МИХАЙЛО МОЧУЛЬСЬКИЙ У ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий зміст

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено стан опрацювання проблеми в сучасній науці, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт та предмет, розкрито новизну та практичне значення одержаних результатів, названо методи, застосовані в роботі, вказано на зв’язок дисертації з науковими програмами кафедри української літератури та Інституту франкознавства, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Проблеми наукової біографії Михайла Мочульського”, який складається з п’яти підрозділів, розглянуто обставини формування творчої особистості письменника, розроблено періодизацію його життя і творчості, з’ясовано умови та характер діяльності на тлі взаємин із сучасниками.

У підрозділі 1.1. “Родинні та освітні чинники формування світогляду (1875-1896)” подано основні факти біографії дослідника, який народився у м. Миколаєві над Дністром; висвітлено походження родин батька й матері: Мочульських та Васевичів; з’ясовано долю братів Аполлінарія й Альфреда, звернено увагу на роль хресних батьків – Івана Міцкевича та Йосифи Корінець – у вихованні майбутнього письменника; розкрито періоди навчання М.Мочульського у Стрийській гімназії, а згодом на правничому факультеті у Львівському університеті, що підтверджується уривками зі спогадів ученого.

У підрозділі 1.2. “Розмаїття наукових, культурних, громадських інтересів (1896–1914)'' розглянуто специфіку юридичної практики вченого-правознавця у судах Миколаєва, Сянока, Львова, схарактеризовано захист докторської дисертації з юриспруденції “Спадковість згідно Міжнародного приватного права”. Простежено процес формування й становлення майбутнього літературознавця й літературного критика, його наукову, редакторську працю у філологічному відділі Наукового товариства ім. Т.Шевченка, у Товаристві прихильників української науки, літератури і мистецтва, діяльність на посаді директора Українсько-Руської видавничої спілки. Висвітлено історію знайомства та співпраці М.Мочульського з українською науковою елітою, зокрема з І.Франком, М.Грушевським, М.Возняком, В. Гнатюком, І.Крип’якевичем, І.Свєнціцьким, Д.Дорошенком та ін., показано його тісні творчі зв’язки із земляками-миколаївцями Уляною Кравченко, І.Кревецьким, К.Устияновичем.

У підрозділі 1.3. “Українознавча місія під час заслання” (1914–1917)” з’ясовано обставини арешту М.Мочульського на початку Першої світової війни, описано період заслання його у Буїнську (Росія). Поціновано активну допомогу дослідникові з боку М.Грушевського, який у цей час перебував на засланні в Казані. Ця допомога полягала у численних порадах, консультаціях, у забезпеченні науковою літературою для написання праць з історії українського письменства та фольклористики, у знайомстві з професорами Казанського університету К.Харламповичем і Н.Петровським. Установлено, що наукові ідеї та програми, які пропонував М.Грушевський, його молодший колега активно втілював у життя, про що свідчать публікації, які згодом із допомогою вченого-наставника з’явилися в українських часописах та збірниках. На основі епістолярію дослідника простежено й прокоментовано також його зв’язки з О.Роздольським.

У підрозділі 1.4. “Діяльність М.Мочульського у міжвоєнний період (1917–1940)” визначено основні біографічні віхи вченого після повернення з російського полону в Галичину. Проаналізована його організаторська робота на посаді головного редактора часопису “Україна”, наукова праця в якості постійного члена Історичної комісії, Комісії історичної писемності та Кабінету примітивної культури Всеукраїнської Академії наук. У цей період М.Мочульський написав цілу низку літературознавчих розвідок, більшість яких були розпочаті ще в Буїнську й Казані, зокрема “Літературні паралелі: “Сон” Т.Шевченка і “Призраки” І.Тургенєва”, “Іван Манжура – український етнограф”, “Князь Микола Андрійович Цертелєв. Біографічно-літературний нарис”. Характерно, що про останні роки життя і творчості вченого збереглося найменше документів. З’ясовано, що він опікувався будинком, бібліотекою та архівами М.Грушевського, регулярно писав історику в Москву про стан справ у Галичині.

