| Короткий зміст: | – ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У підрозділі 1.1 "Методологічні засади дослідження феномену інформаційного суспільства" викладено основні підходи до його експлікації, відображено історичний та логічний розвиток понять та теорій, що характеризують процес соціально-філософського осмислення суспільства інформаційної доби.
Окреслено провідні риси та тенденції, характерні для сучасного суспільства. Здійснено критичний аналіз запропонованих Ф. Уебстером критеріїв, за якими прийнято класифікувати теорії інформаційного суспільства. Показано, що головною підставою цієї класифікації є припущення, що трансформації в інформаційній сфері призводять до виникнення якісно нового типу соціального устрою. Авторка, в цілому погоджуючись із важливістю виокремлення перспектив інформаційної доби, вважає названі критерії дещо тенденційними та упередженими, оскільки вони ґрунтуються на суто кількісних показниках, методика та коректність розрахунку яких часто викликає сумніви, а релевантні якісні показники настання інформаційного суспільства поки що не розроблені. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікативних технологій, на нашу думку, є необхідною, але недостатньою умовою виникнення нового соціуму, і глобальна інформатизація наразі є лише новим проявом соціальних відносин, які в тому чи іншому вигляді існували із самого зародження людського суспільства.
Соціально-філософське дослідження провідних концепцій т.з. інформаційного суспільства дозволило констатувати принципову різницю підходів до характеристики даного етапу суспільного розвитку. Більша частина дослідників, незважаючи на розбіжності у розумінні його сутності та основних рис, переконані, що сьогодні народжується абсолютно новий суспільний устрій, принципово відмінний від попередніх етапів розвитку соціуму. Інші науковці не підтримують ідею системного розриву з попереднім станом, аналізуючи розвиток інформації та технологій в термінах історичного наслідування і вважаючи сучасне суспільство логічною похідною попередньої системи, сучасною стадією капіталістичного суспільства.
У підрозділі 1.2 "Експлікація безпеки та небезпеки в суспільстві інформаційної доби: синергетичний аспект" досліджені можливі атрактори суспільного розвитку.
Продемонстровано широкий спектр різноманітних точок зору стосовно основних характеристик та параметрів безпеки сучасного суспільства. Позитивні прогнози щодо безпечності майбутнього суспільства представлені в рамках синергетичної концепції, окремі елементи якої спостерігаються в роботах Д. Белла, В. Іноземцева, Л. Ласло, В. Ляха, Й. Масуди та інших. Виявляється залежність між рівнем синергії соціоантропосфери та біосфери і рівнем синергії всередині самої соціоантропосфери. Оптимістично налаштовані автори вважають, що нове суспільство буде позбавлене важких соціальних конфліктів, а зусилля індивідів мають бути спрямовані на самореалізацію та саморозвиток.
Небезпечні тенденції розвитку проявляються, зокрема, у виродженні сфери публічної інформації та розширенні маніпулювання індивідуальною й суспільною свідомістю (Т. Адорно, Ю. Хабермас, Г. Шиллер), загрозах поширення феномену влади грошей (А. Зінов’єв), виникнення контрольованого суспільства (Ж. Делез, О. Ганді), перевантаження свідомості людини інформацією, фрагментації ідентичності (Е. Тоффлер, М. Маклюен, Ф. Уебстер) тощо. Зауважимо, що автори, які досліджують перспективи розвитку сучасного суспільства з соціально-філософських позицій, часто захоплюються прогнозуванням позитивних змін і, за деяким винятком, лише поверхнево розглядають загрози, які висуває перед нами суспільство інформаційної доби.
