Ороховська, Людмила Анатоліївна. Медіакультура в контексті цивілізаційного розвитку

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено ступінь її
наукового опрацювання, сформульовано мету й основні завдання, об’єкт і предмет
дослідження, окреслено методологічні засади й принципи дослідження, визначено
наукову новизну його результатів, теоретичне і практичне значення отриманих
результатів, наводиться інформація про особистий внесок здобувача, апробацію
результатів дисертаційного дослідження, наукові публікації автора, що
відображають основні результати дисертації, інформація про структуру роботи.
Перший розділ «Дослідження культурно-історичних витоків становлення
медіакультури» присвячено філософській рецепції феномену медіакультури, її
концептуальному оформленню із зверненням до історичних, соціальних, політичних
та культурних контекстів, а також визначенню основних понять та методології
дослідження.
У підрозділі 1.1. «Медіакультура у контексті соціально-історичного
простору» обґрунтовано, що розширення медіапростору на різних етапах історії
мало конструюючу роль у суспільному бутті, насамперед, через розширення
соціального простору. Перший етап розширення соціального простору пов’язаний з
винайденням писемності та використанням папірусу, які стали чинниками, що
посилили бюрократичну і централізовану організацію віддалених областей та
вплинули на процес творення імперій Стародавнього світу. Цей етап
характеризується екстенсивним розширенням медіапростору на території, що
входили до імперій. Особливістю другого етапу розширення соціального простору,
започаткованого винайденням книгодрукування, стає його інтенсивне ущільнення в
межах кордонів країн, оскільки завдяки друку розширюються можливості надання
освіти для широкого загалу. Поява в ХІХ ст. електрокомунікації стала початком
третього етапу розширення медіапростору, характерною особливістю якого є
налагодження економічних, політичних, культурних зв’язків в масштабі планети, що
актуалізувало філософську розробку ідей щодо створення єдиної всесвітньої
держави, світового укладу земної кулі. Остання чверть ХХ ст. ознаменована появою
супутникового телебачення, інформаційно-комп’ютерних мереж, які функціонують
на базі цифрового способу передачі інформації, дає підстави виокремити четвертий
етап розширення та ущільнення медіапростору. Завдяки електронним мас-медіа
об’єднуються національні, регіональні та місцеві електронні мережі та відбувається
остаточний вихід інформації за межі територіальних кордонів. Електронні мас-медіа
не тільки розширюють медіапростір, але й стають засобами творення особливого
медіасередовища – віртуального простору – «третьої природи».
8
Аргументовано, що медіакультура на цьому етапі розширення соціального
простору виступає не лише суттєвою складовою сучасного інформаційного
суспільства, але й сутнісною його характеристикою. Поява електронних мас-медіа
розширює світові соціокультурні зв’язки до всесвітніх за своїми масштабами, що
відповідає інтересам політиків, бізнесменів, діячів науки і культури. Завдяки
електронним мас-медіа створюються можливості формування як глобального, так і
локального медіасередовища, яке охоплює сфери певних інтересів (економіку,
соціальні інститути, суспільну свідомість, духовну і матеріальну культуру).
Медіапростір в умовах інформатизації пронизує увесь соціальний простір, усі
соціальні практики, в тому числі віртуальну реальність. Глокальність медіапростору
дозволяє зробити медіатексти адресованими одночасно в глобальному масштабі та
вузькоспеціалізовано. Мережі Інтернету, забезпечуючи вільний доступ до
інформації, звільняють людину від отримання тільки одного комплексу ідей і норм,
дають можливість доступу до альтернативних думок.
Підрозділ 1.2 «Рецепція медіакультури в соціально-гуманітарних теоріях»
присвячений аналізу теорій масової комунікації, на основі яких у дослідженні
здійснюється філософське осмислення феномену медіакультури. Аналіз
соціологічних концепцій, автори яких суспільний розвиток розглядають як зміну
стадій, хвиль тощо показує, що мас-медіа і відповідна кожному етапу розвитку
медіакультура є важливим фактором розвитку суспільного виробництва. Звернення
у дослідженні до культурологічних концепцій мас-медіа обумовлене необхідністю
розглянути засоби масової комунікації як головний засіб ознайомлення людей із
культурою і долучення до неї, здійснити рецепцію взаємодії медіасистем із
відповідними культурними цінностями, дослідити їх роль як чинника еволюції
світових цивілізацій, формування конкретних соціокультурних систем. Соціально-
філософські теорії дослідження медіакультури «масового суспільства» розкривають
використання медіатехнологій для маніпулювання свідомістю. Представники
критичної традиції у дослідженні медіакультури ставлять завдання формування
критичного мислення, яке би протистояло маніпулятивному впливу мас-медіа,
нав’язуванню товарного фетишизму, споживацької ідеології та псевдопотреб.
Дослідження масового суспільства і впливу на нього мас-медіа втрачає свою
актуальність з появою електронних ЗМІ, які, забезпечуючи доступ до різних джерел
інформації у масштабі планети, сприяють демасифікації аудиторії, її сегментації,
індивідуалізують суспільство. Ці тенденції вимагають здійснення рефлексії впливу
мас-медіа на суспільство, яке перестає бути масовим у традиційному розумінні.
Тому у дослідженні авторка звертається до праць представників філософії
постмодернізму, у яких розглядаються наслідки демасифікації мас-медіа
(посилення процесу формування різних видів культур і субкультур, забезпечення
можливості меншинам заявити про себе, вільно висловлювати свої погляди і
обговорювати проблеми), що призводить до демасифікації суспільства загалом.
У підрозділі 1.3 «Понятійно-термінологічний апарат і методологічна база
дослідження медіакультури в контексті цивілізаційного розвитку»
обґрунтовується, що концептуалізація феномену медіакультури як теоретична
вибудова вимагає включення в себе понять і термінів, що підпорядковано цілісному
вираженню предмета пізнання. Використання терміну, що позначає поняття
9
«цивілізація» у дослідженні обумовлене необхідністю доповнення до терміну, що
позначає поняття «культура», для акцентування на таких досягненнях суспільства,
як форми правління, процеси, які відбуваються в суспільстві, функціональні зв’язки
і відносини, тобто для означення характеристики певного соціального процесу. Крім
цього, термін «цивілізація» використовується у дослідженні для означення
культурно-історичних типів.
На етапі цивілізації (у розумінні соціального процесу), коли виникає
писемність, важливою складовою культури стає медіакультура, оскільки засоби
комунікації стають потужним чинником прискорення історичного розвитку.
Поняття «медіакультура» використовується авторкою дослідження для означення
«третьої природи», особливого світу медіареальності. Цим поняттям
характеризують систему інформаційно-комунікаційних засобів та особливості їх
функціонування в суспільстві на різних етапах його розвитку (від появи писемності
до електронних мас-медіа).
У дослідженні здійснено порівняльний аналіз існуючих дефініцій понять
«засоби масової інформації» (ЗМІ), «засоби масової комунікації» (ЗМК), «мас-
медіа», «тактичні медіа». На основі кореляції понять «засоби масової комунікації»
та «мас-медіа» встановлено, що вони є синонімами, так як у них акцент робиться на
комунікаційних стосунках: по-перше, існує відправник повідомлення; по-друге,
канал, по якому передається повідомлення в просторі та часі; по-третє, отримувач
повідомлення, що сприймає цю інформацію та вступає в комунікацію щодо неї. На
відміну від вищеназваних, поняття «засоби масової інформації» не враховує
наявності третьої ланки комунікаційних стосунків – реакції отримувача. Поняття
«тактичні медіа» введене у ХХ ст. для означення їх маніпулятивного впливу, їх ролі
як посередника, який, здійснюючи певне цілепокладання, використовує певні
засоби заради досягнення мети.
Обґрунтовано теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження.
Показано, що дослідити вплив медіакультури на буття соціуму на різних етапах
історії дозволяють системний, культурно-історичний та соціокультурний підходи.
Застосування діалектичного методу обумовлене необхідністю дослідження
коеволюційного розвитку медіакультури і суспільства на різних етапах історії.
Порівняльно-історичний і культурно-семантичний методи використовуються з
метою порівняння різних культур і цивілізацій, виявлення проблеми взаємовпливу
загальної та локальної історії, місця медіакультури України у медіакультурі світу,
що глобалізується. Герменевтичний принцип дозволяє проаналізувати
поліваріативність у процесі тлумачення медіатекстів, де пізнання соціокультурної
реальності супроводжується не стільки відображенням реальності, скільки
прочитанням того, що за ними стоїть – значень і смислів слів, термінів, понять.
Розуміння системної складності культури, визнання самоорганізації як шляху
збереження «множинності» і розмаїття як умов існування суспільства і культури
вимагає врахування принципу синергетики, оскільки нові види мас-медіа є тими
інноваціями, які призводять до становлення нових культурних чи соціальних
образів, що змінює динаміку суспільства, ускладнює форми соціальної організації.
Другий розділ «Мас-медіа в системі медіакультури» присвячено аналізу
чинників, які обумовлюють розвиток культурних цивілізацій, серед яких важливу
10
роль відіграє розвиток історично-конкретних форм системи медіакультури (мова як
знакова система, мовні практики, символи, міфічні елементи), які з медіатизацією
суспільства відіграють дедалі більший вплив на становлення соціальної реальності,
зміну форм соціального буття та соціальної взаємодії. Предметом філософського
осмислення феномену медіакультури є вплив мас-медіа на буття суспільства та
людини, конструювання соціокультурних процесів.
У підрозділі 2.1. «Культурно-цивілізаційні засади зародження мас-медіа»
аналізуються особливості зародження медіакультури та її вплив на цивілізаційний
розвиток в аграрному суспільстві. Одним із важливих чинників становлення
цивілізацій виступає писемність як засіб зв’язку та передачі набутого досвіду. Мова
з її знаковою системою, символічні форми міфів, ритуалів, театральних вистав, які
певним чином кодифікували світ, задавали певну спрямованість соціальним
зв’язкам, представляють форми системи медіакультури аграрних цивілізацій.
Писемні мас-медіа забезпечили можливість розширення влади на завойовані
території та створення імперій; сприяли стиранню часових та просторових меж
спілкування, створили умови для комунікації між людьми, які живуть на значних
відстанях та в різний історичний час. Алфавіт, а пізніше і друкарство сприяли тому,
що зір отримав домінуюче значення в мові й мистецтві, різних сферах соціального
та політичного життя. Поява писемності призвела до корегування особистого і
суспільного життя на основі нової моделі сприйняття. Людина племені, яка
оволоділа писемністю, пережила певні зміни, отримала емоційну свободу, яка
дозволила їй відособитися від племені й стати індивідом візуальної орієнтації,
якому притаманні однотипні установки, звички і права, однакові з усіма іншими
цивілізованими індивідами.
Писемність як культурно-історичний феномен має безпосередній вплив на тип
мислення. У представників Заходу під впливом фонетичного алфавіту домінує
логіко-вербальний (логіко-знаковий) тип, який характеризується однозначністю,
раціональністю, логічністю мислення. Але разом із тим цей тип мислення вибирає
лише деякі ознаки, зв’язки та відношення в світі речей та процесів, збіднюючи тим
самим світ, який він відображає, його об’єктивну картину. Східним цивілізаціям
притаманний образний тип мислення, який, на відміну від логіко-знакового,
забезпечує сприйняття світу в усій його цілісності, одночасно і синкретично.
Образний тип мислення дозволяє схоплювати одразу, повністю й цілком численні
властивості предметів, їхні взаємозв’язки, вловлювати багато сторін і відношень у
світі речей та явищ. Ця можливість складає основу інтуїції й творчого процесу,
особливо на етапі визрівання наукової чи художньої ідеї. Але образний тип
мислення утруднює логічне усвідомлення якостей і відношень речей.
У підрозділі 2.2. «Мас-медіа і медіакультура в добу Гутенберга» йдеться про
соціальний потенціал технології друку. Оскільки конструювання соціальної
реальності здійснюється в процесі інтерпретації знань про суспільство та його
життя, то без соціальних інтеракцій, які би забезпечувалися засобами масової
комунікації у масштабі країни, таке конструювання досить обмежене.
