| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовується актуальність дослідження, сформульовані основні структурні елементи дисертації: об’єкт, предмет, мета і завдання, її методологічні засади; визначено наукову новизну дослідження; розкрито теоретичне і практичне значення та форми апробації її результатів.
Перший розділ – «Історико-методологічні аспекти дослідження естетичного ідеалу та особистості» – складається з трьох підрозділів, що віддзеркалюють головний концепт, ретроспективний аналіз та інструментарій дослідження.
У підрозділі 1.1. – «Естетичний ідеал як чинник формування особистості – головний концепт дослідження» – виокремлено предмет дослідження. Ідеал розглядається як «ідея», «поняття», «образ», «уявлення» і є зразок (норма, прояв ідеального), згідно з яким людина (людність) визначає свою поведінку та способи життя за конкретних обставин. Ідеал естетичний – (фр. ideal, від греч. idea – ідея, прототип) – є образом належної і бажаної естетичної цінності. Він знаходить своє втілення в почуттєвих формах. У цьому його специфіка. Основними його характеристиками є його спрямованість, зміст, структура, дієвість. Він має світоглядну, виховну, регулятивну, нормативно-ціннісну та прогностичну функції. Таким чином, естетичний ідеал є діалектична єдність об’єктивної і суб’єктивної сторін. У зовнішньому вимірі естетичний ідеал виступає як нормативно-ціннісний імператив. У внутрішньо особистісному вимірі естетичний ідеал має форму світоглядну, що живиться естетичною (художньою) свідомістю людини. Істотні елементи естетичної свідомості: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. При цьому людський індивід – це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, що призводить до виникнення нового якісного ступеня – людської особистості (О. Спіркін). Термін «суспільство» вказує на те, що умови цього процесу мінливі. Отже, зміст концепту «естетичний ідеал як чинник гармонізації взаємодії людини і суспільства» полягає у впливі естетичного ідеалу на атрибутивні властивості особистості людини; механізм дії його полягає у гармонізації суперечностей між особистістю і зовнішнім середовищем, що закріплюється в її структурі гармонізацією біологічного і соціального компонентів.
– «Ретроспективний аналіз розвитку естетичного ідеалу та його вплив на формування особистості» – досліджено зв’язок між естетичним ідеалом і атрибутивними властивостями особистості людини у ретроспективі соціального розвитку. Для цього було очищене явище від багатобарвного конкретно-історичного і вибудовано саморозгортання особистості під впливом естетичного ідеалу у логічному дискурсі. Для доведення зв’язку естетичного ідеалу і типу людини досліджено історичні типи культури: античну; середньовічну; культуру Відродження; культуру Нового часу; сучасну культуру. У світоглядному вимірі тут початок закладає міфологічний компонент, далі йдуть релігійний, філософський, науковий і гуманістичний. Для античності естетичним ідеалом виступає образ довершеної, ідеальної людини, в якому гармонійно злиті воєдино прекрасне внутрішнє і прекрасне зовнішнє, гармонія душі і тіла. У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв’язок з дійсністю. Естетичний ідеал епохи Відродження складається з двох частин, а саме доби Ренесансу і доби Просвітництва. Естетичний ідеал Нового часу знаходить своє втілення в чуттєвих формах – він тісно пов’язаний з емоційним, чуттєвим відношенням людини до світу. У цьому полягає його специфіка. Естетичний ідеал є діалектична єдність абсолютної, об’єктивної і суб’єктивної сторін реальності. Технократичне мислення протягом ХХ століття під корінь підрізало ірраціональність і чуттєвість у світоглядній культурі особистості. І тому сьогодні цей тип світоглядної культури має піти нанівець і на арену має вийти інший тип – гуманістичний. Зроблено висновок про низку специфічних рис явища, що вказує на загальний «естетичний бум» і спроектовано розвиток людської особистості в напрямку homo estheticus (В. Вельш).
