СТАТИЧНІ ПОСЕСИВНІ ДІЄСЛОВА ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ЗАПЕРЕЧЕННЯ В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Короткий зміст

У Вступі визначаються об’єкт, предмет дослідження, методи і методики аналізу, мета та завдання роботи, її актуальність, теоретичне та практичне значення.

1. Перший розділ “Категорія заперечної посесивності” містить аналіз основних напрямків дослідження категорій посесивності і заперечення, в ньому визначається термінологічний апарат, висвітлюються основні ознаки посесивних і статичних дієслів, подається визначення статичних посесивних ситуацій неволодіння та недостачі, а також окреслюється матеріал дослідження.

1.1. Основні напрямки дослідження категорії посесивності. Посесивність є універсальною мовною категорією, властивою різним мовам світу. Складність та неоднорідність цієї категорії обумовили розмаїття підходів до її вивчення, у межах яких посесивність визначається як семан-тична (О.В.Бондарко, 1996), семантико-синтаксична (J.Lyons, 1967) або поняттєва категорія, що допомагає зрозуміти менталітет, мовну свідомість суспільства (Н.Ф.Алієва, 1998; В.В.Іванов, 1989а).

1.2. Поняття посесивного суб’єкта. За умови вузького підходу до вивчення категорії посесивності вважається, що посесивні відношення виникають лише у тому випадку, коли посесивний суб’єкт (далі – ПС) є особою (Т.Б.Алісова, 1971). Згідно з іншим поглядом, у ролі ПС може виступати особа, неістота або абстрактне поняття (О.М.Селіверстова, 2004).

1.3. Поняття посесивного об’єкта (далі – ПО) базується на відношенні відчужуваної та невідчужуваної власності. ПО є невідчужуваною власністю ПС, якщо існування першого нерозривно пов’язане з існуванням другого (наприклад, частина тіла). Якщо ПС може піддати ПО відчуженню, то мова йде про відношення відчужуваної власності (майнові відношення).

Представники вузького підходу до вивчення посесивності вважають, що до посесивних належить тільки відношення “особа – відчужувана власність” (К.Г.Чинчлей, 1996). За умови широкого розуміння цієї категорії ПО може бути відчужуваним і невідчужуваним, тому що у багатьох мовах використовується один засіб для позначення різних посесивних відношень, що свідчить про їхню семантичну близькість (О.М.Селіверстова, 2004). У межах цього дослідження посесивнівсть розуміється широко, тобто до неї зараховуються як відношення невідчужуваної, так і відчужуваної власності, а під ПС розуміється особа, предмет або абстрактне явище.

1.4. Основні напрямки дослідження категорії заперечення. Заперечення як одне з найста-ріших явищ людської мови є універсальною категорією, властивою всім мовам світу. Ця багато-аспектна категорія проявляється на всіх рівнях мови, що обумовило неоднорідність підходів до її вивчення. Функція заперечення за комунікативно-прагматичного підходу обмежується спросту-ванням, корегуванням передбачуваного судження адресата (H.Weinrich, 1993). Широкий підхід ха-рактеризується включенням до змісту заперечення не тільки незгоди, відмови та інших комуніка-тивних актів, але й неіснування, позбавленості, тобто категорії привативності (В.М.Бондаренко, 1983; L.R.Ho , 1989). У цій дисертації заперечення розглядається як елемент значення, що вира-жає відсутність предметів, явищ, ознак та зв’язків між ними у реальній дійсності. Це – семантично нерозкладна значеннєва категорія, яку неможливо визначити через простіші семантичні елементи (Ю.Д.Апресян, 2005).

1.5. Категорія заперечної посесивності – це похідна категорія, у якій поєднуються значення володіння та заперечення. Дієслова, що вивчаються у цій дисертації, відображають статичні посе-сивні ситуації неволодіння із формулою тлумачення “Х не має У”, де Х – посесивний суб’єкт, У – посесивний об’єкт (пор., нім. fehlen ‘не мати’; укр. недораховуватися), та недостачі із формулою тлумачення “Х не має У у достатній кількості” (пор., нім. mangeln ‘не вистачати’; укр. бракувати).