Комунікативна єдність у масштабі країн була досягнута тільки з появою друку, який
технологічно започаткував нову епоху – епоху Гутенберга. Якщо рукописну книгу
могли читати тільки у вузьких колах освічених людей античного та середньовічного
11
суспільства, то орієнтація друкованих видань у часи Відродження здійснюється на
різні верстви західного суспільства. Відповідно, зростають масштаби впливу на
соціум та на можливість конструювання соціальних відносин.
Винахід Гутенберга знаменував новий етап у бутті соціуму і позначився на
всій системі відносин: духовних, політичних, соціальних, національних, етнічних,
економічних. Під впливом друкованого слова в епоху Відродження відбулася
трансформація конструктів суспільної свідомості, прискорилася соціальна і
особиста активність. Друк уможливив індивідуальне читання і тлумачення Біблії, і,
відповідно, Реформацію і формування протестантської етики, якій притаманні ідеї
випробування своєї богоугодності за допомогою практичної діяльності у світському
житті, що стало ідеологічною основою промислової революції. Поява нових форм
суспільної комунікації, що базувалися на технології друку, сприяла розширенню
соціального простору, що мало значення для формування національних держав
Європи, забезпечення централізованого державного контролю над діями
суспільства. Технологія друку, поширюючись на інші сфери життєдіяльності,
спричинила уявлення про гомогенне відтворення, що привело до появи тих форм
виробництва (уніфікація масового виробництва, створення конвеєрних технологій
та серійності випуску продукції) і соціальної організації (розподіл влади на
законодавчу, виконавчу і судову, формування громадянського суспільства), які
притаманні сучасним західним цивілізаціям.
У підрозділі 2.3. «Розвиток медіакультури в індустріальну епоху» здійснено
дослідження впливу винаходів телеграфу, телефону, радіо, кінематографа на
конструювання соціальних сенсів і хід цивілізаційного розвитку людства. Ці
винаходи ускладнили комунікативну систему індустріального суспільства, що
спричинило розвиток медіакультури як медійно-опосередкованої культури, під
впливом якої формуються нові цінності, відбувається трансформація духовної
діяльності та зароджуються нові форми комунікативної активності. Нові технології
комунікації призвели до докорінних змін у суспільстві. Процеси індустріалізації та
урбанізації, які змінили в цей час облік країн Заходу, базувалися саме на цих
новітніх технологіях. Формування нації уможливилося завдяки налагодженню
комунікації в масштабі всієї країни та досягненню всезагальної освіченості, якої
більшість європейських країн досягли в ХІХ ст.
Мас-медіа індустріальної епохи були результатом потреб ринкової економіки
та прагнення держави здійснювати вплив на широкі верстви населення на всій
території. Тому їхньою специфікою став поділ на політичні й економічні. Але
незалежно від цього поділу, і влада, і бізнес-еліти, які володіли мас-медіа, прагнули
встановити контроль над процесами масової комунікації, встановлюючи норми
інформаційної діяльності та вводячи цензуру, перетворюючи ЗМІ в засоби
регулювання соціальної дійсності, правових основ політичного режиму та
здійснення соціального контролю через посилення конструювання медіареальності
певними образами та символами, якими задається бажаний ракурс сприйняття
інформації та оцінки подій. Саме в індустріальну епоху медіареальність стає новим
соціокультурним феноменом суспільства, замінюючи собою реальність політичної,
економічної, релігійної, культурної сфер суспільного життя. Прагнення держави в
індустріальному суспільстві використати медіатехнології для посилення свого
12
впливу призводить до інституалізації мас-медіа та масової комунікації. Як влада, так
і опозиція завдяки цьому інституту набувають комунікативного виміру. Створення,
поширення та сприймання символічних форм, які передаються мас-медіа,
спрямовується на конструювання соціальної реальності цієї доби: розвитку
промислового капіталізму, утвердження ідеї недоторканості приватної власності,
формування національної держави, демократизації суспільства на основі виборчого
права, поширення масової культури, утвердження ліберально-демократичної
системи цінностей.
У підрозділі 2.4. «Особливості функціонування мас-медіа у медіакультурі
постіндустріального суспільства» аналізується вплив на медіакультуру винаходу
електронних мас-медіа, насамперед Інтернету, який забезпечив процес конвергенції
мас-медіа, дозволив пов’язати всі види комунікаційної діяльності й усі типи
інформаційних продуктів: електронні газети, радіо, телеканали, електронну пошту,
телефонні розмови, пересилку документів, багатоканальні відеоконференції тощо.
Принцип горизонтальної, мережевої, децентралізованої комунікації призвів до того,
що Інтернет став доступним і найбільш демократичним медіа, яке дозволяє
передавати і приймати інформацію одночасно всіма одиницями мережі, здійснювати
комунікацію як полілог.
Поява електронних медіа веде до введення нових форм у економічній
діяльності, нових прийомів, за допомогою яких відбувається організація
виробництва і збуту товарів та послуг. Не стільки речі, скільки символи та
кодифіковане знання стають цінністю віртуальної економіки. Завдяки мережам
Інтернету змінюються організаційні принципи, які лежать в основі управління
трудовими та соціальними процесами. Інтерактивність, яку забезпечує Мережа, дає
можливість налагодити взаємодію в реальному чи вибраному часі з усіма
учасниками виробничого процесу, забезпечує вищий рівень узгодженості між
партнерами в бізнесі. Інформаційні технології дозволили замінити масове
стандартизоване виробництво системою інформатизованого виробництва та перейти
до малих централізованих підприємств, до локальних структур низового рівня.
Кінцевим продуктом такого виробництва стають індивідуальні продукти
споживання і послуги, а способом організації праці стає адхократія – тимчасова,
ситуативна організація, направлена на вирішення будь-якого конкретного завдання,
реалізацію конкретного проекту, в якому кожний організаційний компонент є
вільним модулем і взаємодіє з іншими компонентами організації не тільки по
вертикалі, але і по горизонталі. Робота для більшості людей стає варіативною,
дестандартизованою, яка не повторюється та є відповідальною, яка вимагає від
індивіда здатності до свободи дій, прийняття самостійних рішень, оцінки і суджень,
постійної готовності змінити сферу зайнятості, професію.
