ОДНОСТОРОННІ АКТИ ДЕРЖАВ У СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. За останні півстоліття міжнародне право зазнало кардинальних змін та перетворень. Не є винятком й сфера міжнародного нормотворення, в якій все більше утверджується тенденція, що права та обов’язки держав можуть виникати не лише з міжнародних договорів, звичаєвого права чи загальних принципів права, а й на основі інших правотворчих інструментів, насамперед рішень міжнародних організацій та односторонніх юридичних актів держав. Хоча останні й не містяться у переліку джерел міжнародного права, передбаченому в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, тим не менше, односторонні акти вельми широко застосовуються сьогодні у практиці держав і міжнародних юрисдикційних органів. При цьому йдеться про акти, які, не будучи пов’язаними з правом міжнародних договорів, здатні самостійно породжувати юридичні наслідки.

Держави дедалі частіше звертаються до односторонніх актів, виходячи з певних їх переваг, порівняно з більш складними процесами укладення міжнародних договорів. Зокрема, терміни прийняття таких актів є набагато меншими, ніж при підготовці та підписанні двосторонніх і багатосторонніх договорів. Формально вони не потребують згоди з боку інших держав. На цю їх особливість наголосив у своєму рішенні «Про ядерні випробування» (1974) Міжнародний Суд ООН. Крім того, нерідко держави звертаються до односторонніх актів тоді, коли необхідно терміново розв’язати той чи інший політичний спір. Загалом, держави фактично щоденно вдаються до формулювання односторонніх актів: це і визнання держав та урядів, і обіцянки про надання фінансової чи гуманітарної допомоги, і погашення заборгованості, і надання різних міжнародно-правових режимів в їх економічному співробітництві тощо. Чимало односторонніх юридичних обіцянок здійснюються також у сфері міжнародної безпеки.

Вагому роль односторонні акти відіграли й в історії міжнародних відносин незалежної України. Зокрема, ухваленням одностороннього акта відмови − у формі Тристоронньої заяви Президентів України, Росії та США від 14 січня 1994 р. − Україні свого часу вдалося розв’язати напружену політичну ситуацію навколо ядерних арсеналів, які залишились на її території після розпаду СРСР. Україна успішно застосовувала односторонні акти й у випадку, коли Російська Федерація розпочала будівництво дамби у Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. За допомогою низки односторонніх актів, які в даному випадку мали форму протесту, Україні вдалося захистити свої суверенні права, які були порушені у результаті даного будівництва, що розгорталося без відома України у безпосередній близькості до її кордону.

Зростання кількості односторонніх актів у практиці держав свідчить не лише про необхідність проведення їх всебічного доктринального аналізу, а й про необхідність розробки відповідного міжнародно-правового режиму для їх належного регулювання на універсальному рівні. Адже нерідко відсутність ясності щодо статусу односторонніх актів держав у міжнародному праві призводить до того, що та чи інша держава, проголошуючи такий акт, мимоволі стає “заручницею” власного ж волевиявлення, беручи на себе певні міжнародні зобов’язання. Відтак, важливим кроком на шляху кодифікації інституту односторонніх актів стало проведення протягом 1997−2006 рр. відповідної роботи у рамках Комісії міжнародного права ООН (КМП). Виходячи з того, що забезпечення стабільності і передбачуваності у міжнародних відносинах є важливим завданням міжнародного права, КМП визнала за доцільне розробити відповідний міжнародно-правовий режим регулювання односторонніх актів для запобігання ситуацій, коли односторонні акти можуть стати джерелом суперечок і навіть конфліктів. Результатом її роботи стало прийняття у 2006 р. документа під назвою “Керівні принципи стосовно односторонніх заяв держав, здатних викликати юридичні зобов’язання” (далі − Керівні принципи 2006 р.), які були прийняті до відома Генеральною Асамблеєю ООН в Резолюції від 18 грудня 2006 р. (А/RES/61/34).

