ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробки проблеми, сформульовано мету та завдання дисертаційної роботи, об’єкт і предмет, теоретико-методологічні засади дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів, наведено дані щодо апробації та публікації результатів дослідження, окреслено структуру роботи.

У першому розділі – «Методологічні засади взаємодії громадянського суспільства та держави в зарубіжній та вітчизняній думці» – проаналізовано теоретико-методологічні засади дослідження, історіографію питання, специфіку взаємодії громадянського суспільства та держави в Україні.

У підрозділі 1.1. «Аналіз взаємодії громадянського суспільства і держави в історії соціально-філософської думки» на основі аналізу робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників виокремлено основні моделі взаємодії громадянського суспільства та держави у формі взаємної допомоги, координації спільних дій, керівництва з боку держави, контролю з боку громадянського суспільства за діями держави, співпраці.

Встановлено, що залежно від моделі взаємодії громадянського суспільства і держави, громадянське суспільство може поглинатися державою (тоталітарне суспільство), протистояти державі або поділяти з державою політичні та соціальні функції. Це знайшло відображення в різноманітних концепціях від античності до нашого часу у роботах Аристотеля, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, А. Фергюсона, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля, А. де Токвіля, К. Маркса. Ці теоретики розробили засадничі принципи громадянського суспільства: незалежність від держави; забезпечення прав індивідів, зокрема, права власності; діяльність незалежних від держави суб’єктів економічної діяльності, які конкурують між собою; право громадян на громадянську діяльність, участь у дискусіях та прийнятті рішень стосовно загальнозначущих питань.

У теоретичній думці XX-XXI ст. ці базові принципи були доповнені ідеями Дж. Александера, Л. Альтюссера, Е. Арато, Х. Арендт, Н. Боббіо, Ю. Габермаса, Ф. Гайєка, Е. Гелнера, Р. Дарендорфа, Дж. Кіна, Д. Когена, Р. Козеллека, Н. Лумана, Р. Патнама, М. Фуко, К. Шмідта та інших щодо ролі неурядових організацій, національно-культурних чинників у формуванні громадянського суспільства, соціальних комунікацій між громадянським суспільством і державою, висвітлення цих процесів у ЗМІ та ін.

У підрозділі 1.2. «Основні змістовні характеристики поняття «громадянське суспільство» в сучасній соціальній філософії» зазначається, що філософське осмислення соціально-економічних, політичних і культурно-ціннісних трансформацій у сучасному суспільстві нерозривно пов’язане з розвитком громадянського суспільства, зміст якого охоплює цілісну сукупність неполітичних та неполітизованих, економічних відносин, спонтанну самореалізацію людини (як вільного індивіда або члена громадянського об’єднання), яка захищається відповідними правовими нормами від насильницької односторонньої регламентації діяльності з боку держави та її установ.

Виявлено, що сучасний філософський дискурс використовує різні визначення поняття громадянського суспільства, серед яких найбільш повним є таке, що визначає громадянське суспільство як суспільство, яке складається з вільних, незалежних, рівноправних громадян, котрі взаємодіють, спілкуються та добровільно самоорганізуються на підставі спільних, приватних (незалежних від держави) інтересів у громади і об'єднання. Громадяни в такому суспільстві захищені необхідними законами від прямого втручання й обмежень з боку держави. В такому суспільстві переважають громадянські суспільні цінності.

Основними змістовними характеристиками громадянського суспільства, на думку автора, є: розвинутий «третій сектор», наявність громадянських інститутів (асоціацій та організацій), які виражають всю множину інтересів суспільства, створюють умови для реалізації інтересів та потреб громадян, захищають їхні права, взаємодіють з державою та контролюють її; наявність вільного формування суспільної думки та плюралізму думок; незалежність громадських організацій від держави; розвиненість особи, її активна, усвідомлена участь у суспільних процесах, громадянська позиція, наявність почуття громадянської відповідальності; наявність у кожного громадянина власності, яка робить його незалежним; децентралізація, підконтрольність влади; самоврядування; конкуренція різноманітних груп людей та структур, які утворюють громадянське суспільство; загальна поінформованість, реальне здійснення прав людини на інформацію; базування життєдіяльності на принципі координації з іншими.

Показано, що громадянське суспільство, виконуючи опозиційну, контрольну, правову, комунікативну, захисну, інтегративну, солідарну, творчу, допоміжну функції та використовуючи публічний простір, засоби й центри комунікації, громадську думку, кооперацію та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри та співробітництва як між громадянами, так і у взаємодії з державою, здатне бути найбільш ефективним соціальним механізмом в процесі модернізації соціуму.

У підрозділі 1.3. «Специфіка взаємодії громадянського суспільства і держави в Україні» доведено, що процес побудови громадянського суспільства в Україні має цілий ряд особливостей, до яких можна віднести те, що він пов'язаний з розбудовою демократичної, правової, соціальної держави й охоплює всі без винятку сфери суспільного життя. Але закріплення його цінностей у свідомості та поведінці громадян потребує значного часу. Це знайшло відображення у публіцистичних та соціально-філософських творах видатних українських мислителів: М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, Б. Кістяківського, які приділяли увагу проблемі децентралізації державних структур, розвитку регіонального та національного самоврядування.

Після отримання незалежності становлення громадянського суспільства в Україні має позитивну динаміку, яка проявляється у зростанні кількості організацій громадянського суспільства, у поєднанні з розвитком їх інституційної спроможності та розширенням спектру діяльності; в удосконаленні механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю. Але нерозвинутість відповідного правового поля, недостатньо розвинута політична культура українців, наявність персоналістських та патерналістських орієнтацій значної частини громадян свідчать про необхідність більш рішучих зусиль щодо формування нової громадянської культури та розбудови громадянського суспільства.

Для подальшого розвитку взаємодії громадянського суспільства та держави необхідно розробити надійні, ефективні та гармонійні механізми їхньої взаємодії для того, щоб громадянське суспільство в Україні вдосконалювалося не лише шляхом співпраці з державою, але також завдяки участі кожного свідомого громадянина в демократичних процесах.

У другому розділі «Ціннісно-нормативні детермінанти взаємодії громадянського суспільства і держави» проведено аналіз правового поля, у якому може здійснюватися інституціалізація громадянського суспільства, визначено особливості взаємовпливу громадянського суспільства та влади, розглянуто особливості формування громадянської культури та громадянської компетентності як ціннісно-нормативної основи українського суспільства.

У підрозділі 2.1. «Правове регулювання як фактор соціальної поведінки та самовизначення громадян» з’ясовано, що громадянське суспільство не може бути інституціалізованим без політичного утвердження прав у позитивному законі, що передбачає обмеження держави у її домінуванні над громадянським суспільством, проведенні виключно патерналістської політики або підтримці громадських організацій чи рухів за принципом політичної відданості.

Доведено, що громадянське суспільство створюється на основі визнання нормативного ідеалу, який уособлює образ права, справедливості, демократичної соціальної організації та передбачає подолання правового нігілізму, правовий захист та нормативну регламентацію взаємодії громадянського суспільства і держави та розмежування їхніх повноважень.

Правовими умовами, необхідними для успішного функціонування громадянського суспільства та його взаємодії з державою, є: повна гарантованість і непорушність прав і свобод громадян, а також встановлення і дотримання принципу взаємної відповідальності громадянина та держави; піднесення високого рівня політичної та правової свідомості людей; наявність у суспільстві сталого правопорядку, непорушної законності та конституційності; затвердження плюралізму у всіх сферах суспільного життя та держави; розвинена система місцевого самоврядування; послідовне розширення та поглиблення у сфері економіки, політики, в соціальній сфері принципів демократії.

У підрозділі 2.2. «Взаємовплив громадянського суспільства та влади у процесі модернізації українського соціуму» встановлено, що в умовах, коли інститути громадянського суспільства ще не є самодостатніми, держава повинна сприяти становленню структур громадянського суспільства, суттєву частину повноважень яких з часом мають виконувати органи місцевого самоврядування, громадські організації та політичні партії, інші форми самоорганізації громадян. Таким чином, громадянське суспільство та влада є підсистемами єдиної суспільної системи, що обумовлює формування між ними рівноправних відносин.

Виявлено, що сьогодні в Україні на взаємодію громадянського суспільства і держави певним чином впливає патронажно-клієнтельна модель відносин, яка базується на обміні благами між суб'єктами з неоднаковим суспільним статусом і силою впливу. Це виявляється через нерівність суб'єктів у доступі до ресурсів; патронажі як способі захисту окремого індивіда; наявності особистих зобов'язань або громадської солідарності між патроном і клієнтом; боротьбі патрона за контроль над економічними та політичними ресурсами із застосуванням неправових методів; зміцненні його впливу; партикуляризмі інтересів, ігноруванні проблем суспільства як цілого (тобто в Україні сьогодні інтереси деяких соціальних груп (соціально-економічних, професійних, вікових) не завжди враховуються та реально не захищаються); наявності та впливовості прихованих груп інтересів; систематичному порушенні громадянських прав і протидії впровадженню стосунків громадянського суспільства. Така система патронажно-клієнтельних взаємозв'язків складає загрозу затвердженню громадянської культури і демократії.

Доведено необхідність заміни патронажно-клієнтельної моделі відносин держави та громадянського суспільства моделлю співпраці, в якій державні установи мають забезпечувати ефективну діяльність інститутів громадянського суспільства. Це дасть можливість громадянам виступати з громадянськими ініціативами та розраховувати на підтримку з боку інших соціальних партнерів; здійснювати громадський контроль за процесом розробки соціальних програм, спрямованих на стабілізацію і підвищення добробуту громадян, приймати участь у реалізації рішень органів державної влади і місцевого самоврядування.

В умовах сучасного громадянського суспільства виникають і набирають силу нові механізми контролю за владою, а саме: громадський контроль, протестні соціальні рухи, участь громадськості в проектуванні державної політики.

У підрозділі 2.3. «Формування громадянської культури як ціннісно-нормативної основи українського суспільства» визначено, що процес модернізації українського суспільства неможливий без залучення людини до соціально-політичного життя, тому суб’єктом громадянського суспільства є певний тип особистості з високим рівнем індивідуальної автономії як у відношенні до соціуму загалом, так і до державної влади зокрема, який має високий рівень громадянської та правової культури.

Громадянська культура передбачає, що члени громадянського суспільства у своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства та саме йому підпорядковують свої особисті, корпоративні цілі, що дії цих суб'єктів спрямовуються на дотримання суспільного консенсусу та здійснюються в межах правової держави.

Модернізація українського соціуму актуалізує пошук нових форм інтеграції, партнерства, співучасті, діалогу для забезпечення стабільного соціального миру і цивілізованого співіснування. Сучасне українське суспільство в умовах ціннісного плюралізму та за наявності численних соціальних груп, які відстоюють свої інтереси, здатне існувати як певна координована єдність, котра імпліцитно визнається усіма членами в сумісних діях і спілкуванні. З цього витікає необхідність у наявності спільної для суб’єктів цих відносин ціннісно-нормативної системи, довіри, співчуття, турботи, толерантного ставлення членів суспільства чи певної групи один до одного, їх ідентифікації з цією групою.

Визначено, що основними складовими громадянської культури можна вважати наступні: моральність особистості, громадянська позиція, громадянська компетентність, громадянська освіченість та толерантність.

Моральність особистості стимулює соціально-ціннісну поведінку громадян. Громадянська позиція формується на основі розуміння ними пріоритетності інтересів соціуму над власними чи корпоративними інтересами.

