ЖУРНАЛ „УКРАИНСКАЯ ЖИЗНЬ” І ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено основні методи дослідження, його предмет і об’єкт, висвітлено зв’язок теми дисертації з науковими програмами і планами, показано наукову новизну роботи та практичну цінність одержаних результатів, подано інформацію про апробацію.

Перший розділ – „Проблеми вивчення української літературно-художньої періодики в сучасному літературознавстві” – має історіографічний і методологічний характер. У першому підрозділі – „Українські літературно-художні журнали як об’єкт літературознавчого дослідження” – визначено основні напрямки вивчення української літературно-художньої періодики в сучасному літературознавстві.

Інтерес теорії літератури до проблем функціонування української періодики другої половини ХІХ – початку ХХ століття значною мірою пояснюється тим, що попри цензурні утиски вона була чи не єдиною трибуною українського слова. Аналіз періодичних видань, їх художніх і літературно-критичних публікацій дає змогу історикам літератури з’ясувати особливості та тенденції розвитку українського письменства, адекватно відтворити реальну картину його формування.

Українське літературознавство має певні здобутки в цій царині. Деякі журнали й газети цього періоду достатньо активно досліджувалися в їхньому зв’язку як із суспільно-політичним, так і з літературним процесом. У працях М. Бернштейна, М. Леськової, Н. Кузіної, М. Палієнко, Ю. Шаповала та багатьох інших розкрито роль і значення для української культури взагалі і літератури зокрема таких видань, як „Основа”, „Киевская старина”, „Літературно-науковий вісник”, „Рідний край”, „Рада” тощо, досліджено ступінь їхньої включеності в тодішній літературний процес, проаналізовано структуру й особливості підходів до оцінки літературно-мистецьких явищ, визначено основні закономірності розвитку української періодики і її функції в зазначений історичний період.

Натомість журнал „Украинская жизнь” (1912–1917 рр.) поки що залишався на маргінесах наукових пошуків. Цей часопис тривалий час перебував поза увагою дослідників, маючи на собі тавро „буржуазно-націоналістичної преси” (значну роль відіграло й те, що його редагував один із керівників українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років і ворог радянської влади С. Петлюра). Згадки про журнал, переважно в негативному плані і без жодного аналітичного підґрунтя, знаходимо в різних виданнях „Історії української літератури” (1968 р., 1987 р.). Лише в останні десятиліття оцінки журналу змінилися й набули ознак об’єктивності (праці В. Дончика, О. Коновця, Д. Миронюка, М. Тимошика, О. Яцини та ін.). Проте це тільки перші кроки в переосмисленні значення цього феномену вітчизняної журналістики для української культури і літератури.

У другому підрозділі – „Методологічні й теоретичні аспекти вивчення літературно-критичних матеріалів” – розглядаються можливі шляхи аналізу періодичних видань у їхньому зв’язку з літературним процесом, визначаються базові принципи дослідження журналу „Украинская жизнь” і літературних проблем, які в ньому порушувалися.

Вітчизняна наукова традиція вивчення періодичних видань здебільшого зосереджується на двох підходах до об’єктів дослідження: часописи розглядаються або як цілісні явища в усій своїй повноті (праці Ю. Бідзілі, В. Денисюка, М. Романюка та ін.), або фрагментарно, в якомусь одному аспекті – тематичному, проблемному, авторському тощо (роботи М. Бернштейна, Г. Корбич, М. Палієнко, С. Семенко, Ю. Шаповала та ін.). Відповідно до теми дисертації ми акцентуємо увагу на другому підході й досліджуємо місячник „Украинская жизнь” фрагментарно. У центрі нашої уваги перебуває його певна частина – літературно-художня критика і її кореляція з літературним процесом початку ХХ століття.

Зокрема, чи не найважливішою проблемою, яка обговорювалася на шпальтах „Украинской жизни”, на нашу думку, була проблема співвідношення модерністських і народницьких тенденцій в українській літературі того часу. Аналіз літературно-критичних матеріалів цього характеру в журналі дає можливість не лише визначити ту ситуацію, яка склалася на сторінках часопису „Украинская жизнь”, і зрозуміти ставлення співробітників видання до актуальних на той час літературно-мистецьких питань, але й підтвердити та доповнити новими фактами ту картину відносин новаторського (модерністського) і традиційного (народницького) дискурсів, що вже склалася у вітчизняному літературознавстві протягом ХХ століття завдяки працям М. Зерова, О. Білецького, О. Дорошкевича, В. Агеєвої, С. Павличко, Н. Шумило та багатьох інших.

Не менш суттєве значення для формування української національної і культурної ідентичності мали й публікації в журналі „Украинская жизнь” статей і матеріалів, присвячених творчості найвизначніших представників української літератури – Т. Шевченку, І. Франкові, Лесі Українці. Оцінка цих видатних постатей критиками „Украинской жизни” значною мірою випереджала свій час і становить собою вагомий внесок у дослідження художнього спадку геніальних митців.

Літературно-критичні матеріали часопису „Украинская жизнь” були не лише актуальними за змістом, але й різноманітними за формою, відзначалися тяжінням до жанрових і композиційних пошуків. Аналіз поетикальних ознак цих публікацій значно збагачує наше уявлення про рівень літературної критики, репрезентованої на сторінках „Украинской жизни”.

Сучасне літературознавство виробило доволі чіткі підходи до жанрової системи літературної критики. У працях Л. Гроссмана, А. Бочарова, Ю. Бурляя, Р. Гром’яка, Б. Єгорова та інших дослідників ХХ століття знаходимо переконливі спроби класифікації критичних жанрів (літературний огляд, літературний портрет, рецензія тощо). Багато науковців схильні шукати паралелі між жанрами літературної критики й жанрами публіцистики, підкреслюючи зв’язок літературно-критичних матеріалів із розв’язанням нагальних проблем часу (А. Бочаров, Ю. Бурляй, В. Прозоров, В. Коновалов та ін.). Із ними важко не погодитися, особливо, коли йдеться про початок ХХ століття. Публіцистичний елемент потужно представлений у літературній критиці журналу „Украинская жизнь”. Це дає підстави розглядати композиційну специфіку літературно-критичних публікацій часопису, спираючись на студії науковців, які досліджували композицію публіцистичних жанрів, хоча принагідно торкалися і проблем композиції літературної критики як такої (А. Бочаров, В. Брюховецький та ін.). Принаймні такі композиційні прийоми, як використання вставних епізодів із текстів творів, епістолярію письменників, прагнення до цілісності всіх складових частин статті, підкреслений вияв авторської позиції тощо помітні в літературно-критичних матеріалах аналізованого журналу.

Третій підрозділ – „Журнал „Украинская жизнь”: його місце та роль у вітчизняній журналістиці початку ХХ століття” присвячено висвітленню суспільно-політичних та культурних передумов створення українського російськомовного журналу „Украинская жизнь”, визначенню основних етапів організаційно-видавничої історії часопису, з’ясуванню місця й ролі „Украинской жизни” серед тогочасних періодичних видань. Задум видавати в Росії український журнал російською мовою виник у 1911 році серед членів української секції московського товариства слов’янської культури. Таким органом і став місячник „Украинская жизнь” (1912–1917 рр.). Офіційним видавцем часопису був Я. Шеремецінський, а редакторами – С. Петлюра та О. Саліковський, які через непогодженість у поглядах на редагування журналу очолювали його в різні періоди, а саме: С. Петлюра керував часописом із 1912 до 1915 року, О. Саліковський  – у 1912 та 1915–1917 роках.

У підрозділі значна увага приділена програмі часопису „Украинская жизнь”. Одним із головних завдань журналу було широке висвітлення потреб і зацікавлень українського народу в культурній та суспільно-політичній сферах, намагання визначити те місце, яке по праву належало українській нації серед народів Росії. Варто зазначити, що „Украинская жизнь” не переслідувала відверто політичних цілей, своєю відкритістю й незаангажованістю вона привернула до себе багатьох читачів.

Визначення часопису „Украинская жизнь” як наукового, літературного та суспільно-політичного окреслювало ті проблеми, які в ньому порушувались. На сторінках журналу активно обговорювались питання права та економіки, чимало статей стосувалося російсько-українських і українсько-польських відносин. Редакція „Украинской жизни” слідкувала за українськими культурно-просвітницькими, науковими та громадськими організаціями, цікавилась проблемами освіти, велику увагу приділяла літературній критиці та історії літератури.

Програма журналу визначила його структуру. У виданні наявні такі постійні рубрики, як „На Украине и вне ея”, „На текущие темы”, „Обзор украинской жизни”, „Библиография”, „Литературная летопись”. Час від часу з’являлася рубрика „Из русских журналов и газет”. На сторінках часопису також мала місце анонімна пошта: редакція постійно давала відповіді своїм читачам у рубриці „Ответы редакции „Украинской жизни””. Така структура журналу зберігалася протягом усього часу його існування.

У підрозділі з’ясовується роль та місце „Украинской жизни” серед тогочасної періодики. На відміну від вузько-спрямованих часописів, таких, як „Дніпрові хвилі”, „Світло”, „Сяйво” тощо, журнал „Украинская жизнь” торкався широкого кола актуальних питань, які стосувалися політики, економіки, юриспруденції, педагогіки, літератури, мистецтва. Хоча у виданні не друкувалися художні твори, поява в ньому численних літературно-критичних матеріалів – статей, оглядів, рецензій, творчих портретів, бібліографічних даних тощо свідчила про глибокий і постійний інтерес видавців та авторів до літературного життя України, його здобутків і проблем. Важливим виявилося й те, що це був єдиний з усіх українських періодичних видань журнал, який проіснував майже до самої революції 1917 року, виконуючи свою програму, і відповідно, ним було зроблено набагато більше, ніж його сучасниками.

У другому розділі – „Проблеми народництва та модернізму на сторінках часопису „Украинская жизнь”” – проаналізовано літературно-критичні матеріали журналу під кутом зору їхнього впливу на з’ясування такої актуальної для цього періоду проблеми, як співвідношення в українській літературі традиційного й новаторського, або народницьких і модерністських тенденцій. У першому підрозділі – „Представники народницького напряму (Ю. Федькович, Т. Бордуляк, А. Тесленко та ін.) в інтерпретації літературних критиків журналу „Украинская жизнь”” – коментується оцінка авторами публікацій постатей тих письменників, у творах яких превалювали народницькі підходи. На шпальтах журналу не знайдемо агресивного неприйняття представників „застарілого” літературного напряму, характерного, скажімо, для „Української хати”. Автори критичних виступів журналу „Украинская жизнь” – М. Данько (М. Троцький), Л. Бурчак (Л. Абрамович), М. Могилянський, М. Івченко, Л. Чулий (Л. Пахаревський), відгукуючись на творчість Ю. Федьковича, Т. Бордуляка, А. Тесленка, С. Васильченка, наголошували на реалістичності творів цих письменників, гостроту порушуваної ними проблематики, наближеність до інтересів простих людей, визнавали необхідність і цінність такого роду літератури для формування повновартісної національної культури. Так, наприклад, Л. Бурчак, характеризуючи творчість Т. Бордуляка, стає на захист народницької літератури, стверджуючи, що причиною її появи були соціально-політичні умови життя українського народу, який складався переважно із селян, саме тому, на його думку, селянська тематика домінувала у творах українських письменників. Автор статті підкреслює майстерність Т. Бордуляка у правдивому змалюванні сумних картин селянського існування. Реалістичність творів А. Тесленка відзначали М. Могилянський, М. Івченко. Останній, коментуючи твори митця, вказував на їх правдивість, наголошував на прагненні письменника по-новому розкрити селянську тему, показати багатство душі звичайного селянина. Загалом схвально до творчості С. Васильченка поставився Л. Чулий (Л. Пахаревський), відзначивши уміння письменника зобразити простий народ, передати його хвилювання. Разом із тим критики журналу „Украинская жизнь” достатньо відверто писали і про вади народницької літератури, чи радше, ті суперечливі моменти, які їй притаманні. Так, М. Данько (М. Троцький), розглядаючи творчість Ю. Федьковича і в цілому високо її оцінюючи, вказує, разом із тим, на слабкість аналітичного начала, переважання описовості, одноманітність зображальних засобів фольклорного походження, яким віддавав перевагу письменник, а Л. Чулий (Л. Пахаревський) закидає С. Васильченкові застарілість форми. Проте подібні критичні зауваження в журналі „Украинская жизнь”, як уже зазначалося, ніколи не набували характеру огульного засудження чи викриття, і хоча інколи між рядками статей відчувається певний скептицизм їхніх авторів щодо перспектив народницької літератури, її надбань журнал ніколи не відкидав.

