Вихованець, Зоріна Сергіївна. Мовна реальність сучасної архітектоніки економічних знань : соціально-філософський аналіз

Короткий зміст

У «Вступі» обґрунтовується актуальність дослідження, аналізується стан
його наукової розробки, сформулюється мета та основні завдання дисертаційної
роботи, окреслюються методологічні засади і принципи дослідження, анонсується
його наукова новизна, теоретичне й практичне значення, розкривається зв’язок
дисертаційної роботи з науковими планами, темами, наводяться відомості про
апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження
мовної реальності сучасної архітектоніки економічних знань» здійснюється
систематизація теоретико-методологічних засад проблематики взаємозв’язку
можливостей мовного потенціалу та форм соціально-економічної діяльності.
Мовний потенціал створюється за рахунок акумуляції будь-якого знання реальних
людських спільнот, опосередковано відображаючи глибинні структури їх
соціального буття, у тому числі й економіко-виробничого.
У підрозділі 1.1. «Ретроспективний аналіз змістовного наповнення
категорії мовної реальності економічних знань» висвітлюється процес
формування та смислового наповнення базових концептів сучасної архітектоніки
соціально-економічних знань в їх історико-логічному розвитку та системній
взаємодії зі способами і формами пізнавальних мовних практик.
У процесі суспільно-історичного поступу поняття «мовної реальності»
зазнає суттєвих лінгво-семантичних трансформацій, а ситуація
постмодерністського контексту підкреслює неможливість артикуляції самої
реальності, замінюючи її гіперреальністю як можливості симулювання реального.
Зазначена прагматика мови, наприклад у творах К.-О. Апеля і Ю. Габермаса,
досліджується як сфера різноманітних мовних комунікацій і лінгвістичних
практик, Ж.-Ф. Ліотар анонсує мультиверсум «мовних агоністик», Л. Вітгенштейн
пропонує спонтанне різоматичне розростання «мовних ігор», П. Рікер відкрите
сімейство різнорідних герменевтик тощо. Оригінальна наукова позиція була
запропонована О. Розенштоком-Хюссі, він вважав, що об’єктивний метод Декарта
підходить тільки для природничих наук, а не для суспільних.
Значення мовного потенціалу досягає наукової стадії завдяки дослідженням
Ф. де Соссюра, саме він для пояснення смислу мовного знаку використовував
порівняння зі сферою товарно-грошових відносин, його ідеї продовжує розвивати
Г. Гійом, стверджуючи про те, що мова і мовлення співвідносяться як потенція і
реакція, у той час як потенція мови виступає у вигляді її віртуальності. Фактично,
ідея віртуальності мови надалі створювала умови розуміння та використання
теорії мовних ігор, розвиток якої в рамках лінгвопрагматики здійснює
Л. Вітгенштейн. Розуміючи прагматичні вимоги соціально-економічної теорії, він
сформулював одну з базових тез своєї філософії стосовно того, що значенням
слова й є процес його використання. У ситуації Постмодерну реальність як така
закінчує своє існування, а з точки зору Ж. Бодрійяра вона стає гіперреальністю
симулякрів, тому наступні два підрозділи присвячені дослідженню мовної
реальності у сфері соціально-економічного знання з точки зору феномену
постнекласичного дискурсу.
8
Підрозділ 1.2. «Мовна реальність як теоретичний конструкт «нової»
онтології соціальності» аналізуєсучасну парадигму неоекономічних знань та
невизначеність субстанціональних основ економіко-господарського процесу, що
надає актуальності дослідженню континууму категоріального апарату
неоекономіки та процесу формування сучасних понять соціально-економічної
сфери знання за допомогою пізнавальних мовних практик.
У межах класичного способу мислення орієнтиром був об’єктивний
характер дослідження соціально-економічного буття у вигляді однозначно
сформульованих базових значень. За умови визнання «лінгвістичного
перевороту», в системі наукового пізнання під впливом соціально-економічних
змін починається плюралістичний процес розмивання значень наукових категорій.
У результаті в методологію економічної науки «офіційно» допускається
можливість аналізу мови, розпочинається процес дослідження стильових і
метафоричних особливостей економічних текстів. Завдяки такому підходу
створюються пластичні комунікативні структури аргументованого діалогу.