Громадянська компетентність сприяє взаємодії, яка засновується на знаннях, принципах гуманізму, демократичності, зорієнтованості на позитивні соціальні дії, відкритість тощо. Соціально-філософське осмислення сутності громадянської компетентності свідчить, що її основними характеристиками можна вважати: знання основних законів функціонування суспільства та держави, форм влади, умов розвитку демократії, участі у громадських дебатах і дискусіях; повагу до гуманістичних цінностей – свободи, справедливості, рівності, солідарності, толерантності, патріотизму.

Громадянська освіченість, заснована на принципах гуманізму, демократичності, практичності, позитивності, сприяє створенню цілісної системи громадянської компетентності, а отже, і громадянської культури.

Особливу роль у формуванні громадянської культури відіграє толерантність як свідоме самообмеження власних дій громадян в ім’я права, справедливості, поваги і визнання самоцінності іншого.

Для інституціалізації громадянського суспільства на основі права та демократизації на перший план виходить сфера суспільної комунікації та добровільних асоціацій. Таким чином, структура політично значимої публічної дискусії може включати ЗМІ, політичні клуби, асоціації та соціальні мережі. В плюралістичному динамічному громадянському суспільстві публічна дискусія, об’єднання громадян, знаходження суспільного консенсусу може здійснюватися через парламентські механізми за умови, що інтереси громадян, їх думки достатньо артикульовані у суспільстві, а самі громадяни мають достатній рівень громадянської культури.

У третьому розділі «Оптимізація взаємодії елементів громадянського суспільства та держави» розглядається участь громадських об’єднань у розробці та реалізації державної політики, соціальне партнерство як механізм колективної дії, молодь як активний суб’єкт формування громадянського суспільства.

У підрозділі 3.1. «Участь громадських об’єднань у розробці і реалізації державної політики» показано, що філософське осмислення оптимізації взаємодії громадянського суспільства та держави може розглядатися як активізація самоврядування та спільних дій громадян для захисту особистісних і колективних інтересів у законний та підконтрольний суспільству спосіб, що передбачає розвиток «третього сектора», соціального партнерства, солідарності, формування громадянської колективної ідентичності.

Розвиток представницької демократії передбачає просякнення громадянської комунікації в усі сфери життєдіяльності суспільства, виникнення та розвиток якісно нового типу комунікативних структур і процесів, глибоке переосмислення комунікативної природи соціальної реальності. Це означає, що громадськість онтологічно мислиться мережею комунікацій, змістів (смислів) і позицій, які формують громадську думку стосовно шляхів вирішення суспільно значимих проблем.

Об'єднання громадян у рамках своєї професійної та соціально-політичної спрямованості можуть по-різному впливати на державну політику. Наявність налагоджених, ефективно діючих каналів комунікації між органами влади та громадськістю виступає запорукою послідовності державної політики, її підконтрольності суспільству, відповідності стратегічним національним інтересам.

Громадські організації виконують важливі функції: структурування суспільства на підставі групових інтересів, захист інтересів соціальних груп; формування вимог щодо бажаної для різних груп інтересів державної політики; здійснення громадського контролю за діями влади та діяльністю політичних партій; вплив на прийняття урядом політичних рішень, легальне лобіювання необхідних для суспільних груп рішень; забезпечення громадського контролю за прозорістю та чесністю дій влади.

У підрозділі 3.2. «Соціальне партнерство як механізм колективної дії» показано, що у процесі модернізації українського соціуму налагодження ефективного соціального партнерства органів державної влади, бізнесу і громадян набуває першорядного значення та сприяє вирішенню суспільно-значущих проблем.

