ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРИГОРІЯ ЧУБАЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ 60-х – ПОЧ. 80-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий зміст

У Вступі з'ясовано стан і проблеми дослідження творчості Грицька Чубая, обгрунтовано актуальність теми, наукову новизну, практичне значення дисер­тації, визначено об'єкт, предмет, тему та завдання дисертації, її практичне зна­чення, висвітлено апробацію результатів.

У першому розділі - «Формування ідейно-естетичннх поглядів та рання творчість» досліджується творча діяльність поета першого (дольвівського) періоду. При цьому ключовим є аспект біографізму, що дозволяє проаналізувати становлення громадянських та естетичних поглядів письменника, осмислити конкретно-історичний контекст його ранніх творів.

Виховання в селянській родині на Волині, де шанувалися національні та релігійні традиції, де живими ще були спогади про національно-визвольну бо­ротьбу ОУН-УПА, мало сильний вплив на свідомість юного Грицька Чубая та спричинилося до його ранньої творчої зрілості. Усі, хто з дитинства знав Чубая, відзначають його надзвичайну тягу до знань, до непізнаного, залюбленість у поезію, музику, живопис. Досліджені дисертантом факти про освіту й само­освіту Грицька Чубая дозволяють стверджувати, що в юнацькому віці він був не лише добре обізнаний з легальним літературно-культурним життям тогочасної України, але й орієнтувався в тому, що діялося поза цензурою. Маючи сформо­вані погляди та переконання, Григорій умів відділити справжнє від штучного й порожнього в літературі. Його насторожувала офіційна творчість трубадурів радянського режиму, зате посилено цікавили ті постаті й твори, які «не впису­валися» в цензурні умови (поезії В.Симоненка та його «Щоденник», твори Івана Світличного, Романа Іваничука, Ліни Костенко та інших). Однак у вдачі юного Чубая однозначно проявилися риси, які засвідчують у ньому харизматичну по­стать лідера.

Ранні поетичні твори, фейлетони, гуморески, рецензії Г.Чубая пізніше, як правило, не включалися у видання його творів, проте з погляду становлення таланту вони досить прикметні. Шлях поета-початківця до власної «постаті голосу» пролягав через тяжкі терни - безперервну напружену працю, а часто й невизнання оточенням, заздрощі. Уперше прізвище Чубая зустрічаємо в місцевій періодиці за 1963 рік, відтоді воно регулярно з'являється на шпальтах районних газет, обласної молодіжки «Зміна».

Спочатку слово молодого поета було лагідне й мелодійне, але згодом з уст Грицька Чубая залунало різке оскарження тогочасного режиму - він назвав «вертепом» отруєне рабством життя (поема «Вертеп»). Поетична свідомість Г.Чу­бая глибоко проникає в реальність, в утаємничені суті, які неможливо осягнути звичайному розумові, тому поет надає слову магічної ролі. Завдяки цьому він оволодіває вмінням впливати словом на життя, руйнувати його профанний сенс, щоб створити щось нове, гідне людини.

З іншого боку, сам Грицько Чубай з юних років стає дисидентом, жорстоко переслідуваним владою. Незважаючи на блискучі знання й таланти, він не може здобути вищої освіти чи пристойної роботи. Складнощі життя загартовували волю та виробляли готовність до випробувань настільки, що відсутність їх чи затримка, здавалось, навпаки, руйнівно вплине на волю поета та його внутрішні переконання. Пройшовши через екзистенційні випробування, подолавши дні розпачу і страждань, Григорій виходив з них духовно оновленим. Але репресив­на система перекрила доступ до друку й кар'єри.

Знаменним фактом творчої біографії Григорія Чубая стало видання самвидав-ним способом першої збірки «Постать голосу» (Рівне, 1968). Поет вдавався до самвидаву, прагнучи донести свої твори бодай до обмеженого кола читачів. Це була своєрідна відповідь режимові, який практично заблокував йому можливість друкуватися. Тоді ж з'явилася поема «Вертеп», якій судилося стати найвидатнішим твором Чубая, щоправда, належно поцінованим критикою й читачами вже після його смерті, коли твір багатократно передруковувався в різних видан­нях. Ліричні враження, що вилилися в поемі, прозраджують гнітючу й нестерп­ну атмосферу постійного переслідування, морального пригнічення, яку добре знав сам юний автор.

Треба наголосити, що в цей період, тобто протягом 1967-1968 років Григорій Чубай багато працював творчо. У переході від одних творів до інших (від спо­відальної лірики - до вибухово-публіцистичної поеми «Вертеп», а відтак до «Відшукування причетного») видно стрімкий розвиток поета. Це саме той мо­мент, який залишається незрозумілим для дослідників, що не знайомі з фактами юності поета. Вони твердять, що Чубай «не знав учнівства, з'явившись на пуб­ліку готовим генієм» (М.Рябчук).

Звернемо увагу на стрімку еволюцію таланту юного Чубая. Від ранніх віршів і балад, у яких позначився вплив шістдесятників, до вражаючої громадянської позиції та вагомості слова в поемі «Вертеп» його відділяло всього три роки. Тонке ліричне сприйняття рідної природи, світу, філософія боротьби за достой­ніше життя на Землі органічно притаманні Грицевій ранній ліриці. Переосмис­лює він вічні образи і мотиви світової літератури (наприклад, образ Дон Кіхо-та). Творчість Чубая поряд із темами вічними й національно-історичними ут­вердила й неповторно індивідуальний, духовно-біографічний досвід автора, заснований на власному світосприйнятті.

У своїй ранній поезії Г.Чубай показав уміння писати так, як. скажімо, І.Драч, М.Вінграновський, В.Коротич чи Б.-І.Антонич. Сліди навчання та спорідненість у мотивах і образах з поезією шістдесятників зауважують дослідники (І.Дзюба, Я.Поліщук). Проте юний поет ішов далі своїх уявних учителів. Він менше за них захоплювався зовнішньою атрибутикою космічної ери, зате переносив го­ловні акценти на внутрішньо-психологічну сторону людської істоти, на силу почуття. Ліричний герой Г.Чубая хоче привести цей трагічний вік до гармонії, хоча б у власній свідомості, користуючись символами, можливістю психологіч­ного інакодумства.

Але, найголовніше, що було притаманне його поезії раннього періоду, - ви­рішення світоглядної дилеми: пристосуватися на догоду владі чи залишитися самим собою й не загубити власної совісті, а отже, власної автентичності, не­повторного голосу, зокрема й творчого. У світі, який здавався юному поетові тотальним вертепом, найважче - «...залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх...». Ліричний герой поеми «Вертеп» віддзеркалює вибір самого автора: він вирішує однозначно й категорично, відмовляється втратити само­бутність заради кар'єри та визнання. Через те. коли значна частина шістдесят­ників, уражена першими утисками після хрущовської відлиги, почала возвели­чувати комуністичну партію та систему, Чубай залишився вірний своєму життє­вому кредо.

Морально-етична позиція поета виразна, прозора й послідовна. До речі, в жодному з творів навіть зовсім юного Г.Чубая, які були надруковані в періодич­них виданнях, немає згадки про КПРС, Леніна. Загравання з тоталітарною вла­дою він не мав ніколи. Навпаки, був упевнений, що основа моральності, духов­ного очищення й прозріння насамперед у духовності та традиції, потоптаній і викоріненій тогочасною владою.

У ранній період творчості Г.Чубая було написано або задумано переважну більшість поезій, що пізніше ввійшли до впорядкованого по смерті поета, згідно з його рукописами, вибраного. Завершилося формування стійкого світогляду юнака, а також становлення його естетичних поглядів, в основі яких було ви­знання моральної ваги поетичного слова, щирості та відповідальності як клю­чових його цінностей. Це, проте, зовсім не означало нехтування форми. Вишу­каній, красивій формі, неповторному образному вислову юний поет завжди надавав великого значення. На його переконання, лише органічне поєднання щирого тону з формальною досконалістю могло породити справжню поезію.

Предметом дослідження другого розділу «Роль Григорія Чубая в літератур­ному житті свого часу» е другий етап творчої еволюції поета, що пов'язаний з перебуванням у Львові (1969-1982). Дисертант аналізує як біографічний фон. так і власне творчість, а також атмосферу літератури культурного спілкування, витворювану Г.Чубаєм у колі однодумців та знайомих.

Петля переслідувань усе вужче затягувалась навколо поета на рідній Рівнен­щині, через що він виїхав на постійне місце прожинання до Львова. Це місто приваблювало І.Чубая як провідний культурний центр тогочасної України. Не­даремно він став кумиром творчої молоді Львова, про що переконливо свідчать спогади друзів; Ю.Коха, В.Морозова. М.Рябчука. В.Яворського та ін. Незважа­ючи на побутову невлаштованість. Григорій Чубай досить швидко адаптувався у Львові, знайшов коло приятелів, а головне - аудиторію, яка високо цінувала його поезію.