Своєрідний порівняльний аналіз між обміном мовленнєвими елементами та
функціонуванням грошей першим надає Ф. де Соссюр. Головними властивостями
грошей визначається здатність обмінюватися на реальні матеріальні блага та
можливість грошової одиниці співвідноситися з іншими одиницями даної
грошової системи, тобто вони забезпечують наявне співвідношення всіх елементів
внутрішньої системи між собою. Відповідно, здатність грошової одиниці
обмінюватися на реальні матеріальні блага є процесом, що аналогічний
структурному виміру мови, а процес внутрішнього співвідношення елементів
грошової системи схожий на функціональний розподіл у мові.
Архітектоніка сучасного категоріального апарату економічних знань має
пластичну мозаїчну структуру та організаційно відповідає принципам
функціонування мовної гри, коли базові економічні категорії набувають
полісемантичного характеру, причому суттєві зміни зазначеної категоріальної
мережі відбуваються на зламі наукових парадигм. У свою чергу, філософія
постмодернізму не визнає поняття реальності, так як мовна гра не дає реальності
можливості бути присутньою, наприклад, за зовнішнім проявом феномену грошей
знаходиться лише те, що не можна собі уявити.
Таким чином, мовна реальність у значенні феномену постнекласичного
дискурсу сприймається як самоузгоджений текст або граматично фіксований
спосіб знакового закріплення соціально-економічних смислів у процесі їх
розгортання на лінійній осі реального часу. Завдяки граматиці природної мови, за
допомогою пізнавальних мовних практик, вона уособлює собою способи
конструювання соціально-економічного буття та, актуалізуючи його потенційні
смисли, забезпечує системну побудову розуміння економічного менталітету
певного народу.
Підрозділ 1.3. «Теоретико-методологічна культура взаємовиміру
економіко-виробничої діяльності та мовного потенціалу: феномен
комунікації» аналізує механізм акумуляції знання глибинних структур соціально-
економічного буття певними людськими спільнотами у формі мовного потенціалу.
Методологія діалогізму, як культура творення смислового простору співіснування
9
думок, включає в себе рівень суспільних діалогових моделей соціального буття
людей та рівень особистої діалогової моделі, коли людське пізнання спрямоване
на особистісний пошук відповідей на складнощі матеріально-господарського
характеру облаштування свого життя. Вирішення дилеми зазначених рівнів стає
можливим завдяки тексту, який фіксує реальність їх існування, означує явища
соціально-економічної реальності та розкриває світоглядні підходи самого
суб’єкта як творця тексту.
Звертаючись у даному контексті до концепції деконструктивізму Дерріда,
відповідно до якої всі знання сконцентровано в тексті, він стає самодостатнім і
завдяки зусиллям суб’єкта може бути як знищений, так і створений знову, що
призводить до його безмежного розширення, причому проблема розуміння або
вивчення тексту є завданням герменевтики, але специфіка виробництва і
споживання текстової конструкції визначається світоглядною позицією
особистості. Результатом такого поєднання об’єктивної інтегральної системи
економічного знання та ціннісно-світоглядної складової в систематизованому
вигляді стає можливість досягнення істини.
Можемо констатувати, що процедура визначення внутрішніх граматичних
закономірностей надає можливість дослідження та встановлення єдності мови зі
свобідною волею людини, а цей процес є тісно пов’язаним з ідеологічними і
політичними механізмами функціонування в суспільстві. Отже, якщо проводити
своєрідну паралель між розвитком економічної теорії, як такої, та процесу
формування мовних практик, то можна констатувати, що смисли у мові
визначаються завдяки граматичним конструкціям, як реальний обмін товарів
здійснюється за допомогою праці.
Другий розділ – «Континуальність мовної реальності економічних
знань як органічної смислової цілісності» - присвячено аналізу безперервного
процесу формування смислового простору архітектоніки економічних знань за
методикою використання мовних пізнавальних практик.
Підрозділ 2.1. «Часовий вимір економічної реальності та структура
мови: людина – соціально-економічна дійсність – реальний час» обґрунтовує
тезу, відповідно до якої проблематика існування економічної дійсності в її
онтологічному сенсі у реальному часі вирішується у межах філософії мови. З
точки зору гносеології мова віддзеркалюється у часі та еволюційно у ньому
змінюється, тобто зрозуміти процес побудови мовної реальності можна тільки
здійснивши аналіз її розгортання на лінійній осі реального часу. Можемо
констатувати про те, що лінгвістичний еволюційний процес досліджується на
матеріалах конкретно визначених мов у певній послідовності, але з точки зору
онтологічного підходу ми розглядаємо загальну форму природного існування
мови як світового феномену.
Мова є водночас і процесом, і результатом структуризації свідомістю
людини предметно-означаючого континуума світу на осі реального часу.
Вважаючи мову перш за все діяльністю людського духу, сенс такої діяльності
полягає у тому, що свідомість людини постійно вибудовує предметно-означувану
конфігурацію, яка віддзеркалює позамовний світ на лінійній осі реального часу.
10
Повна семантична структура мови має такий вигляд: безпосередня ознака –
предмет – опосередковуюча ознака – опосередкована ознака. З одного боку, така
структура є результатом відображення позамовної дійсності, від якої вона отримує
свій зміст у вигляді предметно-властивої, а з другого, ознаки розташовуються на
лінійній осі часу, що призводить до їх внутрішньомовної позиційної
диференціації. По-суті, відбувається поєднання того, що було детерміновано
дійсністю й тих подій, що були детерміновані реальним часом. Саме тому
специфіка наявної структури констатується як мовної: відображає дійсність й у
той самий час не залежить від неї.
Таким чином, виготовлення «предметів» економіко-виробничої сфери
мовною свідомістю відбувається завдяки лінійній конфігурації відповідних йому
ознак у процесі їх побудови на осі реального часу завдяки граматиці природної
мови. З онтологічної точки зору сутність граматики полягає у виготовлені
предмету, тому граматика функціонує раніше ніж процедура номінації та
комунікації, всередині яких і функціонує готовий предмет, тобто з самого початку
існування мови поняття «предмет – ознака» є нероздільними.
Підрозділ 2.2. «Мовно-комунікативні засади соціально-економічного
діалогу та когнітивної взаємодії економічних практик» присвячений
проблематиці форм і методів комунікації, яка займала місце елемента надбудови
та не входила до системи виробничих сил з точки зору класичної теорії марксизму.
У той час як пізнавальний процес цілісної структури господарсько-економічних
явищ з необхідністю визначається процесом складного соціального акту, що може
відбуватися завдяки діалогічній взаємодії між різнорівневими дискурсивними
економічними практиками за допомогою мовних пізнавальних структур. Саме
семантичний рівень вияву економіко-господарського буття забезпечує можливості
дослідження механізму співвідношення смислового простору співіснування думок
та форми істини, формуючи тим самим принципово нову якість комунікації у
межах виробничої системи.
Окремим завданням для себе автор вважає звернення дослідницької уваги
на дискусії стосовно мовних пізнавальних структур та діалогічної форми їх
взаємодії в теорії комунікації. Аналізуються підходи комунікаційної теорії Р.
Якобсона та надається її критика Ж. Бодрійяром, проводиться паралель зі схожою
структурою означення Ф. Соссюра та Бенвениста, тобто розглядається
симулятивна модель комунікації; семантичний аналіз Р. Барта та Ю. Крістевої
завдяки категорії діалогізму формулює таку теорію значення, яка вже вимагає
відповідної теорії суб’єкта; звертаючись до робіт У. Еко, ми спостерігаємо
можливий механізм надання гіпотетичній структурі онтологічного значення,
формується єдиний семіотичний підхід до феномену комунікації за допомогою
означуваних практик тощо.
Отже, когнітивна взаємодія економічних практик – це особливий спосіб
отримання, передачі та осмислення знання в процесі комунікації, вона формується
на основі пізнавальної діяльності цілісної людини в економічній сфері, для якої
практика включає в себе ідеї, цінності, господарський досвід тощо. Важливим стає
аналіз розуміння природи самих практик, які ми умовно поділяємо групи: 1)
практики як чуттєво-предметна форма життєдіяльності; 2) дискурсивні практики,
11
які знаходяться у межах мовної свідомості та забезпечують напластування
вербальних смислів на феномени господарсько-економічної дійсності.
Когнітивність економічних практик виконує функцію не тільки збереження
суб’єкту, а цілісно представляє його у єдності мислення, діяльності та чуттєвого
сприйняття – такий підхід відповідає сучасній європейській екзистенційно-
антропологічній традиції, а поняття когниції полягає у її єднанні з абстрактно-
гносеологічною традицією, що представляється вже як діалог зазначених практик,
які доповнюють одна одну.
