СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ЗНАННЯ В ІНФОРМАЦІЙНУ ЕПОХУ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми дослідження, виявлено стан його наукової розробки, сформульовані мета, завдання й новизна наукових положень, які виносяться на захист, вказані об’єкт і предмет дослідження, окреслюються його методологічні засади, розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення, наведені дані про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі «Становлення науково-технічного знання» здійснено дослідження культурно-історичних витоків науково-технічного знання, проведено філософський аналіз різних підходів до дослідження феномену науково-технічного знання в різні історичні епохи, а також визначено методологічну базу дослідження і уточнено зміст ключових понять через їхню кореляцію.

У підрозділі 1.1. «Культурно-історичні витоки науково-технічного знання» проаналізована джерельна база дослідження та виявлено, що в науковій літературі не існує єдиного підходу до осмислення соціокультурного виміру науки загалом і науково-технічного знання зокрема.

Ця проблема вирішувалася в контексті настанов і ідеалів культури певної історичної епохи. Наукове, науково-технічне знання завжди залежало від суб’єкта, в якості якого виступало людство, взяте на тому або іншому історичному етапі свого розвитку. Об’єктом дослідження знання стає в працях Платона, Арістотеля, Лукреція, які першими вказали на відмінності між науковим (теоретичним) знанням (episteme) і знанням, що використовують практики. Така традиція збереглася й в епохи Середньовіччя та Відродження, проте вже в ті часи деякі мислителі (Г. Сен-Вікторський, Р. Бекон) проповідували науку, яка повинна була приносити практичну користь та відмічали необхідність поєднання теорії й практики. Першим, хто відкрито заявив про це, був Л. да Вінчі, який на власному прикладі продемонстрував переваги такого союзу.

З появою науки як особливої форми духовної діяльності в Новий час науково-технічне знання отримало новий статус, місце й роль у суспільстві. З другої половини Х1Х ст. техніка стає «опредметненою силою знання», а наука - «безпосередньою продуктивною силою суспільства» (К. Маркс), шо свідчило про набуття нею соціальної функції.

Історично проблема соціокультурного виміру науки вперше постає в працях засновників наукознавства (Б. М. Гессен, М. і С. Оссовські, Р. Мертон, Дж. Бернал та ін.), які зробили предметом наукового аналізу саму науку. Вчені підкреслили, що наука є засобом, за допомогою якого відбувається докорінна перебудова нашої цивілізації та обґрунтували необхідність дослідження її розвитку в різні історичні епохи через взаємозв’язки з суспільством.

Проведений аналіз показав, що в інформаційну добу зростає соціальна роль науково-технічного знання, проте предметом спеціального соціально-філософського дослідження воно поки що не було.

Підрозділ 1.2. «Логіко-методологічні засади дослідження соціокультурного виміру науково-технічного знання в інформаційну епоху» містить обґрунтування використання низки підходів та методів, що застосовувалися для досягнення мети і завдань дисертаційного дослідження.

Авторка показує, що дослідження соціокультурного виміру науково-технічного знання в інформаційну епоху вимагає залучення соціокультурного підходу, який дозволив розглянути науково-технічне знання з урахуванням культурної складової життєдіяльності соціуму. Культурно-історичний підхід допоміг розкрити особливості предмету дослідження через призму змін ціннісних установок культури певної історичної епохи, а також репрезентувати науково-технічне знання як складову культури інформаційної епохи. Цей підхід у поєднанні з принципом історизму дозволив врахувати особливості суб'єкта науково-технічного пізнання на різних етапах функціонування соціуму. Синергетичний підхід дозволив дослідити науково-технічне знання як цілісну, відкриту, нелінійну, самоорганізовану систему, яка взаємодіє з іншою системою – культурою інформаційної епохи.

Доцільними у дисертаційному дослідженні став  компаративний метод, який дозволив порівняти точки зору представників різних філософських парадигм та виявити відмінності поглядів усередині кожної з них; методи аналізу і синтезу, аналогії. Діалектичний метод дозволив виявити загальні закономірності трансформації змісту досліджуваних понять у класичній та посткласичній філософських парадигмах. Найбільш повно розкрити соціокультурний вимір науково-технічного знання дозволили: принцип сходження від абстрактного до конкретного, який дисертантка застосувала для виявлення логіки розвитку науково-технічного знання протягом історії; принцип взаємозв’язку та розвитку, який використано для розкриття взаємозв'язків науково-технічного знання, техніки та технологій на різних етапах розвитку цивілізації, їхніх зв’язків із суспільною практикою.

Окрім того, дисертанткою детально проаналізовано понятійно-термінологічний апарат і виявлено, що оскільки в різних філософських і наукових джерелах зміст ключових для дослідження понять «науково-технічне знання», «інформаційно-комунікаційні технології», «високі технології» дослідниками тлумачаться з різних позицій, виникла необхідність уточнити їхній зміст в контексті інформаційної епохи. Авторка наводить відповідні визначення зазначених понять.

У другому розділі  «Соціокультурний потенціал науково-технічного знання в процесі інформатизації суспільства» розкриваються соціальні функції науково-технічного знання в культурі інформаційної епохи. Показано, що ці функції реалізуються переважно через застосування інформаційно-комунікаційних технологій в усіх соціальних практиках.

У підрозділі 2.1. «Інформаційні технології та
сучасне науково-технічне знання» досліджено соціокультурні трансформації інформаційних технологій у взаємозв'язках із сучасним науково-технічним знанням в умовах інформатизації.

Досягнення науки, нових техніки та технологій, в яких втілилися науково-технічні знання, в умовах розгортання науково-технічної революції зумовили появу й розвиток у 60-і роки ХХ ст. концепції технологічного детермінізму (Ж. Фурастьє, Р. Арон, Дж. Гелбрейт, П. Дракер, У. Ростоу, А. Вінер, Г. Кан). У їхніх працях, а також у доробках теоретиків інформаційного суспільства Д. Белла, О. Тоффлера, З. Бжезінського, Дж. Фукуями, П. Дракера акцентувалася увага на тому, що розвиток «суспільства майбутнього» більшою мірою залежатиме від прогресу новітніх технологій, передусім інформаційно-комунікаційних. Існувала й антитехнократична опозиція (Г. Маркузе, Л. Мемфорд, Ж. Еллюль, Е. Фромм, Ю. Хабермас, М. Хайдеггер).

Авторка показує, як змінювалися позиції мислителів протягом останніх десятиліть стосовно інформаційних технологій, перспектив їхнього розвитку в майбутньому, особливо в контексті появи глобальних проблем сучасності. Обґрунтовано, що до науки в інформаційну епоху необхідно застосовувати інформаційний підхід, який є найбільш адекватним. Висвітлені різні підходи до класифікації наук, наукового знання на фундаментальне й прикладне, приділена увага змінам, які відбулися всередині технічних наук, здійснено аналіз внутрішньої змістовної структури науково-технічних знань, що дозволило виявити: виробництво наукового знання слід розуміти як процес, який обумовлений контекстом використання знання, уявленнями про соціальні потреби та потенційних користувачів.

Авторкою аргументована важливість застосування методологічного принципу класифікації для висвітлення соціальних функцій науково-технічного знання, оскільки він дозволяє показати, у який спосіб ті чи інші науки виконують соціальні функції, і які з них перебувають ближче до соціальної практики. З огляду завдання дисертаційного дослідження класифікація сучасних наук дозволила встановити місце й роль науково-технічного знання в системі наук, а також окреслити його соціокультурну функцію. Авторка показує, що в інформаційну епоху з розвитком високих технологій, мережі Інтернет науково-технічне знання набуває нових форм, змісту й значення: наука, нові технології стають основою економічного зростання. Аргументує тезу, що суспільство, в якому наукові знання, перш за все теоретичні, складають стратегічний ресурс його розвитку, більш точно визначає соціально-економічну перспективу людства.

У підрозділі 2.2. «Соціокультурний зміст
високих технологій в інформаційну епоху» розкривається культурний контекст розвитку і застосування високих технологій в умовах інформатизації.

Інформаційно-технологічна революції посилює залежність людини від нових технологій; їхній клас увесь час урізноманітнюється, а до функціональних можливостей і можливостей їхнього використання суспільство висуває все складніші вимоги. Це стосується передусім високих технологій: нанотехнологій, біотехнологій, інформаційних та когнітивних.

В дисертації окреслені як позитивні, так і негативні аспекти можливих наслідків їхнього застосування як на сучасному етапі інформатизації, так і в майбутньому. Показано подвійний вплив мережі Інтернет на індивідуальну й суспільну свідомість, її причетність до створення нової «віртуальної реальності». Ця інформаційна технологія, з одного боку, створює нове середовище життєтворчості, а з іншого - поглиблює відчуження людини, створюючи нові способи й форми її експлуатації. Аргументовано, що в інформаційну епоху створюється новий тип науково-технічного знання, духовна цінність якого нерозривно зв'язана з практичним використанням. Соціальні технології є певним типом знання або технікою суспільного життя.

В умовах інформатизації в надрах соціальної технології зароджується новий тип технології – інтелектуальної. Виявлено, що високі технології мають амбівалентний характер впливу на людину. Вони об'єктивно сприяють покращенню життя людей, але за відсутності жорсткого контролю з боку держави й громадянського суспільства, без посилення відповідальності їхніх творців і попереднього з’ясування мети, заради якої їх використовують, високі технології можуть становити загрозу для людства. Адже на сучасному етапі інформатизації ще не розроблені механізми контролю за можливими негативними наслідками їхнього використання.

У підрозділі 2.3. «Гуманістичний аспект науково-технічного знання в умовах інформатизації суспільства» висвітлюється гуманістична складова науково-технічного знання та показується, що масштабне впровадження в життя людей інформаційних технологій віддаляє людство від ідеалів інформаційного суспільства.

Соціальні технології набули нової якості: засоби масової інформації, глобальна мережа Інтернет дозволяють змінити масову свідомість, оскільки самі технології такої зміни отримали назву хайхьюм -«високий вплив на людину (О. Чумаков). Авторка показує, як засоби масової інформації, а в наш час - і піар-технології здатні негативно впливати на людей через відсутність у них імунітету до такого впливу (тобто, за відсутності необхідних знань, освіти. Проте це не перекреслює переваг від використання інформаційних технологій.

В дисертації розглядається, як під впливом технологічного процесу в умовах інформатизації відбувається процес трансформації людини та виявляються як позитивні, так і негативні його наслідки. До позитивних моментів передусім відносяться ті, що, окрім можливостей для спілкування із представниками різних народів, культур, вільного доступу до вершин світової культури, користувачі Інтернету отримують нові можливості для розвитку власних творчих здібностей. Негативні аспекти пов’язані зі стандартизацією за допомогою інформаційних технологій духовних цінностей, що веде до нівелювання самобутності етнічних культур. Показано, що вони можуть бути засобом для маніпулювання свідомістю як окремого індивіда, так і суспільства загалом.

У третьому розділі  «Роль технічного університету в реалізації соціокультурної функції науково-технічного знання» визначено роль технічного університету в інформаційну еру та окреслено соціокультурні засади університетської освіти.

У підрозділі 3.1. «Соціокультурні засади університетської освіти показується, що в умовах інформатизації соціальних практик головним завданням вищих навчальних закладів стає надання студентам фундаментальної освіти, яка має стати неперервною. Це дозволить людині за потреби легко змінювати види діяльності, фах та мати можливість постійно підвищувати кваліфікацію, що, у свою чергу, підвищуватиме рівень її адаптації до нової техніки й технологій. Показано, як розвивалася концепція фундаментальної освіти протягом історії та виявлено, що система вищої освіти значно відстає від трансформацій, характерних для сучасної науки.

Пріоритетними напрямками реформування освіти сьогодні визнаються: демократизація, гуманізація, підвищення фундаментальності, комп’ютеризація, гуманітаризація та інтеграція. В дисертації аргументовано, що для вирішення проблеми гуманітаризації освіти необхідно забезпечити проникнення гуманітарного знання в природничонаукові й технічні дисципліни й навпаки – збагатити гуманітарне знання природничонауковими і фундаментальними компонентами.

Послідовно проводиться думка, що головна роль у цьому процесі належить новітній техніці та технологіям, які застосовуються в освіті. Прорив в усіх цих напрямках дозволить вітчизняній освіті, передусім технічній, якісно виконувати соціальне замовлення.

У підрозділі 3.2. «Соціотворчий потенціал технічного університету в інформаційну епоху» показується, що, відповідаючи на виклики сучасності, технічні університети тривалий час постачали «гравців, які здатні забезпечити належне виконання ролі на практичних постах» (Ж.-Ф. Ліотар). Лише в останні роки університети стають не тільки осередками отримання нових знань, а й їх здобування. Студенти, аспіранти під керівництвом викладачів беруть активну участь у розробці різних проектів, тим самим в них формується здатність як до інтелектуальної творчості, так і до активного сприйняття зробленого іншими.

В інформаційну епоху соціокультурний потенціал вищої технічної освіти та університету, як її основи, виявляється в трансформації поняття соціального в суспільній свідомості, адаптації соціуму до фрагментарності соціальної реальності, внаслідок чого відбувається перехід від влади техніки (технократії) до влади технологій (суспільства знань). Через реалізацію зазначеного потенціалу технічного університету стає й потенціально можливою консолідація етнокультурних спільнот на засадах повсюдного впровадження сучасного науково-технічного знання.