ФЕНОМЕН ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА В АКСИОСФЕРЕ ОБЩЕСТВА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, подано ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету й основні завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методологічні прийоми аналізу й сформульовано положення, які винесено на захист, виявлено їхню наукову новизну, теоретичне й практичне значення, зазначено форми апробації отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні стратегії дослідження підприємництва» розкрито основні підходи до інтерпретації феномену «підприємництво» у соціально-гуманітарному знанні, обґрунтовано актуалізацію проблем підприємництва в предметному полі соціальної філософії.

У підрозділі 1.1. «Міждисциплінарна парадигма інтерпретації підприємництва в соціально-гуманітарному знанні» подано панораму досліджень феномена підприємництва як складного суспільного явища, при цьому увагу зосереджено на результатах досліджень, які пріоритетні для виявлення нових змістів та функціональної заданості підприємництва.

Автор зазначає, що підприємництво традиційно пов’язували з економічною сферою суспільства. Його поява й прояв характерних рис були обумовлені історичними змінами в господарському житті людей, що й було відображено спочатку в класичних працях економістів ХVIII–ХІХ століть. У першій половині ХХ століття змістовну характеристику підприємництва й суб'єкта підприємництва дали закордонні дослідники Ф. Хайєк, Р. Хізрич, Й. Шумпетер, роботи яких стали вихідними для подальшого вивчення феноменау підприємництва.

У роботі зазначено, що у своїх дослідженнях вітчизняні й закордонні економісти розглядають підприємництво як особливу інноваційну форму бізнесу, реалізовану не лише в економічних, але й соціокультурних вимірах (В. Кредисов). У працях, присвячених підприємництву, наголошено на тенденції цього феномена до самоорганізації, на його позитивному впливі на життя людей і суспільства в цілому, на реформування й реорганізацію виробництва. В умовах сучасного суспільства підприємництво виходить за межі виробничих відносин, що викликає інтерес до його розгортання у сфері мистецтва (М. Кічурчак) й інтелектуальної діяльності (О. Хомін).

Автор підкреслює, що вихідні ідеї соціології щодо підприємництва розробив на початку ХХ століття М. Вебер, сконцентрувавши їх у роздумах про неповторний «дух капіталізму», що породжує утилітарно-практичний регулятор соціальних відносин. Сучасна соціологічна думка звертає увагу на появу особливого соціального прошарку, пов'язаного з підприємництвом (Т. Заславська), досліджує особливості підприємницького етосу, поведінки і ділової активності (В. Верховин, С. Логінов). Особливу увагу соціологи приділяють взаємозв'язку підприємництва з державною структурою, різними соціальними підсистемами, зокрема з політичними організаціями (Н. Зарубіна) та засобами масової інформації (О. Дворцова).

У межах соціальної психології вчені уточнюють рольову реальність суб'єкта підприємництва (С. Поварніцина), вивчають взаємозв'язок підприємництва і традицій національної культури (С. Рязанцев), а також прояв у підприємництві ментальних і гендерних особливостей та відмінностей.

У роботі наголошено, що філософський аналіз підприємництва звернений до єдиної системи тих проблем, котрі пов'язані з боротьбою людини за своє існування, перспективним станом суспільства в умовах глобалізації, життям людей в умовах ринкової економіки, ризикогенних і кризових ситуацій, розробленням шляхів їх подолання. Філософія аналізує підприємництво з позиції його сутнісних характеристик, місця в динаміці культурних і цивілізаційних перетворень, ролі у формуванні ціннісних пріоритетів, що оптимізують життєвий простір у вимірі творчих сил й етичної стратегії.

У підрозділі 2.2. «Значеннєва варіативність поняття й терміна "підприємництво"» висвітлено основні підходи, що уточнюють використання терміна «підприємництво» і похідних від нього виразів, а також значеннєву наповненість поняття «підприємництво» і його включеність у категоріальний апарат соціальної філософії. Відзначено, що в наукових дослідженнях, присвячених феномена підприємництва, існує кілька підходів до його інтерпретації.