Підрозділ 2.3. «Соціальний феномен формування вартості як зразок
граматики сучасної економіки» аналізує сучасну ситуацію постіндустріальної
економіки з паралельно існуючими декількома способами виробництва, а
промисловий капітал, який був орієнтований на використання максимальних
обсягів уречевленого постійного капіталу, швидко змінюється капіталом епохи
Постмодерну, в якому пріоритету набуває використання нематеріального капіталу.
Зазначені зміни соціально-економічної системи глобалізованого світу суттєво
впливають на змістовне наповнення таких ключових категорій як вартість, гроші,
капітал, робоча сила, праця тощо. Мова йде про те, що мінова вартість
матеріальних і нематеріальних товарів залежить у кінцевому рахунку не від
кількості вкладеної в них сукупної суспільної праці, а вмісту в них інформаційних
знань та інтелекту людини. На відміну від сукупної суспільної праці знання та
інтелект не можуть бути зведені до кількості абстрактної праці як її результат або
еквівалент.
Таким чином, така своєрідна когнітивна трудова діяльність створює
величину та співвідношення вартості товарів однозначно невизначеною та
складно-прогнозованою, завдяки тому, що ігнорується «комунікативна» складова
продукту виробництва. Неможливість виміряти сучасну працю у класичний спосіб
унеможливлює вимірювання й її вартості. Криза зазначених соціально-
виробничих змін у теорії вартості вимагає перегляду сутнісних засад формування
самої категорії вартості, а тим самим і самої системи еквівалентів на яких
будується товарний обмін.
Класичне поєднання споживчої та мінової вартості розпадається у зв’язку з
тим, що референціальна вартість була знищена, тобто зникає еквівалентність
реальному змісту об’єктів й поступово сформулюється структурна гра цінностей,
виникає феномен симуляції. Він полягає у тому, що всі знаки починають
обмінюватися між собою, але вже більше не обмінюються ні з чим реальним,
тобто правила детермінації еквівалентів у мові більше не працюють, так само
більше не працюють цільові установки виробництва, а грошова одиниця перестає
відповідати реальному виробництву та піддається неконтрольованій інфляції та
спекуляціям.
У даному випадку ми спостерігаємо глибинні зміни в законі цінностей,
тобто необхідним стає врахування постійного руйнування суспільних відносин,
які регулюються цінністю, зникає детермінованість відносин – все це змінює
загальний підхід до розуміння характеру існування самої економіки. У свою чергу,
поняття знаку так само змінює своє значення, знак перестає бути формою
структурного закону цінності, його уособлює така специфічна організація як код.
12
Справа полягає у тому, що ринковий закон вартості не означає детермінуючої ролі
матеріального виробництва, так само як структурний закон цінності не визначає
пріоритету певного знаку. Таку ситуацію утворюють паралельне існування двох
складових: 1) ринковий закон вартості, розроблений Марксом на основі
дослідження матеріального виробництва товарів; 2) структурний закон цінності,
розроблений Соссюром на матеріалі лінгвістичного знаку. Але ринковий закон
вартості фактично є законом еквівалентності, який повністю розповсюджується й
на конфігурацію знака, коли еквівалентність означаючого та означеного
забезпечують регулярний обмін референційними змістами. Як бачимо, класичний
закон вартості одночасно функціонує як в системі виробництва, так й в сфері мови
і, навпаки, структурний закон цінності забезпечує як не детермінованість
зазначених сфер по відношенню одної до одної, так і, відповідно, до змісту кожної
складової, тобто відбувається перехід від детермінованої сфери знаків до
недетермінованої сфери коду.
Третій розділ - «Мовно-культурний простір економіко-виробничої
діяльності як сфера лінгвістичної праксеології» – зосереджує увагу на
діяльнісному змісті мови та лінгвістичних основах соціокультурного пізнання
економічної реальності. Розв’язання поставлених завдань вимагає застосування
автохтонного принципу з’ясування особливого історико-культурного досвіду,
мови та специфічних принципів і засобів економіко-господарського
життєзабезпечення того або іншого народу за умови постійного проживання на
певній території.