Найважливішою заслугою Григорія Чубая як літературного діяча вважають його своєрідне, дуже актуальне на свій час поширення альтернативної культури, андеграунду, У багатьох авторів спогадів про нього натрапляємо думку, що важ­ливішим, ніж сама поезія Грицька, був талант організатора, лідера, учителя, який мав авторитет і харизму в молодих, умів навчити їх цінувати справжню поезію й високу культуру. Так. В.Довган уважає, що в українській літературі останнього тридцятиліття постать Григорія Чубая рівномасштабна постаті Т.С.Еліста в літературному англомовному корпусі».

Під впливом обставин оригінальна творчість протягом львівського періоду відходить на другий план, але основні зусилля Григорія Чубая зосереджуються на творенні у Львові осередку альтернативної культури, вільної й незалежної літературно-мистецької аури. Як знаємо, цій його ролі, добровільно взятій на себе, великому впливові Чубая в становленні естетичного смаку завдячували тогочасні молоді літератори, які не могли ввійти до офіційного літературного світу.

Проте суттєві зміни відбуваються і в Чубаєвій поезії. Нові твори, написані у Львові, дуже відмінні від тих. що писалися на Рівненщині. Вони мають печать більшої відстороненості, абстрактності, герметичності. Це. головним чином, поеми та. рідше, вірші-верлібри. Переважають концептуальні задуми (поеми «Марія», «Говорити, мовчати І говорити знову»). Зазнає змін стилістика письма внаслідок тяжіння до верлібру, до абстрактної образності. На перший план виходить пошук суті буття. екзистенцІйного змісту людського призначення. Форма верлібру, яка остаточно запанувала в його поезії в цей період, відпові­дала філософській згубленості образу, дає можливості відтворення різних жит­тєвих ритмів. Сам Чубай висловлювався за поезію «мудру, важку і непрозору, у котрій всього було б багато». Вона була непроста до розуміння, не призначалася для широкого вжитку, зате, насичена багатою образністю, промовляла до «вта­ємничених», до тих. хто вмів сприймати справжню поезію, знався на її тонко­щах і був добре начитаний у європейській новітній поезії.

Г.Чубай удосконалював свою майстерність передусім під впливом світової літе­ратури XX століття - творів Е.Паунда, ТО Еліста, Ф.Г.Лорки. Г.Містраль, Р.М.Рільке, Х.Кортасара, Х.Борхеса, Ж.П.Сартра та ін. Зорієнтованість на за­хідну літературу була свідомою і принциповою. Не випадково у творчій спад­щині поета важливе місце займають переклади.

Зате літературне життя України після 1968-69 років не давало жодного опти­мізму: було призупинено підготовку до друку збірок молодих талановитих ав­торів (М.Воробйова, В.Голобородька, Н.Кир'ян), а також розкритиковано ряд авторів за ідейну незрілість, формалізм та аполітичність (І.Калинець, В.Стус, Є.Гуцало, В.Дрозд, М.Холодний та ін). Звісно, серед неблагонадійних, на яких обрушилася важка партійна критика, значилося й ім'я Григорія Чубая.

Вершиною літературної діяльності Г.Чубая цього періоду стали 1971-72 роки, коли з його ініціативи було видано альманах «Скриня», що був уписаний в історію українського самвидаву як одне з найцікавіших явищ. Невелике товари­ство однодумців, до якого належали Грицько Чубай, Микола Рябчук. Олег Лишега, зневірившись у можливості десь офіційно опублікувати свої твори, вирі­шило видати самотужки літературний альманах. У цьому випуску було вміщено оповідання М.Рябчука (написане в кафкіанському стилі), вірш О.Лишеги. поема «Марія» та переклад з польської (мікродрама Т.Ружевича) Г.Чубая. Самвидавна «Скриня» викликала переполох спецслужб та репресії, зокрема ув'язнення Г.Чу­бая 1972 року.

Хоча Чубай як укладач альманаху свідомо уникав політичних матеріалів, які загострили б стосунки багатьох людей із владою, переслідування режиму були жорстокими. КДБ постарався все зробити, щоб зломити Грицька місячним ареш­том. Коли не вдалося, поширили безпідставні чутки про його співпрацю, дис­кредитуючи поета серед його оточення. Це викликало важку творчу депресію Грицька Чубая. Після важко пережитої морально-психологічної кризи 1972 року Григорій Чубай уже не міг повернутися до повноцінної творчості. Адже поезія, на його переконання, народжувалася передусім із вільного, незалежного духу. Поет зазнав принижень, образ, наклепів, утратив друзів і був постійно підозрю­ваний та переслідуваний з усіх боків (і чужими, і своїми).