Найпоширенішим є діяльнісний похід, тобто тлумачення підприємництва як різновиду соціальної діяльності, де господарсько-економічна складова є вихідною, а соціально-культурна – похідною від неї. При цьому виявляються характерні ознаки такого роду діяльності: організація факторів виробництва й споживання з метою одержання реального прибутку; автономність і свобода суб'єкта діяльності; наявність високого ступеня його ініціативи, відповідальності й ризику. Підприємницька діяльність складається з дій, спрямованих на соціальне конструювання, програмування, реалізацію прогнозу з метою виявлення чинників, що створюють нові форми улаштування людиною свого життєвого простору. Праця виступає атрибутивною оцінкою підприємницької діяльності як передумови й умови будь-якого багатства. Підприємницька практика є способом реалізації нововведень, формою трансляції або збереження та закріплення соціального досвіду, втілення задумів, способом задоволення потреб.

Звертається увага на пропозицію подати підприємництво з позиції його місця в системі суспільних відносин і визначити як особливу форму їхнього прояву (О. Кобек). Інтерес становить і точка зору, відповідно до якої підприємництво інтерпретується як факт соціальної динаміки, який пов'язаний зі створенням такого нового, що володіє цінністю й приносить задоволення від досягнутого (Р. Хізрич, І. Пітерс).

Розкриваючи сутність підприємництва, деякі автори виходять із його соціально-психологічної складової, головно із психологічних особливостей людини як основного джерела перетворювальної активності.

У роботі наведено підхід до уточнення змістового поля терміну «підприємництво» з позицій філософського знання, відповідно до якого підприємництво є формою й результатом об'єктивації людських зусиль з улаштування та перебудови свого буття, внаслідок чого створюється суспільно корисний продукт і запроваджуються обмінні процедури зручності й комфорту як цивілізаційних чинників життєдіяльності людей. Воно ініціюється суспільною свідомістю й через індивідуальний здоровий глузд та досвід продукує інтенції, здатні змінювати природу й урізноманітнювати соціальне середовище. В роботі підприємництво визначається як перетворювальна, креативно-інноваційна діяльність, що реалізується в системі суспільних відносин і виражається в утилітарно-прагматичному прагненні людини, задоволення її потреб, реалізації цілей та інтересів внаслідок створення людьми системи нових ціннісних орієнтирів.

Підрозділ 1.3 «Ціннісний дискурс підприємництва» присвячено розгляду місця й ролі підприємництва в конституюванні аксіосфери суспільства як системи стійких і взаємозалежних позитивних значень та відносин.

У роботі наголошено, що аксіосфера суспільства містить у собі змісти загального й часткового порядку. Системи цінностей, що входять у регулятивні механізми, виступають засобом стандартизації та упорядкування суспільних відносин. Уявлення про ціннісне як значуще, вагоме, гідне, таке, що заслуговує на увагу, включаються в мотиваційний баланс креативних ініціатив суб'єкта підприємництва.

Що стосується місця в конституюванні аксіосфери, то підприємництво постає в ньому в широкому значенні – як творча, раціональна, корисна, практико-орієнтована тенденція соціальної діяльності, а у вузькому значенні – як індивідуальна ініціатива, свобода вибору, виявлення особистісних переваг, цілеспрямованість у задоволенні потреб і реалізації інтересів суб'єкта підприємництва.

Підприємництво продукує базисні цінності, які, з одного боку, пов'язані з природними умовами, предметно-речовим світом як даністю і як результатом перетворювальної діяльності людей, а з іншого боку – із соціальними умовами, організаційно-управлінськими стратегіями, духовно-інтелектуальними процеса-ми, що пронизують усі суспільні відносини. Як похідні цінності виступають ті, що спрямовані на стимулювання й удосконалення самого підприємництва та формування особливого духовного складу й способу життя його суб'єкта діяльності. У системі цінностей підприємництва можна виокремити центральні як актуальні й периферійні, які тимчасово або зовсім втратили свою важливість.

У роботі підкреслено ціннісну плюральність підприємництва, що є антиномічною за своїм характером. Вона пов'язана з наявністю незбіжних, а іноді й протилежних оцінок цього феномена. Так, об’єктивно, підприємництво є активний чинник, що стимулює прогресивні тенденції суспільного розвитку. Водночас прагнення до володіння було й залишається стійкою мотивацією в реалізації суб'єктивних намірів. При цьому, через наявність у підприємництві механізму особистісної свавільності й прагнення до прибутку «модус володіння» починає суперечити «модусу буття» (Е. Фромм).

В умовах сучасного інформаційно-комунікативного суспільства відбувається універсалізація локальних цінностей підприємництва (етнокультурні звичаї й традиції, ментальність народу, релігійні погляди й ін.), завдяки чому розширюється не тільки коло економічних зв'язків між країнами й народами, але й простір обміну надбаннями культури.

Другий розділ «Підприємництво в конституюванні ціннісних пріоритетів соціального суб'єкта» присвячено розгляду ролі підприємництва в трансляції світоглядних орієнтирів соціального суб'єкта, що втілюють його приватний інтерес та розширюють ініціативу й творчий потенціал.

У підрозділі 2.1. «Підприємницький етос як парадигма приватного інтересу» автор стверджує, що підприємницький етос має чіткі параметри свого виникнення й становлення. Його затребуваність свідчить про зміни, що відбуваються не лише в економічній сфері, але й у сфері духовної культури та комунікативних практик, пов'язаних з вільною приватною індивідуальною діяльністю.

До історичних передумов становлення підприємницького етосу належить утвердження принципів індивідуалізму й раціоналізму. Першого – як реалізації приватного інтересу через свободу вибору видів і форм продуктивної діяльності, другого – як когнітивної складової, а саме здорового глузду, мудрості, особливого стану розуму й життєвої стратегії.

У роботі наведено структуру підприємницького етосу й охарактеризовано елементи, що його складають. Це насамперед доцільна продуктивна діяльність, кінцевим результатом якої виступає знову створена річ, а також послуга, договір, посередництво, або так звана «справа», а також нормативно-регулятивний механізм, що впорядковує й стимулює діяльність суб'єкта підприємництва з морально-етичною домінантою, і, крім того, система особистісних якостей і ціннісних орієнтирів, закріплених у відповідні поведінкові практики (габітуси).

Розглядаються сучасні комунікативні прийоми, актуалізовані підприєм-ницьким етосом. До них належать процес створення репутації й сама репутація як презентація підприємництва. Сучасне підприємництво як ціннісно-оцінний проект також використовує імідж. Імідж відіграє подвійну для підприємництва роль: позитивну, стаючи ефективним каналом трансляції інформації в системі означуваного й означального, та негативну, коли іміджеві композиції, міфологізуючись, втілюються в спрощені повідомлення про «серйозну організацію», «надійного партнера», «якісний продукт».

У підрозділі 2.2. «Підприємництво як спосіб реалізації соціальної справедливості» артикульовано можливості підприємництва в реалізації ціннісних відносин на підставі принципу справедливості й похідних від нього суспільних чеснот. Вихідним для аналізу ролі підприємництва в перетворенні соціальної справедливості є положення про те, що справедливість, з одного боку, має гранично загальний характер, а з іншого – конкретно-емпіричний, щораз відбиваючи факти безпосереднього перебування людей у системі суспільних зв'язків і відносин. У динаміці соціальних процесів і процедур справедливість у дихотомії «є чи немає» виявляє себе більш певно: вона виступає головним інтегратором суспільно-політичних сил й водночас стає причиною, що веде до їх роз'єднання.

Проекціями справедливості в розгортанні соціальних процесів є рівність і свобода. Сукупно вони приводять до виникнення підприємництва й сприяють його розвитку та поширенню в соціально-економічній сфері. Ціннісні пріоритети зазначених феноменів, трансльовані в підприємницьку діяльність, виключають суворо зрівняльний підхід при розподілі суспільних благ, а також орієнтацію на станові відмінності. Рівність і свобода спрямовані на реалізацію приватної ініціативи суб'єкта підприємництва, його цілераціональну діяльність, утілену в суспільне багатство.

Справедливість у сфері підприємництва пов'язана з вимогою створювати й розподіляти такий соціальний продукт, що дає можливість максимальній кількості людей задовольняти потреби й реалізовувати можливості в історично певний момент їхнього життя. Тут вона виступає критерієм оцінки виробленого блага щодо того, наскільки воно сприятливе для людини й людства.

У роботі акцентовано увагу на тому, що з позиції справедливості підприємництво інтерсуб’єктивне: воно ставить людей у залежність один від одного й передбачає спілкування мовою потреб, виникнення нових потреб та їх задоволення, сприяє поширенню вимог суспільної моралі (чесність, відповідальність, довіра), які в дихотомії «виробник – виробник» оптимізують соціальну взаємодію.

Підрозділ 2.3. «Новації й інновації підприємництва в ціннісних пріоритетах сучасного суспільства» присвячено аналізу творчо-креативної спрямованості підприємництва як його відмітної риси, що впливає на розширення ціннісно-змістовних пріоритетів суспільного життя. Новації й інновації розглянуто як проекції творчо-креативної діяльності, що пов'язана з появою нововведень як реальних фактів соціальної реальності.

У роботі відзначено, що новації як відкриття й здійснення того, чого не існувало і що виявляє себе як явища, значення та змісти, пов'язані з культурно-історичними перетвореннями й колективним досвідом поколінь. Інновація – окремий випадок новації, спеціально організоване нововведення, особистісний проект або комбінація, що привносить помітні зміни в життя людей. У підприємництві новації й інновації пов'язані з очікуваними відкриттями, задоволенням наявних потреб і передбаченням майбутніх, а вони ґрунтуються на самодостатності вільного суб'єкта, який прагне володіння соціальними благами. Підприємництво виступає як новація, що демонструє інноваційний стиль мислення й спосіб життя орієнтованих на індивідуальне збагачення суб’єктів.

Новації й інновації в підприємництві залежать від циркуляції інформації всередині окремих особистостей, співтовариств, а також шляхів її використання й вигідного застосування.

Звертається увага на те, що в сучасному суспільстві відбувається зрощення капіталізму з тотальними інформаційними процесами, пов'язаними з поширенням мереж, появою певної зайнятості в мережах і використанням її як форми одержання прибутку, який веде до збагачення, та створює умови для виникнення так званого «мережевого підприємництва» (Ф. Уебстер).

Нині в соціально-гуманітарному знанні поширилося поняття «інноваційна культура», яке позначає комплекс факторів, пов'язаних із нововведеннями, що впливають на перетворювальні процеси, що відбуваються в суспільстві.

У роботі підприємництво тлумачиться як окремий випадок інноваційної культури. За ним стоїть генерація ідей і перетворення їх у реалії життя для задоволення потреб людей.

Третій розділ «Ціннісна заданість підприємництва в соціально-культурній реальності» присвячено дослідженню основних модусів підприємницької діяльності в ціннісному континуумі сучасного суспільства й особистісного потенціал суб'єкта підприємництва.

У підрозділі 3.1 «Підприємницький ризик у ціннісній системі суспільства ризику» охарактеризовано специфіку підприємницького ризику залежно від наявної в суспільстві об'єктивної тенденції до збільшення кількості ситуацій із підвищеним ступенем ризику.

У роботі відзначено, що різноманіття соціальних зв'язків, у яких задіяне підприємництво, існує завдяки наявності протилежних тенденцій, що зумовлюють їхній розвиток і зміну: необхідність і випадковість, можливість і дійсність, невизначеність і визначеність. Відбиваючи об'єктивний стан соціальних процесів суспільства, що трансформується, невизначеність наділяє підприємницьку діяльність тенденцією до ризику, що акумулює такі фази його розгортання, як: наявність альтернативного вибору, обумовленого ситуацією невизначеності, прийняття рішення на основі переваг і сукупність дій та вчинків, що відповідають ухваленому рішенню.

