ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИЙ КОНТЕКСТ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ Автореферат

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано ступінь наукової розробки досліджуваної теми, сформульовано мету, об’єкт і предмет дослідження, методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних автором результатів, наведені дані про апробацію дослідження, його структуру та зміст.

У першому розділі – «Огляд літератури та методологічна основа дослідження міграційних процесів» аналізуються публікації за темою дослідження, виокремлюється теоретико-методологічна база, на основі якої здійснюється аналіз соціально-філософських витоків дослідження міграційних процесів, узагальнюються теоретико-методологічні підходи щодо встановлення причин і рушійних сил світових міграційних процесів та їх особливостей в умовах глобалізації. Аналізується феномен «міграції» та наслідки його впливу на сучасне інформаційне суспільство.

У підрозділі 1.1. – «Аналіз робіт, присвячених міграційній проблематиці» – з’ясовано, що за час багатовікової історії вивчення міграційних рухів наукові теорії розроблялися в рамках географічного, історичного, політичного, економічного, демографічного та інших наукових підходів.

Міграційна проблематика звучить протягом усієї історії соціально-філософської думки, а саме: в ідеях Аристотеля, Платона, Т. Гобса, Ш. Монтеск’є, Г. Болінгброка, І. Канта, К. Маркса, Е. Равенштейна, Р. Парка, Р. Маккензі, В. Леніна, П.Сорокіна, Л. Гумільова, О. Тоффлера тощо.

В існуючих концепціях міграції відбивається світогляд авторів, їх політичні орієнтири, що досить часто містять теоретико-методологічні тези про міграцію в цілях обґрунтування «одновимірних» «лінійних» практичних рішень, які нерідко переслідують короткотермінові цілі. У сучасній науці поки що не сформувалося єдиної комплексної теорії міграції, заснованої на соціально-філософському аналізі цього феномену.

Проблеми розвитку світових міграційних процесів викликають інтерес учених-представників різних галузей знань. Так, у працях С. Каслза,
П. Кругмана, П. Стокера, Дж. Саймона, В. Хьюго знайшли відображення проблеми управління міграційними потоками. З’ясуванню теоретичних проблем міграційних процесів та їх кількісній оцінці присвячені наукові розробки вчених країн СНД – Ж. Зайончковської, Т. Заславської, І. Масової, І. Цапенко. Окремі соціально-економічні аспекти міграційних процесів досліджені українськими вченими: М. Долішнім, С. Здіоруком,
Б. Лановиком, Е. Лібановою, О. Малиновською, Т. Петровою,
Ю. Римаренком, С. Сіденком, А. Філіпенком, та ін. На проблеми міграції висококваліфікованих працівників звертається увага в роботах В. Ляха,
В. Онопрієнка, І. Ольшевської.

Теоретична рефлексія сучасних глобалізаційних процесів досить широко представлена у роботах західних дослідників (З. Баумана, У. Бека, Дж. Кейнса, С. Хантінгтона, Ф. Фукуями) та вітчизняних філософів
(О. Білоруса, М. Козловця, М. Ожевана, Ю. Павленка).

Загальні проблеми культури і цивілізації, що актуалізуються в міграційній проблематиці, досліджували в своїх працях М. Бердяєв,
П. Кравченко, О. Полисаєв, Н. Савицький, Т. Суходуб, С. Франк,
О. Шпенглер, К. Ясперс та ін.

Обґрунтуванням і розробкою проблематики захисту прав біженців і вимушених переселенців займалися Б. Гаврилишин, Л. Євменов, Б. Манов, Ю. Мірошніков, І. Новгородцев та інші вчені.

Вивчення міграційних процесів неможливе без урахування впливу демографічного чинника. Дослідженнями в цій галузі знань займалися:
А. Вишневський, В. Іонцев, А. Кваша, Л. Рибаковський, В. Отрут та інші.

Поглиблений теоретичний аналіз факторів, що мали місце та домінували на різних етапах розвитку людського суспільства, дозволив виокремити причини, що сприяли міграції (соціально-економічні, політичні, військові, екологічні, культурні). На перших етапах міграції визначальну роль відігравали природні та економічні чинники. Сучасні науковці дійшли висновку, що міграція як явище виникла і розвивалась одночасно із самим людством. Потужним поштовхом до прискорення світових міграційних процесів стали Великі географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі, зокрема, виникнення великих індустріальних центрів, лібералізація законодавства, поглиблення суспільного поділу праці та формування нових галузей виробництва.

З’ясовано, що міграція виступає як певний спосіб існування суспільства, що дає людям можливість здійснювати життєдіяльність у тих чи інших формах зміни свого місця проживання. Під сучасною міграцією населення визначається будь-яке його територіальне переміщення, пов‘язане з перетином як зовнішніх, так і внутрішніх кордонів адміністративно-територіальних утворень з метою зміни місця проживання або тимчасового перебування на новій території для навчання або роботи.

Робиться акцент на тому, що в умовах глобалізації відбуваються якісні зміни в динаміці та характеристиці міжнародної міграції людських ресурсів. Завдяки розвитку світової інфраструктури та комунікацій, відкритості національних економік, часткового врегулювання багатьох політичних та регіональних конфліктів у світі, значно зростають динамізм і масштабність процесів міграції людських ресурсів.

У підрозділі 1.2. – «Експлікація поняття та методологічні принципи дослідження основних видів та форм міграції» – констатовано, що оскільки міжнародна міграція є невід’ємним елементом глобалізаційних потоків, вона стає об’єктом дослідження все більшої кількості наук, тому стосовно визначення поняття «міграційні процеси» у сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі єдності думок не існуєвважати. Виявлення відмінностей міграції від інших видів руху населення дозволило дійти висновку, що під міграцією доцільно розуміти будь-яке територіальне переміщення, яке здійснюється між різними населеними пунктами однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності й цільової спрямованості поїздок.

Типологія міграційних потоків є ще одним неоднозначним питанням у науковій літературі. Мігрантів класифікують за причинами, мотивами, легальністю в’їзду, наявним громадянством, добровільністю рішення, тощо. Загалом, на думку Т. Юдіної, до 1990 р. найпоширенішими видами міграції у світі були: переїзд на постійне місце проживання (тобто класична еміграція) та тимчасова трудова міграція. Однак глобалізаційні тенденції наступних років призвели до змішування різних форм і видів міграцій та появи нових типів, що обумовило необхідність комплексного розгляду різних підходів до їх типологізації та виявлення найбільш значущих.

Що стосується класифікації форм міграції людських ресурсів, на погляд дисертанта, найбільш вичерпний підхід запропонував російський вчений А. Румянцев. Він виділяє наступні форми міграції за: характером перетину кордонів (внутрішня та зовнішня, інтеграційна); часом (остаточна, тимчасова, сезонна, маятникова); організацією (добровільна, самодіяльна, організована, примусова); професійним складом (міграція робітників, спеціалістів, представників гуманітарних професій); напрямком руху (еміграція, імміграція, рееміграція); якісним складом (робоча сила низької кваліфікації, високої кваліфікації та міграція вчених, «тобто відтік мізків»).

Автором доводиться, що роль інтегратора міждисциплінарних наукових досліджень міграційних процесів унаслідок їх багатоаспектного змісту, особливостей їх предметного поля, а також великої кількості методичних розробок, які є наслідком накопиченого досвіду, може здійснити тільки соціальна філософія, яка володіє достатнім арсеналом аналітичних методів і підходів.

У другому розділі – «Міграція як глобальна проблема сучасності» проаналізовано основні соціально-філософські підходи до проблеми міграції, тенденції та перспективи розвитку сучасних міграційних процесів, визначено роль міграції у соціально-демографічному розвитку держав в умовах глобалізації.

У підрозділі 2.1. – «Соціально-філософські підходи до пояснення причин та механізмів міграції населення» – проведений теоретичний аналіз наукових концепцій, зокрема теорії демографічного переходу, теорії чинників міграції Е. Лі, неокласичної економічної теорії Дж. Ф. Мута, нової економічної теорії міграції О. Старка, теорії сегментованого ринку праці М. Піора, теорії суспільного капіталу Т. Шульца, теорії соціальних мереж Д. Массея, теорії історичного структуралізму С. Каслза та інтеграційного підходу, в межах якого міграції населення досліджуються з урахуванням процесів глобалізації. Наявність такого розмаїття концепцій засвідчує про те, що дослідники по-різному розглядають сутність і мотиви міграції. Автором додатково виокремлені соціальні, культурні, економічні та демографічні чинники, які лежать в основі цих процесів.

Внаслідок скорочення зайнятості в сфері матеріального виробництва відбувається зростання мобільності людських ресурсів, зокрема висококваліфікованих фахівців. Існує стійка тенденція фемінізації міграційних потоків, що пов’язано з розширенням сектору послуг за рахунок нових видів обслуговування – інформаційного, комунікаційного, а також з переміщенням частини виробничих функцій до сфери послуг та зростаючою потребою розвинутих націй у жінках-мігрантах, зайнятих некваліфікованою працею.

Досліджено явище транснаціоналізму мігрантів, характерними ознаками якого є підтримання та розвиток соціальних, економічних, політичних та культурних відносин міжнародних мігрантів незалежно від країни їхнього походження чи перебування; рециркуляція високоосвічених кадрів, що полягає у підвищенні наукового фаху і професійного досвіду мігрантів за кордоном і подальшому добровільному їх поверненні в країну еміграції; транснаціоналізація передачі знань та обміну технологіями за посередництва міжнародних інтелектуальних центрів мігрантів; виникнення соціальних зв’язків, котрі поєднують країни еміграції та імміграції, що практично започатковує обмін ідеями та соціальним досвідом, завдяки чому процес міграції стає більш передбачуваним і регульованим.

Дисертант обґрунтовує, що у зв’язку з інтенсивністю світових міграційних процесів зростає необхідність удосконалення управління міжнародною міграцією людських ресурсів на національному, регіональному (в рамках інтеграційних угруповань) та глобальному (в рамках міжнародних організацій) рівнях.

У підрозділі 2.2. – «Сучасні напрямки розвитку світових міграційних процесів» – з’ясовано, що наприкінці XX ст. зміни, які зумовили виникнення якісно нового етапу розвитку міжнародних процесів міграції, пов'язані зі становленням у провідних країнах світу інформаційного суспільства, здійсненням ліберальних реформ і демократичних змін у постсоціалістичних країнах. Автором виділяються такі тенденції міграції: глобалізація, акселерація, фемінізація, інтелектуалізація, нерегульованість.

У роботі аргументовано, що соціально-економічні наслідки міжнародної міграції не можна оцінювати однозначно, адже вони мають, як позитивні, так і негативні сторони. Аналізуючи найбільш розповсюджений вид міграції - трудову, автором виділені такі вигоди та ризики для країн еміграції та імміграції: до переваг країни-імпортера трудових ресурсів можна віднести дешеву робочу силу, заощадження часу та коштів на підготовку спеціалістів, і як наслідок, пришвидшення економічного зростання, збільшення державного бюджету, зменшення середнього віку населення.

Позитивним для країни-експортера трудових ресурсів є валютні перекази іммігрантів своїм сім’ям; завдяки експорту трудових ресурсів ослаблюється проблема безробіття; підвищується кваліфікація іммігрантів, які повернулися назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів: виникнення додаткових проблем, пов’язаних із соціальним захистом іммігрантів; відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу; втрата навчених спеціалістів-іммігрантів у разі їх поверненні на батьківщину. Для країн-експортерів: втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік мізків”; додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів; виникнення тенденції до спаду темпів соціально-економічного зростання.

У підрозділі 2.3. – «Особливості регулювання міжнародних міграційних процесів в умовах глобалізації» – досліджено, що прискорення процесів міжнародної міграції населення справляє досить суперечливий вплив на соціально-економічний розвиток сучасних держав. З одного боку, вона призводить до зростання пропозиції робочої сили і конкуренції на ринках праці, сприяє зростанню професійної та освітньої підготовки кадрів, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки приймаючої країни, а з другого боку – міграція населення здатна здійснювати істотний вплив на формування дисбалансу на ринку праці, викликаючи зростання безробіття, зниження рівня оплати праці та погіршення соціально-економічного становища місцевих жителів певного регіону, що сприяє поширенню соціальної напруги та ксенофобських настроїв у суспільстві. Характер вирішення цих та інших проблем, пов’язаних з міграцією, залежить від моделі міграційної політики, яка реалізується урядом тієї чи іншої країни. За типом державної імміграційної політики, держави можна умовно поділити на три групи: «класичні», «гостьові» та «заборонні».

Окрім політики, до основних важелів управління міграцією належать: законодавство, що виступає конкретним вираженням міграційної політики і надає урядам засоби здійснення управління та інституції, які визначають і координують конкретні функції, пов’язані з управлінням міграцією у межах загальної діяльності уповноважених організацій. Функціонуючи разом, вони утворюють інструменти реалізації міграційного управління: адміністративно - правові, економічні, організаційні, громадські тощо.

Сьогодні перед державами постають нові проблеми, пов’язані з міграцією, – такі, з якими вони раніше не стикалися. Висока концентрація частки некорінного населення негативно позначається на соціальних відносинах, культурі, національній ідентичності та міграційній політиці високорозвинених країн. Сучасні суспільства вибирають власний шлях врегулювання «імміграційної експансії» (асиміляцію, диференціальне виключення, мультикультуралізм), який необхідно враховувати для осмислення відносин «свій» — «чужий» як соціального наслідку міграції.

Однак спільним для розвинених країн у вирішенні існуючих проблем є пошук балансу між економічними потребами та культурно-етнічним виміром міграції, який за сучасних обставин є необхідною умовою толерантного співіснування та творчого розвитку різних народів загалом та кожної людини зокрема.

У третьому розділі – «Міграційні процеси в Україні в системі загальносвітових тенденцій» – розглядається вплив міграційного чинника на соціально-демографічний розвиток України, визначаються соціально-політичні та правові засади підвищення ефективності державного управління міграційними процесами в Україні.

У підрозділі 3.1. – «Міграційний чинник соціально-демографічного розвитку України» – здійснена комплексна оцінка сучасного стану міграційних процесів в Україні, визначено роль міграції у соціально-демографічному розвитку країни, зокрема приділено увагу змінам динаміки та обсягам міграційного приросту населення України.

             Зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до дедалі більшої інтеграції України в міжнародний обмін людськими ресурсами. На світовій арені Україна виступає країною донором, реципієнтом і транзитером мігрантів. Основними рисами української міграції є тимчасовість, неврегульованість статусу, транснаціональність. Остання четверта хвиля, яка отримала назву трудової міграції, почалася у 1990-ті роки і триває вже понад двадцять років. З того часу міграційні процеси в Україні зазнали суттєвих перетворень, а саме: значно урізноманітнилася географія країн призначення, змінився склад мігрантів за освітньо-професійним рівнем (якщо раніше переважали особи з вищою освітою, то сьогодні головні учасники трудових міграцій - представники робочих професій із середнім рівнем освіти), змінився спосіб заробітку, тривалість поїздок, структура робіт, що виконуються, демографічні характеристики мігрантів та чинники, що спонукають до зміни місця проживання.

Протягом останнього десятиліття внаслідок трудової міграції, у тому числі висококваліфікованої інтелектуальної робочої сили, відбулися якісні зміни на ринку праці та послабилися позиції України в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності. Автором проаналізовані показники інноваційного розвитку України станом на 2011 р., дозволили зробити висновок про відсутність в Україні ефективного механізму стимулювання інноваційних зрушень, що веде до зниження темпів упровадження у виробництво пріоритетних науково-технологічних проектів, зменшення кількості іноземного інвестування, зниження питомої ваги досліджень та інноваційних розробок. Подальший відтік висококваліфікованої інтелектуальної робочої сили, яка є визначальним чинником для інноваційного розвитку країни, призведе до закріплення низькотехнологічної моделі економіки, втрати конкурентоспроможності у глобальному середовищі.

Дисертант доводить, що негативний вплив міграції на демографічну і соціальну ситуацію в Україні призводить до посилення стратифікації у суспільстві. Значну частину еміграційного потоку становлять жінки та молодь репродуктивного віку, що пришвидшує процес старіння нації; до того ж масова міграція послаблює родинні зв’язки, збільшуючи кількість розлучень та залишаючи дітей без належного батьківського нагляду тощо.

Автором аналізуються сценарії соціально-демографічного розвитку з урахуванням міграційного чинника, які свідчать про те, що без переселенців із країн Азії та Африки загальна кількість мешканців нашої країни буде невпинно зменшуватися. А отже, сьогодні, як ніколи, постає потреба у раціональній, гармонійній міграційній політиці, яка б спиралася на сучасне законодавство та ефективні інституції, орієнтовані на мінімізацію негативних наслідків міжнародної міграції і використання пов’язаних з нею суспільних вигод.

У підрозділі 3.2 – «Соціально-політичні та правові засади підвищення ефективності державного управління міграцією в Україні» – аналізуються засоби і механізми, які регулюють зовнішні та внутрішні міграційні процеси в Україні та обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення міграційної політики в країні.

Прийняття Концепції державної політики у сфері міграції та створення Міграційної служби мало стати важливим для України кроком на шляху інтеграції в міжнародну спільноту не як донора висококваліфікованої і реципієнта низькокваліфікованої робочої сили, а як незалежної, прогресивної держави. Затверджений документ, начебто, містить всі аспекти міграційної проблематики, пов’язані з сучасними демографічними змінами, ситуацією, що складається на внутрішньому ринку праці, реалізацією національних інтересів держави і дією міжнародного режиму прав людини. Однак усі положення мають переважно декларативний характер, які не в змозі замінити конкретного підходу щодо оцінки становища України у сучасних міграційних процесах та вважатися «основними механізмами реалізації державної міграційної політики».

Обґрунтовується положення про важливість залучення різних категорій мігрантів до найменш заселених регіонів України. При цьому слід окремо розглядати проблеми українських громадян, які повертаються із-за кордону та іноземних мігрантів, які претендують на українське громадянство. Щодо перших неприпустимі жодні обмеження, тоді як прийняття других повинно спиратися на визначені квоти, мати селективний характер щодо відбору бажаних категорій іммігрантів та визначення територій їх розселення. У зв’язку зі зростанням кількості іммігрантів на території України, особливо вихідців із афро-азіатських країн, актуалізується проблеми асиміляції та протидії національній нетерпимості.

Сучасне суспільство не має іншого виходу, як опиратися на концепцію мультикультуралізму, яка однак впродовж останнього часу піддається нищівній критиці з низки ряду європейських політиків. Така позиція не може бути названа продуктивною, адже мультикультуралізм тлумачиться європейцями переважно як засіб інтеграції мігрантів до європейського культурного середовища. Однак зазначена інтеграція досягне належного ефекту винятково як результат взаємопроникнення культур, їх взаємозбагачення, що єдине може віднайти алгоритм, прийнятний і для європейських автохтонів і для новоприбулих громадян. І процес такого роду розтягнеться на десятиліття, як мінімум.

Доводиться, що недостатня інтеграція іноземців у місцеві громади спричиняє побоювання та ізоляцію з боку корінного населення. Розповсюдження міфу про можливе захоплення робочих місць і наступне зростання конкуренції на ринку праці; загальне падіння рівня культури та утворення на тлі росту негативної стереотипізації масової свідомості; пасивна, а найчастіше, і негативна роль ЗМІ в процесі формування громадської думки відносно іноземних громадян, що перебувають на території України – все це сприяє зростанню ксенофобських та расистських настроїв та міжетнічного напруження. Не варто забувати і про малочисельні політичні рухи радикального характеру, які здатні своїми епатажними діями збурювати масову свідомість, насамперед, соціальних низів.

Аналізується ефективність інтеграційної системи в Україні, яка значною мірою залежить від сформованості національної свідомості та суспільної єдності. В умовах, коли глобалізація розмиває державні кордони і традиційні суспільні засади, необхідне переосмислення принципів існування націй. Сьогодні надзвичайно важливою стає проблема формування таких національних ідей, які не принижують інші етноси, не підривають їхні фундаментальні цінності (мову, традиції, вірування тощо), а об’єднують громадян у єдину націю зі спільними інтересами, ідеалами, культурою та прагненням творення сильної держави.