У підрозділі 1.5. “М.Грушевський та М.Мочульський: штрихи до родинних стосунків та творчої співпраці (1900–1934)” відображено період знайомства М.Мочульського з М.Грушевським, засвідчений у фрагментах його мемуарів. Співпраця обох учених проаналізована за допомогою архівних документів та багатої епістолярної спадщини, що вказує на благотворний вплив досвідченого наставника на молодого вченого. Це проявилося в роботі над вивченням “української школи” у польській літературі, в дослідженні творчості І.Манжури та Марії Проскурівни (Семенко). М.Грушевський редагував також деякі праці свого колеги й допомагав йому з пошуками відповідних матеріалів. Тривала творча співпраця поступово переросла у родинні стосунки: М.Мочульський одружився з племінницею Марії Грушевської – Ольгою Вояковською. Знайдено й описано статті О.Мочульської, присвячені діяльності “Просвіти”, діяльності Катерини Грушевської, проблемам живопису тощо.

У другому розділі – “Літературознавчі концепції Михайла Мочульського” проаналізовано методи дослідження вченого, визначено проблематику його літературно-критичних статей, подано огляд епістолярної спадщини.

У підрозділі 2.1. “Теоретико-методологічні засади дослідницької стратегії вченого” доведено, що М.Мочульський у дослідженні різноманітних літературних явищ використовував здебільшого біографічний, компаративний, психологічний методи. З’ясовано, що науковим підґрунтям для вченого стали культурно-історична теорія І.Тена, історико-порівняльний метод, почерпнутий із розвідок М.Драгоманова “Література російська, великоруська, українська і галицька” (1873), “Доповідь для літературного конгресу в Парижі” (1878) і “Шевченко, українофіли й соціалізм” (1879), а також дослідження І.Франка, зокрема “Переднє слово ( до видання “Перебенді” Т.Шевченка”. – Львів,1889) та “Із секретів поетичної творчості”. У літературно-критичних статтях переважали такі аспекти, як функції свідомого й несвідомого у процесі художньої творчості, зв’язок поетичної вдачі з психічними аномаліями, психологічні закони асоціації ідей та спеціальні поетичні асоціації, зіставлення “сонної” і поетичної візій тощо.

У підрозділі 2.2. “Проблеми шевченкознавства в освітленні М.Мочульського” вперше систематизовано й проаналізовано шевченкознавчі праці вченого, що відзначаються ґрунтовними, новаторськими на той час спостереженнями над художнім текстом, невідомими сторінками життєпису поета. У розвідці “М.Щепкін і Т.Шевченко” дослідник розкрив нові аспекти біографії Кобзаря: деталі співпраці між талановитим актором і відомим поетом. У статті “В 69 роковини Т.Шевченка. Культ дерева й сокири в Шевченківській поемі” об’єктом аналізу стала поезія “У Бога за дверми лежала сокира…”. М.Мочульському вдалося зібрати ілюстративний матеріал та засвідчити наукові джерела, які підтверджують існування культу дерева й сокири, а також розкрити символічне значення образу сокири.

У дослідженні “До генези й пояснення “Інтродукції” до “Гайдамаків” Т.Шевченка” відчутний вплив М.Грушевського, який допоміг ученому укласти бібліографію наукових історичних праць, використаних Т.Шевченком при написанні розділу “Інтродукція”. Застосувавши історико-порівняльний метод, М.Мочульський прийшов до висновку, що поет чітко дотримувався принципу історичності і правдивості фактів, при цьому значну роль у формуванні концепції твору відіграла “Історія Русів”. Установивши історичну достовірність зображених подій, автор розвідки ґрунтовно проаналізував окремі запозичення з інших літературних творів.

У студії “Літературні паралелі: “Сон” Т.Шевченка і “Призраки” І.Тургенєва” вчений, використовуючи улюблений історико-порівняльний метод, з’ясував низку спільних та відмінних рис, що простежуються у творчості обох письменників. Він акцентував особливу увагу на окремих аспектах запозичень російського автора з Шевченкової поеми “Сон” (“У всякого своя доля…”). Відзначено, що шевченкознавчі праці М.Мочульського досі не втратили своєї актуальності.