Головною парадигмою сучасного соціуму можна вважати суперечність між позитивним інформаційно-технологічним потенціалом розвитку усього людства і загрозами використання нових технологій та реалізації інформаційних впливів з деструктивними по відношенню до людини, суспільства, держави цілями. Підкреслено, що внаслідок нелінійності та непередбачуваності соціального розвитку можливий вихід практично на будь-який із представлених атракторів. В біфуркаційні періоди соціальних зрушень надзвичайно зростає роль окремої особистості, оскільки правильний вибір є однією з умов уникнення небезпеки. Забезпечити належний рівень безпеки можна лише шляхом вибору оптимальних соціальних атракторів розвитку, слідування яким дозволить подолати глобальні проблеми, що назріли в суспільстві, а також відповісти на нагальні виклики, які ставить перед нами епоха цифрових технологій та посиленого інформаційного тиску.
У підрозділі 2.1 "Вплив інформаційної безпеки на свідомість та буття глобалізованого суспільства" розкрито феномени безпеки та небезпеки, їхню роль в процесах розвитку та самоорганізації, визначено значення інформаційної безпеки в сучасному соціумі.
Доведено, що інформаційна безпека виступає сьогодні чи не найбільшою детермінантою, провідним чинником розвитку буття та свідомості. Висуваючи нові вимоги до безпечного існування суспільства, глобалізація у поєднанні з інформатизацією змінюють буття суспільства, що в свою чергу призводить до трансформації свідомості. Свідомість практично будь-якого соціального організму детермінується його здатністю адаптуватися до нових реалій буття та якомога повніше забезпечити свої інформаційні потреби.
Обґрунтовано, що соціальна зацікавленість є важливою стороною та особливою субстанцією "внутрішнього" змісту системи, оскільки саме через інтереси проявляється об’єктивне за змістом цілеспрямоване відношення індивідів (соціальних систем) до забезпечення умов свого буття, функціонування та розвитку. Виявлено діалектичний характер взаємодії інтересів та загроз у їх впливі на безпеку/ небезпеку суспільства.
Авторкою розкривається діалектика свідомості та буття, яка полягає в тому, що свідомість відображає у своєму змісті об’єктивний світ, детермінується природною та соціальною реальністю і в той же час забезпечує цілепокладаючу творчу діяльність, спрямовану на перетворення світу в інтересах людини та суспільства. Оскільки свідомість оперує ідеальними образами, надзвичайно важливим є гарантування її інформаційної безпеки, бо лише формування її на основі релевантної інформації дозволяє людині правильно розуміти буття, прогнозувати події, створювати образ бажаного майбутнього, визначати пріоритети і через практичну діяльність змінювати буття.
Феномен безпеки розглядається у парі із своєю взаємовиключаючою та одночасно взаємодоповнюючою протилежністю – небезпекою. Дихотомія “безпека-небезпека” розуміється як розгортання антиномії “буття-небуття”: безпека є необхідною (але недостатньою) умовою буття, а небезпека виступає передумовою, першою стадією небуття та одночасно неодмінною умовою, стимулом розвитку. Підкреслюється нерозривність відношень функцій розвитку (забезпечує соціальну самоорганізацію) та безпеки (забезпечує соціальну організацію), які хоча й кардинально різняться у своїх основах, принципах і результатах, але в діалектичній єдності створюють умови поступального руху та розвитку соціальних систем.
Доведено, що в понятті "інформаційна безпека" розкриваються діалектичні закономірності та головні тенденції розвитку сучасного соціуму.
У підрозділі 2.2 "Інформаційна безпека та небезпека: правничий вимір" через призму суб’єктивності та об’єктивності інформаційного середовища розкрито соціально-правові засади інформаційної безпеки.
Доведено, що об’єктивність в інформаційному плані – це відповідність знання про об’єкт самому об’єкту, тобто істинність інформації, а також певні механізми, організаційні структури, форми, в яких існують інформаційні потоки, бо сама інформація в своїй організаційній формі відображає базові принципи, основи буття соціальної системи, в рамках якої вона циркулює. Суб’єктивність виявляється у збереженні здатності суб’єктів позиціонувати себе відносно інформації. Суб’єктивність – це ідеально-смислова позиція людини в світі, яка, поєднуючись з предметно-діяльнісною активністю, втілюється у суб’єктність, тобто спроможність людини відокремлювати себе від повідомлень, подій в системі, здатність до формування та творчої реалізації власної позиції, побудови таких відносин, в яких предмети та будь-які об’єкти (в тому числі інформація) набувають деякого значення та змісту, відкривають себе суб’єкту.
Досліджено стан розвитку проблеми інформаційної безпеки у вітчизняному та закордонному правовому полі, а також розкрито причини обмеженого підходу (домінування техніко-технологічних аспектів) до розуміння інформаційної безпеки в нашій країні. На базі принципів комплексності та системності та із врахуванням аналізу вітчизняних та міжнародних стандартів у даній галузі конкретизовано зміст інформаційної безпеки. авторка розуміє стан захищеності свідомості та буття соціальних суб’єктів від інформаційних загроз, який визначається рівнем реальної чи потенційної шкоди, заподіяної внаслідок деструктивного інформаційного впливу або порушення безпеки інформації. Акцентовано увагу на діалектичній сутності інформації, яка може виступати і об’єктом захисту, і засобом, інструментом впливу на свідомість та буття соціальних систем, причому цей вплив може носити як позитивний, так і негативний характер. Доведено, що безпека інформації, під якою розуміється стан захищеності інформації від випадкових або навмисних дій природного або штучного характеру, які можуть завдати збитку суб’єктам інформаційних відносин внаслідок порушення таких властивостей інформації як доступність, цілісність та конфіденційність, є лише однією зі складових інформаційної безпеки.
Продемонстровано, що з точки зору суб’єктивності та об’єктивності інформаційного середовища, можна виділити дві великі групи загроз: 1) порушення безпеки суб'єкту захисту внаслідок дезорієнтації свідомості та деструктивних інформаційних впливів і 2) порушення безпеки інформації. Обидві групи загроз в кінцевому випадку реалізуються через вплив інформації на суспільство, але загрози другої групи наражають на небезпеку об’єктивну складову інформаційного середовища, тобто організаційні структури та форми інформаційних потоків, а загрози суб’єктивній складовій інформаційного середовища впливають безпосередньо на людину, зокрема на її свідомість.
У підрозділі 2.3 "Інформаційна небезпека: форми виявлення загроз та деструктивних впливів" доводиться, що існування різних форм інформаційної небезпеки обумовлено залежністю соціальної системи від функціонування інформаційно-комунікаційних систем, потребою індивіда в інформації, здатністю (чи нездатністю) розрізняти істинне та хибне, корисне і зайве. У випадку реалізації загроз інформаційній безпеці відбувається деструктивний вплив на суб’єкти/ об’єкти відповідної сфери.
Доводиться доцільність побудови системи інформаційної безпеки не на переліку загроз національним та особистісним інтересам, які самі по собі є категорією досить аморфною та суб’єктивною, а на класифікації видів загроз, для чого слід визначити найбільш незахищені (вразливі) параметри існування суб’єктів/ об’єктів інформаційної безпеки та цілі, які висуваються перед ними. Беручи за основу такий підхід, автор виділяє дві групи загроз інформаційній безпеці: 1) людини та суспільства; 2) держави. Таке групування обумовлюється різною природою норм права, якими визначаються основні параметри безпеки цих суб’єктів, та різними завданнями, що вирішуються для забезпечення їх захисту.
Авторка вперше формулює ряд визначень, зокрема, під загрозами інформаційній безпеці людини розуміється сукупність умов і факторів, що впливають на інформаційну сферу, здійснюють негативний (деструктивний) інформаційно-психологічний вплив або/та загрожують реалізації законних прав і свобод людини. Загрози інформаційній безпеці суспільства визначаються як сукупність умов і факторів, що впливають на інформаційну сферу і можуть призвести до порушення функціональності суспільних органів, дестабілізації та дезорганізації життя суспільства.
До загроз інформаційній безпеці людини та суспільства віднесено: утискання чи позбавлення законних прав громадян в інформаційній сфері, в тому числі обмеження доступу або надання неякісної інформації, незаконне збирання та використання персональних даних; залежність сучасної людини та суспільства від функціонування інформаційно-комунікаційної інфраструктури, небезпеку пошкодження соціально важливих мережевих ресурсів, розширення можливостей використання інформаційних технологій для впливу на психічну діяльність, що призводить до порушення духовного та фізичного комфорту людини, тощо. Акцентовано увагу на важливості попередження інсайдерських інцидентів, оскільки витоки інформації, що відбуваються внаслідок дії інсайдерів (внутрішніх порушників), відбуваються значно частіше, ніж зовнішні атаки, а спричинені ними збитки сягають подекуди десятків, а то й сотень мільйонів доларів.
Під загрозами інформаційній безпеці держави автор розуміє сукупність умов і факторів, що впливають на інформаційну сферу і можуть завадити державі виконувати свої основні функції. Найбільш небезпечними загрозами державі є неконтрольоване поширення “інформаційної зброї”, кібертероризм та реалізація концепції “інформаційних війн”. Потенційну небезпеку становлять такі явища як несумлінна конкуренція, порушення прав інтелектуальної власності, промислове шпигунство, позбавлення державних органів інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень тощо.
Третій розділ “Безпека людини в суспільстві інформаційного протистояння” складається з трьох підрозділів і присвячений філософському дослідженню чинників, що впливають на суб’єктність індивіда.
У підрозділі 3.1 "Інформаційна нерівність як джерело соціальної дестабілізації" розкрито філософські засади феномену інформаційної нерівності, яку запропоновано розуміти як розрив у доступі та вмінні використовувати інформаційні ресурси та технології різними верствами населення, країнами та регіонами.
Обґрунтовується, що інформаційна нерівність є наслідком розриву соціально-економічного розвитку різних країн, регіонів і верств населення, має об’єктивні тенденції до подальшого наростання і володіє високим потенціалом загострення загроз інформаційній безпеці. Досліджено шляхи соціальної дестабілізації, які відкриває інформаційна нерівність, її вплив на безпеку / небезпеку свідомості людини. Розмежовуються поняття інформаційної та цифрової нерівності. Відзначено, що проблеми інформаційної нерівності можна поділити на дві великі групи: 1) відсутність рівномірного доступу всіх верст населення до сучасних технологій та інформації (цифрова нерівність); та 2) неспроможність певної частини людей, які не мають обмежень у доступі до інформації, самостійно її переробити та оцінити внаслідок браку освіти, знань, навичок аналізу тощо. Наголошується на тому, що ці дві проблеми взаємопов’язані, причому перша за певних умов може спричинити виникнення та загострення другої. Відсталість в рівні інформаційного розвитку спричиняє нездатність людини (групи людей, країни, регіону тощо) адаптуватися до змін та потрапляння її на узбіччя соціального життя.
Велика увага приділена питанням корупції, яку можна розглядати як соціальний наслідок інформаційної нерівності. Показано, що інформаційна закритість влади створює надзвичайно сприятливе середовище для її корумпованості, а інформаційна нерівність в аспекті відсутності суспільно значимої інформації у загальному доступі сприяє збільшенню рівня невдоволення владою.
Показано, що суб’єкти інформаційних відносин, які не мають повноцінного доступу до сучасних технологій, різнобічної інформації, нових знань та баз даних, стають уразливими перед впливом краще забезпечених суб’єктів, що дає змогу останнім обмежувати інформацію та представляти її в дозованій формі, що при застосуванні певних прийомів та технік дозволяє спрямувати ментальну діяльність та поведінку людей у необхідному руслі. За певних умов наслідком інформаційної нерівності може бути деградація суб’єктності, оскільки свідомість таких людей недостатньо розвинута для актуалізації закладеної в інформації соціальної цінності.
У підрозділі 3.2 "Маніпуляційні технології комунікації в інформаційному суспільстві" досліджується чинники, що впливають на суб’єктність індивіда та загрожують інформаційній безпеці свідомості.
Визначено основні риси конвенціональної та маніпуляційної стратегії комунікації, наведено особливості маніпуляційних технологій. Представлено організаційні ознаки маніпулювання, які відображають системність поширення та масовість повідомлень, та змістовні ознаки, що характеризують їх сенсаційність, емоційну насиченість та недостовірність.
Показано, що перенасичення людини інформацією, перевантаження її інформаційного поля, роблять окремих людей неспроможними до синтезу різнорідної "мозаїчної" інформації і побудові на її основі світоглядної картини, що схиляє людей до міфологічного, базованого на стереотипах світобачення. Під впливом контрольованого потоку інформації у підсвідомості людей складається своєрідна семантична модель сприйняття інформації, яка працює за принципом фільтру: людина довіряє лише тій інформації, яка вкладається у заздалегідь сформований шаблон сприйняття. Такі моделі сприйняття міцно закріплюються у свідомості людини та є дуже консервативними, оскільки сприймаються нею як продукт її власної, мисленевої діяльності. Тому з часом людина втрачає здатність орієнтуватися у великому інформаційному масиві й необхідність постійного контролю інформації зникає.
Деградація навичок неупередженого аналізу та раціонального осмислення отриманої інформації, незрозумілість великої кількості інформаційних процесів та технологій для більшості людей, поява посередника між інформацією та її кінцевим споживачем дозволяє говорити про становлення феномену людини програмованої, що керується заданими стереотипами, сприймає інформацію, спираючись на досвід та знання інших, які пояснюють та інтерпретують результати своїх дій на власний розсуд або на замовлення третіх осіб. Доведено, що рівень інформаційної безпеки людини програмованої надзвичайно низький: вона не може бути свідомо активним діячем суспільного чи політичного життя, оскільки не спроможна самостійно оцінити інформацію, знайти логічні зв’язки, сформувати власну думку, тобто така людина втрачає здатність до суб’єктності.
У підрозділі 3.3 "Інформаційна компетентність та освіта як провідні детермінанти безпеки людини" окреслено шляхи захисту від загроз інформаційній безпеці свідомості та буття.
Показано, що в результаті взаємодії суб’єктивних та об’єктивних чинників інформаційної небезпеки (перевантаження свідомості, інформаційна нерівність, маніпулювання, деструктивні інформаційні впливи) виникає синергетичний ефект, який значно посилює їх дію і може мати надзвичайно шкідливі наслідки для психологічної та, навіть, фізичної безпеки людини. Визначено, що загальними ознаками деградації свідомості є її фрагментація (мозаїчність), зменшення резистентності до маніпулювання, втрата суб’єктності, послаблення рефлексивних здатностей та неспроможність до раціонального сприйняття інформації, відмова людей від активної громадянської позиції у поєднанні із примітивізацією цінностей та домінуванням розважального стилю життя.
Оскільки повністю перекрити негативні інформаційні впливи на свідомість людини неможливо, необхідно навчити її виявляти ці впливи та протистояти ним. Звідси випливає, що важливим засобом протидії загрозам інформаційній безпеці людини та суспільства є розвиток інформаційної компетентності та освіти населення.
Окреслено філософський та соціальний зрізи проблем, пов’язаних із впровадженням та розвитком інформаційної освіти й культури в Україні та світі. Розкрито поняття інформаційної (медіа-) компетентності, освіти, культури, грамотності. Велика увага приділена соціально-філософському дослідженню інформаційної освіти в аспекті формування здатності до критичного сприйняття повідомлень та інформації. Зокрема визначено, що результатом процесу медіаосвіти є медіаграмотність людини, тобто її здатність критично та свідомо оцінювати медіатексти, тримати критичну дистанцію по відношенню до масової культури та протистояти маніпуляціям.
Доведено, що відповідаючи на виклик сучасної цивілізації, інфоосвіта має стати своєрідним інструментом, що спрямує людину на шлях грамотного використання нових інформаційно-комунікативних технологій та дозволить послабити негативні тенденції, якими супроводжується їх впровадження. |
