КУРРИКУЛУМ КАК СОЦИАЛЬНО-ФИЛОСОФСКИЙ ФЕНОМЕН Автореферат

У вступі сформульовано актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науково-дослідницькими планами, мету, завдання, об’єкт, предмет, основні методи дослідження, а також розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, викладено дані про їх апробацію, зазначена структура дисертації.

У першому розділі «Правова природа курикулуму та організація соціального інституту освіти» вирішуються такі завдання: 1) аналіз ступеня наукової розробленості теми; 2) дослідження курикулуму як продукту синтезу двох соціальних інститутів - права і освіти; 3) розгляд проблеми доцільності й необхідності курикулярного (освітньо-правового) нормування соціально-освітніх відносин.

У першому підрозділі «Освітньо-правова сутність курикулуму» показано, що для країн Північної Америки і Західної Європи курикулум є досить детально вивченим феноменом як у філософському, так і науково-теоретичному аспектах, що зумовлено багатолітньою традицією його дослідження та практичного застосування як нормативного каркасу для соціального інституту освіти (Дж. Адамс, М. Адлер, Д. Ф. Боббіт, Ж. Гай, Д. Георгеску, М. Грін, Дж. І. Гудлад, Ф. У. Джексон, У. І. Долл молодший, Дж. Дьюї, Д. У. Жардин, Дж. С. Каунтс, Дж. С. Кендалл, Г. М. Клібард, А. Крісан, А. Лагранж, К. П. Лі, М. У. Маклафлін, Л. М. Макнейл, Р. Дж. Марзано, К. Дж. Марш, Н. Ноддінгс, У. Ф. Пінар, У. Дж. Пофам, С. Б. Робінзон, Дж. Сілін, М. Сміт, Д. Л. Стівенсон, С. Дж. Торнтон, Д. Дж. Фліндерс, П. Фрейре, П. Хлебович, Дж. Дж. Шваб, Б. Еверест, Э. У. Ейснер, М. У. Еппл та ін.). На теренах українського освітнього простору курикулум з’явився лише на початку XXI століття як об’єкт нечисленних теоретико-аналітичних робіт (напр., С. Ф. Клепко, І. А. Радіонова). Кількісний брак вітчизняних курикулярних розвідок прямо пропорційний їх якісній неповноті, що виявляється, зокрема, у нерозвиненості філософського підходу, конче необхідного для проникнення в глибинну суть курикулярних питань.

Для осмислення проблеми курикулуму в освітньому знанні в методологічному плані та в узагальненні результатів роботи важливі роботи В. П. Андрущенка, Я. Я. Болюбаша, Є. Р. Борінштейна, В. Г. Вікторова, В. В. Гапона, Е. М. Герасимової, М. С. Дмитрієвої, І. В. Єршової-Бабенко, А. І. Кавалерова, М. В. Кісіля, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, О. В. Лісеєнко, І. Г. Мисик, О. В. Пунченка, Н. М. Рибки, О. В. Халапсіса, А. І. Уйомова, М. Ф. Цибри, А. А. Чунаєвої та ін.

У другому підрозділі «Пріоритетність курикулярного нормування соціального інституту освіти» наведено компаративістський підхід до визначення курикулярної субстанції, що полягав у порівнянні сутністніх властивостей курикулуму і права, надав можливість встановити їхню ідентичність, звідки випливає висновок про поглинання курикулуму більш об’ємною соціальною системою права, а отже про правову приналежність курикулярного субстрату. Зроблений висновок підтверджується результатами вивчення структури та діалектики курикулуму. Відтворення причинно-наслідкових зв’язків, що обумовлюють буття останнього, вказує на його соціально-нормативний склад. Виходячи із найвищого рівня їх державної забезпеченості, соціальні норми, які конституюють курикулум, є нормами правовими.

Спрямованість курикулуму на організацію суспільних відносин саме у сфері освіти, освітня специфіка правових норм, що його складають, до яких належать і підручники, і навчальні програми, і методичні рекомендації, свідчать про співпричетність соціального інституту освіти до творення курикулярного єства.

Наступним доказом бінарної, освітньо-правової, природи курикулуму є органічна єдність соціальних цілей, що стоять перед інститутами освіти і права - свободи від обтяжуючих чинників навколишнього середовища і обмеження людського свавілля як основної умови серед названих чинників. Подібна подвійна субстанційність визначає курикулум як складну соціальну систему правових норм, спрямованих на організацію суспільних відносин у сфері освіти.

Доцільність саме курикулярного варіанту нормування соціально-освітніх відносин полягає в безапеляційній пріоритетності його застосування поряд з іншими можливими засобами. Примат курикулуму виявляється в його всеосяжності щодо суспільно-освітніх відносин процесів, феноменів, у системній розвиненості, яка віднаходиться через безпосередньо правове наповнення. Конституювання змісту освіти, визначення прав та обов’язків освітніх суб’єктів регулюються курикулярними матеріально-правовими нормами; процедурне забезпечення останніх зорганізується курикулярними процесуально-правовими нормами. Інші способи нормування соціально-освітніх відносин, зокрема, поширений у вітчизняних науково-дослідницькій і практично-застосовній сферах стандарт освіти, мають значно більш вузький порівняно з курикулумом спектр дії, що поглинається матеріально-правовим сегментом останнього, а отже, програють йому в послідовності, узгодженості, системності, тобто в ефективності.

У другому розділі «Українська соціально-освітня проблематика в контексті курикулярного нормування» згідно із завданнями дослідження: 1) продовжується розгляд доцільності курикулярного нормування соціально-освітніх відносин; 2) визначається й аналізується соціально-освітня проблематика як об’єкт курикулярного нормування.

У першому підрозділі «Описова характеристика соціально-освітньої проблематики в сучасній Україні» йдеться про те, що через застосування до організації суспільно-освітніх відносин недостатньо розвинених й ефективних засобів вітчизняний соціальний інститут освіти знаходиться в стані рецесії, що виражається в значному відставанні української освіти від об’єктивного стану ноосферної еволюції. Оскільки якість освіти є основним чинником суспільного прогресу, її зумовлені інертністю та застарілістю низькі показники невідворотно спричиняють стагнацію і регрес культурно-господарського життя держави. Отже, вірний вибір шляху нормування соціально-освітніх відносин тягне за собою поліпшення параметрів не лише освіти, але й людського буття. Очевидна нездатність чинної освітньо-нормативної системи до виконання покладених на неї завдань свідчить на користь курикулуму як найоптимальнішої технології впорядкування соціального інституту освіти.

Але практичному встановленню курикулуму має передувати теоретичне осмислення соціально-освітньої проблематики як основної причини архаїчного становища вітчизняної суспільно-освітньої сфери. Вирішення зазначених проблем є головним і нагальним завданням курикулуму, змістом його нормувальної діяльності.

У другому підрозділі «Соціально-філософський аналіз вітчизняної суспільно-освітньої проблематики» розкриття соціально-філософського аспекту вивчення проблем освіти дає змогу визначити їх як такі, що проникли із загальносуспільної сфери в освітню галузь, де асимілювалися і набули специфічних властивостей. Абстрактно виокремлюються такі (у дійсності щільно пов’язані) соціально-освітні проблеми: індивідуалізм, суб’єктивізм, конформізм, споживацтво, надмірність, традиціоналізм, нігілістичне новаторство, формалізм, примусово-централізований підхід, системна закритість, неузгодженість, бюрократія, завищені показники.

Соціально-філософський аналіз надає можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки, що обумовлюють розвиток та взаємодію зазначених проблем. У результаті розбору встановлено, що наріжною, генеалогічною основою всіх соціально-освітніх проблем є індивідуалізм, руйнівна субстанція якого породжує й підтримує інші, похідні щодо нього, проблеми.

Актуальність перелічених соціально-освітніх проблем зберігається внаслідок відсутності ефективної стратегії їхнього вирішення за допомогою прогресивного нормування суспільно-освітніх відносин, тобто курикулярної стратегії. Але виробленню такого загального плану масштабних і узгоджених дій має передувати теоретичне підсумовування значного шару необхідної інформації, що є неможливим без належного філософського обґрунтування (як найбільш узагальнюючого виду мисленнєвої діяльності) і насамперед, обґрунтування в межах соціальної філософії, що цілеспрямовано описує саме суспільні явища, а отже, найбільш досконало проникає в сутність соціально-освітніх проблем і соціально-курикулярного нормування.

Третій розділ «Особливості курикулярного нормування» присвячено дослідженню таких проблем: 1) вивчення правових можливостей курикулуму щодо розв’язання соціально-освітньої проблематики; 2) виявлення та аналіз специфіки курикулярного (об’єктивно-правового) розв’язання соціально-освітньої проблематики; 3) опрацювання загальної стратегії курикулярної (об’єктивно-правової) організації суспільно-освітніх відносин.

У першому підрозділі «Правова об’єктивність як застава курикулярної ефективності у вирішенні соціально-освітньої проблематики» доступна соціально-філософському аналізу чуттєвість сканування суспільних феноменів виявляє в правовому полі курикулуму матерію об’єктивності. Правова об’єктивність являє собою ядро курикулярного етносу, внаслідок чого є основним чинником, що визначає можливості курикулуму щодо розв’язання соціально-освітньої проблематики. Практично вагомим для соціально-освітніх відносин наповненням розкритого курикулярного субстрату є регулятивна ідея загального блага, що поділяє суспільно-освітні акти на об’єктивні (правові) та індивідуалістичні (антиправові). Іманентне розуму кожного учасника соціально-освітніх відносин усвідомлення сутності спільного блага як ступеня здійснення в цих відносинах загальної користі наділяє останні правосудною дією принципу правової об’єктивності, що відфільтровує несумісні зі спільним благом агенти індивідуалізму. Можливість практичного застосування зазначеного принципу є наріжною властивістю курикулярної спроможності до правового розв’язання соціально-освітньої проблематики. Реалізація обговорюваної можливості характеризується певною специфікою, що полягає в перелічених нижче предикатах курикулярно-правової об’єктивності.

У другому підрозділі «Предикати курикулярно-правової об’єктивності та аспекти їх впливу на соціально-освітню проблематику» розкривається сутність предикатів.

Предикати системності. Загальне благо як зміст курикулуму вимагає всезагальної обізнаності, тобто, доступності (відомості, зрозумілості) курикулярних норм для всіх суб’єктів соціально-освітніх відносин, що є запорукою узгодженості їхніх дій, а отже, освітньої системи в цілому. Спрямованими на узгодженість специфічними рисами правової об’єктивності є урівноваження протилежних сил і підпорядкованість останніх верховній владі закону. Право як багаторівнева ієрархічна система в інтересах об’єктивної узгодженості здатне розподілити підвідомчі йому соціально-освітні відносини на ланках даної системи, а як синергетична система здатне впорядкувати інноваційні надходження.

Протипримусові предикати. Маючи за мету легітимність курикулуму як основу його ефективності, правова об’єктивність у процесі впорядкування суспільно-освітніх відносин із необхідністю поєднує розумний примус із переконуванням здійснювати загальнокорисні обов’язки заради спільного блага.

Децентралізаційні предикати. Соціально-освітня реальність як зміст курикулярної об’єктивності вимагає розширення свободи навчальних закладів та освітніх повноважень органів місцевого самоврядування, невід’ємною умовою чого є встановлення правової рівності між державними і недержавними суб’єктами освітніх відносин.

Антитрадиціоналістські предикати та предикати, що редукують нігілістичне новаторство. Специфіка курикулярної об’єктивності полягає, по-перше, у просякнутості освітньо-правових норм еволюційними змінами соціально-освітніх відносин, по-друге, в імперативі органічного поєднання інновацій із загальнокорисними освітніми традиціями.

У третьому підрозділі «Стратегія курикулярної організації соціально-освітніх відносин» зіставлення соціально-освітньої проблематики і специфіки її курикулярного об’єктивно-правового подолання дозволяє виробити загальну стратегію курикулярного нормування. Основним завданням останньої є безперервне підтримання актуальності курикулуму, що вимагає розгортання курикулуму в таких напрямках: постійне нормативно-методологічне самовдосконалення, системні відкритість і узгодженість, моніторинг попиту на ринку праці, своєчасне оновлення, міжнародна освітньо-правова інтеграція, орієнтація на індивідуально-особистісні відмінності учасників освітнього процесу, розроблення об’єктивної системи фінансування інституту освіти, регулярна перевірка щодо практичної доцільності.

У четвертому підрозділі «Розвиток освітньої правосвідомості як підґрунтя курикулярної стратегії подолання соціально-освітньої проблематики» доведено, що головним вектором курикулярної стратегії є подолання проблем конформізму та споживацтва, що вимагає виховання об’єктивної правосвідомості у суб’єктів соціально-освітніх відносин, здійснюваного в декілька тактичних етапів: 1) об’єднання інтелектуальної еліти, яка вже володіє високою правосвідомістю, з метою розвитку інших учасників освітніх відносин; 2) роз’яснення останнім об’єктивної реальності соціально-освітніх відносин, що полягає в нагальній необхідності спільного блага і продукуючих його об’єктивних освітньо-правових нормах; 3) формування у суб’єктів соціально-освітніх відносин активної антиіндивідуалістичної позиції.