визначення привілеїв та імунітетів слід віднести в першу чергу їх установчі акти МФО, за допомогою яких встановлюється їх організаційно-правова єдність. З огляду на це слід зазначити, що для привілеїв та імунітетів МФО характерним є їх договірний характер, що на практиці, як правило, виступає у формі відповідних міжнародно-правових актів, наприклад установчих актів, а у певних випадках – додаткових угод щодо об’єму привілеїв та імунітетів. Наступну особливість привілеїв та імунітетів МФО складає їх функціональна природа, що є прямим наслідком функціональної правосуб’єктності МФО. У зв’язку з цим слушно зауважити, що функціональний характер привілеїв та імунітетів МФО та їх персоналу передбачає їх вужчий обсяг у порівнянні з привілеями та імунітетами дипломатичних агентів.

Заслуговує на увагу інша особливість привілеїв та імунітетів МФО, що стосується вирішення спорів між міжнародною фінансовою організацією та державами-членами цієї організації щодо змісту та обсягу відповідних привілеїв та імунітетів. Такого роду спори розглядаються спеціальними органами, що створені згідно з відповідними положеннями установчих договорів МФО. Розглядом подібних спорів в рамках інституційного механізму МБРР займаються Виконавчі Директори , натомість у МВФ вирішення подібних питань входить до компетенції Виконавчої Ради. Стосовно інших МФО як-от Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Азіатський банк розвитку (АзБР) і Міжамериканський банкс розвитку (МаБР), то положення їх установчих актів теж передбачають відповідні органи, на які покладається обов’язок тлумачення тих чи інших положень статуту, в тому числі й тих, що стосуються привілеїв та імунітетів. Також відповідно до існуючого правового режиму привілеїв та імунітетів МФО та їх персоналу допускається відмова від них з боку МФО.

Акцентовано увагу на тому, що загальновизнаними імунітетами МФО виступають судовий імунітет, імунітет майна та активів, імунітет архівів. Серед привілеїв МФО, кодифікованих установчими актами МФО, традиційно розрізняють привілеї щодо звільнення майна та активів від обмежень, привілеї щодо забезпечення офіційних зносин МФО, привілеї у сфері оподаткування. Привілеї та імунітети персоналу МФО за своєю структурою та змістом в цілому співпадають з відповідними привілеями та імунітетами МФО. Персоналу МФО усіх категорій надається однаковий режим користування привілеями та імунітетами. У практиці МФО для персоналу передбачено імунітети – судовий імунітет та привілеї – привілеї щодо пересування, привілеї у сфері оподаткування, інші привілеї. Привілеї персоналу МФО органічно доповнюють імунітети МФО, а також репрезентують ефективний інструмент їх реалізації, що у своїй сукупності створює дієздатний механізм реалізації міжнародної правосуб’єктності МФО.

Характерними рисами нормативно-правової регламентації привілеїв та імунітетів МФО, а також їх персоналу є: двохрівневість їх регламентації (на міжнародно-правовому рівні – положеннями відповідних універсальних багатосторонніх договорів та установчих актів МФО; на національному – положеннями внутрішньодержавних нормативно-правових актів, ухвалених з метою забезпечення визначених установчими актами МФО привілеїв та імунітетів МФО та їх персоналу); порівняно з іншими ММУО, установчі акти МФО детально регламентують обсяг та зміст привілеїв та імунітетів; наступну особливість привілеїв та імунітетів МФО складає їх функціональна природа; вирішення спорів між МФО та їх державами-членами щодо змісту та обсягу відповідних привілеїв та імунітетів розглядаються спеціальними органами, що створені згідно з відповідними положеннями установчих договорів МФО; відповідні положення установчих актів МФО містять застереження щодо чіткої функціональної природи привілеїв та імунітетів, а також щодо їх територіальної сфери дії.

У другому підрозділі «Договірна правоздатність міжнародних фінансових організацій», обґрунтовується договірна правоздатність МФО, яка характеризується тим, що установчими актами МФО універсального та регіонального характеру вона визначається лише у загальній формі, як право «домовлятись про співробітництво з іншими міжнародними організаціями», право «співпрацювати з будь-якими міжнародними організаціями загального характеру та з іншими міжнародними організаціями, наділеними функціями у суміжних сферах», право «здійснювати інші повноваження, що стосуються діяльності, які будуть необхідні для досягнення цілей». Виняток становлять Угода про АзБР, що зазначає право «укладати договори на предмет співробітництва з іншими міжнародними організаціями», та Угоди про Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), що згадує право «укладати генеральні угоди про співробітництво з іншими міжнародними організаціями». Спільною рисою установчих актів міжнародних фінансових організацій є відсутність нормативно-правового регулювання, пов’язаного із типологізацією міжнародних договорів МФО. Зокрема, міжнародними угодами за участю МФО є: кредитні договори (проектно-кредитні договори та програмно-кредитні договори), угоди про надання грантів, угоди про надання технічної допомоги, угоди про надання фінансової допомоги та гарантійні угоди тощо. Крім цього, на практиці відповідні МФО укладають інші види міжнародних угод, що зумовлено специфікою завдань та цілей визначених у їх установчих актах.

У третьому підрозділі «Внутрішньоорганізаційний механізм міжнародних фінансових організацій» досліджується внутрішньоорганізаційний механізм МФО, що визначається як система постійно діючих органів цих організацій, а це є однією із принципових ознак, які відрізняють міжнародні організації від інших форм співробітництва.

Структура органів МФО визначається положеннями установчих актів МФО, правилами процедури їх органів, а також спеціальними правилами МФО (by-laws), та побудована відповідно до загальних стандартів (за певними винятками). З-поміж основних органів МФО можна виокремити: Раду Керуючих (Board of Gove ors), Раду Директорів (Board of Directors) або Раду Виконавчих Директорів (Board of Executive Directors), президента, інших посадових осіб та персонал.

В контексті аналізу загальних особливостей системи органів МФО на увагу заслуговують деякі організації групи Світового Банку, зокрема МБРР, Міжнародна асоціація розвитку (МАР) та МФК. У зв’язку з цим слід зауважити, що склад інституційних органів МФК та МАР формується за рахунок персоналу МБРР. Відтак МФК та МАР за своїм статусом лише формально автономні, оскільки на практиці Рада Керуючих та Рада Директорів МБРР виступає єдиним органом для зазначених організацій, що, на нашу думку, становить унікальне у своєму роді явище. Відповідно до видової класифікації вищих керівних органів МФО в основному співпадають у більшості МФО, натомість для МАР, МФК та МБРР характерна спільна система органів, що не зустрічається в практиці інших МФО.

Таким чином, слід зауважити, що засади для формування Ради Директорів створюють можливості для представництва обмеженого кола держав-членів МФО, існує відповідна система противаг та стримувань у вигляді Ради Керуючих, що виступає представницьким органом МФО. Рада Директорів як виконавчий орган МФО органічно доповнює діяльність Ради Керуючих, що в цілому забезпечує комплексний та цілісний характер внутршіньоорганізаційного механізму МФО.

У третьому розділі «Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями» розглянуто співробітництво України з універсальними та регіональними міжнародними фінансовими організаціями, а саме з Групою Світового банку, ЄБРР, Європейським інвестиційним банком, Чорноморським банком торгівлі та розвитку. Загальна спрямованість допомоги міжнародних фінансових організацій нашій країні, відповідає статутним цілям цих організацій, і передбачає підтримку проведенню економічних реформ, лібералізації та структурної перебудови економіки, розбудові громадянського суспільства в Україні.

Слід також відзначити, що кредити та позики міжнародних фінансових організацій надаються позичальникам на пільгових умовах, тобто є середньо- та довгостроковими, передбачають пільговий період та невисокі відсоткові ставки. Можливість залучення пільгових фінансових ресурсів є вкрай важливою для України з огляду на гостру потребу у капітальних вкладеннях, яку відчувають виключно усі галузі вітчизняної економіки, в той час як вітчизняний ринок капіталів залишається неспроможним задовольнити ці потреби.

У першому підрозділі «Співробітництво України з універсальними міжнародними фінансовими організаціями» зазначається, що сьогодні важливу роль в процесі забезпечення стабілізації розвитку економіки будь-якої країни покликані відігравати міжнародні валютно-фінансові та кредитні організації. Саме членство України в міжнародних фінансових інституціях дало змогу покрити дефіцит державного бюджету, підтримувати платіжний баланс країни, інвестувати кошти у пріоритетні галузі економіки. Крім того, співпраця з міжнародними банками сприяє подальшому реформуванню економіки України і є передумовою для приходу закордонних інвесторів на український ринок.

В частині, присвяченій співпраці України з Міжнародним валютним фондом, досліджується затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2006 р. № 844 «Стратегія співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2006-2008 роки», яка полягає у необхідності забезпечення прозорості процесу прийняття рішень щодо використання виділених МФО коштів на виконання конкретних проектів, а також відображає об’єктивні тенденції щодо активізації останнім часом підтримки МФО саме проектів у приватному секторі, які не залежать від держбюджету і державних гарантій та є самоокупними. Також запропонований Стратегією 2006-2008 підхід до визначення основних напрямів співпраці з МФО враховує досвід попередніх років спільної праці, а також пріоритетні для самих МФО напрями діяльності.

Співробітництво України та координація її дій з МВФ проводилися в рамках діалогу щодо таких питань, як реформа фінансового сектора, структурна реорганізація природних монополій, лібералізація зовнішньоторговельного та валютного режимів. Діяльність МВФ у сфері співробітництва з Україною переважно обмежувалася здійсненням час від часу галузевих оцінок, що відповідали певним політичним рекомендаціям.

Співпраця України з Групою Світового банку, зокрема, у контексті подальшого розвитку інвестиційного співробітництва для України відкрила реальну можливість істотного збільшення обсягів інвестиційних ресурсів Банку. Таким чином було розпочато переговори зі Світовим банком про підготовку нової Стратегії партнерства з Україною. Так 20 вересня 2007 р. була прийнята Стратегія партнерства з Україною на 2008-2011 фінансові роки, яка враховує пріоритетні напрями, затверджені національною Стратегією співробітництва з МФО, базується на ініційованих Мінекономіки нових принципах та підходах у співробітництві з Україною та враховує пріоритети Уряду щодо впровадження проектів в сфері розвитку інфраструктури, енергетики, енергоефективності та енергозбереження в Україні, передбачає мінімізацію використання ресурсів для системних та інституційних проектів, погашення та обслуговування позик за якими здійснюється за рахунок державного бюджету тощо.

У другому підрозділі «Співпраця України з регіональними міжнародними фінансовими організаціями», розглядається співробітництво України з Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським інвестиційним банком та Чорноморським банком торгівлі та розвитку.

Стратегією 2007-2009 рр. пріоритетними напрямами співробітництва ЄБРР та України щодо фінансування проектів визначено галузі енергетики та енергозбереження, розвитку муніципальної інфраструктури, транспорту, зв’язку та дорожнього сектору. Подальший розвиток співробітництва України з ЄБРР забезпечуватиме найширше використання можливостей Банку для здійснення ринкових перетворень, залучення його фінансових ресурсів одночасно з іншими стратегічними інвесторами до роботи над проектами з високими рівнями ризику, для запровадження сучасних методів фінансового менеджменту і корпоративного управління.

Співпраця Європейського інвестиційного банку з Україною, головною метою діяльності ЄІБ є забезпечення досягнення визначених Радою ЄС стратегічних цілей шляхом надання цільових інвестицій. Стосовно співпраці з державами, які не є членами ЄС, ЄІБ керується наданими йому Радою ЄС мандатами. Новий мандат ЄІБ на період 2007-2013 рр. був прийнятий у грудні 2006 року рішенням Ради міністрів ЄС (2006/1016/EC) та охоплював діяльність ЄІБ не лише в країнах Східної Європи (Україна, Молдова, Білорусь), а також і в Росії та країнах Південного Кавказу (Грузія, Вірменія, Азербайджан)

У співробітництві з Україною Чорноморський банк торгівлі та розвитку першочерговий наголос робить на фінансуванні проектів торговельної діяльності МСП як провідного рушія економічного розвитку більшості країн Чорноморського регіону – на фінансування їх діяльності відведено основну частину фондів ЧБТР.

Метою діяльності ЧБТР є забезпечення ефективної підтримки процесу переходу держав-членів до економічного процвітання народів регіону, а також фінансування та сприяння регіональним проектам, та здійснення інших банківських послуг згідно з проектами державного та приватного секторів у державах-членах та торговими відносинами між державами-членами.

Значну увагу у своїй діяльності ЧБТР звертає на забезпечення справедливого та рівного розподілу фінансування проектів розвитку. Діяльність ЧБТР спрямована на забезпечення активізації економічного розвитку держав регіону, на підтримку розвитку як малого підприємництва, так і державних підприємств держав-членів Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). ЧБТР підтримує регіональні торговельні та інвестиційні проекти, забезпечує фінансування комерційних трансакцій та проектів, які сприятимуть встановленню міцніших економічних зв’язків між державами Чорноморського регіону.

У висновках проведено теоретичне узагальнення і дано нове вирішення наукового завдання, що полягає у комплексному дослідженні специфіки правової природи міжнародних фінансових організацій у порівнянні з іншими міжнародними міжурядовими організаціями.

Сьогодні в умовах світової фінансової кризи роль міжнародних фінансових організацій набуває нового актуального значення. Тенденції зростання взаємозалежності світового ринку та національної економіки держав світу зумовлюють необхідність тісного співробітництва держав з різноманітними міжнародними фінансовими організаціями (МФО), які є одними з безпосередніх операторів міжнародних фінансових відносин, сприяють повноцінній інтеграції держави в міжнародну фінансову систему і міжнародну економічну систему загалом. Ця прогалина певною мірою заповнюється проведеним дослідженням і зробленими в роботі висновками.

Правова природа установчих актів МФО як міжнародних договорів sui generis, визначає той факт, що до них застосовуються усі основні принципи права міжнародних договорів, та вказує на їх особливість як інституту права міжнародних організацій – права МФО. Цей інститут визначає внутрішню компетенцію держав-членів МФО, що зумовлено: відсутністю жорсткої регламентації процедури висловлення застережень до установчих актів МФО; наявністю значної кількості застережень, зроблених державами-сторонами цих міжнародно-правових актів при їх підписанні або під час приєднання до них; чіткою регламентацією процедури вирішення спорів стосовно питань тлумачення того чи іншого положення установчих актів та детальною регламентацію процедури внесення поправок до їх текстів.

МФО відносяться до групи відносно відкритих ММУО. Важливим обмеженням щодо набуття державою членства в МФО є його залежність від членства цієї держави в іншій організації Бреттон-Вудської системи. Зокрема, має місце ланцюгова залежність членства держави в МАР та МФК від членства в МБРР, що, у свою чергу, залежить від членства в МВФ. Це, з одного боку, спрощує набуття членства в перших, якщо держава вже є членом останньої МФО, а, з другого – створює додаткові проблеми для держави у випадках призупинення або припинення її членства в МВФ, який має в таких ситуаціях справжню можливість чинити тиск на державу, «жонглюючи» санкціями або такими формулюваннями, як «зупинення права користування ресурсами», «зупинення прав та привілеїв», «зупинення технічної допомоги», «зупинення права участі в системі СДР», «зупинення права голосу», «зупинення права на обслуговування», «зупинення прав та використання майна» тощо.

МФО можуть володіти ознаками наднаціональності, оскільки вирішення проблем забезпечення узгодженості дій держав у сфері регулювання фінансових відносин та зближення національної фінансової політики різних держав стає можливим лише за умов гарантування загальної обов’язковості правил поведінки держав-членів МФО у відповідних сферах регулювання.

Разом з тим, наднаціональний характер окремих МФО несе в собі загрозу надмірного розширення їх окремими державами-членами сфери своїх дій далеко за межі територіального верховенства. Такий стан речей найбільш вірогідно створюватиме можливість для держав-членів з найбільшою часткою внеску у фонді відповідної МФО диктувати свої інтереси іншим членам цієї організації.

Зроблені висновки мають значення для врахування підчас розробки нової національної стратегії України щодо співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями.