Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз) Автореферат

У вступі розкривається актуальність теми, сутність і стан розробки наукової проблеми, обґрунтовується необхідність проведення дослідження, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, вказується його теоретична й методологічна основа, новизна, теоретична та практична значущість, а також структура роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження інформаційної безпеки в сучасних умовах” проаналізовано ступінь розробленості проблеми, визначено перспективні напрямки, методологічні й концептуальні засоби її дослідження.

У підрозділі 1.1. “Огляд літератури та методологія дослідження інформаційної безпеки” конкретизовано сутність і зміст розуміння проблеми інформаційної безпеки на підставі ретроспективного аналізу спадщини найхарактерніших представників соціогуманітарного знання у даній сфері.

Внаслідок такого аналізу доведено й обґрунтовано, що концептуальні ідеї інформаційної безпеки сягають у сиву давнину. Мислителі різних епох засуджували насильство, пристрасно мріяли про вічний мир і безпеку, пропонували різні моделі здійснення своїх задумів. Деякі з них акцентували увагу насамперед на інформаційно-етичному аспекті проблеми (Августин Блаженний, І. Кант, Р. Оуен, А. Бергсон, А. Швейцер). Вони вважали, що стану безпеки можна досягти тільки внаслідок морального перевиховання людей та встановлення на цій основі справедливого типу суспільства. Інші (Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк) вважали, що міждержавну безпеку може бути встановлено лише завдяки розумній політиці освіченого правителя. Треті розробляли правові аспекти проблеми безпеки, досягти якої вони прагнули шляхом договору між урядами, створенням регіональних або всесвітніх федерацій держав (Г. Гроцій, Сен-Сімон, К. Ясперс, А. Тойнбі). Четверті вважали, що корінь небезпек має соціальний характер, і усунути його можна, лише змінивши структуру суспільства (Е. Роттердамський, С. Франк).

На підставі аналізу різних підходів до визначення змісту поняття “інформаційна безпека” обґрунтовано, що вона як соціокультурне явище є складною багаторівневою функціональною системою і невід’ємною частиною системи забезпечення національної безпеки в цілому. Основними структурними елементами системи інформаційної безпеки є особа, суспільство та держава, їх життєво важливі інтереси, загрози в інформаційній сфері.

Проблему інформаційної безпеки проаналізовано з позицій комплексного підходу, що надало підстав доповнити наявні знання про досліджуваний феномен. У дисертації поняття “інформаційна безпека” розглядається як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави в інформаційній сфері від внутрішніх та зовнішніх загроз, що забезпечує стійкий розвиток, а також стан стабільності основних сфер життєдіяльності (політики, економіки, науки, сфери державного управління, військової справи тощо) стосовно небезпечних інформаційних впливів (як упровадження, так і вилучення інформації).

З іншого боку, інформаційну безпеку розглянуто і як процес, оскільки вона є невід’ємною частиною соціокультурного життя суспільства, в якому діють політична влада, суспільно-політичні сили і течії, особи, соціальні групи, рухомі економічними та соціально-політичними потребами, інтересами і цілями. Обґрунтовується, що дана обставина передбачає розкриття наявних зв’язків серед суб’єктів і об’єктів безпеки, їх інтересів, а також тенденцій і закономірностей їх розвитку, за допомогою яких виокремлюються загрози з сукупності різних чинників і явищ навколишньої дійсності, що вказує на існування глибокого взаємозв’язку між інформаційною безпекою і всіма сферами життєдіяльності суспільства.

З одного боку, цей взаємозв’язок викликаний необхідністю координації дій суб’єктів суспільства, що виникає саме тоді, коли суперечності та конфлікти всередині соціальної спільноти й у її взаєминах із зовнішнім середовищем створюють загрози її існуванню й розвитку. У цьому випадку ціннісна система виступає головним регулятором суспільних відносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства, визначаючи цілі й завдання в системі забезпечення інформаційної безпеки. З іншого боку, інформаційна безпека виступає однією з базових цінностей сучасного суспільства і в цьому відношенні виявляється її домінуючий вплив, що виражає соціальні цінності та практичні заходи, спрямовані на формування й захист цих цінностей.

Доводиться доцільність та обґрунтовуються особливості застосування системного підходу як методологічної концепції в соціально-філософському дослідженні інформаційно-суспільних феноменів.

Обґрунтовується, що на певному етапі функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки, коли закони її функціонування починають ускладнювати прояв структурних відносин, визрівають умови для переходу системи до іншого типу зв’язків, що дозволяє зберегти цілісність системи. З утворенням нових зв’язків у системі інформаційної безпеки починають виявлятися закони розвитку; розвиток системи інформаційної безпеки – це процес, що приводить систему до структури іншого рівня розвитку. Він відрізняється від функціонування системи інформаційної безпеки як простої зміни стану в рамках старої структури. Разом з тим доводиться, що жорстке розмежування розвитку і функціонування є неприпустимим. Розвиток системи інформаційної безпеки відбувається в єдності протилежностей – зміни й збереження, де збереження виступає синонімом незмінності, оскільки зберігаються зміни. Тому закони функціонування й закони розвитку системи інформаційної безпеки є нерозривними.

У підрозділі 1.2. “Інформаційна безпека як система зв’язків і відношень: сутність і зміст” інформаційна безпека являє собою складну, динамічну, цілісну систему, компонентами якої є підсистеми безпеки особистості, держави і суспільства. Саме взаємозалежна системна інформаційна єдність останніх складає якісну визначеність, покликану здійснити захист життєво важливих інтересів особистості, держави і суспільства, забезпечити їхній конкурентоздатний прогресивний розвиток.

Обґрунтовується, що інформаційні зв’язки у сфері національної безпеки мають настільки ж складний і багаторівневий характер, як і її структура. В узагальненому вигляді їх показано як сукупність груп взаємозв’язків: по-перше, це обмін інформацією між суб’єктами забезпечення національної безпеки, що забезпечують утворення організаційної цілісності системи; по-друге, інформаційні зв’язки між людьми, діяльність яких безпосередньо й опосередковано пов’язана з забезпеченням функціонування системи національної безпеки; по-третє, інформаційні зв’язки між технічними компонентами системи, оскільки частина інформаційних функцій, надлишкових для людини, але необхідних для забезпечення національної безпеки, у сучасних умовах передається різноманітним технічним засобам.

Доведено, що складну динамічну структуру інформаційної безпеки, а також системи інформаційних зв’язків визначає також велика кількість інформаційних потоків. В дисертації запропоновано класифікувати їх за тими ж підставами, що й інформаційні зв’язки. До найбільш важливих інформаційних зв’язків запропоновано віднести внутрішні й зовнішні; висхідні, спадні й горизонтальні; прямі й зворотні. Здійснено соціально-філософсько характеристику цих потоків.

Найважливішим елементом, що забезпечує цілеспрямовану координацію зусиль усіх державних і суспільних сил країни щодо забезпечення інформаційної безпеки, виступає її система управління. Вона може включати (наприклад, у демократичних державах) елементи, інститути й органи державного управління, суспільні структури, які беруть участь у соціальному й державному управлінні.

Необхідною умовою здійснення цілеспрямованих і ефективних керуючих впливів з метою забезпечення національної безпеки виступає наявність достовірної, об’єктивної, повної і своєчасної інформації. Отримання такої інформації суб’єктами національної безпеки можливе за рахунок функціонування інформаційного забезпечення національної безпеки.

Виділено й проаналізовано інформаційну функцію системи національної безпеки, яка полягає в одержанні системою в цілому і її елементами інформації, необхідної для здійснення узгодженої та цілеспрямованої діяльності щодо досягнення цілей національної безпеки. Доведено, що вимоги до виконання цієї функції будуть визначатися необхідністю і достатністю наданої споживачу інформації відповідно до його запитів – інформаційними потребами й можливостями їхнього задоволення. Обґрунтовано, що інформаційні потреби випливають з функцій споживачів, їхньої ролі в забезпеченні національної безпеки і формуються на базі моделювання процесу забезпечення останньої.

У підрозділі 1.3. “Характер та рівні загроз інформаційній безпеці” йдеться про те, що з настанням нової епохи розвитку людської цивілізації, пов’язаної зі становленням інформаційного суспільства, відбуваються поступові зміни у всіх сферах життя людини і суспільства. Важливими складовими змісту наступаючої епохи є інформація, інформаційні технології, що перетворюють внутрішню структуру, зміст і зовнішній вигляд людської цивілізації.

Обґрунтовується, що внаслідок глобалізації, з розвитком і розширенням глобального інформаційного простору, інформаційне протистояння усе більше затверджується як основний вид боротьби за вплив, владу й інтереси. Ця боротьба має своєю головною метою досягнення інформаційної переваги для контролю й керування свідомістю населення країни, головним чином, через засоби масової інформації. У цій ситуації на першому плані постають проблеми безпеки й особливо її інформаційні та інформаційно-психологічні складові. Чим більшими інформаційними можливостями володіє держава, тим імовірніше (за інших рівних умов) вона може досягти стратегічних переваг, що є особливо актуальним для визначення ролі й місця України в сучасному процесі глобалізації всього інформаційного простору.

Доводиться, що геополітичні трансформації обумовлюють характер відносин співробітництва і протиборства в XXI столітті. Основна сфера протиборства – інформаційний простір глобального, регіонального та національного рівнів. Показано, що розвиток інформаційної сфери не визнає національно-державних меж і призводить до утворення глобальних інформаційних ресурсів, контрольованих міждержавними організаціями й корпораціями, що нав’язують свої стандарти поведінки і мислення. Особливе занепокоєння викликає вплив, що посилюється, на українську інформаційну сферу з боку країн “атлантичної цивілізації” під егідою США.

Виділено найбільш важливі інформаційні зміни в геополітичному плані, які призводять до виникнення загроз в інформаційній сфері. Серед них: а) інформаційний простір західних держав стрімко перетворюється в єдиний глобальний інформаційний простір, де домінуючу роль у контролі над інформаційними потоками займають США і країни ЄС; б) істотно розширився військово-інформаційний простір, контрольований країнами НАТО, що включає території Східної Європи, країн Балтії й інших утворених на пострадянському просторі країн; в) формується глобальна інформаційна інфраструктура на основі мережі Інтернет, що може розглядатися як посилення ущільнення просторової взаємозалежності держав; г) у сучасному інформаційному просторі підсилюються процеси, пов’язані з розвитком відносин партнерства й суперництва; д) однією з основних сфер геополітичного протиборства розглядається інформаційний простір глобального, регіонального і національного рівнів, причому його пріоритет на цих рівнях залежить від конкретних цілей держави і може постійно змінюватися.

Узагальнено характер зовнішніх та внутрішніх загроз інформаційній безпеці України, визначено й уточнено їх основні джерела.

Другий розділ “Інформаційна безпека як глобальна проблема сучасності” містить три підрозділи, де за допомогою комплексного підходу, структурно-функціонального та системного методів аналізуються наслідки домінування інформаційних технологій, етичні аспекти їх використання та пропонуються способи оцінювання сучасного рівня інформаційної безпеки.

У підрозділі 2.1. “Наслідки домінування інформаційних технологій як соціокультурна проблема” під інформаційними технологіями маються на увазі конкретні способи й механізми оперування інформацією, які мають безпосередньо культурогенний, гносеогенний та автогенеративний характер.

Констатується, що культура як духовне самобудування людини, а також творчість як метафізична місія та завдання поступаються місцем культурі як ефективному засобу втечі від себе та світу, культурі як загальнодоступним радощам фантомного буття. Історія європейського індивідуалізму відтак приходить до парадоксальної ситуації: коли людина існує і не існує водночас.

Обґрунтовується, що стрімке поширення інформаційних технологій саме по собі не є джерелом кризової ситуації. Сучасні цифрові технології лише прискорюють процес, розширюють можливості для експансії руйнівних сил усередині самої цивілізації, що насправді є наслідком більш глибинних зрушень, які відбулися в духовних засадах культури.

Доведено, що результати інформаційної революції проявляються на системному рівні. Традиційні культурні членування, пов’язані з етнічною приналежністю, релігією, віком та фахом, доповнюються, а згодом витісняються іншими, пов’язаними з новим типом знань, технологій способами роботи з інформацією, типом освіти, взятим у його змістовних аспектах, а також рівнем мобільності.

Інформаційні технології змінюють саму людину, її мислення, можливості, спосіб і ритм життя, що характеризуються зростанням швидкості. Інформаційна сфера стала осередком економічних, соціальних, політичних та інших конфліктів у суспільстві. Зазнала певних якісних трансформацій і держава в цілому, а роль і значення її на міжнародній арені сьогодні багато в чому залежать від розвитку інфосфери.

При переході до моделі стійкого розвитку суспільства необхідні зусилля з мінімізації негативних ефектів інформатизації, що є перепоною на шляху становлення інформаційного суспільства та ноосферних трансформацій.

Показано, що небезпека поширення інформаційних технологій на загальнокультурному рівні пов’язана насамперед із загрозою втрати соціально-культурного розмаїття в світі: з одного боку, внаслідок дедалі інтенсивнішого інформаційного обміну між представниками різних культур відбувається взаємне збагачення існуючих культур; з іншого – спостерігається розмивання традиційних національних культур під впливом експансії інших культур.

Обґрунтовується, що в соціальній сфері наслідком використання інформаційних технологій стає небезпека виникнення нових видів нерівності в суспільстві, що призводить, у свою чергу, до реальної загрози цифрової нерівності та потенційної загрози формування переважно інформаційної еліти суспільства. Небезпека використання результатів процесу інформатизації може викликати реальну загрозу комп’ютерної злочинності. Небезпека негативного впливу комп’ютерної техніки на здоров’я людини призвела до реальної загрози виникнення нових видів захворювань і розвитку вже існуючих.

У підрозділі 2.2. “Етичні аспекти використання інформаційних технологій у контексті забезпечення національної безпеки” обґрунтовується, що в умовах широкого використання й упровадження нових інформаційних технологій у всіх сферах громадського життя загострюється проблема місця й ролі моральних цінностей. Найвидатніші досягнення технічного прогресу обертаються для людини катастрофічними наслідками, якщо не відбувається відповідний розвиток культури суспільства. Центр культурної динаміки почав зсуватися від духовної культури до культури технологічної. Це проявилося в тому, що технологія стала важливим фактором, який визначає розвиток усіх сфер культури і суспільства в цілому – від мистецтва та масових комунікацій до бізнесу й політики.

Обґрунтовується наявність фундаментальної асиметрії у пізнавальній та практичній діяльності людини, наслідком якої є колосальні витрати життєвої енергії на несправжні цілі, “пітьма” сенсожиттєвих орієнтирів людства, збільшення абсурду у особистому та суспільному житті, розрив між знанням та волею. Ця асиметрія слугує невичерпним джерелом егоїстичних прагнень, які становлять значну небезпеку всьому людству. Це призводить до неконтрольованого використання нових інформаційних технологій.

Зазначається, що у питаннях моральної оцінки дії в інформаційній сфері постає проблема вільного вибору вчинків і їхніх мотивів. Свобода морального вибору тісно пов’язана з моральними підвалинами суспільства, і цей зв’язок має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Інформатизація повинна регулюватися державою за допомогою встановлення загальнообов’язкових правил, у яких враховуються моральні орієнтири, потреби й запити громадянського суспільства. Досить важливим у зв’язку з цим є розуміння того, що громадянське інформаційне суспільство як суспільний ідеал є ціннісним орієнтиром, що задає вектор розвитку соціальних систем на сучасному етапі.

Доводиться, що саме тепер культура набуває діалектично суперечливого характеру. Різноманітність інформаційно-комунікаційних засобів призводить до формування індивідуальної інформаційної системи. У цьому процесі зливаються та взаємодоповнюють одна одну дві протилежні тенденції – масифікація та демасифікація. Перша забезпечує рівень взаєморозуміння й інтеракцію; друга – самобутність та індивідуальну самоцінність, яка робить її цікавою для інших.

Відзначається негативний вплив ЗМІ на культуру та стан інформаційної (духовної) безпеки суспільства: стандартизація смаків, пропаганда псевдонаукових знань та вчень, маніпуляція як суспільною, так і індивідуальною свідомістю, сприяння підміні цінностей.

Резюмується, що застосування інформаційних технологій, з одного боку, дозволяє вирішити багато нагальних завдань, з іншого боку, їх необдумане застосування призводить до створення глобальних та національних проблем інформаційно-етичного характеру.

Глобальні проблеми інформаційно-комп’ютерної етики виникають у зв’язку з бурхливим розвитком нових технологій, а також пов’язані з неузгодженістю національних законодавств у цій сфері. Таким чином, захист національних інформаційних інтересів є нагальною і досить складною проблемою, оскільки, з одного боку, неможливо порушувати демократичний принцип свободи отримання й передачі інформації, а з іншого – захистити національне інформаційне поле від негативного зовнішнього втручання.

У підрозділі 2.3. “Інваріанти оцінювання сучасного рівня інформаційної безпеки України: філософські та правові аспекти” розкривається авторська позиція стосовно того, що оцінювання сучасного рівня інформаційної безпеки є важливою складовою державної політики щодо забезпечення національної безпеки України. В її основі повинна бути методологія щодо оцінювання діяльності органів державного управління з надання гарантій інформаційної безпеки особі, соціальним групам, суспільству та державі в цілому.

Обґрунтовується теза, що в сучасній ситуації під час оцінювання рівня інформаційної безпеки необхідно враховувати, що у політиці взагалі, а особливо у міжнародній, немає ані друзів, ані ворогів, а є лише інтереси. Інформаційно-психологічна війна – це війна всіх проти всіх, і її підґрунтя криється у головному протиріччі нашого часу – протиборстві розвинених країн (насамперед, США) та решти сучасного світу.

Доводиться, що оцінювання рівня інформаційної безпеки вимагає визначення загроз, які витікають з довгострокової політики певних міжнародних сил і окремих країн, спрямованих на позбавлення України державної незалежності, обмеження її національних інтересів, підрив зсередини та ізоляцію. Особливого акценту потребує актуалізація загроз, які пов’язані з зазіханнями певних реакційних міжнародних сил на права, свободи і законні інтереси громадян України.

Обґрунтовано існування потреби чітко визначити і законодавчо закріпити форми та методи практичної діяльності державних, насамперед силових, структур, якими повинна реагувати Україна на загрози національній безпеці в інформаційній сфері з огляду на зміни характеру сучасного міжнародного протиборства. Засадничим принципом при цьому має бути не втягування нашої країни у новий виток глобальної чи регіональної конфронтації, а перш за все постійний пошук і впровадження адекватних заходів з нейтралізації спрямованих проти нас інформаційних та інших підривних акцій. Прийняття згаданих політико-правових норм дасть змогу не лише підвищити ефективність діяльності силових структур, які покликані захищати національну безпеку України, а й сприятиме, що не менш важливо, зміцненню нашого міжнародного авторитету.

Обґрунтовується необхідність створення аналогічної Інтернету української локальної мережі з метою посилення рівня інформаційної безпеки України. Така національна мережа повинна бути надійно захищена від агресивного втручання зовні, завдяки розробці та впровадженню відповідних українських сервер-провайдерів необхідного функціонального призначення.

Доводиться, що зважаючи на сьогоднішню економічну ситуацію в країні, необхідно жорстко відстоювати тільки життєво важливі національні інтереси. Зайвий максималізм і нереальність проголошеної національної мети та інтересів, прагнення за будь-яку ціну здійснити їх завжди породжували конфронтаційну політику і агресивну військову доктрину, призводячи до підриву вітчизняної економіки, а зрештою і самої руйнації хибно сприйнятих національних ідеалів.

b)

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано низку рекомендацій теоретико-методологічного та науково-методичного характеру.