Особливість посесивної ситуації неволодіння полягає у повній відсутності посесивного об’єкта у посесивного суб’єкта. Посесивна статична ситуація недостачі відображає не повну відсутність ПО у ПС, а його відсутність у достатній мірі.

Для дослідження семантичної сполучуваності статичних посесивних дієслів зі значенням заперечення виявився релевантним розподіл іменників, що вживаються як ПС і ПО, на два класи – назви істот і неістот. Серед іменників на позначення істот виділяються назви окремих осіб і тварин та збірні імена. Серед назв неістот виокремлюються конкретні, що поділяються на предметні, збірні та речовинні, та абстрактні, серед яких виділяються іменники, що називають загальні абстрактні поняття; іменники на позначення якості; імена зі значенням процесу або дії.

1.6. Посесивні дієслова у сучасній лінгвістичній науці були об’єктом дослідження бага-тьох учених, але основна увага зосереджувалась на дієсловах, які передають відношення воло-діння, придбання тощо. Дієслова, що позначають неволодіння, втрату або позбавлення, вивчені ще недостатньо.

У лінгвістичній літературі є відомим розподіл посесивних дієслів на власне посесивні та ква-зіпосесивні (В.Д.Каліущенко, 1987). Власне посесивні дієслова служать виключно для відобра-ження відношення неволодіння або недостачі і мають формулу тлумачення “Х не має У” (наприк-лад, нім. abgehen ‘не мати’) або “Х не має У у достатній кількості”(пор., нім. hape ‘не виста-чати’, укр. бракнути). Квазіпосесивні дієслова містять у своїй семантичній структурі, крім значен-ня неволодіння або недостачі, інші семантичні ознаки: модальні компоненти повинності (наприк-лад, нім. entbehren ‘не мати чогось важливого’), імовірності (наприклад, укр. недолічуватися), ба-жання (пор. нім. vermissen ‘відчувати відсутність чогось’; укр. бракувати) або позначення почуття ПС (пор., нім. nachtraue ‘тужити’; тужити).

1.7. Взаємозв’язок локативних, екзистенціальних та посесивних відношень. Співвідно-шення екзистенціальних, локативних та посесивних відношень є мовною універсалією (Дж.Ла-йонз, 1978). Вони взаємопов’язані за походженням та за низкою семантичних і формальних ознак, мають подібний порядок слів та дієслова, які вживаються у таких конструкціях (E.Clark, 1978).

1.8. Ознаки статичних дієслів. Семантично і граматично статичні дієслова харак-теризуються такими ознаками: співвіднесеністю з відрізком на часовій осі; неможливістю утво-рення пасивних форм; центральним положенням пацієнса як носія стану; неможливістю вживання у прямому імперативному мовленнєвому акті; неможливістю виведення однозначних імплікацій з висловлювання зі статичним дієсловом (О.М.Вольф, 1982; W.Abraham, 1998).

1.9. Ідентифікація одиниць дослідження. До лексико-семантичної групи статичних посе-сивних дієслів зі значенням заперечення, відбирались одиниці, словниковий опис яких містить такі елементи, як нім. nicht haben ‘не мати’, ohne etwas sein ‘бути без чогось’; укр. не мати, відсутність тощо.

2. У другому розділі “Дієслова неволодіння” проводиться аналіз семантики дієслів неволодіння у німецькій та українській мовах та вивчаються особливості відображення ситуації неволодіння.

2.1. Власне посесивні дієслова неволодіння виявлені тільки у німецькій мові (4 одниці): fehlen, abgehen, gebrechen, mankieren ‘не мати’. Вони мають загальну формулу тлумачення „Х не має У” і подібну синтаксичну конструкцію: ПС тут виражений у давальному відмінку, а ПО – у називному. Наприклад: