Трансформація етнокультурної національної ідентичності в добу глобалізації: соціально-філософський аналіз Автореферат

У вступній частині дисертації обґрунтовано актуальність теми дослідження, стан наукової розробленості проблеми, зв’язок з науковими програмами, планами, темами, розкрито мету і завдання дослідження, визначено об’єкт та предмет наукового дослідження і його методологічну базу, сформульовано наукову новизну роботи, її теоретичне і практичне значення, наведено дані стосовно апробації результатів дисертаційного дослідження, подано відомості про публікації по темі дисертації, в яких висвітлюються основні положення наукової роботи.

У першому розділі “Аналіз джерельної бази дисертації та методологічні засади наукового дослідження” здійснено аналіз літературних джерел по темі дисертації, висвітлено методологічні засади наукового дослідження.

У підрозділі 1.1. “Становлення наукових уявлень про розвиток цивілізації і глобалізаційні трансформації світу” розглянуто і піддано аналізу наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з глобалізаційної та цивілізаційної проблематики. Огляд літературних джерел здійснено з урахуванням історичної послідовності становлення наукових уявлень щодо розвитку світової цивілізації. Автор розглянув праці З. Баумана, У. Бека, Д. Белла, З. Бжезінського, С. Гантінгтона, В. Іноземцева, М. Кастельса, Й. Масуди, М. Нусбаум, Р. Робертсона, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та ін. Зроблено аналіз наукових праць дослідників, які займалися проблемами класифікації та інтерпретації поняття “національна ідентичність”. З-поміж наукових праць зарубіжних вчених в даній проблематиці значне місце відводиться таким авторам як П. Альтер, Р. Дарендорф, М. Ігнатьєф, Б. Йек, У. Кімлика, Т. Найгут, Е. Сміт та ін.

З-поміж вітчизняних вчених в проблематиці пов’язаної з глобальними трансформаціями світу проаналізовані праці Е. Афоніна, О. Білоруса, М. Козловець, В. Крисаченка, Г. Кулагіної, Д. Лук’янченка, Я. Любивого, В. Ляха, А. Мартинова, Ю. Павленка, О. Рубанець, О. Соболь та ін.

У підрозділі 1.2. “Методологічні засади дослідження національної ідентичності і глобалізації” розкрито основні методи, підходи та принципи наукового пізнання, за допомогою яких розв’язувалися поставлені в дослідженні завдання. Серед застосованих методів і підходів наукового пізнання визначальними у дисертаційному дослідженні виступають структурно-системний аналіз і синтез та компаративний підхід. Завдяки застосуванню цієї методології було здійснено уточнення етимології культурного визначення національної ідентичності та здійснено аналіз її структурних складових. Це дозволило адекватно інтерпретувати процеси трансформації культурної основи національної ідентичності в умовах глобалізації та фіксувати тенденції культурних зрушень націй-держав внаслідок даної трансформації.

У другому розділі “Національна ідентичність як предмет соціально-філософського дискурсу” проаналізовано так звану стандартну класифікацію поняття “національна ідентичність”. Виявлено спільні та відмінні риси в інтерпретації культурної основи національної ідентичності у працях вчених. Обґрунтовано поняття “національного менталітету” як структурної складової етнокультурної національної ідентичності. Встановлено, що основними складовими етнокультурної національної ідентичності є традиції, звичаї, мова, релігійний світогляд, національний менталітет.

У підрозділі 2.1. “Концептуальні засади класифікації національної ідентичності” здійснено структурний аналіз поняття “національної ідентичності”, застосовуючи стандартну його класифікацію, основоположниками якої є П. Альтер, М. Ігнатьєф, Е. Сміт. Визначено, що культурна національна ідентичність П. Альтера і етнічна національна ідентичність в інтерпретації М. Ігнатьєфа і Е. Сміта включають у свій зміст фактично одні й ті ж структурні складові, а саме традиції, звичаї, мову. З метою уникнення плутанини між цими поняттями автор, в межах соціально-філософського дискурсу, пропонує поняття “етнокультурна національна ідентичність”. В ході аналізу структурних складових стандартної класифікації культурної основи поняття “національна ідентичність”, використовуючи праці П. Йолона, П. Осипова, М. Поповича, автор вважає необхідним долучити поняття “національного менталітету”, уточнивши його зміст.

У підрозділі 2.2. “Традиції, звичаї, мова, релігія, національний менталітет як підґрунтя етнокультурної національної ідентичності” в процесі порівняння структурних складових культурної основи стандартної класифікації національної ідентичності та виявленні несуттєвих розбіжностей між ними у дослідників П. Альтера, М. Ігнатьєфа і Е. Сміта

були узагальнені і визначені такі її основні структурні складові як традиції, звичаї, мова, релігійний світогляд та національний менталітет в уособленні двох рівнів – генетичного і набутого. На основі використання наукових досліджень С. Гантінгтона, А. Колодного, Г. Кулагіної, В. Ляха та інших вчених встановлено, що релігійний світогляд, мова, національний менталітет є невід’ємними складовими етнокультурної національної ідентичності. Спираючись на концепцію С. Гантінгтона “зіткнення цивілізацій”, з’ясовано, що релігійний світогляд як етнокультурна складова національної ідентичності в наш час не обов’язково уніфікується, а навпаки подекуди відроджується як альтернатива тиску глобалізації.

У третьому розділі “Етнокультура в добу глобальних трансформацій світу” проаналізовано процес трансформації етнокультурних засад державних утворень і розглянуто сучасні видозміни соціальних норм існування.

У підрозділі 3.1. “Етнокультурна національна ідентичність і глобалізація” встановлено, що уніфікація культури за умов певного лояльного відношення до цього з боку держав зумовлює, як один з варіантів, формування такого явища як “космополітичний менталітет”. Виявлено, що це явище виникає в результаті перетворення свідомості індивіда із національно-локального стану існування в універсальний. Виходячи з цього, було визначено, що саме набутий національний менталітет під впливом глобалізації та за певних умов зазнає перетворень і складає основу для формування “космополітичного менталітету”. Маючи таку перспективу, а саме: можливість його трансформації у космополітичний, набутий національний менталітет створює умови для універсалізації певних культурних цінностей. Окрім того, вищезазначений менталітет, вбираючи в себе космополітичний світогляд, формує підґрунтя до космополітизації інших набутих структурних складових етнокультурної національної ідентичності.

Акцентовано увагу на тому, що космополітичний менталітет веде до формування “громадянина світу”. Як поняття “космополітичний менталітет” в межах соціально-філософського дискурсу застосовується вперше.

У підрозділі 3.2. “Етнокультурна трансформація соціальних систем” представлені як сьогоднішні зміни усталених патріархальних традицій, так і показана специфіка набутих, соціально сформованих типів поведінки людини в соціумі. На основі праць таких дослідників як З. Бауман, М. Кастельс, Е. Тоффлер в роботі висвітлені трансформації соціальних інституцій, зокрема, на прикладі зміни традиційного ставлення до сім’ї, праці, товаришування тощо. Розглядається питання характерних особливостей розвитку інформаційного суспільства, зокрема, йдеться про те, чи це буде суспільство, що спирається на сприятливі тенденції щодо самореалізації індивіда або ж це буде суспільство, де переважатимуть такі явища, як нажива, тотальний контроль за засобами інформації, збільшення ризику і невизначеності в усіх сферах суспільного життя. Акцентовано, що глобалізація, як об’єктивний процес, зумовлена зростанням інформатизації соціального простору. Вказано на те, що дана ситуація засвідчує поступове входження людства в еру інформаційного суспільства. Зосереджено увагу на темпах прискорення інформатизації соціальних систем, а також на інтенсифікації життєдіяльності індивідів, що дає підстави стверджувати про незворотність розвитку інформаційного суспільства загалом.

У підрозділі 3.3. “Космополітизм як один з варіантів розвитку культурної основи інформаційного суспільства” зазначено, що процес перетворення національних культурних надбань в космополітичний менталітет є поступовим і тривалим. Космополітичні тенденції глобалізації, на наш погляд – це поштовх до формування нових цінностей, що в свою чергу є підставою для утворення нових ідентичностей, які будуть формувати зміст поняття “космополітична культура”. Із цього випливає, що майбутні ідентичності, по суті, варто шукати в царині тих передумов, які забезпечують універсалізацію культур, яка в свою чергу передбачає формування тих основ, за якими люди мали б змогу об’єднуватись незалежно від національних кордонів.

На формування нових форм ідентичності передусім здійснюють вплив явища космополітичного характеру. Це продиктоване самим процесом глобалізації, який здебільшого розмиває локальні особливості культур різних країн, і водночас породжує ідентичності універсального плану.

У четвертому розділі “Трансформації етнокультурних основ націй-держав в умовах глобалізації” з’ясовано сутність сьогоднішніх культурних перетворень націй-держав в умовах глобалізації. Розглянуто певні відповіді держав на виклики глобалізації.

У підрозділі 4.1. “Ідентичності спротиву” як відповідь на виклики глобалізації” відзначено, що “ідентичності спротиву” (Кастельс), постають як реакція окремих осередків суспільства на розмивання культурних здобутків попереднього суспільства з боку глобалізації. Таке відродження культурних основ національної ідентичності притаманне націям, приналежних здебільшого до Східної цивілізації в уособленні арабо-мусульманського світу, а також Східної Європи. Це не означає, що дані регіони світу лишаються обабіч глобалізації, а свідчить лише про те, що вони певною мірою відмежовуються від інкультурації своєї етнокультурної спадщини в щось таке, що сьогодні ще до кінця не визначене, космополітичне.

Така ситуація вказує на спроби окремих груп людей в суспільстві подолати наслідки невизначеності, що несе з собою глобалізація, та віднайти смисли в локальних патріархальних культурних цінностях.

Отже, маємо тенденцію, яка викликана розвитком нинішньої “кризи ідентичності”, яка, в свою чергу, породжує “ідентичності спротиву”.

У підрозділі 4.2. “Мультикультуралізм – тренд культурної основи соціальних систем в добу глобалізації” обґрунтовано, що оптимальною культурною перспективою при становленні інформаційного суспільства є мультикультуралізм. Як показали наукові дослідження, зокрема С. Гантінгтона, спроби універсалізації світових культур наштовхуються на певні камені спотикання і породжують конфлікти між цивілізаціями, котрі різняться в культурному відношенні. З іншого боку, “ідентичності спротиву” (М. Кастельс) викликані побоюваннями щодо втрати національної ідентичності під тиском глобалізації, яка втім ще не запропонувала нові форми ідентичності. За таких обставин оптимальною виглядає ідея мультикультуралізму, яка передбачає співіснування в межах нації-держави як патріархальних культурних здобутків, набутих культурних цінностей індустріального суспільства, так і нових ідентичностей з космополітичним колоритом. Таке співіснування культур дозволяє державам не відставати від об’єктивної тенденції глобального світового розвитку. В цьому відношенні мультикультуралізм розглядається автором як найбільш адекватна форма відповіді на сучасні виклики глобалізації стосовно культурних основ подальшого розвитку світу.