У підрозділі 2.3. “Українська школа” в польській літературі” розглянуто один із головних напрямків літературознавчих зацікавлень М.Мочульського – проблеми функціонування українських мотивів у творчості польських романтиків С.Гощинського, Ю.Словацького, Б.Залєського, А.Мальчевського. На основі багатого фактичного матеріалу вчений уперше в українському літературознавстві здійснив систематичний огляд історії літературного і національно-політичного руху в польському письменстві в проекції на українську літературу. Ґрунтовний текстуальний аналіз доводив етнічні, культурні, історичні взаємовпливи польського й українського романтизму, заснованого на власне українській фольклорній парадигмі. Дослідник порівняв джерела, історичну основу і художнє втілення одного із найскладніших періодів в українсько-польських взаєминах – Коліївщини, що знайшла своє відображення у творах у С.Гощинського, Ю.Словацького, Т.Шевченка.

У підрозділі 2.4. “Літературно-критична діяльність М.Мочульського” проаналізовано рецензії, відгуки на твори сучасників письменника, зокрема О.Козловського, М.Коцюбинського, Христі Алчевської, Марії Підгірянки, О.Луцького, С.Чернецького, С.Твердохліба та ін. Характерною для розуміння естетики М.Мочульського є його полеміка з С.Єфремовим у рецензії на повість О.Кобилянської “Через кладку”, у якій критик відстоює новаторство молодої письменниці, відзначаючи несправедливі, суб’єктивні оцінки цього твору автором відомої статті “В поисках новой красоты”. Схвальні відгуки отримали огляд нового українського письменства (1798–1905), студії про І.Манжуру, М.Цертелєва, які містили свіжі, оригінальні думки, що знайшли дальший розвиток у пізніших дослідженнях.

У роботі також зосереджено увагу на упорядкування збірки поезій “Україні” В.Самійленка, яка була здійснена М.Мочульським. До цієї книжки увійшли віршовані твори поета, окрім драм, оповідань та перекладів Мольєра і Данте. І.Франко вважав названу книгу першим повним хронологічно впорядкованим виданням поезій В.Самійленка. Розглянуто критичні рецензії “З сучасного письменства. Один із дилетантів” та ’’Поезії Степана Чарнецького п. з. В годині сумерку”, в яких простежується тенденція впливу поглядів І.Франка на творчість молодомузівців.

У підрозділі 2.5. “Епістолярій як дзеркало літературного процесу” актуалізовано й описано невідомі архівні матеріали, які ширше розкривають дослідницький потенціал ученого. Листування М.Мочульського прояснює незнані сторінки наукової й художньої творчості письменника, відбиває його уболівання, переживання за долю національної літератури, розкриває драматичні картини діяльності галицької інтелігенції, засвідчує приклади взаємодопомоги та співпраці митців тощо. Розглянуто практично увесь доступний архівний фонд ученого, зокрема листи провідних українських діячів М.Грушевського, М.Возняка, Христі Алчевської, М.Рудницького, В.Кушніра, І.Огієнка, І.Крип’якевича, Г.Чупринки, Я.Гординського та ін. В епістолярії відображено, зокрема, конфліктні ситуації в НТШ, міркування про стан української літератури, окремі записи легенд та уривки з фольклорних студій.

У третьому розділі “Іван Франко в рецепції Михайла Мочульського” досліджено франкознавчі праці М.Мочульського, проаналізовано його спогади про останнє десятиліття життя і творчості І.Франка.

У підрозділі 3.1. “Іван Франко й Михайло Мочульський: до історії творчих взаємин” подано історію знайомства М.Мочульського з І.Франком, яку проілюстровано окремими епізодами з його спогадів. Простежено хронологію їхньої співпраці, що виявлялася, зокрема, в залученні молодого письменника до літературної роботи в НТШ, в упорядкуванні та виданні збірок “Мірти й кипариси” О.Козловського, “Україні” В.Самійленка, “Батьківщина та иньші оповідання” І.Франка. Систематизовано також праці М.Мочульського, присвячені дослідженню творчості І.Франка.

