ПРАЦЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНО-ПОВНОЦІННОЇ ОСОБИСТОСТІ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ) Автореферат

У Вступі: подано загальну характеристику роботи; визначені актуальність теми та ступінь її наукового опрацювання, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету і завдання дослідження, показано його наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність, особистий внесок автора; окреслено методологічну і джерелознавчу базу, предмет та об’єкт дисертаційної роботи, апробацію теми та обґрунтування структури роботи.

Перший розділ: “Теоретико-методологічні засади естетичного у праці” присвячений науково-методологічному аналізу та переосмисленню ролі і значення трудової діяльності на різних етапах розвитку суспільства в цілому, пошуку шляхів та засобів виходу з соціально-кризових станів, або хоча б мінімізації їх негативного впливу на стабільність розвитку нинішнього та майбутніх поколінь людей в Україні і світі.

У підрозділі 1.1 “Багатофункціональність процесу праці” аналізується стан наукової розробки досліджуваної теми.

Дисертант підкреслює, що процес праці як невичерпне джерело формування естетично-повноцінної особистості в умовах “нестабільного розвитку” – складна, багатоаспектна проблема, вирішення якої потребує розкриття специфіки і характерних рис об’єкта, основних його детермінант тощо, а відтак – звернення до різних галузей наукового знання.

Автор зазначає, що біля витоків наукового дослідження праці та її значення для суспільства стоять видатні теоретики, серед яких М.Вебер, Ф.Енгельс, Ф.Кене, К.Маркс, Ж.Сей, А.Сміт та ін.

В масиві наявної літератури варто виділити авторів, які зробили найбільш ґрунтовний внесок в дослідження форм і видів трудової діяльності загалом та процесу праці як джерела формування естетично-повноцінної особистості, зокрема. Це відомі вітчизняні та зарубіжні дослідники: В.Ананьїн, Г.Ареф’єва, П.Варениця, Ю.Давидов, Д.Кучерюк, М.Надольний, С.Товмасян, І.Чанглі, А.Лосєв, У.Моріс, А.Окладников, А.Пуанкаре (культурно-історичний підхід); В.Вілков, Б.Генкін, О.Грішнова, Г.Дворецька, К.Замфір, Д.Кайдалов, Д.Маріаноф, Л.Мельник, О.Салтовський, Є.Суїменко (соціально-економічний підхід); Л.Буєва, М.Дьомін, Р.Журов, О.Загородній, Е.Ільєнков, А.Ісхаков, А.Кіценко, П.Копнін, Б.Новіков, М.Рахімов (управлінський підхід); Ю.Борєв, Д.Гудін, Н.Дем’ях, М.Каган, К.Кантор, Н.Кіященко, В.Кузьмін, Л.Левчук, С.Сартаков, І.Сілаєв, В.Скатерщиков, Л.Столович, В.Тасалов (естетичний підхід); К.Бюхер, Д.Кайдалов, Л.Коган, Я.Крушельницька, О.Левицька, Л.Литвинов, В.Нестеров, Х.Редеккер, Г.Ріккерт, І.Стогній (етичний підхід); Л.Виготський, Г.Глезерман, Л.Зеленов, О.Злобіна, В.Іванов, А.Леонтьєв, П.Симонов, А.Спіркін, А.Ухтомський (психологічний підхід); М.Гончаренко, І.Зязюн, Ф.Кондратенко, А.Макаренко, М.Овсянніков, А.Рахманов, В.Скаржинська, К.Ушинський (педагогічний підхід).

Сучасні тенденції суспільного життя ставлять якісно нові вимоги до людини і її діяльності, що, в свою чергу, вимагає як добротного філософського переосмислення вже відомих положень і поглядів, так і прогнозування можливих напрямків розвитку досліджуваних феноменів. Комплексне вирішення подібних проблем не може бути пріоритетом, або ж виключно власним стратегічним інтересом окремо взятої країни і її народу, оскільки є засадничими для повноцінного розвитку будь-якого суспільства і будь-якої людини. Кожного, багатьох і всіх, якщо це суспільство дійсного гуманізму.

На основі опрацювання наукових джерел і фактичного матеріалу дисертантом доведено, що, попри свій вимушений характер, трудовий процес, залишаючись виробничою необхідністю, може, і, в найближчому майбутньому неодмінно стане життєвою потребою і головною якістю людини нового, гуманного суспільства. Перетворення подібного масштабу характеризуються як поступальний, виважений, свідомий рух уперед. При цьому особливої ваги набуває значення таких понять як: “процес праці”, “універсальність праці”, “естетичне”, “задоволеність працею”, “творення”, “творчість”, “сенс праці”, “прекрасне у праці”. Адже цілком природно, що те, що людина робить і як вона це робить, базується на її ставленні до цього, почуттях, які при цьому викликаються.

З відтворенням об’єктивної картини трудової ситуації безпосередньо пов’язується пошук та вибір ефективної стратегії її розвитку: полегшення фізичної праці інтелектуалізацією виробництва, через його автоматизацію, комп’ютеризацію, роботизацію, постійне насичення інноваційною складовою; перманентний процес внесення творчого елементу у процес виробництва і як наслідок – підвищення його продуктивності; естетизація виробничого середовища і підвищення працездатності; гуманізація трудових процесів і виробничих відносин.

Результат рефлексій існуючих стратегій зобов’язує нас переглянути усталені уявлення про ставлення до праці. Оптимальною для світової спільноти ХХІ ст., на наше переконання, є стратегія сталого розвитку з опорою на потреби людства в цілому і кожної людини окремо, тобто цілеспрямована, комплексна, продуктивна, творча, гуманна діяльність в системі “індивід – суспільство – особистість” та використання ефективних способів і засобів задоволення таких потреб. Положення такої стратегії є загально-визнаними і в більшості своїй – задекларованими законодавчо, тому справа лише за реалізацією. На жаль, і тут не обходиться без проблем, що, насамперед, викликано нерівномірністю соціально-економічного розвитку, рівнів життя, спеціалізації (розподілу праці) різних регіонів тощо. Проте і в цьому напрямку проводяться дослідження, започатковані такими вченими як: Л.Безмоздін, Л.Буєва, І.Зязюн, П.Копнін, І.Надольний, Б.Новіков, Г.Попов, І.Сиземська, В.Скатерщиков, Г.Смолян, А.Спіркін, І.Стогній, І.Чанглі, В.Шинкарук та ін.

У підрозділі 1.2 “Універсальність праці” обґрунтовується думка про те, що трудова діяльність реально займає чільне місце в структурі соціальних пріоритетів. Праця дійсно має універсальний характер, нерозривно пов’язана з історією і традиціями суспільства, що дозволяє їй визначати і рівно впливати на: класову структуру, соціальну стратифікацію, соціально-економічний і культурний розвиток, механізми влади і панування. Стверджується, що за відповідних умов праця виступає дієвим фактором самотворення особистості у всій повноті її прояву. Це створює якісно новий погляд на людину і її місце у світі, дозволяє творчо осмислити й адекватно пояснити зміст світоглядних орієнтацій та ідеологічних установок, висунутих сучасними соціально-економічними реаліями – від здатності прийняття рішень, через свідомий вибір дії і реалізацію свого покликання до відповідальності. Цьому сприяють воля, дисципліна, прагнення, працелюбність, творчість, що паралельно з працею розвинулися і перебувають у взаємному зв’язку як атрибути самодіяльної особистості. В основі соціально-філософського підходу до досліджуваного феномену лежить сприйняття праці як елементу, що поєднує в собі всі сторони людського життя. Саме з працею пов’язана соціальна роль та особистісна реалізація життєвої стратегії кожної людини. Враховуючи перехідний стан сучасного світу і інтенсивну зміну парадигми його буття, актуалізується завдання переосмислення атрибутів, чинників, видів праці як засадничої умови буття цього світу.

