Клешня, Ганна Миколаївна. Соціальний проект у епоху Постмодерну

Короткий зміст

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми дисертаційного
дослідження, розглядається ступінь наукової розробки проблеми,
формулюється мета дослідження та здійснюється постановка конкретних
дослідницьких завдань, визначаються теоретико-методологічні засади.
Викладається наукова новизна здобутих результатів, їхнє теоретичне та
практичне значення, наводяться дані про публікації й апробацію результатів
дисертаційного дослідження.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження
соціального проекту в епоху Постмодерну» аналізуються публікації за
темою дослідження та виокремлюється теоретико-методологічна база, на основі
якої здійснюється культурно-історична реконструкція становлення соціального
проекту, встановлюється зміст ключових термінів «соціальний ідеал»,
«соціальна утопія», «соціальний прогноз», «соціальний проект».
У підрозділі 1.1. «Соціальне проектування у культурно-
цивілізаційному процесі» досліджено культурно-історичні витоки соціального
проектування. Показано, що феномен соціального проектування у формі
соціального ідеалу, бажаного образу майбутнього, утопії привертав до себе
увагу ще з Античності, проте темою наукового зацікавлення у західному
суспільствознавстві він став лише близько століття тому. В історії світової
філософської рефлексії на тему майбутнього існувало кілька точок зору, які
слід розглядати з позицій відповідності конкретно-історичним умовам
осмислення проблеми. Виявлені конотації досліджуваного феномену як
ідеальних станів суспільства.
У межах християнського світосприйняття доби Середньовіччя
відбувається усвідомлення історичного процесу як єдиного та цілісного. Саме в
межах християнської традиції бере початок «субстанціальний» підхід до змісту
історії та визначення майбутнього. В епоху Відродження осмислення
майбутнього існувало переважно у формі соціальних утопій. У Новий час
відбувається фундаментальна розробка проблеми прогресу людського
суспільства, утверджується віра у здатність людини творити власне суспільне
буття, майбутнє. Німецька класична філософія резюмувала теоретичні пошуки
Нового часу та закріпила цілісність історичного процесу.
Марксистська концепція майбутнього ґрунтувалася на розробці
соціального проекту майбутнього суспільства, де історія набуває сенсу крізь
призму соціально-практичної дії та глобальної перспективи, що стало
визначальним для подальшого розвитку філософського осмислення
майбутнього. Всебічне осмислення культурно-історичної ситуації на початку
9
ХІХ ст. стало вагомим підґрунтям для формування не лише критичних теорій, а
й суспільного розвитку, прогресу людства на наукових засадах.
Осмислення проблематики соціального проектування вийшло на новий
рівень на початку XX ст., коли науково-технічний прогрес увів проектну
діяльність до кола пріоритетних і перспективних видів людської діяльності. У
дисертації показано, що існуючі суперечності в поєднанні з невирішеними
проблемами близького минулого посилюють нестійкість, нестабільність
світової системи ХХІ ст. що особливо актуалізує переосмислення соціального
проекту в новій історичній ситуації.
У підрозділі 1.2. «Понятійно-термінологічний апарат та
методологічна база дослідження» уточнено зміст понять соціальний ідеал,
соціальна утопія, соціальний прогноз, які є моментами вияву соціального
проекту. Соціальний ідеал осмислюється як теоретичний конструкт, що описує
досконалий стан суспільного устрою та відображає аксіологічні домінанти
відповідно до соціокультурного стану епохи. Під соціальною утопією
розуміємо ідеальну модель соціального устрою суспільства, де діє принцип
соціальної справедливості. Соціальний прогноз - це робоча гіпотеза про
можливі напрями культурного поступу, розвитку суспільних відносин чи
конкретних соціально-економічних процесів на підставі виявлених
закономірностей та тенденцій. Соціальний проект осмислюється як сукупність
цілей, завдань та конкретних дій, метою яких є наближення до певного
соціального ідеалу прогнозованого стану соціокультурної реальності з
використанням існуючого потенціалу та врахуванням об’єктивних обмежень.
Відповідно до завдань дослідження встановлено, що провідними
методологічними засадами є культурно-історичний, соціокультурний та
компаративний підходи у їхній діалектичній єдності. Культурно-історичний
підхід дав змогу виявити особливості феномену соціального проектування,
апелюючи до культурних реалій епох Модерну та Постмодерну.
Соціокультурний підхід спонукав розглядати соціальне проектування у
діалектичній єдності філософії та культури. У першому випадку соціум
поставав об’єктом для соціального проектування, у другому – сукупністю
цінностей та норм, що задають спрямування соціального проекту як ідеалу. У
межах цього підходу проаналізовано особливості соціального проектування в
умовах соціальних практик Постмодерну. За допомогою компаративного
підходу виявлено міжлітературні зв'язки на основі зіставлення творів різних
історичних періодів і різних авторів.
У другому розділі «Сценарії майбутнього у соціокультурному
інтер’єрі Модерну: від утопії до соціального проекту» осмислюється
культурно-історична ретроспектива феномену соціального проекту в Модерну
епоху. Досліджено моделювання соціальної дійсності у філософії Модерної
епохи, яке було реалізовано у побудові ідеальних утопічних конструктів, що
відповідає стану суспільної думки епохи. Показано співвідношення соціального
прогнозу та проекту в Модерну добу.
10
У підрозділі 2.1. «Особливості епохи Модерну» визначено домінанти
епохи Модерну, які полягають у переважанні раціонального начала над
ірраціональним, суспільного над особистим, орієнтації на антропоцентризм та
віру в потенціал людини до творення буття. Характерною рисою є зростання
фізичної та соціальної мобільності населення, швидка адаптація до динамічних
змін середовища. Важливим є існування передумов та прагнення до
економічного зростання після будь-яких кризових явищ. В якості змістовних
структур соціального ідеалу Модерної доби найчастіше виступають ідеї
всезагального блага, справедливості, рівності, свободи, що стають здобутком
високого рівня громадянської культури широких мас.
У підрозділі 2.2. «Соціальна утопія як сценарій майбутнього в епоху
Модерну» показано, що осмислення майбутнього в добу Просвітництва
переважно набули форми соціальних утопій у різко окреслених
раціоналістичних формах. У сцієнтистських соціальних утопіях, що
претендували на наукове передбачення майбутнього, втілилася впевненість в
активній, всевладній силі Розуму, у такий спосіб визнаючи право науки на
творення майбутнього людства. Зазначено, що філософія Просвітництва по
суті, сама перетворила досягнення науки на засіб втілення ідей та життєвих
прагнень людства. Царина Розуму була конструкцією інтелектуалів XVІІІ ст.,
яка сприйнята різними верствами суспільства, надихала їх, визначала їхню
революційну налаштованість і визнавала право на оприявнення соціальних
передбачень як ідеалів «розумного» майбутнього, що виявилося у визнанні
проекту Модерну як втіленні цієї епохи.
У підрозділі 2.3. «Особливості соціального прогнозування у Модерну
добу» досліджуються характерні ознаки розуміння майбутнього в епоху
Модерну. Обгрунтовується, що у цей час розвиток економіки, права,
природничих наук стали базисом для соціальних передбачень та прогнозів на
наукових засадах. Виявлено соціальні прогнози у вигляді сценаріїв
майбутнього, що набували форми ідеальних утопічних конструктів, яким
притаманні віра в здатність людини до раціональної організації існуючого
буття та створення суспільства на егалітаристських засадах справедливості,
рівності та верховенства права. Показано, що в соціальних концепціях описані
теоретичні конструкти як моделі утопічного соціалізму, розроблені на підставі
виявлених тенденцій та врахування існуючого потенціалу, вдалось реалізувати
на практиці при побудові першої соціалістичної держави. Це була перша
спроба організації суспільного життя як неприродної форми, розробленої
відповідно до моделі майбутнього, яка враховувала соціальний прогноз;
У підрозділі 2.4. «Кореляція соціального передбачення і соціального
проекту» аналіз соціальних стратегій майбутнього виявив, що соціальне
передбачення в епоху Модерну корелює із соціальним проектом як теоретичне
та практичне освоєння можливого майбутнього. Соціальний проект
розробляється відповідно до наукових прогнозів стосовно майбутнього
розвитку суспільства, його окремих сфер. Встановлюється, що мета соціального
проекту спрямована на корекцію та запобігання прогнозованих або об’єктивно
11
існуючих негативних явищ та тенденцій. Соціальні передбачення набувають
вигляду альтернативних науково обгрунтованих сценаріїв розвитку
суспільства, відповідно до можливості реалізації того чи іншого соціального
проекту. Разом із тим, показано, що при розробці соціального передбачення та
реалізації соціального проекту значний вплив має суб’єктивна складова у
вигляді інтуїції дослідника.