Водночас, доводиться констатувати, що, за винятком окремих згадок у працях В.Г. Буткевича, В.М. Буроменського, А.І. Дмитрієва, О.О. Мережка, проблематика односторонніх актів держав досі не знайшла висвітлення у вітчизняній доктрині. У радянській науці міжнародного права зазначена тема так само майже не досліджувалася. Фактично єдиним юристом-міжнародником, який приділив детальну увагу одностороннім актам, був Р.А. Каламкарян. Водночас, окремі аспекти даного питання у цей період висвітлювалися у роботах таких вчених, як Д.Б. Левін, І.І. Лукашук, П.Ф. Мартиненко, О.П. Мартиненко, М.О. Ушаков, В.М. Шуршалов та ін. У країнах пострадянського простору інститут односторонніх актів також залишається маловивченим, хоча він згадується у роботах таких російських вчених, як М.Е. Волосов, В.Н. Додонов, Р.А. Каламкарян, І.І. Лукашук, І.В. Рачков, М.О. Ушаков та ін. Дещо більший інтерес до односторонніх актів спостерігається у роботах західних вчених, які присвятили даній темі свої праці. Серед них можна виокремити Х. Берберіса, Г. Біскотіні, І. Бройтца, Дж. Вентуріні, Дж. Гарнера, К. Гудманн, В. Дегана, Й. Деюсі, Ж-П. Жаке, С. Карбоне, П. Кайє, Р. Куодрі, Ч. Кісса, А. МакНейра, І. МакГіббона, Ф. Пфлюгера, А. Рубіна, В.Р. Седеньо, Х. Скубішевського, Е. Суя, В. Фідлера, К. Цеманека та ін.

Теоретичним підґрунтям дисертації також слугували праці таких західних юристів-міжнародників, як Д. Анцилотті, Р. Блюндорн, М. Бос, Я. Броунлі, Ш. де Вішер, Г. Даам, П. Дайє, Й. Дельбрюк, Р. Дженнінгс, І. Зайдль-Гоенфельдерн, Б. Зімма, К. Іпсен, А. Кассезе, М. Коскенніємі, Г. Мізлєр, Нгуен Куок Динь, А. Пелле, П. Ройтер, Х. Серлуей, А. Фердросс, Р. Хігінс, Г. Шварценбергер та ін. Крім того, дисертант звертався й до праць В.Н. Денисова, Г. Кельзена, В.М. Корецького, Х. Лаутерпахта, Д.П. О’Коннелла, Л. Оппенгейма, Ш. Руссо, А.М. Талалаєва, Г.І. Тункіна, Д.І. Фельдмана, Х. Уолдока та ін.

При цьому слід констатувати, що переважна більшість монографічних робіт на тему односторонніх актів, представлених як вітчизняними, так і іншими юристами-міжнародниками, були написані кілька десятиліть тому, а відтак не повною мірою враховують новітню практику держав та сучасні тенденції розвитку цього міжнародно-правового інституту, зокрема його кодифікацію у Комісії міжнародного права ООН, а також положення Керівних принципів 2006 р. До того ж на сьогодні відсутні наукові дослідження, які б аналізували вітчизняну практику у сфері односторонніх актів. Саме зростаюча теоретична і практична значимість односторонніх актів держав спонукали автора дати їх системний аналіз, дослідити кодифікаційну роботу КМП по даній темі та переосмислити деякі традиційні підходи до вирішення цієї проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами» (номер державної реєстрації 0101U007291).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає: по-перше, у виявленні закономірностей та особливостей інституту односторонніх актів держав з урахуванням новітніх тенденцій їх розвитку у міжнародному праві; по-друге, в аналізі традиційних видів односторонніх актів та практики їх застосування; по-третє, у виявленні в процесі кодифікації КМП звичаєвих та інших норм міжнародного права, які регулюють питання проголошення, чинності і відкликання односторонніх актів.

Поставлена мета зумовила необхідність зосередження основної уваги на вирішенні таких завдань:

дослідити становлення інституту суто односторонніх актів держав у міжнародному праві;

визначити місце суто односторонніх актів держав у системі джерел міжнародного права;

виділити критерії відокремлення односторонніх актів від інших видів односторонньої поведінки держав;

виявити характерні особливості правової природи суто односторонніх актів держав та запропонувати дефініцію останніх;

розкрити особливості та сучасні тенденції розвитку традиційних видів односторонніх актів: обіцянки, протесту, відмови та визнання;

дослідити практику України та інших держав, а також досвід юрисдикційних органів у сфері застосування суто односторонніх актів;

висвітлити і проаналізувати діяльність Комісії міжнародного права ООН у сфері кодифікації інституту односторонніх актів;

дати аналіз положень Керівних принципів 2006 р.

Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародні правовідносини, що виникають у сфері застосування односторонніх актів держав.

Предмет дослідження становить комплекс міжнародно-правових принципів та норм у сфері застосування односторонніх актів держав.

Методологічну основу дослідження складає комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів і принципів. Зокрема, використовувалися методи аналізу і синтезу, дедукції, детермінізму при розробці дефініції односторонніх актів держав та їх окремих видів, а також при виділенні їх особливостей та характерних елементів. Активно застосовувалися також і такі методи, як порівняльний метод − при дослідженні доктринальних поглядів щодо зобов’язуючої сили суто односторонніх актів держав у міжнародному праві, при розгляді різних видів як формально односторонніх, так і суто односторонніх актів держав, а також при дослідженні правового режиму односторонніх актів держав та можливості застосування до нього mutatis mutandis окремих норм права міжнародних договорів; історичний метод − при висвітленні становлення та розвитку інституту односторонніх актів держав у міжнародному праві та дослідженні етапів кодифікації теми односторонніх актів у КМП; системний метод – при дослідженні місця та ролі суто односторонніх актів у структурі джерел міжнародного права, аналізі положень Керівних принципів 2006 р.; функціональний метод – при визначенні повноважень осіб проголошувати односторонні акти від імені держави; нормативний метод − при дослідженні кодифікаційної роботи Комісії міжнародного права ООН, рішень Міжнародного Суду ООН та інших юрисдикційних органів, нормативно-правових актів України та інших держав, сучасної практики держав у сфері застосування та дотримання односторонніх актів.

Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в Україні комплексним дослідженням, в якому проаналізовано коло взаємопов’язаних теоретичних і практичних питань, які стосуються статусу односторонніх актів держав у сучасному міжнародному праві.

Найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, що були отримані автором особисто і характеризують його наукову новизну, полягають, перш за все, у наступному:

доведено, що односторонні акти держав можуть породжувати юридичні наслідки в міжнародному праві, виступаючи його новітнім джерелом;

запропоновано введення в науковий обіг терміну “суто односторонній акт держави”, який більш чітко окреслює сферу дії цього джерела міжнародного права шляхом відокремлення його від інших формально односторонніх актів (політичних заяв, односторонньої поведінки держав, суверенних актів держав, односторонніх актів міжнародних організацій, односторонніх актів, правові наслідки яких регулюються іншими джерелами міжнародного права, тощо);

дано визначення суто одностороннього акта держави як одностороннього волевиявлення держави або кількох держав з наміром викликати міжнародно-правові наслідки і яке не залежить від згоди чи іншої реакції адресатів або третіх сторін;

знайшло подальшу деталізацію доктринальне розуміння традиційних видів суто односторонніх актів держав, таких як обіцянка, визнання, відмова та протест;

визначено, що правовою підставою для виконання проголошених державою односторонніх актів є принцип добросовісності (bona fide) і на підставі цього принципу держава може бути притягнута до відповідальності за недотримання взятих на себе зобов’язань;

з’ясовано, що суто односторонній акт держави, хоча за своїми правовими наслідками схожий з естоппелем, відрізняється від останнього відсутністю чітко вираженого акта волевиявлення (естоппель, як правило, характеризується тривалою поведінкою держави та заподіянням шкоди іншій державі в результаті зміни такої поведінки);

сформульовано висновок про існування звичаєвої норми міжнародного права, згідно з якою проголошення державою одностороннього акта може здійснюватися в особі глави держави, глави уряду та керівника зовнішньополітичної установи, а також, іншими особами, які представляють державу в конкретних сферах відповідно до їх компетенції;

доведено, що будь-які акти парламенту, що стосуються зовнішньополітичної діяльності держави, не відносяться до суто односторонніх актів, включаючи акти проголошення незалежності, які становлять окрему категорію правових актів держави, що мають міжнародно-правове значення;

вперше доведено, що суто односторонній акт держави необхідно розглядати чинним навіть тоді, коли він суперечить тій чи іншій нормі міжнародного права, якщо треті держави не заперечують проти цього і цей акт утворює нову норму міжнародного права, а в окремих випадках він може впливати на виникнення звичаєвої норми. Однак такий акт в жодному випадку не може суперечити імперативним нормам міжнародного права jus cogens;

вперше встановлено, що односторонні акти держав утворюють суб’єктивні норми міжнародного права;

виявлено, що особливістю правової природи суто односторонніх актів держав є неможливість по аналогії поширити на них положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., які стосуються питання тлумачення, підтвердження, повноваження та призупинення останніх;

зроблено висновок, що Керівні принципи 2006 р. є початковим етапом вдосконалення інституту суто односторонніх актів держав, який у майбутньому може стати консолідуючою основою для подальшого утвердження загальновизнаних принципів і норм, набувши характеру міжнародних звичаїв.

Практичне значення одержаних в дисертації результатів полягає у можливості застосування їх положень у сфері проголошення односторонніх актів держав, в тому числі Україною, яка у певних випадках звертається до них. Сформульовані положення та висновки можуть сприяти вирішенню практичних питань, котрі виникають у процесі проголошення, дії та припинення односторонніх актів держав. Проаналізована міжнародно-правова практика застосування різних видів односторонніх актів слугує узагальненням чинності та дії таких актів у міжнародному праві. Рішення Постійної палати міжнародного правосуддя та Міжнародного Суду ООН свідчать про те, що недотримання державою зобов’язань, які виникають з її односторонньої заяви, може стати підставою для притягнення такої держави до міжнародної відповідальності. Аналіз підсумків роботи Комісії міжнародного права ООН дає можливість визначити чинні міжнародні звичаєві норми у сфері суто односторонніх актів держав. Матеріали дисертації можуть бути використані з навчально-методичною метою у процесі підготовки юристів-міжнародників під час викладання загальної частини дисципліни «Міжнародне право», а також для написання підручників і навчальних посібників з міжнародного права.

Апробація результатів дослідження. Положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Окремі теоретичні положення дисертації пройшли апробацію на науково-практичних конференціях, тези яких опубліковано, зокрема на таких, як: Всеукраїнська наукова конференція “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.), Всеукраїнська наукова конференція “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 р.), V Міжнародна конференція студентів та аспірантів “Традиції та новації у системі сучасного російського права” (м. Москва, 31 березня ─ 1 квітня 2006 р.), Х Міжнародна науково-практична конференція “Новітні тенденції і стратегії розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти” (м. Київ, 30 травня 2007 р.), а також на Міжнародній науковій конференції “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, 21─22 квітня 2005 р.), тези якої не були опубліковані.

Публікації. За темою дисертації опубліковано один розділ у колективній монографії, п’ять статей у фахових наукових журналах та збірниках, з них дві видані у співавторстві, одну статтю − у «Юридичному енциклопедичному словнику». Крім того, опубліковано чотири тези доповідей на науково-практичних конференціях, три з яких є міжнародними.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем особисто, всі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, положення і рекомендації обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. Із семи публікацій у фахових та наукових виданнях дві підготовлені у співавторстві:

1. Становлення інституту односторонніх актів держав у міжнародному праві // Вісник Академії правових наук України. − № 2 (45). − 2006. – С. 114−129 (у співавторстві з В.Н. Денисовим). Не менше половини обсягу статті є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у визначенні основних етапів становлення інституту односторонніх актів держав у міжнародному праві та аналізі вітчизняних та західних концепцій щодо зобов’язуючої сили односторонніх актів;

2. Становлення та розвиток міжнародно-правового співробітництва в рамках ГУАМ // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. ─ К., 2006. ─ С.303-317 (у співавторстві з К.О. Савчуком, І.М. Проценко). Не менше третини обсягу статті є науковим доробком здобувача, який полягає у зробленому ним аналізі односторонніх юридичних і політичних заяв, проголошених державами-членами стосовно міжнародно-правового співробітництва в рамках ГУАМ.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та шести додатків. Загальний обсяг дисертації становить 248 сторінок, з них 36 сторінок − список використаних джерел, який складається з 508 найменувань, 15 сторінок − додатки.