У підрозділі 1.3 “Сенс праці: задоволеність і задоволення” розглядаються сутнісні риси праці. Дається аналіз форм і видів праці. Стверджується, що трудова діяльність кожної окремої людини залежить від її місця в суспільстві, умов праці, соціальної оцінки певного її виду. Наголошується, що праця здійснюється людиною для задоволення потреб людей, а не тільки безпосереднього виконавця процесу, себто є фактором продукування самої суспільності. Саме цей процес і виступає визначальним чинником впливаючим на розуміння людиною її місця в житті. Ці можливості виробляють внутрішні атрибутивні почуття задоволення чи то незадоволення. Задоволення, отримане в результаті участі в трудовій діяльності як видимий результат виробляє якісно нові почуття: від задоволення потреб до задоволеності самим життям. Дисертант доводить, що сенс і головне призначення праці – задоволення людських потреб і умова існування суспільства. Працювати – обов’язок кожного, а усвідомлення корисності своєї праці для суспільства – зовнішня сторона праці і джерело внутрішнього задоволення людини. Самооцінка людини з точки зору власної корисності розвиває особистість і, у разі “сродності” праці – становить сенс її життя.

Другий розділ: “Суспільне виробництво і формування естетичного ставлення людини до дійсності” присвячений розкриттю особливостей суспільного виробництва у прямому зв’язку з формуванням естетичного ставлення.

У підрозділі 2.1 “Розвиток праці в історичному поступі” аналізуються об’єктивні передумови здійснення трудової діяльності людини, а саме: історичні обставини функціонування суспільства, потреби та інтереси людей, рівень розвитку і спрямованість суспільного виробництва, наявність ресурсів, розподіл праці тощо. Автор поділяє думку про те, що становлення людини (антропогенез) відбувається при виході її за межі виключно природного існування і тваринного задоволення потреб. Коли в процесі трудової діяльності вона витворює власний предметний світ, що є новою сутнісною характеристикою дії вільної, творчої, гармонійної, цілісної особистості в сукупності усіх форм життєдіяльності інтегрованої в соціумі. А її ставлення до процесу виробництва постає як соціальна дійсність, – співпадіння сутності та існування, – в сфері суспільної практики. Способом буття людини у світі, адекватного її сутності, стає творення культури.

У підрозділі 2.2 “Практика – пізнання – чуттєва діяльність” актуалізується філософське осмислення поняття “творчість” через пізнання в контексті практичної діяльності. В основі всіх науково-технічних відкриттів і соціальних змін лежить творча праця. Тому, виходячи з соціальної ролі творчості, її можна визначити, як особливу форму суспільно-історичної практики. Наголошується, що вплив на людину соціокультурних чинників впорядковує і внормовує її поведінку, виводить на новий, вищий рівень самоорганізації. У цьому процесі людина продукує та освоює спромоги до соціальної координації та субординації власної поведінки, засоби комунікації, способи використання й відтворення творчого виробництва матеріальних і духовних цінностей. Поряд з активно-практичними людина потребується і в більш високих рівнях духовно-теоретичного освоєння світу, зокрема у формі розвинутого науково-філософського світогляду і добротної методології, конструктивно-критичної самосвідомості тощо. При цьому суспільна свідомість разом з індивідуальною, повинні взаємно збагачуватися творчістю, гуманізуватися і гармонізуватись. Бо саме те, в якій мірі творчість набула статусу практичної всезагальності, свідчить про рівень прогресивного розвитку. Таким чином, людство, враховуючи здобутки привласнюючого і продукуючого типів господарювання, через інноваційний тип розвитку, зобов’язане йти до нового свого стану – ноосферного.

У підрозділі 2.3 “Естетична складова трудового процесу” розглядається і аналізується естетичне ставлення як складова і невід’ємна умова здійснення трудового процесу. Соціально-економічний лад життя знаходить свій “пробний камінь” в цінності людської натури, перспективах та реальності людського само здійснення, повнота якого співпадає з найважливішою потребою суспільної людини – трудовою діяльністю. Автор показує, що праця, як творчий засіб досягнення мети людиною не є для неї зовнішнім процесом. Людина не байдужа до своєї діяльності, вона хоче і повинна відчувати через неї всю повноту життя. Коли вона працює, то не лише перетворює, але й створює, радіє і найбільше відчуває себе людиною. Відтак, ставлення людини до реальності та дійсності має суто предметну основу, на якій людина виникає, формується і розвивається естетично.

Третій розділ: “Трудова діяльність у цілісному розвитку людини” присвячений розгляду взаємозв’язків трудової діяльності з гармонійним, дійсно цілісним розвитком особистості людини-працівника.

У підрозділі 3.1 “Фактори впливу на ставлення до праці в умовах нестабільного розвитку” увага автора приділяється новим тенденціям і характерним змінам у трудовій сфері на сучасному етапі розвитку суспільства. Розглядаються соціальні, моральні і естетичні чинники впливу на ставлення до праці, які мають кардинальний вплив на життя і розвиток людини сьогодні і в майбутньому. Обґрунтовується думка, що праця, навіть в умовах нестабільного розвитку, виступає головною потребою життя, основою існування і розвитку суспільства. Трудовий процес є каталізатором розуміння людиною свого призначення і виконання соціальних ролей в ньому розгортаються індивідуальні надбання і особистісні прояви. Стверджується, що людям необхідно повернути мету і сенс життя, а для цього потрібні умови для самоздійснення у праці. Завдяки цьому зросте рівень свідомості і моральності, а потім позитивне ставлення до праці розвинеться у працелюбність.

У підрозділі 3.2 “Нове ставлення до праці: механізми детермінації” в ході рефлексії сучасного стану трудової ситуації дисертантом виявлено соціально-політичні та економічні негаразди, деградаційні процеси, пов’язані з невідповідністю рівня життя виробничим витратам, що, в свою чергу, впливає на ставлення до праці і її продуктивність в цілому. Їх подолання пов’язується зі становленням науки, культури, освіти і виховання, залученням в суспільні відносини етико-моральних складових, гуманізації, естетизації тощо. Відповідно до вказаного, визначається суб’єкт та об’єкт впливу, формування трудової культури, нового ставлення до праці – вільна, творча особистість, здатна діяти у відповідності з об’єктивним поступом дійсності, виступити творчою силою в утвердженні загальнолюдських цінностей і взаємин між людьми, через усвідомлення своєї відповідальності перед суспільством і майбутніми поколіннями. Саме завдяки вихованню і діяльності таких особистостей можливе подолання всіх форм відчуження, упередженості, симуляції, поширення стану аномії відносно праці, повернення їй гідного місця серед основних цінностей суспільства навіть в умовах нестабільного розвитку.

У підрозділі 3.3 “Вплив насолоди працею на виховання та розвиток цілісної особистості” праця аналізується автором у якості засадничої умови поставання людської особистості і умови розширення її свободи. Підкреслюється, що питання ролі праці у формуванні і розвитку цілісної, гармонійної особистості не обмежується суто економічним аспектом. Праця особливо активно розвиває моральні якості членів суспільства. Людина – істота суспільна, воно диктує їй норми поведінки у ставленні до інших. Завдяки праці розкривається здібність і здатність людини змінювати світ, вона ж обумовлює, в момент самоутвердження, надзвичайно багату за змістом насолоду процесом і продуктом праці за мірами краси. Насолода процесом праці – насолода здатністю успішно вирішувати виробничі задачі найбільш досконалим, вільним, умілим чином, виявом інтелектуальних, духовних і фізичних сил та здібностей людини. Така праця перестає бути роботою, диктованою утилітарною потребою, перетворюється у невимушену діяльність. Наголошується, що розвиток людини, як всебічно розвиненої, цілісної, гармонійної особистості, базується на силі насолоди працівника творчим процесом і його результатом.