У підрозділі 3.1. «Мовна реальність як інтерпретація економічного
буття в українському інтелектуальному дискурсі» здійснюється соціально-
філософський аналіз новітнього характеру економічних процесів в українському
інтелектуальному дискурсі у єдиному руслі мозаїчних цивілізаційних перетворень
сучасності за умови комунікаційного процесу як принципового перекладу однієї
мови-діяльності на іншу. Результатом такої операції стає уособлення мовною
реальністю форми соціально-економічного життя суспільства, а методологічну
основу зазначеного підходу складає вітгенштейніанська ідея природної мови як
уособлення «форми життя», що віддзеркалює стійку систему лінгвістичної та
нелінгвістичної діяльності.
Такий підхід обґрунтовує аналіз механізму взаємодії системного характеру
матеріального виробництва і світових економічних процесів з національною
парадигмою економічного знання, яка забезпечує формування власного
ментально-смислового поля господарсько-виробничої діяльності кожного народу,
тим більше, що першими джерелами дослідження економіко-господарських
уявлень була слов’янська міфологія на основі язичницьких вірувань та здобуті
археологічні пам’ятки.
Отже, у перших філософсько-богословських текстах ігнорується
язичницький зміст тих понять, які надалі складуть термінологічну основу
економіко-господарської сфери життєдіяльності. Мова не віддзеркалює значення
речей і процесів певної сфери діяльності, а розкриває їх зміст і надає значення у
межах практичної діяльності виробничо-матеріального характеру. Саме слова
переводять у підсвідомість, а потім у свідомий зміст речей, який викарбовується в
13
менталітеті кожного народу.Дослідження генетики вживання економіко-
господарських понять на певній історичній території, формування семіотичного
простору соціально-економічної культури та процедури розпізнання її слів-знаків
вибудовує систему розуміння економічного менталітету в українському
інтелектуальному дискурсі.
Підрозділ 3.2. «Екзистенційні відносини символіко-економічних
структур: предметне поле знаків і місце суб’єкта» акцентує увагу на
дослідженні співвідношення між раціоналістичним характером епістемології та
толерантним ставленням вчення про знакі стосовно протилежного характеру таких
понять як «об’єктивно» і «суб’єктивно», по-суті, семантика на глибинному рівні
символічних і референціальних структур поєднує принцип мінливості з певним
принципом обмеження. Досліджується область взаємозв’язку між соціально-
економічним знанням та можливостями його висловлювання, представлена складна
залежність між предметним змістом висловлювання та його екзистенційними
основами. Суб’єкт наділений здібностями конкретно-історичного інтерпретатора
висловлювань втрачає центральне положення означуваного істиною мови, а сам
аналіз демонструє своєрідне подвійне множення семантичних референтів
уявлення: по-перше, використовуються ті засоби мови, які безпосередньо
визначають самі речі; по-друге, відбувається звернення до штучно створених на
засадах абстрактних регуляторів засобів мови, причому обидві зазначені складові
аналізу не можуть ні співпадати, ні відокремитися одна від одної.
Отже, об’єкт соціально-економічного знання розпорошується між
множиною позицій і не може набути значення єдиного цілого. Сам суб’єкт
мовленнєвого спілкування опиняється між зазначеним подвійним
напластуванням: з одного боку, спираючись на досвід або комунікацію він стає
учасником нестійких і тимчасових подій мови; з іншого боку, в якості суб’єкту
мови він буде позачасовим корелятором означення – такий підхід забезпечує
практичну можливість перебудови відносин між екзистенційними і формальними
умовами висловлювань, що забезпечує перехід до засад сучасної екзистенційно-
антропологічної традиції.
У висновках підсумовано результати дослідження відповідно до мети та
завдань дисертації визначені наступні найбільш істотні положення:
1.Ретроспективний аналіз джерел зазначеної проблематики надає підстави
вважати, що плюралістичний характер методологічних підходів в системі сучасного
національного знання зберігається, продовжується дискусія про взаємовплив мови
та соціуму, спостерігається поступова зміна лінгвістичних кодів як перехід від
однієї епістемологічної групи до іншої, актуалізується проблематика перекладу
інформаційних джерел різних історичних періодів з однієї мови на іншу тощо.