У другому підрозділі – „Письменники-модерністи (О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Винниченко, В. Стефаник, М. Яцків та ін.) в оцінці авторів „Украинской жизни”” – проаналізовано літературно-критичний матеріал, присвячений митцям, які своєю творчістю репрезентували модерністські тенденції в тодішній українській літературі.

Дослідження статей часопису доводить, що автори літературно-критичних виступів добре розуміли процеси становлення нової філософсько-естетичної системи: український модернізм зароджувався тоді, коли ще не зникла повністю залежність від традиційних народницьких рис, а пошук нового змісту й нової форми відбувався на ґрунті романтизму й реалізму.

Заслуговує на увагу той факт, що чимало думок, висловлених критиками „Украинской жизни” щодо творчості митців, близьких до модернізму, до цього часу не втратили своєї цінності та актуальності. Переконливими, зокрема, були спроби авторів журнальних статей визначити специфіку творчих пошуків українських письменників, що давало підстави говорити про приналежність того чи того автора до певного модерністського напряму. Так, до перших представників українського модернізму літературна критика журналу „Украинская жизнь” віднесла О. Кобилянську. Своєю творчістю, вважає автор статті „В поисках красоты (Повести и рассказы О. Кобылянской)” М. Данько, вона презентувала таке літературне явище, як неоромантизм або новоромантизм. Неоромантиком критик часопису „Украинская жизнь” Л. Бурчак (Л. Абрамович) називав С. Черкасенка, а М. Коцюбинський розглядався в журналі передусім як представник імпресіоністичного напряму (М. Могилянський, М. Мочульський, С. Петлюра). Л. Біднова (Жигмайло), Л. Бурчак, М. Могилянський до неореалістів зараховували В. Винниченка. На думку авторів часопису „Украинская жизнь”, у творах цього письменника наявний примхливий „сплав” натуралізму, неоромантизму, символізму з переважанням неореалізму.

Про наявні у творчості В. Стефаника і М. Яцкова риси символізму писав у своїх статтях М. Данько. М. Богданович у статті „Грицько Чупринка” проаналізував поетику ліричних творів Г. Чупринки, визначив оригінальну ритмічну організацію його поезії, яка, на думку критика, свідчить про модерністські інтенції митця, коли ритм і звук відсувають зміст твору на другий план.

Прагнучи до об’єктивності, літературна критика журналу не оминала і складностей, які супроводжували становлення нової літератури, намагалася збалансовано оцінювати її здобутки. У цьому плані показовою є ґрунтовна стаття „Современная украинская лирика” С. Русової, надрукована в № 4 та № 5 „Украинской жизни” за 1912 рік.

Таким чином, однією з особливостей журналу було його лояльне ставлення до представників як народницької (Ю. Федькович, А. Тесленко, Т. Бордуляк та ін.), так і модерністської літератури (О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Винниченко та ін.). Співробітники часопису розуміли, що кожна естетична система має свої плюси й мінуси. Проте навіть кількісне переважання статей, присвячених представникам „нової генерації”, свідчило, перш за все, про підтримку співробітниками журналу „Украинская жизнь” тенденції до „європеїзації” української літератури.

Третій розділ дисертації – „Т. Шевченко, І. Франко та Леся Українка в інтерпретації критиків журналу „Украинская жизнь”” – складається з двох підрозділів. У першому підрозділі – „Т. Г. Шевченко в оцінці критиків часопису” – класифіковано та проаналізовано літературно-критичні виступи, у яких вивчався життєвий та творчий шлях Т. Г. Шевченка. За загальними підрахунками, протягом 1912–1917 років на сторінках „Украинской жизни” було розміщено близько півсотні статей та різноманітних заміток, що стосувалися особистості Т. Шевченка. Основна маса статей була надрукована в № 2 за 1914 рік – це було ювілейне видання часопису, у якому всі без винятку статті були присвячені життю й творчості Т. Шевченка.

Літературні критики та публіцисти „Украинской жизни” постать Т. Шевченка висвітлювали різнобічно: як художника, поета та національного пророка. Надруковані про митця в часописі статті можна поділити на декілька груп: історико-біографічну, літературну, інформаційну, а також статті національно-патріотичного змісту. До першої, історико-біографічної групи належать біографічні статті, у яких досліджувалися життєві перипетії поетової долі за різних історичних обставин. Завдяки літературним критикам журналу „Украинская жизнь” читач уперше дізнавався про неопубліковані до цього часу матеріали, що, відповідно, робило видання цікавим та пізнавальним. У статтях Ф. Матушевського „Т. Г. Шевченко (Жизненный путь поэта)”, С. Петлюри „Отправление Т. Г. Шевченка в ссылку (Новые архивные документы)”, С. Єфремова „Шевченко в своем дневнике” розповідалося про окремі епізоди з життя геніального поета, наводилися архівні дані. Новим для більшості читачів був матеріал про Т. Шевченка-художника, який містився в статтях К. Шероцького „К. Брюллов и Т. Шевченко”, „Гравюры Т. Шевченка”.

Літературна група шевченкіани „Украинской жизни” представлена статтями, у яких досліджуються головні мотиви творчості Т. Шевченка, своєрідність творчої індивідуальності та особливості його поетики („„Неволя” в творчестве Т. Г. Шевченка” В. Пічети, „Любимые народные песни Т. Г. Шевченка” М. Сумцова, „Краса и сила (Опыт исследования стиха Т. Г. Шевченка”) М. Богдановича та ін. До кращих публікацій цієї групи належить студія М. Богдановича „Краса и сила”, у якій автор докладно проаналізував поезію українського генія та зробив удалу спробу з’ясувати способи її естетичного впливу.

Важливе місце в шевченкіані „Украинской жизни” посідали публікації, у яких Т. Шевченко поставав як національний пророк. Саме під таким кутом зору розглядається його особистість і творчість у статтях С. Русової, В. Пічети, М. Данька, М. Возняка та ін. Автори підкреслено наголошували на неоціненній ролі Т. Шевченка у процесі національного відродження українського народу, посилаючись на конкретні приклади впливу Шевченкової поезії на українців, коли мистецький твір перетворюється на чинник формування світогляду людини.

Автори часопису „Украинская жизнь” уважно ставилися до всіх фактів, пов’язаних із постаттю Т. Шевченка. Матеріали щодо таких фактів носять суто інформаційний характер і належать до інформаційної групи. Зокрема, в „Украинской жизни” подавалася детальна інформація про підготовку до вшанування пам’яті поета, що, відповідно, дає нам можливість крок за кроком відтворити цю подію, а Л. Бурчак зробив огляд усіх тогочасних видань, де була розміщена будь-яка інформація, що стосувалася Т. Шевченка („Отклики русской печати (В связи с юбилеем Шевченка)”, „Столетие со дня рождения Шевченка в откликах украинской и русской печати”).

Журнал „Украинская жизнь” відіграв важливу роль в ознайомленні російського та українського читача з особистістю Т. Шевченка, його біографією та творчими надбаннями. За всі п’ять років жоден із критиків видання не висловився негативно про творчість великого українського поета, натомість автори публікацій підняли культ Т. Шевченка до такої висоти, якої не сягав жоден із письменників.

У другому підрозділі – „Критика „Украинской жизни” про І. Франка та Лесю Українку” – досліджується літературно-критичний матеріал, у якому аналізується життєвий і творчий шлях гідних продовжувачів шевченкової справи, найавторитетніших представників української літератури межі ХІХ–ХХ століть І. Франка та Лесі Українки. В „Украинской жизни” статті, присвячені І. Франкові, були надруковані на 40-річний ювілей творчої діяльності митця (1913 р.) та в рік смерті (1916 р.), розвідки про Лесю Українку – лише після її смерті (1913 р.). У статтях С. Єфремова, Д. Донцова, С. Петлюри, Л. Біднової (Жигмайло) та ін. представлено належний аналіз творчості цих митців.

Чисельно переважають матеріали, присвячені І. Франкові. У своїх публікаціях критики зверталися до огляду життя й творчості письменника, прагнули визначити місце й роль митця в літературному процесі кінця ХІХ–початку ХХ століття та з’ясувати належність письменника до певного мистецького напряму.

Аналіз присвячених І. Франкові статей і повідомлень, надрукованих в журналі „Украинская жизнь”, дає підстави твердити, що творча особистість письменника викликала у критиків часопису глибоку повагу. Узагалі статті С. Єфремова „Писатель-гуманист”, М. Данька „Писатель свого народа”, С. Петлюри „И. Франко – поэт национальной чести” та ін., датовані ювілейним для поета 1913 роком, відзначаються детальною характеристикою творів письменника, визначенням його творчих досягнень. Студії у своїй сукупності малюють стереоскопічний портрет митця, формують уявлення про його творчий почерк, ідейні й естетичні пріоритети. Натомість публікації 1916 року – року смерті І. Франка – носять узагальнюючий характер. У статтях І. Свенцицького „И. Франко (1856–1916)”, Л. Жигмайло „Национальные мотивы в произведениях Бялика и Франка”, М. Могилянського „Иван Франко в галицком селе” підбиваються підсумки життєвого шляху письменника, наголошується на його ролі в національному відродженні українського народу.

Критики „Украинской жизни” високо оцінювали і творчість Лесі Українки. У часописі вивченню творчих здобутків письменниці було присвячено лише дві літературно-критичні статті та декілька заміток, у яких сповіщалося про її смерть і поховання. Така невелика кількість публікацій, уважали, наприклад, С. Петлюра (листи до Д. Донцова) і Д. Донцов („Поэзия индивидуализма (Леся Украинка)”), пояснювалася тим, що мало хто з літературних критиків міг зважитися оцінити творчість такої поетеси. Важливою видається висловлена Д. Донцовим думка про індивідуалізм Лесі Українки, під яким він розумів відштовхування письменниці від народницького „колективізму”, її прагнення до європейськості й, звертаючись до сучасної термінології, інтертекстуальності.

Тексти проаналізованих нами статей свідчать про те, що автори студій правильно відзначили новаторські риси у творчості цих письменників, назвавши їх реформаторами в українській літературі. Публіцистами й літературними критиками часопису було зроблено також вдалу спробу віднайти у творчості цих митців спільну мету – відродити духовну й політичну міць української нації. І. Франко і Леся Українка, на думку авторів журналу, намагалися власними творами викликати в суспільства почуття сорому за бездіяльність, і саме вони висловлювали впевненість і віру в сили українського народу.

Четвертий розділ – „Жанрові та композиційні особливості літературно-критичних матеріалів журналу „Украинская жизнь”” – складається з двох підрозділів. У першому підрозділі – „Жанрова специфіка літературно-критичних праць часопису” – визначається жанрова приналежність літературно-критичних виступів на сторінках видання.

Як показало наше дослідження, популярними на той час жанрами в журналі „Украинская жизнь” (а відповідно, і в інших журналах, оскільки більшість літературних критиків цього часопису друкувалися в різних періодичних виданнях) були рецензія, творчий або літературний портрет, літературно-критична стаття, літературна паралель, замітка та літературний огляд. Можна говорити про „вписуваність” аналізованого матеріалу в теоретичні схеми жанрових ознак, прийнятих у сучасній науці щодо жанрів критики. Усі ці жанри належать до так званої професійної критики, бо займалися нею виключно люди, що розумілися на літературі та літературній критиці. Жанрове різноманіття літературної критики на сторінках видання свідчить про високий рівень як редакції, що постійно дбала про багатожанровість літературно-критичних матеріалів, так і критиків, які брали активну участь у формуванні відповідного розділу журналу.

Критики, які виступали на сторінках „Украинской жизни”, мали певні жанрові пріоритети. Одні з них, такі, як М. Данько, Д. Донцов, Л. Жигмайло, М. Івченко, М. Мочульський, Ф. Матушевський віддавали перевагу аналітичним статтям, інші (Л. Бурчак, Л. Мельников, В. Міяковський) – рецензіям і заміткам. Критична спадщина М. Могилянського, С. Петлюри, представлена на шпальтах часопису різними жанрами. Жанрове різноманіття часом залежало від тематичного й проблемного спрямування того чи того номера журналу. Скажімо, № 2 за 1914 р., присвячений ювілею Т. Шевченка, відзначається жанровою насиченістю. Тут представлені літературний портрет, літературно-критичні статті, літературна паралель, рецензії, огляди, які в сукупності репрезентували різні грані шевченкіани. У цілому літературно-критичний відділ часопису був достатньо збалансованим у жанровому відношенні. Кожна із жанрових форм виконувала свою функцію, а її використання сприяло розвитку української літератури як такої.

Другий підрозділ – „Композиційні особливості літературно-критичних матеріалів журналу” – присвячено вивченню композиції літературно-критичних виступів на сторінках „Украинской жизни”.

Жанри літературної критики мають свої композиційні особливості. Так, у літературному портреті тип композиції може бути або хронікально-послідовним, коли автор на основі творів письменника відтворює його життя, починаючи з дитинства, або побудованим „навпаки”: спочатку міститься огляд творів письменника, а потім його біографія. У журналі „Украинская жизнь” зустрічаємо обидва типи побудови літературного портрета. М. Данько у статті „Край скорби (Новеллы и рассказы В. Стефаника)” успішно користується хронікально-послідовним способом розкриття визначеної теми, активно послуговується вставними епізодами з творів письменника, його епістолярієм. Це дає критику можливість показати особистість митця цілісно, у нерозривному зв’язку з його творчістю, визначити джерела останньої, висвітлити чинники формування індивідуального стилю. Натомість М. Івченко йде протилежним шляхом. У публікації під назвою „Страдальцу села. Памяти Архипа Тесленка” він спочатку порушує проблему зображення письменником простих людей, тобто робить огляд творів письменника, а потім подає його біографію.

Жанр літературної паралелі, представлений на шпальтах „Украинской жизни” працями Л. Мельникова „Шевченко и Гоголь”, М. Могилянського „Коцюбинский и Винниченко”, Л. Жигмайло „Национальные мотивы в произведениях Бялика и Франка”, також позначений контроверсійністю композиційних принципів – перша з них побудована на суцільних контрастах, протиставленні Т. Шевченка і М. Гоголя, друга і третя розділені на дві окремі, абсолютно самостійні частини, присвячені, відповідно, творчості кожного письменника (В. Винниченко та М. Коцюбинський, І. Франко та Х. Бялік).

На відміну від жанрів літературного портрета та літературної паралелі, у яких превалює хронологічний принцип викладу, у літературно-критичних статтях, що містяться на сторінках часопису „Украинская жизнь”, переважає причинно-наслідковий, асоціативний тип композиції, у якому оповідь будується на розвитку думки складним шляхом внутрішніх асоціацій. Саме такою, наприклад, є стаття Л. Жигмайло „Украинские типы в русской беллетристике”, яка присвячена з’ясуванню особливостей творчості В. Винниченка. Подібний принцип композиції властивий і іншим публікаціям цього типу – статті „В поисках красоты (Повести и рассказы О. Кобылянской)” М. Данька, статті-огляду „Современная украинская лирика” С. Русової тощо.

Що стосується рецензії, то композиційні особливості цього жанру, як відомо, зумовлюються його функціями: достатньо стисло інформувати читача про літературне явище та оцінити його суспільне й естетичне значення. Рецензенти „Украинской жизни” – Л. Бурчак, М. Могилянський, Л. Мельников та ін. – загалом дотримувалися цих вимог, намагаючись послідовно і продумано розміщувати інформаційні та оцінні елементи, усім ходом думки підводячи читача до потрібного автору рецензії висновку – позитивного чи негативного – щодо певного літературного твору чи видання. Упадає в око, що на шпальтах „Украинской жизни” переважають позитивні рецензії: з дванадцяти лише дві носять негативний характер. Це пояснюється загальною налаштованістю журналу на формування позитивного іміджу української літератури.

Таким чином, дослідження жанрових та композиційних особливостей літературно-критичних матеріалів журналу „Украинская жизнь” засвідчує, з одного боку, прагнення їх авторів до урізноманітнення жанрової палітри, з другого – демонструє, що традиційні в цілому композиційні прийоми, якими користувалися критики, були достатньо ефективними й переконливими.