Аналізуючи підприємницький ризик у суспільстві ризику, автор звертає увагу на те, що він включається в контекст соціокультурних передумов поведінки та дій, які формуються на основі об'єктивних умов ринкової економіки, та передбачає особистісний потенціал соціального суб'єкта, наявність інструментальних і термінальних цінностей, а також взірців і прийомів стандартизованих дій. Підприємницький ризик у суспільстві ризику зростає у своїх негативних значеннях, що містить мінливу у своїх акцентах систему цінностей. Так, особливого значення набуває солідарність, а також безпека й турбота про природні підвалини життя. Серед чинників, що знижують ступінь ризику в підприємництві, перевагу віддають знанню, сполученому із істинним знанням, що сприяє розпізнаванню небезпеки на вихідному рівні, на відмінну від засновкового знання, яке стихійно присутнє на рівні повсякденної, емпіричної свідомості, що перебуває досить часто під впливом міфів, ілюзій, уяви.

У підрозділі 3.2. «Успіх як ціннісно-оцінний вимір підприємництва» проаналізовано поняття успіху і його вплив на ефективність підприємницької діяльності та схвалення її з позицій суспільної моралі.

Значне місце в роботі приділено осмисленню процесу досягнення успіху в динаміці соціальної діяльності й факту успіху як такому, що підсумовує інноваційну діяльність суб'єкта.

Для суб'єктів підприємництва ефективність їхньої діяльності має взаємний характер. Вона важлива як для них самих, так і для навколишніх. Оцінні судження, які фіксують успіх у підприємництві, становлять акт, що стверджує наявність того, із чим асоціюється його змістове поле, а також вищий ступінь схвалення, визнання й навіть похвалу. Успіх у статусі оцінювання передбачає не лише раціональний, але й емоційний потенціал: досягнення мети, знаходження бажаного, сполученого з почуттям задоволення, переживанням радості, радості, що співвідноситься з уявленням людей про щастя. Успіх у підприємництві має ще дві альтернативні тенденції: реальну – таку, що існує в дійсності, і віртуальну – присутню ілюзорно як обман і самообман, що обертається для суб'єкта дії втратами й розчаруванням.

Автор відзначає, що успіх у підприємництві пов'язаний з оцінкою діяльності не тільки у виробничому процесі. Успіх у підприємництві найбільше пов'язаний із процесом відтворення й подальшого вдосконалення форм життєдіяльності людей. Успіх як ціннісне позначення реалій підприємництва передбачає формування особливого стилю життя суб'єктів його діяльності, наповненої комбінаторикою дій і вчинків, вільних від стандартів і стереотипів. До каталізаторів успіху в підприємництві належать фактори об'єктивного і суб'єктивного характеру: він пов'язаний із передбаченням суб'єктом простої повсякденної необхідності, зведеної до масового споживання.

У підрозділі 3.3. «Ігрова складова в практико-орієнтованій діяльності підприємництва» розкрито роль змагальності (агону) як різновиду ігрової діяльності в динамічних процесах ухвалення рішення й організації дій суб'єкта підприємництва. Підкреслюється, що підприємництво має абсолютні ознаки гри, які виражаються головним чином в напруженості, непередбачуваності, присутності удачі й талану.

У роботі відзначено, що підприємництво є різновидом серйозної гри. Ігрову стратегію, таку, як купівля й продаж акцій, вважають частиною економічної сфери суспільства (Й. Хейзінга). У підприємництві гра як змагальність виступає у вигляді конкуренції, в її процедурі протистояння суб'єктів, що конкурують. Поряд із конкуренцією ігровим компонентом наділене є й усе ділове життя, що супроводжує підприємництво в його повсякденних практиках. Змагальність реалізується як комунікатор (переговори, презентації, виставки), що сприяє необхідному обміну інформацією та організації людей у процесі ведення справи.

Підприємництво як гра за правилами включається в регулятивний потенціал соціальної взаємодії й утілюється в приписах, що набувають статусу абсолютної обов’язковості, як провідної ціннісної орієнтації. У межах підприємницької діяльності вона отримує повчально-імперативну форму, що реалізує себе в історично конкретних кодексах честі суб'єктів підприємницької діяльності: торговців, банкірів, промисловців, продюсерів. Дія за правилами знімає найагресивніші форми протистояння суб'єктів підприємництва у ставленні людей один до одного у процесі змагальності. Поступово підприємництво у формі ділового спілкування наповнюється своєрідною «ігротекою», де визначено типові ситуації з лаконічними констатаціями й рекомендаціями щодо правил поведінки (С. Паркінсон, Н. Хілл).