У підрозділі 3.2. “Секрети поетичної творчості І.Франка крізь призму психоаналізу” проаналізовано особливості методологічних підходів М.Мочульського при оцінці лірики поета початку ХХ ст. У розвідці “Одно видіння Івана Франка” об’єктом аналізу стала поезія “Над великою рікою...”, сюжет якої поданий у двох варіантах: віршовому й прозовому. Для тлумачення тексту вчений послугувався порівняльним методом, обравши за зразок подібні мотиви в творах К.Мейєра, а також застосував елементи психоаналізу, зокрема класифікацію снів за З.Фройдом.

У рецензії “Semper tiro” М.Мочульський першим із Франкових сучасників відгукнувся на нову збірку поета, відзначивши її високий художній рівень. Він звернув особливу увагу на зміни в естетичній свідомості автора, вплив на його творчість сновидінь, галюцинацій, присутність в ній таємних почуттів і прихованих бажань. Обидві праці залишаються актуальними й на сучасному етапі розвитку франкознавства: більшість дослідників підтверджують слушні спостереження критика.

У підрозділі 3.3. “Мемуари М.Мочульського як джерело вивчення життя і творчості І.Франка” за допомогою епістолярію з’ясовано історію написання спогадів, подано їх бібліографію, наведено ілюстративний матеріал. Автор мемуарів використав метод “складання мозаїки” – від зображення оточення письменника, відтворення його переживань, почуттів до аналізу творчості, характеристики образів, героїв. Спогади написані толерантно, витримано, з бажанням показати найкращі риси поета й викликати симпатію та повагу до генія у найважчий період його життя, коли він мужньо боровся зі смертельною недугою. У мемуарах М.Мочульського поряд з І.Франком правдиво зображені постаті М.Павлика, В.Гнатюка, М.Грушевського та ін. Крім власне спогадів, учений аналізує окремі поетичні та прозові твори письменника, використовуючи основні методологічні засади Франкової розвідки “Із секретів поетичної творчості”.

У четвертому розділі – “Художня спадщина Михайла Мочульського” розглянуто невеликий творчий доробок письменника, що складається зі збірки новел “Опалева мряка”, двох віршів “Вічні паломники” й “Ой, зацвіли маки…” та декількох перекладів.

У підрозділі 4.1. “Ідейно-естетичні виміри малої прози” проаналізовано новели, які увійшли до складу збірки “Опалева мряка”: досліджено історію написання творів, простежено сюжетні колізії, розкрито психологізм образів. Доведено, що інтелектуальна за характером і суттю новелістика М.Мочульського являє собою синтез емоційної сфери з раціональним, прагматичним відображенням об’єктивної дійсності. З’ясовано, що новели відрізняються реалістичністю й точністю деталей (“Мартин Ідріс”, “Заповіт Вишеньки”), іронією та гумором (“Кава”, “Годованка”), індивідуалізацією персонажів (“Останнє Різдво”, “Опалева мряка”). Особливу увагу зосереджено на суперечностях людської природи, на протистоянні моральних категорій: добра і зла, любові та ненависті, життя та смерті. Проблема індивідуальної свободи і необхідності розглядається з позицій просвітницької ідеології, християнського світорозуміння.

У підрозділі 4.2. “Проба поетичного пера” об’єктом дослідження є два вірші “Вічні паломники” і “Ой, зацвіли маки…”. Перший із них опублікований у “Літературно-науковому віснику” (1908). За жанром це філософська медитація, що виражає роздуми поета про сутність життя й смерті. Другий ліричний твір, написаний на засланні, був знайдений серед листів до Христі Алчевської. Побудований він за принципом психологічного паралелізму і висловлює любовні почуття через зіставлення образу коханої з явищами природи. Публікується вперше в тексті дисертації.

У підрозділі 4.3. “М.Мочульський – перекладач” розглянуто перекладацьку діяльність письменника. Проаналізовано переклади уривків із книги “Так говорив Заратустра” Ф.Ніцше з німецької мови, “Легенд” Ю.Заєра, творів Й.Карасека, А.Сови з чеської мови, О.Ганссона зі шведської мови, збірки “Кленові листки” В.Стефаника польською мовою. Переклади М.Мочульського свідчать про вміння передати рідною мовою відтінки чужого художнього слова, зберегти стиль автора.