Останньою творчою вершиною Чубая стала поема «Говорити, мовчати і гово­рити знову», написана 1975 року, тобто трохи згодом після пережитої важкої душевної травми. Це своєрідний підсумок пережитого й передуманого в роки творчої кризи. Ліричний герой твору, роздумуючи найголовнішими питаннями, не може позбутися загрози і страху переслідування, насильства. Це передається майже містично. Світ перетворюється на тривожну зону полювання, де існує постійна небезпека - смерті духовної і смерті фізичної. Трохи заспокоює лише оптимістична кінцівка, що звучить як заклинання: «нехай і на сей раз вони в нас не вполюють нічого».

Наприкінці життя, протягом 1978-1982 років, поетом була учинена чергова спроба вирватися зі страшної, нестерпної облоги цькування та мовчання. У цю пору дещо поліпшується суспільно-культурна ситуація в Україні. Однак і в цій ситуації Г.Чубай не міг розраховувати на реабілітацію ані у Львові, ані в Києві. Тінь, штучно створювана навколо його імені працівниками КДБ, робила немож­ливою будь-яку його кар'єру в тогочасній Україні. Тоді Чубай, за підказкою товаришів, вступає до Всесоюзного літературного інституту ім. М.Горького в Москві. Навчання в Інституті, справді, стало короткочасним порятунком від творчої кризи й дало поетові надію на краще майбутнє.

Г.Чубай потрапив у семінар відомого прозаїка Анатолія Жигуліна, котрий високо цінував його талант і заохочував писати. Виявлені дисертантом архівні матеріали Літінституту дозволили встановити коло осіб, з якими спілкувався й товаришував Грицько. Нами виявлено й деякі його рукописи, зокрема недруковані переклади, що стали об'єктом аналізу в цьому розділі.

Навчався Грицько з великим завзяттям. Він ставився до навчання надзвичай­но відповідально, тому отримував схвальні відгуки на виконані роботи. Конт­рольні роботи оцінювалися добре, супроводжувались позитивними рецензіями. Узагальнюючи їх зміст, можна сказати, що Г.Чубай був самостійним та оригі­нальним у творчості, старався уникати затертих, штампованих фраз та оцінок, проявляв свободу думки та вислову. Товариші зі студентства запам'ятали Чубая відкритим, щирим, товариським. Час навчання в Москві, після довгого мовчан­ня, став поворотною точкою до очищення, моментом повернення до повноцін­ного життя й творчості. Повертається поетова віра в себе. І хоч не вдається видрукувати написане, але час від часу з'являються рецензії, переклади. Однак на перешкоді реалізації нових творчих задумів поета стає його передчасна смерть.

У наступному третьому розділі дисертації «Поетика Григорія Чубая» здійснюється аналіз самобутнього творчого письма поета, виділяються найбільш значущі особливості його індивідуальної майстерності слова.

Поезія Г.Чубая представляє течію альтернативного мистецтва, тобто літера­турний андеґраунд 1970-х років. Вона герметична, позбавлена егалітарності, закомплексованості, а також політичної заанґажованості, агітаційно-виховної патетики, якою грішила література соціалістичного реалізму. Творчість Григорія Чубая забезпечувала, поряд з «київською школою», географічну повноту укра­їнського андеграунду, адже поет і його молоді товариші (М.Рябчук, О.Лишега, В.Яворський) представляли львівську «богему».

Чубаєва творчість має безперечні ознаки концептуалізму, що сформувався на Заході на базі концептуального мистецтва (живопис, скульптура тощо) і так званої конкретної поезії. Мова йшла про своєрідне «оголювання» автора, який, замість удаватися до загальних, глобальних тем, виходив із досвіду конкретної людини, удавався до аналізу життєвої реальності того часу, насправді переваж­но сірої та одноманітно-нудної.

Позначилася на поезії Г.Чубая також естетика модного в той час сюрреалізму. Сюрреалізм, вирісши на грунті європейської філософії екзистенціалізму, ствер­джував безглуздість світу, суспільних та моральних догм. Він був формою про­тесту митця проти технічної цивілізації, загальнообов'язкових форм суспільно­го життя, моралі, раціональних основ мислення та поведінки. Мистецтво мало бути крайнім досвідом свободи від суспільних схем та обов'язків. Що більше маніфестацією випадковості, непослідовності, абсурдності об'єктивної дійсності, яка щодня оточує нас. Г.Чубай добре знав сюрреалістичну творчість - у ма­лярстві та літературі, його захоплював театр абсурду, що підтверджують переклади п'єс польського поета Т.Ружевича. Риси сюрреалістичного стилю помітні в його тогочасних поемах («Відшукування причетного», «Марія», «Говорити, мовчати і говорити знову»).