ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ДІТЕЙ ШОСТОГО РОКУ ЖИТТЯ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт і предмет, сформульовано мету, завдання, гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, форми її апробації та впровадження наукових результатів у практику.

У першому розділі дисертації „Теоретичні передумови особистісно орієнтованого навчання іноземної мови вихованців дошкільних навчальних закладів” проаналізовано стан досліджуваної проблеми у філософській, психолого-педагогічній та лінгвістичній літературі; визначено основні освітні тенденції в галузі раннього навчання дітей іноземної мови; розкрито сутність особистісної орієнтації в педагогічному процесі; проаналізовано зміст навчання іноземної мови в дошкільних навчальних закладах, уточнено його компоненти; визначено сприятливий для навчання іноземної мови період дошкільного дитинства; розкрито особливості мовленнєвого розвитку дітей шостого року життя.

Упродовж 60–80-х років ХХ століття предметом уваги дослідників були різні аспекти означеної проблеми, зокрема увага надавалась іграм і видам вправ у навчанні дошкільників іноземної мови (Г.Ф.Бражникова, Г.П.Глотова, К.А.Родкін, О.С.Ханова, Т.А.Чистякова та ін.), відбору мовного матеріалу для занять (С.А.Наталіїна, Г.І.Соліна, Є.С.Царапкіна та ін.), особливостям використання мовленнєвих ситуацій у педагогічному процесі (Т.І.Альошина, С.С.Збандуто, А.І.Космодемьянська та ін.), методам навчання (Н.Д.Какушадзе-Мдінарадзе, З.Я.Футерман та ін.) тощо. Однак виокремлена нами проблема інтеграції іноземної мови у дитячі види діяльності, життєвий контекст в цілому порушувалася лише побічно і переважно зводилася до пошуку шляхів включення іншомовних зразків у гру як провідний вид діяльності дошкільників (Р.А.Дольникова, О.І.Матецька, Л.А.Надудварі, С.М.Рицлін та ін.).

У середині 80-х років уперше здійснено дослідження з означеної проблеми на основі єдиного підґрунтя, яким стали методичні положення раннього навчання іноземної мови, визначені О.Й. Негневицькою. Це зумовило взаємопов’язаність елементів системи навчання, а відтак сприяло й обґрунтуванню теорії мовленнєвої діяльності. У подальшому дослідники посилили увагу до реалізації особистості дошкільника у педагогічному процесі (О.Й.Негневицька, З.М.Нікітенко, З.Я.Футерман та ін.), проте погляд науковців на інтеграцію мовленнєвої і немовленнєвої діяльностей у навчанні іноземної мови залишався однобічним, оскільки не враховувався зміст усіх видів діяльності, передбачених програмою дошкільних закладів, брався до уваги лише провідний, тобто ігровий.

90-ті роки позначені інтенсифікацією інтегративних процесів у навчанні іноземної мови, спрямованих на створення у дошкільників цілісної картини світу (І.В.Вронська, І.С.Гарамова, А.Ф.Гергель, О.П.Поніматко, Т.К.Полонська, О.Д.Рейпольська, Т.М.Шкваріна та ін.), посиленням тенденцій до пошуку нових підходів в організації ефективного навчання іноземної мови у дошкільному закладі, орієнтованого на особистісний розвиток вихованців (О.Ю.Бахталіна, О.Б.Бігич, Н.Д.Гальcкова, Є.Ю.Протасова, С.В.Роман та ін.). Проте недослідженою залишається проблема створення у дошкільних навчальних закладах особистісно орієнтованої педагогічної технології з урахуванням різноманітних інтеграційних зв’язків в навчально-виховному процесі і життєдіяльності дітей в цілому.

В основу нашого дослідження покладено концептуальні засади розвитку дошкільника як особистості в національній освіті (О.Л.Кононко, М.І.Лісіна, Т.О.Піроженко, Т.І.Поніманська, Ю.О.Приходько), систему наукових позицій психологів і педагогів щодо іншомовної діяльності (О.О.Леонтьєв, О.Й.Негневицька, А.М.Шахнарович). Відповідно в обґрунтуванні особистісно орієнтованого підходу в навчанні іноземної мови дошкільників одними з відправних положень слугували: необхідність створення умов для самовираження і саморозвитку вихованців; апелювання до їхніх потреб в ігровій діяльності; формування мотивів до іншомовного спілкування; застосування в навчанні іноземної мови практичних дій; формування уявлень дітей про нову для них мовну дійсність.

На підставі аналізу поглядів І.М.Верещагіної, А.Ф.Гергель, З.В.Корнаєвої, С.Ю.Ніколаєвої, В.М.Плахотника, О.П.Поніматка, В.Г.Редька, Г.В.Рогової на проблему визначення складових змісту навчання для початкового етапу в оволодінні іноземною мовою в роботі виокремлено такі його компоненти: сфери спілкування; теми спілкування; типи ситуацій спілкування; типи комунікативних завдань; мовленнєві дії для визначених ситуацій спілкування; мовний і мовленнєвий матеріал; знання, мовні навички і мовленнєві вміння. Ретроспективний аналіз чинних програм і науково-методичних матеріалів дав змогу простежити, як еволюціонував зміст навчання іноземної мови у дошкільних закладах; з’ясувати необхідність вдосконалення його компонентів з урахуванням особистісно орієнтованого підходу, зокрема переліку і змісту сфер спілкування, як-от: сімейна; соціально-культурна; сервісна; видовищно-масова, а також сфер діяльності у дошкільному навчальному закладі; ігор та захоплень; природи, індивідуального розвитку. Це і виступило предметом уваги в нашій роботі.

Необхідність дослідження шостого року життя як сприятливого для навчання іноземної мови в умовах дошкільного закладу підтверджується такими аргументами: результатами теоретико-експериментальних пошуків окремих науковців (В.В.Андрієвська, Є.А.Аркін, Н.Ф.Колієва, З.Я.Футерман, Т.А.Чистякова, A.Palmer, R.Rersky та ін.); рекомендаціями міжнародних конференцій та семінарів (Австрія, 1998; Іспанія, 1995; Франція, 1993); обізнаністю сучасних дітей (щільність інформаційного потоку — діяльність засобів масової інформації, збільшення обсягу дитячої друкованої продукції, доступ до високотехнологічних засобів, удосконалення навчально-матеріальної бази дошкільних закладів); сформованістю механізмів спілкування рідною мовою у більшості дітей досліджуваної вікової категорії; послабленням впливу явища мовної інтерференції; психологічною і фізіологічною готовністю значної кількості старших дошкільників до свідомого оволодіння основами іноземного мовлення; отриманням групами п’ятирічних дітей статусу підготовчих у зв’язку з переходом шкіл України на дванадцятирічний термін навчання; досвідом практичної реалізації навчання іноземної мови дітей досліджуваного віку.

Проаналізовано роботи, присвячені розкриттю особливостей мовленнєвого розвитку дошкільників (А.М.Богуш, Н.В.Гавриш, А.М.Гончаренко, Т.О.Луценко, Т.О.Піроженко). Для оволодіння іншомовним спілкуванням використано дані щодо чутливості до мовних явищ дітей шостого року життя, зумовленої значною рухливістю мозкових процесів. Встановлено: завершеність формування спілкування рідною мовою характерна для більшості дітей п’яти років, що дозволяє розпочинати навчання іноземної. З’ясовано, що в дитини шостого року життя сформована потреба в мовленнєвій активності, розвинені найпростіші способи оволодіння нею. Аналіз праць фахівців дозволяє говорити про тренованість мовленнєвого апарату і фонематичного слуху, яких дошкільник досяг у процесі оволодіння рідною мовою. Доведено, що пластичність мовленнєвого апарату дозволяє дітям вказаного віку досить легко наслідувати звуки нерідної мови, імітувати їх і використовувати у процесі вивчення іншомовного матеріалу. За даними науковців, синкретичність мислення (явище імпринтингу) сприяє здатності старших дошкільників швидко запам’ятовувати та конструювати в мовленні словосполучення і речення. Зафіксовано існування у більшості дітей цього віку потягу до пізнання нового, зокрема іноземної мови.