У третьому розділі «Наслідки і перспективи впливу інформаційної
революції на медіакультуру» осмислено зміни в сфері медіакультури
інформаційної доби, які відбуваються у результаті впровадження електронних мас-
медіа, що стало новим цивілізаційним викликом для людства.
У підрозділі 3.1. «Роль мас-медіа в процесах віртуалізації культури»
аналізується вплив упровадження інформаційно-комунікаційних технологій на
особливий вид реальності – віртуальну реальність, яка є ідеальним конструктом у
13
пізнанні, творчості та діяльності людини, та на формування нового типу
особистості – віртуала. Рецепція феномену віртуалізації культури, здійснена у
дослідженні, спрямована на ідентифікацію її сутності, визначення можливих
орієнтацій в сучасному інформаційному просторі, нових шляхів отримання
інформації, розуміння її місця в історії культури, виявлення антиномій, які
виникають внаслідок використання сучасних інформаційно-комунікаційних
технологій у різних соціальних практиках, дослідження змін у відношеннях між
уявним, символічним і реальним, які відбуваються в психіці людини, що
занурюється у віртуальний простір.
Віртуальна реальність здатна зробити немислиме цілком мислимим та
змінити саму реальність повсякдення. Вона стає не тільки посередником між
людиною та світом, але і самою реальністю, що змінює свідомість, сприйняття
реальності, сутність людини. Індивідуалізоване духовне буття, до якого належать
емоції, почуття, переживання, знання, мрії, надії, вірування людини, тобто її
духовний світ, набуваючи віртуальної форми, стає «третьою природою», яка слідує
за природним середовищем існування та «світом речей». Віртуальна реальність, як
своєрідний синтез світу свідомості та високих інформаційних технологій, включає
як творчий компонент (створення за допомогою комп’ютерних технологій образів,
які моделюють реальну практичну діяльність, творення науковцями, митцями на
їхній основі реальних проектів, наукових розробок, художніх образів тощо), так і
екзистенціальну трансформацію моделі реальності в свідомості віртуалів,
перенесення ціннісних орієнтирів з реальності у віртуальність, створення ілюзії
реалізації своїх ідеалів, здібностей для тих, хто не зміг адаптуватися до
економічних, політичних чи соціокультурних вимог суспільства. Але прагнення
віртуала відчути себе в різних образах розмиває межі між реальним і віртуальним та
веде до містифікацій, до втрати цілісності особистості. Прагнення бути кимось
іншим знеособлюється в багатоликості, що регулярно і відбувається з учасниками
віртуального спілкування. Інтернет-залежність може доходити до ескапізму – втечі
із світу реальності в світ віртуальних відносин та поширення субкультури
хікікоморі, представники якої не бажають соціалізуватися, уникають контактів із
суспільством, що стає нині проблемою для багатьох сімей, члени яких намагаються
втекти, сховатися в світі примарному, вигаданому від безрадісних фізичних і
психічних аспектів реального життя.
Підрозділ 3.2. «Трансормації медіакультури в процесі інформатизації»
присвячений аналізу суттєвих рис медіакультури глобалізованого суспільства,
якими є уніфікація та стандартизація її стилів і жанрів, форм подачі матеріалу і його
змісту, що відбувається внаслідок такої тенденції розвитку засобів масової
інформації як їхня концентрація у власності гігантських медійних корпорацій.
Глобалізація, яка є закономірним продовженням історичного розвитку людства,
вступає в глибоку суперечність із цивілізаційними основами та всією системою
цінностей, які успадковані від традиційних суспільств. Створюються єдині символи,
єдині культурні коди та повідомлення, які поширюються через мережу Інтернету,
телебачення й інші засоби масової комунікації. Уніфікація та стандартизація
медіакультури впливає на зміну способу життя, передбачає уніфікацію стилю життя
і культури споживання, стереотипізацією низки аспектів побуту.
14
Аргументовано, що медіакультура в добу глобалізації характеризується
суперечливими тенденціями, які проявляються, з одного боку, в концентрації
медіавласності нечисельними транснаціональними корпораціями, у формуванні
глобального інформаційного ринку, а з іншого боку, відбувається зростання
суспільної активності в інформаційній сфері, що проявляється у створені
альтернативних мас-медіа, насамперед, у мережі Інтернету, а також у виникненні
громадських організацій моніторингу ЗМІ та громадських видів мас-медіа, що
відстоюють вимоги медіадемократії і розвитку суспільних засобів масової
інформації. Тому альтернативою уніфікації та стандартизації стилю і жанрів мас-
медіа стає їхня демасифікація, яка сприяє задоволенню інтересів різних груп
аудиторії, забезпечує можливість самостійного вибору джерел інформації.
Тенденція демасифікації мас-медіа сприяє подальшому сегментуванню
(демасифікації) аудиторії та зміні медіаконтенту залежно від якісних і кількісних
особливостей поділу аудиторії за інтересами та уподобаннями та, загалом, сприяє
посиленню децентралізації медіапростору країн, веде до демасифікації суспільства
та підриву процесу гомогенізації національних культур, створення еклектичної
культури.
У підрозділі 3.3. «Основні виміри кризи медіакультури інформаційного
суспільства» аналізуються негативні аспекти впливу електронних мас-медіа на
соціум, пов’язані з інформаційним, технологічним маніпулюванням свідомістю.
Нові мережеві технології дозволяють накопичувати і здійснювати якісний
алгоритмічний аналіз інформації на серверах транснаціональних компаній, постійно
піддаючи обробці свідомість індивіда через подачу інформації. Не зважаючи на те,
що в суспільстві створено міф про плюралізм мас-медіа, насправді вони
контролюються державою і великим бізнесом і за допомогою коментарів-
маніпуляцій подають матеріал у потрібному для них вигляді. Надмірні обсяги
інформації, яка подається спрощено, через певні образи, занурюють її споживача в
світ, де все вже зрозуміло та витлумачено, що веде до формування одновимірності
мислення і поведінки індивідів.
Прояви кризи медіакультури, якими стали: панування телекратії; пріоритет
інформації над знанням; поява значних обсягів недостовірної інформації,
насамперед, у глобальних мережах; руйнування традиційного укладу життя,
духовного потенціалу людини; падіння суспільної моралі; зростання агресивності й
нетерпимості до представників інших культур; насадження гедонізму; дегуманізація
суспільства, формування байдужості до проблем і болю інших людей; втрата
соціальності та формування одновимірності мислення і поведінки індивідів; поява
нового типу особистості – віртуала, який підмінює реальне життя його симулякром;
витіснення під впливом життя у віртуальному світі неподільного індивіда
фрагментованим, позбавленим цілісності «дивідом» вимагають усвідомлення цих
кризових явищ, що сприятиме виробленню комплексу заходів протидії небажаним
тенденціям розвитку суспільства.
У четвертому розділі «Медіакультура в соціокультурній динаміці
інформаційного суспільства» досліджено зміни у соціокультурній сфері буття
соціуму інформаційної доби, вплив мас-медіа на суспільну свідомість,
15
основоположні духовно-культурні структури людини, систему її ціннісних
орієнтацій та ідеалів.
У підрозділі 4.1. «Специфіка соціальної динаміки в інформаційну добу»
аналізується тенденція індивідуалізації суспільства і переростання її в процес
атомізації. Технологічні інновації в сфері мас-медіа останньої чверті ХХ століття,
насамперед, винахід Інтернету, який дав можливість індивідуумам будувати свої
мережі он-лайн та оф-лайн на основі власних інтересів, цінностей, проектів,
сформували нову модель комунікабельності, яка характеризується індивідуалізмом.
Електронні мас-медіа стали чинником, який посилив соціальну атомізацію як явище
розпаду соціальних зв’язків, призвів до появи нових віртуальних спільнот, форм
соціалізації, способів життя та форм соціальної активності. Віртуальна реальність
трансформує як свідомість індивідів, які все більше живуть реальністю вигаданої
ними нової культури, ілюзорного світу, так і суспільну свідомість, що веде до її
еволюції в напрямку прогресу індивідуальної, а не колективної свідомості.
Доведено, що індивідуалізація суспільства проходить в двох ракурсах:
1) монадності, коли особистість набуває особливого, унікального досвіду, творчого
потенціалу, самостійності, свободи та відповідальності, стає індивідуальним
виразом загального, пов’язується зі світом у ціннісно-сенсовому відношенні
діяльністю, що збагачує культуру. Продукти людського духу завжди були
результатом індивідуальних духовних сил, тому тенденція до індивідуалізації
розглядається нами як прогресивна для розвитку історії; 2) атомізації як втраті
індивідуумами справжніх типів солідарності, послаблення родинних, національних
та інших соціокультурних зв’язків, що характеризує її як крайню форму
індивідуалізації. Атомізованого індивіда, стиль життя якого усвідомлено
вибирається, ми розглядаємо як результат розвитку цивілізації (якщо розуміти під
цивілізацією стан суспільства, матеріальні досягнення людства: розвиток
промисловості, міський спосіб життя, високий рівень споживання тощо), а не
культури з її акцентом на духовність. Для індивіда-атома традиції, звичаї, закони
перестають бути регулятором поведінки. Життя соціуму для нього втрачає
значення, вартісними стають особисті потреби, які часто «реалізуються» у
віртуальній реальності. На суспільному рівні посилення атомізації підриває засади
суспільства, загострює розпад соціальних інституцій та веде до занепаду
громадського життя.
У підрозділі 4.2. «Мас-медіа і держава: особливості взаємодії в умовах
формування медіацентрованої демократії» проаналізовано роль мас-медіа в
забезпеченні політичного медіадискурсу між владними політичними інститутами та
громадськістю. Масштаб впливу електронних мас-медіа на сучасне суспільство дає
підстави характеризувати політику сучасних держав як медіацентровану, а
політичну систему, у якій засоби масової інформації здійснюють потужний впливу
на політику – медіацентрованою демократією. Характерними особливостями цієї
форми правління є перехід ідеологічної функції від держави та політичних партій до
засобів масової інформації, що вимагає нових способів налагодження політичного
медіадискурсу, створення політичної медіареальності, перетворення політики в
результаті її віртуалізації на символічний ідеологічний конструкт. За допомогою
16
вироблення і трансляції певних образів і сенсів, міфологем, ідеологічних установок
мас-медіа формують певну політичну картину світу.
З розвитком електронних мас-медіа громадяни отримали можливість
здійснювати вплив на державну політику, брати учать у обговоренні назрілих
суспільних проблем, що сприяє відкритості держави, дозволяє знизити соціальну
напругу в суспільстві. Доступ громадян до політичної сфери в інформаційному
суспільстві забезпечується, насамперед, через медіадискурс, який дозволяє, по-
перше, налагодити інформування уряду і політичних партій про існуючі в
суспільстві проблеми й суперечності; по-друге, здійснювати інформування
суспільства про рішення уряду і партійних інститутів; по-третє, політичний
медіадискурс стає інструментом, що дозволяє організувати інформаційні змагання
між конкуруючими способами інтерпретації подій у засобах масової інформації.
У дослідженні сформульовано основні пріоритети політики держави, яка
орієнтована на консолідацію різних соціальних груп, у сфері мас-медіа:
забезпечення суспільства повною, правдивою, своєчасною інформацією з
розрізненням фактів і думок; забезпечення плюралізму ЗМІ, який би відображав усе
розмаїття позицій різних політичних сил; визнання рівності всіх засобів масової
інформації, поваги до їхніх позицій і думок; забезпечення свободи інформаційної
політики в межах законів про ЗМІ; толерантність ведення інформаційної політики;
аргументованість суджень, відмову від маніпулятивних прийомів, софістики;
ведення відкритого діалогу, об’єктивності представлених аргументів; дотримання
вимог інформаційної безпеки, неприпустимість інформаційних війн.
У підрозділі 4.3. «Медіакультура в контексті мультикультуралізму
глобалізованого світу» досліджено вплив медіакультури інформаційної доби на
формування мультикультуралізму як політики країн Заходу. Політика
мультикультуралізму базується на інтеграції без асиміляції, на визнанні того, що в
суспільстві немає панівної культури й будь-яка спільнота, якій притаманні
культурні особливості та ознаки етнічності, має право на культурну автономію.
Реалізація цієї політики передбачає побудову суспільства на взаємодії соціальних
структур, створених на етнокультурних, конфесійних та інших міжгрупових засадах.
Дисертантка звертає увагу, що реалії життя виявили негативні аспекти
політики мультикультуралізму: вона не стільки сприяє інтеграції суспільства,
скільки створює міжкультурні, міжетнічні бар’єри. Етнокультурні, конфесійні
спільноти, пропагуючи через демасифіковані мас-медіа свою політику, прагнуть до
створення розмаїття культурних ідеологій та сприяють активній політизації
культурних ідентичностей, що підриває процеси консолідації націй, посилює
мультинаціоналізм у суспільстві, формування нових еліт, що приводить до
виникнення нового соціального порядку глобального рівня. Внаслідок зазначених
процесів у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. поглибився розпад націй на окремі етнічні
та культурні утворення. Якщо в ХІХ–ХХ ст. домінував процес націєтворення, то
виникнення феномену мультикультуралізму спричинило не тільки гальмування
цього процесу, а й посилення центробіжних тенденцій та привело до
мультинаціоналізму вже сформованих націй. У дослідженні звертається увага, що
особливе занепокоєння в сфері медіакультури викликає те, що демасифікація мас-
медіа, яка спостерігається в останні десятиліття, може призвести до локалізації
17
культур окремих етносів чи релігійних груп, можливості неконтрольованого
використання сучасних мас-медіа екстремістськими групами.
У п’ятому розділі «Вплив медіакультури інформаційного суспільства на
суспільну та індивідуальну свідомість» досліджено специфіку змін у
індивідуальній та суспільній свідомості під впливом образів, символів, стандартів,
міфів, реклами.
У підрозділі 5.1. «Телекратія та її вплив на суспільну й індивідуальну
свідомість» аналізується маніпулятивний вплив медіа інформаційної доби на
свідомість людини і суспільства. Характерною рисою технологічної культури та
технологічних засад устрою життя людей є насадження готових образів та символів,
які майже не вимагають інтерпретації та виглядають самою дійсністю, що
забезпечує можливість управління соціумом за допомогою мас-медіа через
тотальний контроль за індивідуальною і колективною свідомістю. Образи екрану
формують певні взірці, які влаштовують тих, хто створює певні стереотипи в оцінці
образів та інформації. Якщо вважати, що використання інформації безпосередньо
пов’язане з проблемою управління, то мас-медіа можна розглядати як особливу
соціально-інформаційну систему, що виконує функцію орієнтації. Тенденцією
формування свідомості сучасної людини, яка перебуває під впливом різних потоків
інформації з багатьох джерел, є формування «багатошарової» (Т. Адорно),
калейдоскопічної свідомості глядачів, що призводить до втрати здатності цілісного
сприйняття медіатекстів. Свідомість таких людей вихоплює окремі кадри, які
складаються у розмаїту мозаїку фактів, думок, образів і т. д., що робить її легкою
здобиччю для маніпуляцій.
Маніпулювання свідомістю здійснюється через різні прийоми: спрощення
ідеологічних тез до простого, доступного і зрозумілого визначення; перебільшення і
спотворення, спрямоване на гіпертрофування випадкового факту, фрази, тези;
оркестровка подачі інформації; навішування ярликів; наведення лоску; перенесення
авторитету; відверта брехня тощо. Обґрунтовано, що протидіяти маніпуляції
свідомістю, яка веде до руйнування особистості, зомбування та роботизації людей,
можливо встановленням громадського контролю над засобами масової інформації.
У підрозділі 5.2. «Культуріндустрія і мас-медіа як чинники стандартизації
соціального суб’єкта в інформаційному суспільстві» дається характеристика
основних рис сутнісного виміру соціальності людини в суспільстві, культура якого
є стандартизованою внаслідок її технологічної складової. Такими рисами стають її
діяльність та відповідність певним нормам, які домінують у суспільстві, що дає
підстави характеризувати її як зовнішньо-орієнтовану особистість. Життя такої
особистості визначається через представлення себе, через надання різним
атрибутам певного сенсу. Мас-медіа, диктуючи певні стандарти, транслюючи
усереднені культурні продукти, насаджують певні взірці, за якими вибудовується
життя соціуму: стандартизуються навички та уміння у сфері професіональної
діяльності, поширюються певні стандарти поведінки і манер спілкування людей, які
не пов’язані з їхньою національною та культурною приналежністю, поведінка
соціальних суб’єктів під впливом нав’язаних мас-медіа стандартів стає
програмованою та прогнозованою, забезпечується інтеграція індивідів в соціальні
18
та політичні інститути суспільства, формується конформістське ставлення до
політики, одновимірність мислення.
Залежність людини від соціуму змушує її виконувати певні правила, що часто
встановлюються без урахування її волі. Відповідно, вона не може бути свободною, а
змушена перетворюватися на соціального актора, вдягати певну соціальну маску,
яка є прийнятною у даному суспільстві. Стаючи носіями масок, які символізують
певні настрої в суспільстві, індивіди стають схожими один на одного, а зміна цих
настроїв змінює і маски. Розпад людської сутності індивіда, який поступається
ідеалами свободи і гуманізму заради становища в суспільстві, грошей, примарної
слави, приводить до того, що він стає не спроможним розпізнавати зло та ефективно
з ним боротися. Якщо в давні часи індивіду була притаманна космічна свідомість, то
сучасна соціалізована людина мислить, як правило, критеріями цінностей певної
цивілізації. Ці цивілізації не помічають спільності долі людей на землі, більше
налаштовані на війну, ніж на співпрацю та діалог. Цивілізаційний вимір витісняє
культурно-ціннісну свідомість, веде до формування зовнішньо-орієнтованої
особистості, поведінка якої визначається не традиціями і принципами, а різного
роду впливами, системою зв’язків, модою, авторитарною бюрократією тощо.