Відкритими темами для обговорення з боку наукового середовища залишається
аналіз сфери соціально-економічних знань через призму дослідження мовних
пізнавальних структур і граматики з метою пізнання зазначеної сфери реальності,
визначаються певні правила застосування мовленнєвих практик, які забезпечують
формування, передачу, засвоєння знань у процесі комунікативного спілкування.
2. Проблематика континууму категоріального апарату в архітектоніці
сучасної економічної науки є питанням не тільки про сутнісні поняття соціально-
14
економічного буття людини і суспільства, але й вирішення проблеми тексту та
нарративної мовної референції економічних знань. Способи конструювання
соціально-економічного буття за допомогою пізнавальних мовних практик стають
не тільки способом віддзеркалення структурних засад реального світу економіко-
господарського процесу як варіанту ідентичності соціально-господарських
взаємовідносин, а й відіграють активну роль в його створенні та функціонуванні.
3. Мовний потенціал створюється за рахунок акумуляції будь-якого знання
реальних людських спільнот, опосередковано відображаючи глибинні структури
їх соціального буття, у тому числі й економіко-виробничого. У межах мови такі
знання набувають свою унікальну системність і когерентність, що в кінцевому
рахунку обумовлює відносну самостійність закономірностей існування мови,
утворюючих можливість спілкування та розуміння між різними людьми у межах
тієї або іншої сфері діяльності. Крім того, на фоні протиріч переходу до
принципово нових засад економіки відбувається структурне ускладнення самого
пізнавального процесу, який починає включати специфіку оцінки не тільки
економіко-господарських знань, їх гуманітарного характеру та смислового поля
культури, а й з’являється потужний комунікаційно-інформаційний фактор впливу
на систему формування сучасних символів і знаків у світовому господарському
механізмі, що надає йому нелінійний непрогнозований характер поступу.
4. Стверджуючи про те, що мова є матеріальним носієм соціально-
комунікативної взаємодії між людьми, визначено, що фундаментальна типологія
граматики та фундаментальна типологія суспільно-економічних відносин є
тотожними між собою. Відповідно, було сформовано принципові засади
формування повної семантичної структури мови: безпосередня ознака – предмет –
опосередковуюча ознака – опосередкована ознака, з урахуванням специфіки
соціально-економічної діяльності людини. З одного боку, така структура є
результатом відображення позамовної дійсності, від якої вона отримує свій зміст у
вигляді предметно-властивої, а з другого, ознаки розташовуються на лінійній осі
часу, що призводить до їх внутрішньомовної позиційної диференціації. Фактично,
відбувається поєднання того, що було детерміновано дійсністю, і того, що було
детерміновано реальним часом. Саме тому структура констатується як
специфічно-мовна: відображає дійсність й у той самий час не залежить від неї.
Філософія мови розглядає три можливі варіанти існування у часі. Реальний
час дає нам орієнтир фізичного часу, на осі якого розгортається фізичний світ. Далі
ми стикаємося з видом мовного часу – це реальний час, на осі якого розгортається
природна людська мова, а також інтенціональний або модальний час забезпечує
процес поєднання говорючою людиною предмету та його ознак на осі реального
часу. Як бачимо, мовний потенціал створюється за рахунок акумуляції будь-якого
знання реальних людських спільнот, опосередковано відображаючи глибинні
структури їх соціального буття, у тому числі й економіко-виробничого.
5. Діалог як форма мовно-комунікативної практики в системі економічного
знання забезпечує процес сутнісної взаємодії поліфонічних підходів розуміння
соціально-господарської реальності: по-перше, з формальної точки зору він
завдяки логічним формам мислення продукує операційну методику необхідних
засобів дослідження; по-друге, забезпечується формат концептуальної
15
узгодженості між собою соціально-економічних інтересів і мотивацій, способів
аргументації та процедур, критеріїв оцінок тощо. Водночас така діалектика
дослідження направлена не тільки на аргументовану доведеність знання, а
звернена до сприймання міркувань інших людей та пропонує багатоваріантні
способи включення отриманого нового знання у соціально-економічний контекст
поряд з притаманними йому операціями та процедурами. У свою чергу,діалогічна
методика постає як логіка забезпечення комплексного конструювання або
реконструювання порозуміння між людьми на ґрунті аргументів, що
підтверджують факт їх створення внаслідок отримання нових знань.