На констатуючому етапі експерименту передбачалося спостереження за дошкільниками у процесі їхньої життєдіяльності в умовах дошкільного навчального закладу, мета якого полягала у з’ясуванні ступеня сформованості у вихованців мовленнєвої діяльності рідною мовою, уявлень дітей про іноземну мову, ставлення до неї, наявності-відсутності навичок англомовної діяльності та розвиненості базових особистісних якостей.

Встановлено, що у дітей шостого року життя сформоване фонематичне сприймання; наявне усвідомлення словникового складу рідної мови; спостерігається прагнення до точного і влучного вживання граматичних форм. Виявлено, що вихованці є ініціаторами встановлення мовленнєвих контактів з однолітками, вміють складати різні типи розповідей (з власного досвіду, творчі розповіді на тему, за картинкою і т. ін.); передають зміст переглянутих мультфільмів, казок і оповідань. У деяких дітей спостерігалися неточності у вимові, семантичні помилки, неправильне вживання граматичних форм. Вивчення особливостей мовлення у 300 досліджуваних (аналіз зафіксованих помилок у кожного вихованця, даних вихователя і батьків) дозволило виявити у переважної кількості дітей адекватну віку сформованість мовленнєвої діяльності рідною мовою. Це дозволяє розпочинати роботу щодо формування в дошкільників іншомовних навичок, вмінь діалогічного і монологічного висловлювання засобами іноземної мови.

Розвиток особистості в дошкільному віці передбачає реалізацію потреби дитини в активності — в ініціативній, творчій, доступній їй. Ця позиція особистісно орієнтованої дошкільної освіти в Україні вимагає у педагогів звернення до базових якостей особистості, пов’язаних з реалізацією цієї потреби, для розв’язання завдань формування у дітей іншомовних навичок і вмінь в умовах дошкільного навчального закладу. Специфіка навчання іноземної мови і власний педагогічний досвід дають підстави акцентувати увагу на таких базових якостях особистості, як ініціативність, відповідальність, самостійність і креативність. Їх активізація позитивно впливає на оволодіння дошкільниками англомовними мовленнєвими навичками і вміннями. Подаємо характеристику діяльності вихованців (загальна тенденція, схильність, прагнення, намагання) в контексті змісту кожної якості.

Ініціативність: більшість старших дошкільників здатна ініціювати власні рішення; знаходити спосіб розв’язання проблем у різних життєвих ситуаціях; спроможна відстояти істину у суперечці; є ініціатором встановлення мовленнєвих контактів, організації спільної з однолітками навчально-ігрової діяльності; активно реагує на пропозиції. Відповідальність: основна частина дітей серйозно ставиться до обов’язків; дотримується даного комусь слова, виконує обіцянки; послідовна у словах та вчинках; бажає самовдосконалюватися; визнає свої помилки. Самостійність: переважна кількість дітей здатна діяти без допомоги, звертатися за нею в разі об’єктивної необхідності; відмовлятися від передчасної допомоги; самоорганізовуватися; робити власні судження з приводу когось-чогось. Креативність: дошкільники в більшості своїй схильні до творчості; намагаються робити по-своєму, виявляти винахідництво; ставлять незвичайні запитання і дають самостійні оригінальні відповіді; готові займатися діяльністю, яка дає змогу робити відкриття та виявляти неповторність; радіють створенню нового.

Отже, констатуючий етап дозволив виявити сформованість у дітей шостого року життя мовленнєвої діяльності рідною мовою, наявність у них елементарних уявлень про іноземну мову, позитивне ставлення до неї, відсутність у більшості досліджуваних навичок англомовної діяльності, проте наявність інтересу до іншомовної культури, а також достатню розвиненість у вихованців таких базових особистісних якостей, як ініціативність, відповідальність, самостійність і креативність. Названі фактори свідчать про готовність дітей шостого року життя до оволодіння іноземною мовою.