У підрозділі 1.3. – «Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження» – обґрунтовано інструментальний комплекс роботи, до якого входять: генетичний, діалектичний, синергетичний, діяльнісний, морфологічний, функціональний і праксіологічний аналізи, а також відповідні синтези. Філософські категорії – природа, сутність, зміст, форми відіграють загальнометодологічну і світоглядну ролі і функції. Для осягнення предмету дослідження використовуються такі поняття як «суб’єктивоване» і «об’єктивоване» і вказано на їхній зв’язок з такими поняттями як «об’єктивне» і «суб’єктивне». Естетичний ідеал, як предмет дослідження, має духовне походження, тобто семантичну природу. Світоглядна платформа розгляду проблеми формування гармонійної особистості, обумовлена новим розумінням структури світобудови. Визначено принципи дослідження. Антропний принцип є методологічним ключем, що обумовлює можливість аналізу закономірностей розвитку особистості в енергоінформаційній перспективі. Субстанціональною основою взаємодії є наявність двох типів інформації: генетичної (структурної) – внутрішньої та фенотипічної (оперативної) – зовнішньої. Принцип діяльності має визначальне місце і роль у інструментальному комплексі дослідження. Принцип системності введено для пояснення морфології механізму взаємодії, а принцип синергетики для самоорганізації, дії і саморегуляції. Механізм смислогенезу розкриває послідовність (динаміку) станів смислової сфери, що обумовлюють саморозгортання функціональних органів морфології особистості. Динаміка смислової сфери подається як внутрішній механізм розвитку особистості. Принцип цілісності, виконуючи важливу методологічну функцію в аналізі явища, допомагає розкрити природу естетичного ідеалу і чуттєвої та світоглядної культури особистості, так і виявленням механізмів функціонування та розвитку цієї складної системи. Методологічними засобами, що мають розкрити еволюцію смислогенезу в онтологічному режимі, є генетичний метод, метод моделювання та теорія функціональних систем.
Другий розділ – «Теоретичні аспекти дослідження особистості у перехідному суспільстві» – складається з трьох підрозділів, що віддзеркалюють теоретичний підхід до вивчення предмету когнітивного аналізу і подають протистояння генотипічного і фенотипічного, психологічного і соціального компонентів та його онтологічну і динамічну характеристики.
У підрозділі 2.1. – «Філософська рефлексія явища «гармонійна особистість людини» як протистояння та взаємодія біологічного і соціального компонентів» – подаються головні параметри предмету дослідження. Явище має духовну природу. Джерело його саморозвитку у протистоянні гентотипічної і фенотипічної інформації, що забезпечує її ціннісно-смислову єдність; виявляється ж і реалізується вона, єдність, в «горизонтальній» площі завдяки освоєнню суб’єктом здобутків культури. Сутністю гармонізації особистості є встановлення паритетного співвідношення атрибутивних протилежностей між біологічним і соціальним у структурі біологічного організму людини, а зміст її розгортається як процес резонансної взаємодії естетичного ідеалу і її смислової сфери за принципом суміщення частини з цілим, формами прояву тут є психічне і соціальне життя суб’єкта, а виконавчим механізмом – переживання людини – внутрішня взаємодія між генотипічним і соціальним подразниками. Проаналізовано психологічний, педагогічний, культурологічний, політологічний і філософський контексти гармонізації формування особистості. Доведено, що провідною суперечністю тут є протистояння природного (біологічного) і соціального. Складність процесу пізнання задає трьохступеневий процес формоутворення біологічного організму людини і поява атрибутивної властивості – особистості (за В. Бехом). Специфічною рисою гармонійної особистості визнається її моральність (за В. Сухомлинським і Б. Додоновим), що задається її світоглядом (за В. Шинкаруком).
У підрозділі 2.2. – «Механізми формування особистості у горизонті функціонування естетичного ідеалу суспільства: генотипічний і фенотипічний виміри» – відтворено психологічний і соціальний механізми впливу естетичного ідеалу на формування особистості. При цьому звернено увагу на багаторівневість естетичної свідомості особистості, а саме на: а) безсвідомому – як генетично успадкований від предків інстинкт; б) чуттєвому – як емоційні стани; в) розумовому – як усвідомлені цінності, естетичні категорії. Психологічний механізм подається на основі концепції соцієтальної психіки і синхронічної парадигми психосфери О. Донченко. Соціальний механізм подається на основі концепції ноосфери В. Вернадського, функціональної теорії організації живого М. Сєтрова, функціональної теорії особистості і соціального організму В. Беха. Через механізм соціалізації забезпечується спадкоємність історичного розвитку. Зміст естетичного ідеалу матеріалізується у структурі особистості людини у вигляді сутнісних сил. Особистість і суспільство мають специфічні механізми входження в свою протилежність і засоби опосередкування своєї взаємодії, а отже, і утримання одне одного в складі даного протиріччя. Мається на увазі наявність таких явищ як хронотоп в структурі особистості і habitus на стороні суспільства. При тиску суспільства на особистість відбувається «привнесення» сукупності стосунків суспільства до внутрішньої структури особистості з відповідними суб’єктивними перетвореннями, і одночасно відбувається зворотна дія особистості на суспільство. Це єдиний процес створення їх нових стосунків, які стають основою подальшого розвитку особистості і суспільства. При цьому світоглядна культура особистості відіграє роль посередника у взаємодії суспільства і людини. У нього входить: розуміння всесвіту, соціуму і людського мислення; усвідомлення індивідом свого місця в суспільстві і сенсу власного життя; орієнтація на певний естетичний ідеал; інтерпретація моральних норм і цінностей, що затвердилися і затверджуються в суспільстві. Назовні вони виходять як естетична діяльність людини.
– подано власне бачення інтеграційного процесу між психологічним і соціальним на рівні біологічної цілісності. Тут задіяні усі складові біологічного організму людини. Орган опосередкування складається, природно, як і фізичний і духовний інгредієнти, з двох частин оригінальної проміжної форми субстанції Всесвіту: матерії, що отримала назву в сучасній психології «жива тканина», і інформації, що перебуває на стадії опосередкування в специфічній формі (знання), а саме у формі енергетичного імпульсу. Імпульси ініціюються або «рефлексом мети» (інстинктом), або «критерієм волі» (свідомістю). Енергія і є тим проміжним продуктом, в якому зустрічаються матеріальне і духовне в структурі людини. Процес протікає у формі слабкої електромагнітної взаємодії. Керується електромагнітне поле волею людини. Принциповим є висновок про те, що на межі біфуркації розвиток смислогенезу припускає низку альтернативних сценаріїв, серед яких особистісний є лише одним з його можливих напрямків; власне особистісний шлях розвитку людини визначено як онтологічний режим. Аттрактором, що обумовлює цей режим, є світ надіндивідуальних, надемпіричних цінностей, що утворюють загальнокультурні символи. Параметри порядку, які утримують цей режим, вписані в русло традиції, традиційної культури. В такому розумінні онтологічний режим припускає розвиток людини або в лоні духовних практик, або в зоні тяжіння граничних смислів. Альтернативні сценарії означають потрапляння людини до поля тяжіння аттракторів, які не забезпечують повноти саморозгортання особистісних структур, досягнення цілісності. До таких сценаріїв належать емпіричний, онтичний (від грецького – сущий) та віртуальний. Естетичний ідеал суспільства виконує тут роль Абсолюту, тобто керує вибором шляху розвитку особистості у залежності від обставин її життя.
Третій розділ – «Праксіологічний аналіз місця і ролі естетичного ідеалу у гармонізації взаємодії людини і суспільства» – подає результати практичного використання запропонованої концепції на основі аналізу повсякденної діяльність людини.
У підрозділі 3.1. – «» – доведено наступне: 1) чому саме мистецтво є одним із головних чинників формування особистості; 2) як саме відбувається суміщення двох форм образів, що віддзеркалюють буття людини у її естетичній свідомості; 3) які саме умови внутрішнього середовища особистості людини гарантують гармонійність стану особистості людини. Обрано «свій» горизонт аналізу: суміщення індивідуального і суспільного, об’єктивованого і суб’єктивованого образу буття у ході естетичної діяльності людини. Інструментом або медіатором взаємодії є образ – носій смислу, як предмет яким володіють усі види мистецтва і продукт освоєння особистістю смислу естетичного. Тут задіяні усі складові естетичної свідомості особистості й усі засоби мистецького впливу на неї. Тож, специфіку дослідження ми вбачаємо в аналізі процесів, що відбувається у інтегративному механізмі переживання, розташованому у живому організмі людини, тобто після того як свою функцію виконали психологічний механізм і механізм соціалізації. Процес формування за допомогою образу відбувається завдяки принципу суміщення внутрішнього – суб’єктивованого образу естетичного і зовнішнього – об’єктивованого ідеалу. Сплав відображення себе (світогляду особистості) і спонукача (естетичного ідеалу суспільства) є центральною ланкою її активності. До цієї ланки приєднуються можливості системи – в результаті формується комплекс саморегуляційний, функціонування якого призводить до самозміни системи. Через узалежнення і впорядкування охарактеризовано соціальні інститути, що тут задіяні: науку, культуру, освіту, ЗМІ. Механізм їх взаємодії пояснюється на основі виділених Ю. Кристевою гено- i фенотексту, а самозахист особистості – через дію специфічної системи внутрішньоособистісних фільтрів психічного і психологічного походження.
У підрозділі 3.2. – «Музично-ритмічна рухливість як чинник розвитку тілесності та її функція у формуванні особистості» – визначено музично-ритмічну рухливість як чинник розвитку фізичного тіла (тілесність) людини, що забезпечує формування її чуттєвої культури і таким чином, є протилежністю соціальному компоненту – світоглядній культурі, оскільки вони мають гармонувати одне з одним. Тіло людини предстає онтологічною основою гармонійності. Постмодерністська деконструкція є однією зі спроб подолання суперечності між тим, як тіло сприймається культурою, і тим, яким воно є за своєю сутністю. Способом, у який вона це здійснює, є денатуралізація людського тіла – воно з організму перетворюється на соціальний конструкт. Гармонійність особистості неможливо осягнути, якщо не враховувати атрибутивну властивість фізичного тіла людини взаємодіяти з соціальним світом, завдяки фенотипічній інформації, і впливати на соціальний компонент завдяки трансформації генотипічної інформації. Тілесність може бути окультурена, у першу чергу, засобами музичного мистецтва. Інструментами тут є музика і ритм, що іманентно притаманний будь-якому музичному твору. Ритм нібито синергетична прибавка від зайняття музикою, що квантує рухи людини і тим самим гармонізує її взаємодію із зовнішнім світом і власними внутрішніми переживаннями. Наводиться три рівні почуття ритму: а) перцептивний; б) репродуктивний; в) креативний (за М. Старчеус). Музика у поєднанні з ритмічним рухом збагачують тіло людини і надають йому нової якості, що у фахівців отримала назву музично-рухлива пластичність. Така самодіяльність особистості породжує специфічні продукти: а) орган для оволодіння, відтворення і розвитку – музичну свідомість; б) чуттєва культура особистості, як здатність взагалі сприймати зовнішні і внутрішні образи. Суть музичної свідомості полягає в інтоніруючій природі і біосоціальному походженні його образно-смислової структури, а провідна функція – в символізуванні переживань і смислопородження в акті інтонації. Чуттєва культура обіймає усі рухи механізму переживання особистості, що здатна до почуттєвого переживання для обґрунтування своїх дій. Вона дозволяє реалізувати на засадах принципу суміщення зворотний алгоритм: естетичний ідеал особистості, що вона сформувала у ході внутрішнього механізму переживання накласти на естетичний ідеал суспільства і гармонізувати власне буття з буттям суспільства. Музично-пластична рухливість біологічного організму людини забезпечує гнучкість матричної структури особистості і вона здатна швидко відтворювати у художніх образах вплив зовнішнього середовища і створювати власні образи.
У підрозділі 3.3. – «Механізм гармонізації взаємодії людини і суспільства під впливом естетичного ідеалу: світовий і український контекст» – подано зміни сучасного духу епохи: глобалізація та інновація як кількісний та якісний параметри сучасного етапу еволюції світової спільноти. Перехід процесу соціального розвитку планетарної спільноти від принципу збереження сталого стану до принципу сталої нерівноважності змінив характер формування особистості і обумовив її специфіку. Ідеалом особистості стає креативність або інноваційність. Інформаційне суспільство не виникає з індустріального. Воно є породженням внутрішнього розвитку соціальних систем, що вимагають іншого режиму для пульсації своїх структур. Для цього поколінню сучасних юнаків і дівчат, потрібно сформувати відповідний синергетичний світогляд і нелінійне мислення. Для цього варто використати новітні механізми гармонізації (за В. Загвязинським): а) механізм взаємного доповнення бінарних опозицій і взаємопереходів; б) механізм продуктивного домінантного перетворення; в) механізм опосередкування; г) механізм продуктивно-творчої інтеграції, якому протистоять механізми асимілятивно-репродуктивної інтеграції, при якій одна сторона поглинає іншу або уподібнює її собі. Наведено реакцію різних країн на нові вимоги до людини. Вершиною когнітивного аналізу є моделювання механізму формування особистості людини на основі впливу на неї естетичного ідеалу суспільства. Цей алгоритм має як мінімум декілька ланок і рухається поетапно. Морфологію цього механізму складають чотири ланки: а) естетичний ідеал суспільства; б) естетичний ідеал особистості; в) процес естетичної взаємодії; г) ланка управління естетичною взаємодією особистості і суспільства. Відтворено також процес його функціонування, що має чотири етапи: а) початковий; б) зовнішньоособистійсний; в) внутрішньоособистісний; г) зворотний (діяльнісний). Подається зміст його дії на кожному з етапів. Естетичний ідеал суспільства у ньому виконує функцію аттрактора, а у процесі саморегуляції суспільного життя роль Абсолюту. Естетична діяльність особистості подається як ланка зворотного зв’язку у даному механізмі, завдяки якому естетичний ідеал суспільства корелюється з естетичним ідеалом особистості. |
