ФУТУРОЛОГИЧЕСКИЙ ДИСКУРС СОЦИАЛЬНОЙ ФИЛОСОФИИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження; формулюються висновки, які мають характер наукової новизни; подається авторська оцінка теоретичного та практичного значення отриманих результатів дослідження; містяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру роботи.

Розділ 1. «Майбутнє в дзеркалі філософської рефлексії» включає 1 і 2 підрозділи дисертації. В розділі проводиться історичний аналіз уявлень про майбутнє у різні періоди європейської цивілізації: в Античності, в Середньовіччі, в Новий і Новітній часи. Також розглядається вплив різних зовнішніх (соціокультурних, релігійних, політичних) чинників, які виступають як детермінуючі категорії при сприйнятті історії та формуванні образу майбутнього в масовій свідомості.

Аналізуються лінійна і поліцивілізаційна (багатовекторна) історіософські концепції в контексті прогнозування соціальних подій. Розглядається значення понять «регрес» і «прогрес» у історіософському контексті.

У підрозділі 1.1. «Ґенеза футурологічного дискурсу європейської культури: історико-методологічний аналіз» розглядаються питання, пов’язані з проблемою майбутнього (погляди на майбутнє, передбачення), які аналізувалися в історії європейської цивілізації.

Обґрунтовується теза, що погляди на майбутнє в різні періоди формуються під впливом певних культурних факторів. Наприклад, в період античності помітний вплив ідеї гілозоїзму та інтуїтивного сприйняття космосу, з іншого боку (наприклад, у філософії Аристотеля) в якості передумови історичних змін розглядається соціально-політичний фактор. У Середньовіччі в якості аналогічних детермінант виступають теоцентризм та есхатологія (Августин Блажений, Фома Аквінський). Акцентується увага, що утопії, які виникли у період Відродження мають аксиологічний характер. У Новий час центральне місце у філософських пошуках займає проблема наукової методології. Саме з цього періоду домінуючими стають концепції наукового пізнання та прогресу.

Дослідження цих питань дозволяє стверджувати, що інтерпретація проблеми майбутнього залежить від впливу багатьох культурних і наукових аспектів, а також від відчуття історичного часу, властивого тій чи іншій епосі.

У підрозділі 1.2. «Проблема майбутнього в посткласичній філософії» аналізуються підходи, пов’язані з розглядом проблеми майбутнього в сучасній філософії. Досліджується вплив мультипарадигмальності і поліметодологічності посткласичної філософії при інтерпретації питань, пов’язаних із прогнозуванням майбутнього.

Наприклад, деякі філософські течії відстоюють ідею про необхідність вивчення та прогнозування майбутнього, тому що багато тенденцій, що активно розвиваються в період посткласики, мають негативні властивості (проблема деперсоналізації людини в соціумі, перетворення людини в придаток машини, виникнення масової культури тощо). В нео- та постпозитивізмі, які базуються на лінгвістичному аналізі та застосуванні верифікації та принципу фаллібілізму, проблема майбутнього зовсім елімінується з поля філософських досліджень, тому що не підлягає експериментальній перевірці.

Аналізуються різні філософські напрями періоду посткласики, а також розглядається вплив історичних концепцій, вироблених у період класики, на історіософські дослідження посткласичного періоду (наприклад, вплив ідеї циклічності історії на філософію Ф. Ніцше, вплив християнської історіософії на концепцію К. Ясперса).

У розділі 2. «Футурологія як сучасне бачення майбутнього» розглядається процес формування футурології, досліджуються передумови різного (соціального, політичного, демографічного) характеру, що вплинули на становлення цього міждисциплінарного напряму, який ставить своєю метою дослідження та прогнозування образу майбутнього.

Проблема наукового статусу футурології (та її критика) розглядається у співвідношенні з об’єктом її дослідження.

У підрозділі 2.1. «Соціальні передумови футурології» вивчаються аспекти різного характеру (соціального, політичного, технологічного), що вплинули на виникнення футурології в другій половині ХХ століття.