У другому розділі дисертації „Зміст, форми та методи особистісно орієнтованого навчання іноземної мови дітей шостого року життя” розкрито сутність авторської концепції та програми формуючого етапу експерименту, покликані забезпечити реалізацію особистісно орієнтованого підходу в навчанні іноземної мови дітей шостого року життя. Обґрунтовано доцільність і напрями інтеграції іноземної мови у притаманні дошкільникам види діяльності; запропоновано оригінальний підхід до створення розвивального середовища для навчання іноземної мови дітей в умовах дошкільного закладу; обґрунтовано комплекс методів і прийомів, використання яких збагачує базис особистісної культури вихованців, їх мовленнєвий досвід; здійснено експериментальну перевірку ефективності запропонованої системи навчання іноземної мови дітей шостого року життя, розвитку їхньої англомовної мовленнєвої діяльності.

Шляхи реалізації особистісно орієнтованого підходу в навчанні іноземної мови дошкільників розкрито через висвітлення напрямів інтеграції мовленнєвої діяльності з ігровою, фізкультурною, продуктивною, музичною та ознайомленням з природою. За таких умов домінантною стає мовленнєва дія, допоміжною — дія практична, яка супроводжує першу. Доцільність поєднання цих видів дій зумовлена нейродинамічними процесами, що сприяють усвідомленню і засвоєнню дошкільником іншомовного матеріалу. Для забезпечення повноцінного спілкування досліджуваних іноземною мовою у навчальному процесі використано немовленнєві дії, які були: легкими, автоматизованими, скоординованими з мовленнєвими діями за темпоритмом, об’єднувалися з мовленнєвими діями природним смисловим зв’язком. Проектуючи процес використання практичних дій, ми спиралися на сформовані у дітей шостого року життя навички ігрової поведінки і рухової діяльності, вміння виконувати завдання на заняттях з малювання, аплікації, ліплення, конструювання, визначені чинною програмою виховання „Малятко”.

Теоретичним підґрунтям для створення розвивального середовища стали дослідження, в яких доведено доцільність інтеграції іноземної мови з іншими предметами у закладах освіти (М.З.Біболєтова, І.Л.Бім, А.Ф.Гергель, І.О.Зимня, С.В.Роман та ін.). У дошкільників формувалася цілісна картина світу; виховувалося свідоме ставлення до себе як активної особистості. На етапі формування процес навчання іноземної мови дошкільників базувався на змісті занять і видів діяльності, передбачених Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні. Ідея забезпечення інтеграції у навчанні іноземної мови дітей дошкільного віку послужила поштовхом для перегляду способів організації педагогічного процесу в дошкільному навчальному закладі. Виявлено, що створення розвивального середовища в навчанні іноземної мови в дошкільному закладі зумовлене соціальними, психолого-педагогічними і методичними чинниками. Характеристику кожного подано нижче.

Соціальні чинники: посилення в теорії і практиці тенденції до пошуку нових підходів в організації ефективного навчання іноземної мови у дошкільному закладі; інтенсифікація інтегративних процесів у світовому освітньому просторі; здійснення підготовки фахівців за спеціальністю „Вихователь з правом навчання іноземної мови”, компетентних у використанні основ дитячої психології, дошкільної педагогіки, теорії та методики навчання іноземної мови.

Психолого-педагогічні чинники: сензитивність дошкільників до оволодіння іноземною мовою, з одного боку, з іншого,— потреба у визначенні шляхів подолання труднощів у педагогічному процесі, пов’язаних з психологічними особливостями дітей (мимовільна увага, короткочасна пам’ять тощо); доцільність урахування рекомендацій практичного психолога щодо використання іноземної мови в широкому життєвому контексті; необхідність формування у дошкільників мотивації до іншомовного спілкування у процесі навчання; раціональність і універсальність інтегративного підходу в організації педагогічного процесу; необхідність забезпечення гармонійного розвитку дошкільників; формування готовності дітей до шкільного життя.

Методичні чинники: врахування інтегративної природи іноземної мови як навчального предмета; необхідність більш повного забезпечення етапу організації практики (порівняно з етапами організації презентації і тренування) у вживанні іншомовного матеріалу; потреба у пошуках резервного часу для формування у дошкільників мовленнєвих умінь.

У роботі визначено, що розвивальне середовище в навчанні іноземної мови, зумовлене комплексом соціальних, психолого-педагогічних і методичних чинників, уособлює собою сукупність природних, предметних та соціальних умов, в яких формується англомовна мовленнєва діяльність; розвиваються лінгвістичні здібності вихованців; інтегрується іноземна мова у притаманні дошкільному віку дитячі види діяльності.

У результаті аналізу наявних наукових доробків (І.М.Верещагіна, В.Г.Куліш, С.Ю.Ніколаєва, Г.В.Рогова, Т.М.Шкваріна) і власного теоретико-експериментального пошуку здійснено добір і обґрунтовано методи навчання на основі синтезу ігрових, ситуаційних, практичних, наочних, словесних методів, а також методу опори на фізичні дії з методами ознайомлення, тренування, практики (співвідносними з відповідними етапами навчання) у межах комунікативного методу; визначено систему адекватних прийомів, об’єднаних елементами драматизації відповідно до названих етапів.

Організацію етапу практики у вживанні іншомовного матеріалу на заняттях з іноземної мови здійснювали впровадженням проектної методики як відображення дослідницької моделі навчання на основі варіювання ситуацій спілкування і використання нових освітніх технологій, що сприяє розвитку творчого мислення дітей, прогнозуванню можливих варіантів розв’язання комунікативних завдань, оперуванню способами і засобами їх реалізації. Значну увагу на зазначеному етапі надано обґрунтуванню ігрових прийомів навчання з використанням рухової активності, необхідність застосування яких пов’язана з віковими потребами дітей дошкільного віку. У ході формуючого етапу експерименту використано: ігрові вправи, що орієнтують на розуміння команд і правильне їх виконання як групу, так і особистість; фізкультхвилинки (з музичним супроводом і без нього); пісні та вірші з використанням рухів. Ми виходили з розуміння, що повноцінна реалізація етапу практики у вживанні іншомовного матеріалу вможливлюється дієвістю всього розвивального середовища у дошкільному закладі на заняттях з іноземної мови: з використанням ігрової і фізкультурної діяльності (дидактичні ігри — настільно-друковані, з предметами; рухливі ігри); продуктивної діяльності (спілкування у режимі „запитання-відповідь” на тему виконаної роботи з малювання, аплікації, ліплення, конструювання); музичної діяльності (англомовні пісні, музична інсценізація іншомовних текстів); у контексті змісту ознайомлення з навколишнім середовищем (бесіди про природу й довкілля).

З’ясовано можливості створення розвивального середовища в навчанні дошкільників іноземної мови в умовах трьох годин на тиждень, відведених на заняття в сучасних дошкільних закладах. Організацію занять здійснювали за двома варіантами з метою вибору оптимального. Відповідно до першого варіанту одне з трьох занять на тиждень було інтегрованим (2:1), відповідно до другого — два, а одне традиційне (1:2). Традиційним вважаємо заняття, організоване переважно на основі ігрової діяльності, інтегрованим — те, що ґрунтується на одному з представлених у роботі напрямів інтеграції. Встановлено, що вихованці, залучені до навчання за другим варіантом, засвоїли в середньому на 10% іншомовного матеріалу більше, ніж їхні однолітки, які навчалися за першим. Вищим був рівень ініціативності дітей в навчально-ігровій діяльності; самостійності їх у виконанні поставлених комунікативних завдань; усвідомленості змісту іншомовного матеріалу та відповідальності за виконувані мовленнєві і немовленнєві дії; прагнення відходити від зразка і виявляти творчість. Цей варіант навчання обрано нами для проведення контрольного етапу експерименту, тому було організовано контрольну та експериментальну групи.

Неварійованими в експерименті були однакова кількість дітей у групах з різним рівнем сформованості мовленнєвої діяльності рідною мовою (150), зміст іншомовного матеріалу за темами (12), однакова кількість занять з іноземної мови на тиждень (3). До величин, що варіювалися, віднесено форми навчання з відповідними методами. У контрольних групах домінували традиційні вправи та ігрові прийоми і недостатньо використовувалася інтеграція іноземної мови у дитячі види діяльності (малювання, аплікація, ліплення, конструювання, ознайомлення з природою), що разом з ігровою діяльністю складають основу життєдіяльності дітей в умовах дошкільного навчального закладу. В експериментальних групах впроваджувалася розвивальна особистісно орієнтована система навчання на основі інтегрованих занять.