У третьому розділі «Специфіка соціального проектування в добу
Постмодерну» виявляються характерні риси епохи Постмодерну,
досліджується філософське осмислення соціального проекту в умовах сучасних
соціокультурних трансформацій та уточнюються його особливості у практиці
постсучасного суспільства.
У підрозділі 3.1. «Соціальні фактори становлення Постмодерну»
окреслюються соціальні фактори становлення епохи Постмодерну, серед яких:
глобальні міграційні процеси та становлення мультикультуралізму і
плюральності у соціумі; фрагментація культури; трансформації соціально-
економічних інституцій; розмитість кордонів і дезорганізація великих
соціальних спільнот; зростання ролі наддержавних утворень, які набули
значення нової глобальної влади та нівелювання традиційних держав як
соціальних інститутів; уніфікація і стандартизація соціуму в глобальних
масштабах; становлення постіндустріального суспільства; глобальне
поширення культуріндустрії, становлення масової культури та впровадження
цінностей суспільства масового споживання; поверненням до природного стану
протиставлення «всіх проти всіх»; зростання антисцієнтизму й суспільного
інтересу до позанаукового, ірраціонального знання; прагнення до розмивання
меж між наукою, філософією і мистецтвом, до відмови від будь-якого
радикалізму; ускладнення міжособистісних комунікацій – ризомність соціуму -
та віртуалізація суспільної активності індивідів.
У підрозділі 3.2. «Репрезентація соціальних проектів у філософській
думці епохи Постмодерну» розглядаються особливості репрезентації
соціальних проектів Постмодерної доби. Показано екзистенційне спрямування
діяльнісного початку людини на саму себе як самоцінний об’єкт проектування,
що має витоки у творчості Ф. Ніцше, Д. Юнга, Ж.-П. Сартра та ін.
Переорієнтація на самореалізацію індивіда у світі – проектна інтровертність,
яка замінила екстравертну співпричетність до творення соціального як світу
буття, що виявилося у створенні складної ризомної системи соціальних практик
різного рівня: від панування коротких життєвих проектів, які своєрідно
поєднуються з ринковою психологією, до появи «нового гедонізму». Показано
зміну якісних характеристик проекту, зокрема, втрату глибинного змісту ідеалу
і, як наслідок, - втрату масштабності соціального проекту, його подрібнення та
розкиданості в різних соціальних практиках, спрямованих на досягнення
«інтересу» як мети проекту. Ускладнення соціальної організації за рахунок
атомізації соціальних практик, з одного боку, та спрощення й уніфікація
аксіологічних засад, з іншого боку, приводить до створення образу суспільства
масової маніпуляції, що у кінцевому підсумку стає соціальним проектом
12
західної цивілізації. Аргументовано, що втрата «соціальності» та «атомізація»
індивіда у суспільстві є ключовим фактором, що визначає специфічність
соціального проекту епохи Постмодерну.
У підрозділі 3.3. «Соціальне проектування у художній творчості
Постмодерної доби» аналізуються художні, художньо-публіцистичні,
науково-фантастичні, утопічні та антиутопічні, футурологічні літературні
твори, які відображають елементи світоглядних настанов епохи, що присутні як
у зовнішніх ознаках тексту (фрагментарності, невизначеності, втраті
особистості та внутрішнього світу, іронічності, сконструйованості, штучності),
так і у загальному настрої літературних творів, який відображає розчарування у
прагненнях покращити світ, втрату ідеологічних ілюзій, переконанні, що
людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати
його, що подія випереджає теорію. Прогрес визнається лише ілюзією,
з’являється почуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним
визнається варіювання та співіснування всіх (і найдавніших, і новітніх) форм
буття. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним,
адже існування мистецтва у попередніх, класичних формах є неможливим у
постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного
відтворення та тиражування. Соціальне проектування в літературних практиках
виявляється у підтримці загальних тенденцій занепаду проекту Західної
цивілізації як носія культури Постмодерну. При цьому констатується
можливість виникнення нової, молодої культури гуманізму і взаємоповаги до
Особистості за умов переосмислення традиційних цінностей.