Наприклад, соціальна акселерація активізується завдяки залученню величезних мас в соціальний процес, безпрецедентному збільшенню взаємодій між соціальними групами, країнами та регіонами, технологічному прогресу, що розгортається по експоненті та посилюється інформаційним вибухом. У цих умовах, футурологія не стільки інтерпретує події майбутнього, скільки намагається конструювати їх у своїх моделях і сценаріях. Розуміння тенденцій її розвитку має дозволити розпізнати нові образи майбутнього.

В підрозділі аналізуються оцінки щодо проблеми майбутнього, які давалися в футурології в різні періоди її розвитку (від раннього футурологічного оптимізму до стурбованості про майбутнє людства в періоди світових криз). Звертається увага на варіативність футурологічної проблематики у різних футурологічних напрямах.

У підрозділі 2.2. «Основні підходи, методи і прийоми футурологічних досліджень» аналізуються методи футурологічного прогнозування і вивчаються проблемні сторони методологічної ситуації в футурології. Розглядається співвідношення методів і підходів у футурологічному прогнозуванні.

Вказується, що поліваріантність методологічних підходів, оцінок ролі прогнозування в сучасній футурології викликана не тільки відмінністю позицій, але й відмінністю і складністю самих феноменів (політичних, економічних, екологічних, соціальних), до того ж не мають аналога в минулому. Обґрунтовується положення про те, що соціальний прогноз робиться не тільки на основі простого відображення та виявлення об’єктивних тенденцій, а й на основі рефлексії прогнозиста в певні ціннісні установки, які «проникають» у моделі майбутнього.

Також через методологічну та парадигмальну проблематику досліджується дискусійне питання про статус футурології як науки.

У розділі 3. «Утопії та антиутопії як специфічні форми соціального прогнозування» аналізується еволюція уявлень про ідеальну соціально-політичну систему, які знайшли вираження в утопіях. Проводиться класифікація утопій і антиутопій за різними підставами. Досліджуються прогностичні функції утопій і антиутопій і аналізується можливість їх застосування у сучасних футурологічних дослідженнях. Також досліджується схожість і відмінність між науковим і утопічним мисленням.

У підрозділі 3.1. «Утопія як специфічна форма соціального прогнозування (pro et contra)» проводиться аналіз утопій як соціокультурного феномену. Розглядаються причини виникнення утопій і проводиться їх класифікація за різними підставами (за історичною роллю, типом авторства, за способом реалізації ідеалу або проекту, за способом інтерпретації та оцінкою ролі різних утопічних чинників в житті суспільства). Крім цього, досліджуються характерні властивості утопічної свідомості як соціально-психологічного феномену, а також вивчається вплив утопій на історію. Так, утопії в певні історичні періоди виступають необхідними атрибутивними елементами культури. Утопії в своїх інтеграційних картинах задають своєрідну соціально-духовну перспективу, конструюють певний гармонійний світ, який може бути сприйнятий масовою свідомістю як можливе майбутнє стану суспільства.

Розглядається питання про актуальність утопій у сучасній соціальній системі та про можливість застосування методів, властивих утопіям, у футурологічних дослідженнях.

У підрозділі 3.2. «Антиутопія як прогноз - попередження» розглядаються фундаментальні принципи побудови антиутопій. Аналізуються історичні умови, що сприяли виникненню антиутопій в кризові періоди ХХ століття, розглядаються функції антиутопій. Досліджуються соціально-політичні негативні тенденції, які в антиутопічних конструкціях розглядаються як формотворчі детермінанти.

Особлива увага приділяється аналізу антропологічного компонента антиутопій як негативної картини, що протиставляє пригніченість людини в умовах духовної кризи ідеї перетворення людини, яка домінувала в утопіях. Так, якщо в утопіях в антропологічному плані зображуються картини духовного перетворення людини в новому суспільстві, то «людська одиниця» антиутопії - це пригнічений індивідуум, що знаходиться під постійним контролем та вірить офіційній ідеології.