ПЛЮРАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ СВІТОГЛЯДНОЇ СВІДОМОСТІ СУСПІЛЬСТВA

Короткий зміст

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Світоглядний плюралізм як співіснування й конкуренція ідей, концепцій, теорій і систем, що дають різні відповіді на ті або інші світоглядні питання, характерний для сучасних демократичних суспільств і суспільств, які перебувають у процесі становлення демократії. Він породжує важливі практичні проблеми: необхідність підтримки й зміцнення єдності суспільства, члени якого дотримуються різних світоглядів; забезпечення консенсусу щодо основних норм і цінностей, необхідних для його функціонування й розвитку; утвердження толерантності у відносинах між прибічниками різних світоглядів, розвиток діалогу між ними; запобігання гострих конфліктів на світоглядній основі.

Зазначені проблеми актуальні для сучасного українського суспільства, в якому представлений широкий спектр релігійних, філософських, політико-ідеологічних орієнтацій. Конституція України гарантує свободу думки, слова, совісті, віросповідання, забороняє нав’язування будь-якої релігії чи політичної ідеології як державної. Це зумовлює необхідність розвитку світоглядної толерантності й діалогу. Наше суспільство перебуває в кризовому стані і потребує консолідації й духовного оздоровлення; але наявність і конституційне визнання світоглядного плюралізму роблять неадекватними спроби досягнення цих цілей на основі певного релігійного або філософського вчення. В сучасній Україні гостро стоїть проблема подолання політичного протистояння, яке є наслідком світоглядних розбіжностей у вимірі колективної (національно-культурної й цивілізаційної) ідентичності та браку культури діалогу.

Необхідність розв’язання зазначених проблем зумовлює соціально-практичну актуальність філософського осмислення та переосмислення феномена світоглядного плюралізму.

В теоретико-пізнавальному аспекті актуальність теми зумовлена недостатністю досліджень, які б збалансовано висвітлювали світоглядний плюралізм на філософському та масовому рівнях; розкривали його гносеологічні, аксіологічні та історико-соціологічні аспекти в системній єдності, що визначається специфікою світоглядної свідомості як способу самопізнання та морально-практичної орієнтації людини у світі.

У вітчизняній філософії тема світоглядного плюралізму стала привертати увагу лише недавно, після руйнації марксистської ідеологічної монополії. Проте публікації на цю тему (значна частина монографії Т.І.Ойзермана, статті А.Ф.Зотова, О.Ф.Погорєлова) нечисленні й зосереджуються на філософському плюралізмі. Спроби осмислення феномена світоглядного плюралізму у такому звуженому форматі (як філософського плюралізму) переважають і в західній філософській літературі (праці В.Дільтея, М.Фрізчейзен-Кеглера, Ф.Кронера, Р.Коллінгвуда, К.Скіннера, Дж.Рендала, У.Джеймса, Ф.Шіллера, М.Лазеровіца, Дж.Г.Ньюмана, Н.Решера та ін.). Можемо говорити також про брак досліджень, які б розглядали світоглядний плюралізм не в однобічній (психологічній, соціокультурній або гносеологічній) перспективі, а синтезували б ці перспективи.

У спробах здійснити такий синтез автор спирається, крім праць названих вище філософів, на класичні інтерпретації сутності релігії та філософії І.Канта та Л.Фейєрбаха, ідеї західних філософів ХХ століття К.Поппера, В.Франкла, Ч.Тейлора, І.Берліна та ін., українських і російських філософів А.Ф.Лосєва, А.М.Чанишева, М.В.Поповича, В.І.Шинкарука, С.Б.Кримського, І.В.Бичка, В.С.Горського, В.Г.Табачковського, В.П.Андрущенка, М.І.Михальченка, І.Ф.Надольного, Є.К.Бистрицького, В.Г.Нестеренка, В.С.Лісового, Н.В.Хамітова, Л.Д.Кривеги, В.І.Воловика, Р.О.Додонова, В.Г.Воронкової, В.О.Тарана, М.А.Лепського та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів науково-дослідницької роботи кафедри філософії та суспільно-гуманітарних наук Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.