У підрозділі 5.3. «Міфогенез і метафора в сфері культури медіа
інформаційного суспільства» розглядається роль упровадження в політичні
комунікації символічних форм і міфологічних образів, сконструйованих мас-медіа.
Звернення сучасних міфотворців до архетипів обумовлене тим, що вони є не тільки
цінностями, на яких сформувалися культурні засади сучасних цивілізацій, а й
засадами, що визначатимуть ментальність у майбутньому. Міфологічна свідомість
формує уніфікований, спрощений образ світу. Якщо традиційні міфи (міфи першого
покоління) намагалися пояснити і реальність, і мотиви поведінки людини, то
сучасна міфотворчість, використовуючи образи і концепти стародавніх міфів,
створює міфи другого покоління – неоміфи, нав’язує певні стереотипи, змушуючи
людину постійно балансувати меж медіареальністю і дійсністю. Можливість
донести міфи другого покоління до широкої аудиторії за допомогою новітніх
інформаційно-комуникаційних технологій веде до росту ірраціональності в
структурі масової свідомості, до її реміфологізації.
У конструюванні соціальної і політичної реальності міфи часто
використовують метафори, вплив яких на мислення людини значно сильніший, ніж
простого мовлення. Оскільки концепти, у тому числі й метафори, які керують
нашим мисленням, впливають на повсякденну діяльність, вони структурують нашу
поведінку і відносини з іншими людьми. Використання метафор як когнітивних
феноменів, що впливають на мислення людини, спрямоване на опрацювання
структур знань, оскільки метафори за своєю сутністю є феноменами, що
забезпечують розуміння. Використання метафор у політичній міфотворчості
спрямоване на процес прийняття рішень у проблемних ситуаціях, тому кількість
метафор у міфах зростає в періоди суспільно-політичних і економічних криз. За
допомогою метафори вдається створити нову текстову реальність і зруйнувати
первісний зміст, що задається темою. Використання у міфотворчості метафор
дозволяє висловити таку думку, яка сама по собі залишається неявною, прихованою
чи латентною.
19
У підрозділі 5.4. «Реклама в контексті віртуалізації соціуму та її роль у
трансформації суспільної й індивідуальної свідомості» здійснюється аналіз
впливу реклами, яка через формування псевдопотреб стає потужним фактором
соціально-культурної динаміки, стратифікації суспільства у суб’єктивно-значимі
спільноти за критерієм доступу до престижних брендів, імітації життєвих стратегій,
способу та стилю поведінки рекламних героїв. Створені мас-медіа за допомогою
реклами іміджі та бренди наділяють товари, послуги, стилі життя певними
символами, що стають головними критеріями поведінки споживача і ресурсами
конкурентоспроможності виробників товарів і послуг.
Реклама стала складовою «кліп-культури» віртуального соціуму, різновидом
міфотворчості в масовій свідомості, новим компонентом медіакультури з новими
правилами поведінки. Медіадискурси рекламних кампаній різних виробників ведуть
битви за домінування відповідних медіаобразів, використовуючи при цьому різні
рекламні штампи: апеляцію до прогресу (купувати все нове, щоб іти в ногу з часом),
перемоги над іншими, авторитету науки, думку відомої людини чи народу, апеляцію
до почуттів, що викликають позитивні емоції тощо. За допомогою реклами
нав’язуються певні стандарти, життєві пріоритети, формується новий стиль життя і
стандарти поведінки, що призводить до зміни ціннісно-нормативної складової
культури. Використовуючи мас-медіа, творці реклами спонукають людей до все
нових потреб, які часто насправді їм не потрібні. Адже реклама апелює не до
розуму, а до підсвідомості та людських інстинктів. Завуальовано застосовуючи
засоби насилля над особистістю, реклама змінює стиль життя та форми взаємодії
людей, формує нові аксіологічні орієнтири. З інструменту маркетингу вона
перетворюється в фактор впливу на соціально-культурний розвиток як окремої
людини, так і суспільства, фактор виховання і соціалізації особистості.
У шостому розділі «Особливості становлення медіакультури в
соціальному просторі України» розглянуто становлення, розвиток, завдання і
перспективи медіакультури в Україні.
У підрозділі 6.1. «Вплив культурно-цивілізаційних векторів «Схід – Захід»
на формування медіапростору України» аналізується специфіка формування
медіакультури в нашій країні, яка знаходилася на перехрестях східної і західної
цивілізаційних осей, була під впливом різних народів, що вплинуло на формування
культурного та соціального життя. Актуальність дослідження цієї проблеми
зумовленена розбудовою демократії в Україні, що вимагає становлення
медіакультури, яка б формувала на основі публічного суспільного дискурсу
культуру толерантності сучасного суспільства та враховувала як
західноєвропейський досвід політико-правового облаштування суспільства, так і
етико-естетичні засади культури Сходу.
Встановлено, що динаміка медіакультури в Україні мала позитивний вплив на
соціокультурний розвиток. Засобом гомогенізації культури часів Київської Русі була
поява фонетичної писемності. Поширення друкарства в українських землях (останні
десятиріччя XVI – перша половина XVII ст.) стало складовою частиною
національно-культурного та релігійного відродження українського народу,
уможливило залучення до культурного й політичного життя широких верств
населення. Формування літературної мови, яка з часом витіснила народні мови
20
розрізнених регіонів і стала засобом масового спілкування, було найважливішим
фактором забезпечення умов для формування нації та національної культури.
Видання загальнонаціональних газет у ХІХ ст., яке забезпечило діалог на рівні
суспільства, мало важливе значення для націєтворення.
Перебування українських земель під владою різних держав позначилося на
культурно-цивілізаційній специфіці різних регіонів України, на двовекторності
орієнтації як національної еліти, світоглядних установок мас, так і на орієнтації
держави в зовнішній політиці, яка була до лютого 2014 р. теж двовекторною.
Протистояння в сучасному українському суспільстві, різні світоглядні й ідейно-
політичні орієнтації українців, неоднозначне ставлення до минулого змушує
актуалізувати проблему толерантності як первинної умови консенсусних рішень, що
об’єднують суспільство. Нетерпимість, яка пропагується в мас-медіа стосовно тих
чи інших етнічних, соціокультурних, політичних спільнот, орієнтація на
корпоративні інтереси мають бути замінені на орієнтацію на загальнолюдські
цінності. Небезпечною для суспільства є пропаганда в мас-медіа ідей, які можуть
сприяти пробудженню расової, етнонаціональної, соціальної ідентичності та які
відволікають від усвідомлення єдиних з іншими людьми загальнолюдських
цінностей. Це веде до соціальної напруги, до революцій, громадянських і
цивілізаційних воєн. Завданням медіакультури має бути формування культурного
середовища, доброзичливо налаштованого до всього іншого, чужого, особливого.
У підрозділі 6.2. «Поліструктурність мас-медіа в сучасній Україні»
аналізуються особливості розвитку медіакультури України часів СРСР та в роки
незалежності. Встановлено, що характерними рисами розвитку медіакультури в
УРСР був тотальний контроль з боку КПРС над усіма видами ЗМІ; медійний простір
був уніфікований; медіакультурі була притаманна кожному тоталітарному режимові
централізація культурного життя; роль мас-медіа зводилася до трансляції офіційно
схваленої інформації; основними функціями ЗМІ були ідеологічна, соціально-
регулятивна, адміністративно-наглядова та виховна. Становлення сучасної системи
засобів масової інформації, яка б відповідала загальнодемократичним європейським
стандартам, розпочинається в Україні в період «перебудови» в другій половині 80-х
років ХХ ст. Медіасередовище зазнало значних змін: зник ідеологічний контроль з
боку компартії за пресою; відбувся перехід від тотального контролю з боку держави
за роботою медіа до засад ідеологічного плюралізму та діяльності в умовах ринкової
економіки. Перебудова сприяла ослабленню партійного контролю і розвитку
спочатку друкованих, а потім і електронних мас-медіа, у напрямку гласності.
Трансформація медіакультури у напрямку демократизації відбулася в
результаті перших демократичних виборів 1990 р., коли в республіканські, обласні
та районні ради було обрано представників опозиції. Висуванці опозиційних
організацій поставили вимогу забезпечити їм доступ до періодичних видань, які
раніше видавалися спільно комітетами партії та радами. Громадяни отримали право
на свободне одержання, використання та розповсюдження інформації. Було
дозволено безперешкодне творення друкованих і електронних мас-медіа (за умови
реєстрації в комітеті з питань преси), які могли бути заснованими, крім органів
влади, і будь-якими організаціями, установами, державними та приватними
підприємствами й окремими громадянами. «Демасифікація» в сфері медіа в Україні
21
сприяла посиленню розмаїття ЗМІ, розширенню спектру їхньої продукції. З’явилися
друковані видання, розраховані на потреби та інтереси певних споживачів. Преса,
телебачення і радіо стали різноманітнішими за стилями та жанрами, відбувся їхній
поділ на «елітні», «масові» та «жовту пресу», що є характерним для функціонування
західних мас-медіа.
Автор доходить висновку, що значне ускладнення структури медійних засобів
спонукає до вироблення нових форм взаємодії між державою і ЗМІ, а також між
самими медіа. Заповнення інформаційного простору України іноземним продуктом
перешкоджає націє- й державотворенню, процес якого в Україні утруднений через
багатовікове нищення мови і культури, через відсутність єдиної інтерпретації подій.
Розбудова держави в Україні актуалізує завдання розбудови вітчизняних мас-медіа
як чинника формування власної національної й цивілізаційної ідентичності,
інтегрування представників різних народів та націй, що проживають в Україні в
українську спільноту, формування єдиної політичної нації та забезпечення
національної безпеки.
У підрозділі 6.3. «Роль медіакультури у становленні громадянського
суспільства в Україні» аналізується роль медіакультури у забезпеченні
медіадискурсу між різними соціальними групами та владними структурами, у
гарантуванні доступу громадян до інформації та можливості контролю за діями
влади, від чого залежить розбудова громадянського суспільства. Можливості
налагодження медіадискурсу зростають із появою електронних мас-медіа, які
забезпечують висвітлення поглядів різних суспільних груп, обговорення соціально-
політичних, культурних, екологічних проблем, координацію зусиль громадян в
боротьбі з владою. Реалізація прав громадян неможлива без функціонування
інституту незалежних від держави мас-медіа, покликаних виражати і захищати
інтереси представників різних громадських організацій. Створення мас-медіа, що
представляють організації громадянського суспільства і утверджують пріоритет
прав людини, виключає монополію однієї ідеології, одного світогляду, забезпечує
свободу совісті. Свободне функціонування недержавних засобів масової інформації
є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних
потреб, рівня його самосвідомості.
Репрезентація організацій громадянського суспільства в Україні в мас-медіа
поки що представлена недостатньо і це вимагає створення суспільних ЗМІ, які б
виражали громадські інтереси та забезпечували активну участь аудиторії в
медіадискурсі заради консолідації громадськості навколо соціально значущих
проблем та здійснення демократичних реформ. Мас-медіа, що представляють
інтереси громадянського суспільства, є важливим соціальним інститутом, здатним
ефективно узгоджувати інтереси особистості і суспільства, бізнесу і держави.
Взаємодія держави і мас-медіа, що репрезентують інтереси різних соціально-
політичних, культурних, національних, релігійних та інших груп у суспільстві, має
будуватися на гарантії свободи думки і слова з боку держави, але за умови
персональної відповідальності перед законом за неправдиву та наклепницьку
інформацію. Розбудова громадянського суспільства значною мірою залежить від
здатності медіакультури: 1) налагодити медіадискурс між суб’єктами суспільно-
політичного життя заради здійснення демократичних реформ; 2) гарантувати мас-
22
медіа доступ до інформації в країні та можливість контролю за діями влади;
3) забезпечити захист інтересів громадян; 4) протидіяти деструктивній
спрямованості певних ЗМІ; 5) налагодити комунікацію на загальнонаціональному
рівні; 6) розробити та підтримати стійку систему конструктивних суспільних
цінностей, які би сприяли консолідації суспільства.