Особливістю соціального партнерства є те, що сучасне суспільство виступає як цілісна, складна, організована система, в якій мають місце соціальна взаємодія та різні форми об’єднання людей. Кожен з соціальних партнерів взаємодіє з іншими за певними правилами, які підтримують порядок та спрямовані на забезпечення інтересів суб’єктів взаємодії. Отже, розв’язання будь-якої суспільно значущої проблеми впливає як на загальний соціально-економічний стан, так і на самопочуття, рівень добробуту окремого громадянина, що вимагає комплексного підходу та розподілу відповідальності між державою, бізнесом, громадянським суспільством.

Сьогодні в реалізації моделі міжсекторного соціального партнерства спостерігаються лише перші активні кроки. Одним з них є якісна зміна в діяльності недержавних організацій, які сьогодні перейшли від разових "точкових" акцій до реалізації масштабних соціальних програм і проектів, спрямованих на вирішення загальнодержавних завдань; поступове дозрівання бізнесу для здійснення продуманої та цілеспрямованої соціально відповідальної роботи. Це відбувається у зв’язку з тим, що ріст значущості нематеріальних активів привів до того, що більшість організацій націлена не лише на розвиток того або іншого напряму благодійності, але й на реалізацію масштабніших програм у соціальній сфері. Також відбувається поступовий перехід влади від недовіри на адресу недержавних організацій до здатності сприймати конструктивні громадські ініціативи та вибудовувати ефективне партнерство.

Налагодження партнерства сприяє формуванню ознак стабільної, комплексної соціальної роботи в територіальній громаді, характеризується прагненням до втручання в найбільш гострі соціальні проблеми. Особливостями взаємодії з партнерськими організаціями стає напрацювання моделей соціальної роботи для вирішення адресних соціальних проблем, де міжсекторне соціальне партнерство виступає як суб'єкт-суб'єктна взаємодія, в якій шляхом пізнавально-оцінювальних процедур уточнюється предмет соціального діалогу. Така взаємодія може виникнути лише в тому випадку, якщо сторони розглядають одна одну як бажаних потенційних або реальних партнерів і готові до співпраці на основі розподілу повноважень та відповідальності.

У підрозділі 3.3. «Молодь як активний суб'єкт формування громадянського суспільства» визначається, що молодь здатна швидше, ніж інші соціальні групи, оволодівати новими знаннями, професіями, переміщатися завдяки «соціальним ліфтам» від самих низів суспільства до його верхівки. Саме такі властивості роблять її провідною рушійною силою прогресивного суспільно-політичного розвитку в контексті модернізації українського суспільства.

Для становлення молоді як активного суб’єкта формування громадянського суспільства потрібно подолати такі проблеми, як: пасивна участь молоді у діяльності молодіжних організацій, політизація молодіжних організацій, прагнення отримати матеріальну вигоду від участі у громадському житті.

Для того, щоб у молоді формувалася висока громадянська культура, доцільно надавати можливість молодим людям брати участь у напрацюванні важливих управлінських рішень, розробці правових, нормативних актів щодо поліпшення ситуації в суспільстві; створити необхідні умови для реалізації молодіжних ідей та проектів, забезпечуючи їх організаційно та матеріально; здійснювати адресну допомогу та підтримку молоді.

Активне засвоєння молоддю ідеологічних і політичних цінностей, норм конкретного суспільства через певний час усвідомлюються нею як система власних політичних установок, котрі надалі визначають її політичну поведінку та громадянську культуру. Зокрема соціально-конструктивна позиція молоді як суб’єкта громадянського суспільства характеризується такими рисами як: національно-демократична ідейність, цілеспрямованість, цілісність натури особистості, духовне багатство особистості, висока моральна вихованість тощо. Це визначає пошук нових, альтернативних механізмів безпосередньої суб’єктності молоді у формуванні та реалізації молодіжної політики.

Як показує досвід, державна молодіжна політика лише тоді може бути результативною, коли вона стає специфічним пріоритетним напрямом у діяльності держави, всіх її органів і структур та здійснюється в інтересах як молодої людини, так і суспільства загалом.