Таким чином, основним завданням діалогічної методики дослідження є
забезпечення надійних підстав для створення інтелектуального консенсусу й
універсалізації наукового знання, тобто забезпечується розповсюдження та
надання суспільної значущості результатам дослідження. Діалоговий характер
відносин і діалогічні методики стають перспективним соціально-світоглядним
критерієм для теорії аргументації економічних знань та раціональним способом
переконання різних верств громадянського суспільства з метою захисту своїх
соціально-економічних інтересів.
6. Феномен вартості дозволяє з’ясувати процес того, як товари входять в
систему обміну та як вони співвідносяться один з одним на принципах
еквівалентності й аналогії, що в кінцевому рахунку надає можливість їх оцінити.
Відповідно, вартість відповідає атрибутивній функції дієслова у загальній
граматиці, коли констатація речення формує точку відліку мови. Постійний
процес обміну забезпечується постійним розчленуванням вартості певного об’єкту
всіма іншими оцінюючими вартостями, і саме тут вартість починає виконувати
функцію зчленування, яку загальна граматика визнає за всіма недієслівними
складовими речення, що виконують функцію іменування. Така гра вартостей
дозволяє кожній частині багатства водночас бути як означуваною, так й
означаючою складовою, а вартість так само стає водночас й дієсловом, й
іменником, тобто теорія торгово-грошових відносин демонструє як будь-який
об’єкт може набути функції означення у співвідношенні з іншим об’єктом і стати
для нього постійним знаком. Крім того, така ситуація надає можливість
проаналізувати процес, коли ніколи не зникаючий грошовий елемент може
означати збільшення або зменшення багатства, як він може змінюватися по
відношенню до вартості, яку представляє.
7. Архітектоніка соціально-економічних знань є історично сформованою
структурою тих значень, людських навичок, умінь та соціально-економічних
подій, яка надає смисл суспільному досвіду та знанням, вказує орієнтири, зразки,
норми, які формують культурну специфіку національного господарського
процесу. Вони виступають як символи та ідеї, що виражають і зумовлюють
орієнтацію людей в сфері економічних відносин, у межах якої практика
виробничо-господарського характеру та результати такої праці набувають сенс,
аналізуються людьми завдяки пізнавальним комунікативно-мовленнєвим
практикам. У результаті об’єктивний характер відповідності знань та речей, які
постійно заповнюють реальний досвід людини протягом життя, в різних ціннісних
координатах набуває неспівпадаючого смислу. Формується інтегральна
16
синтетична єдність у складній моделі «діалогічної» методології, яка включає в
себе невизначеність та множинність систем відліку, забезпечуючи тим самим
перехід від абстрактно-гносеологічної до сучасної екзистенційно-антропологічної
традиції, відповідно, нового значення набуває аналіз природи внутрішньої
гармонізації мови та соціально-економічної реальності.
8. Сучасна архітектонікаекономічних знань постає в суспільстві, по-перше, у
вигляді символів або знаків, якими фіксується інформація систем матеріального
виробництва; по-друге, структурою взаємовідношень між людьми на основі
господарських практик діалогу ідей та ментальних уявлень; по-трете, характером
способів існування та перетворень, що включає в себе структуру та періодичність
змін соціокультурних станів. Як бачимо, саме процес мовного формування
економічної реальності створює можливість уречевлення енергії людей в
результатах трудової діяльності, тому поняття структур життєдіяльного світу
народу зберігаються у просторі його економічного буття у вигляді господарсько-
виробничих матеріальних здобутків та текстів мислителів відповідної доби, які й є
головною умовою формування його національного духовного потенціалу.
9. Основою семантичного аналізу економічних знань стає взаємний обмін
між об’єктними та екзистенційними умовами висловлювання, забезпечується
диференційована модальність зазначеного відношення, його структурність та рівні
значень, відбувається процес розміщення термінів вказаного відношення в
конкретне соціально-економічне поле їх існування. Семантика забезпечує процес
систематизації, зближаючи всі нормативні інстанції та визнає дієвість функцій
структурування як у тих мовах, за допомогою яких встановлюються зв’язки
практичного господарсько-виробничого досвіду, так і тих, за допомогою яких
предмети розподіляються в просторі економічних знань. Зазначений підхід
забезпечує практичну можливість перебудови відносин між екзистенційними і
формальними умовами висловлювань, що забезпечує перехід до засад сучасної
екзистенційно-антропологічної традиції.